Віталій Кейс

ПІСНІ НЕВИННОСТИ І ПІСНІ ДОСВІДУ: ПАРОДОКСАЛЬНА ВІЗІЯ ВІЛЬЯМА БЛЕЙКА

 

1. Філософські підстави у творах Блейка
 

Ніякий інший поет у англійській літературі не вимагає стільки часу і зусилля від спеціаліста як Вільям Блейк — за винятком, може, Спенсера або Мільтона.

І це н випадковий збіг обставин. Спенсер і Мільтон це одинокі автори епіки в англійській літературі, якщо ми не візьмемо під увагу середньовічного Беовулфа, який був написаний англосаксонською мовою. Блейк, хоч і не створив третьої модерної епіки, мав епічний засяг: він, як і ці попередники, створив свою власну міфологію.

По перше, він бачив сучасну йому Англію — яку називає Альбіон — очима пророків крізь міфологічну призму. Її минуле і сучасне — це лише Платонова тінь від біблійного сюжета, покропленого античними грецькими і римськими міфами. Навіть його лексикон — це або повне пристосування біблійної або античної мови, або вигідна заміна старих значень новими. Отже, біблійний Зоа — в множині у грецькій мові — став Зоа в однині: батько Лоса, який символізує творчу уяву і поезію.

Рітраґ, або справедливий пророчий гнів, також виступає в поемі Мільтон сатанинським огнем. Люстро природи часом служить платонічним символом дійсности. У Страшнім Суді люстро природи віддзеркалює вічність.

————
© Віталій Кейс, 2009.

 

Та ці тяжкі твори рідко коли потрапляють в руки пересічному читачеві. Переважно це матеріал дослідження для спеціалістів. З точки зору естетики, найкращі твори Вильяма Блейка також найбільше доступні. Але дві його найкращі збірки які передруковуються в кожній антології і в кожній університетській хрестоматії мають протилежну проблему: це Пісні невинности (1789) та Пісні досвідy (1789—1794)¹. Особливо перша збірка була сприйнята сучасниками як віршики для дітей. Завинив у цьому також сам поет.

Блейк закінчив вступний вірш до збірки Пісні невинности словами які спричинили помилкове уявлення про його поезію:

 
“ ...Мої веселі пісні
Навіть малятам приємні”.

 

Сам Блейк заперечив таке сприймання його творів. У листі до доктора Труслера він писав: “Tе, що величне, обов’язково не зрозуміле слабким умам; те, що зрозуміле ідіотові, не варте моєї уваги”². Але шкода була заподіяна. Лише в другій половині 19-го століття його популярність зросла. Але навіть сьогодні нечутливі читачі вірять, що можна зловити суть його поезії всевключаючим словом “містик”. Він ним був і не був — залежно не тільки від періоду в його житті, але і не менше від дефініції цього слова. Ніякий поет в англійській літературі не міняв свій погляд на реальність так фундаментально як це робив Вильям Блейк: “Він був поетом який змінював свій погляд на світ радикально... По правді кажучи, тяжко знайти другого поета який би зблизився до нього в цьому відношенні”³. Блейк змінив свій погляд на людину, на Бога, на природу; і то не раз, але два рази, і “задокументував” ці зміни в поглядах “не підсвідомими імплікаціями, лише свідомим вибором”⁴. Тому неможливо втиснути його твори у єдиний corpus, у якусь єдину цілість.

————
¹ Обидві збірки до нас дійшли лише в злученім варіанті.
² “To Dr. Trusler, 23 August 1799.” Я цитую цей лист з академічного видання повних праць В. Блейка : The Complete Writings of William Blake with Variant Readings. Edit. by Geoffrey Keynes. London: Oxford University Press, 1966. Стор. 793. Всі мої переклади зроблені з цього видання.
³ E.D. Hirsch, Jr. Innocence and Experience: An Introduction to Blake. New Haven: Yale University Press, 1964. Стор. 4.
⁴ Ibid.
 

В додатку, всякі намагання “систематизувати” його образи заведуть критика у тупик. Всякі детальні текстуальні експлікації які пробують пояснити його образи в одному періоді такими ж самими образами в другому, будуть фальшивими. Блейк “був прив’язаний до деяких улюблених слів, фраз, і образів, і тому вживав їх так само часто, як він уживав повторні мотиви у його образотворчім мистецтві з цілком іншою ціллю”⁵. Наприклад, його фраза “екстаза немовляти” немає того самого значення у Піснях невинности (1789), у Візіях дочок Альбіону (1793), у Книзі Лоса (1795), у Чотирьох Зоях (1800), чи в Єрусалимі (1810). Кожний раз коли Блейк згадує зорю або хижого звіря, його асоціації значень чи підтекстів не обов’язково ті самі. Розпалена піч може служити символом лиха — тобто, досвідом який людина повинна перейти, як у Чотирьох Зоях, або символом творчого акту,

як у Піснях досвіду. Тому критик не повинен вбачати якусь рівнозначність у таких словесних повтореннях. Це ж саме стосується і його трактування теми. Наприклад, вірш “Сажотрус” у збірці Пісні невинности виражує філософський ідеалістичний погляд; натомість вірш “Сажотрус” у збірці Пісні досвіду виражає протилежний філософський погляд — натуралістичний.

Сам Блейк нібито “синтезував” свій погляд коли в останнім видані злучив дві збірки з протилежними світосприйманнями в одну: Пісні невинности і пісні досвіду⁶. Але це не систематизація у тематичному значенні, а лише парадокс, який характеризував погляди Блейка між 1790 і 1795 роками. Це були для нього революційні роки, коли його особливо турбував філософський дуалізм між

добром і злом, небом і пеклом, невинністю і досвідом. Це був час розчарування Сведенборґовим⁷ містицизмом і поворотом до натуралізму. Французька революція, яку поет бачив як апокаліпсис, віщувала йому кінець історії, початок цілком нової і радикальної доби.

————
⁵ Ibid., стор. 5.
⁶ Поет опублікував цю новозлучену версію в 1795-ім році.
⁷ Емануїл Сведенборґ (1688-1772) був одним з провідних учених свого часу. Але на 57-ім році життя він покинув точну науку і став займатися містикою. Його містичні роздуми мали вплив на пізніших романтиків (як Новаліс), трансценденталістів (як Торо), і символістів (як Бодлер).

 

Щоб зрозуміти Блейковий парадокс — поєднання взаємнозаперечуючих збірок — треба подивитися на його філософські гравюри того самого періоду.

(Багато з того, що Блейк писав — не лише кожну збірку — але кожний вірш —він ілюстрував власними гравюрами.) Пісні невинности вийшли в1789 р., але він почав працювати над ними раніш, коли був під впливом Сведенборґа. Але вже в 1789 р. Блейк почав розчаровуватися містикою. Коли ж він почав працювати над гравюрами Пісень досвіду, він рівночасно працював над філософськими гравюрами Шлюб неба з пеклом які вийшли друком у 1793 р. Ці гравюри пояснять виразно парадокс про який згадано вище:

Усі Біблії або святі кодекси спричинювалися до наступних помилок:

l. Що Людина складається з двох головних чинників: Тіла і Душі.

2. Що Енергія, яку називають Злом, походить від Тіла; і що Розсудок

який називають Добром, походить від Душі.

3. Що Бог каратиме Людину крізь Вічність за те, що вона потурає

своїй Енергії.

Але наступні протилежності до цих відповідають дійсності:

1. Людина не має Тіла, відмінного від Душі; бо те, що називають

Тілом — це частина Душі, яка відрізняється п’ятьма органами Чуття,

головними впусними отворами Душі у цім віці.

2. Енергія — це одиноке життя, і походить від Тіла; Розсудок — це межа

або периферія Енергії.

3. Енергія — це Безконечна радість⁸.

————
⁸ Шлюб неба з пеклом, “Голос Сатани”, грав. 4.
 

Шлюб неба з пеклом складається з двадцяти семи гравюр. Перша — це обкладинка; друга — це віршований “Арґумент”. Останні три — це ліричний пеан визволенню, “Пісні свободи”. Посередині — Блейкова декларація: його проголошення нової концепції Всесвіту. Він ніби взяв місце Птолемея і Коперника, “які пропонували хибно”, що “Земля часом... скочується у пропасть, часом стоїть в самому центрі, а часом простягається в просторі”⁹. Обидві ці астрономічні концепції припускають першенство матерії. Натомість Блейк бачить дух¹⁰, а не матерію, підставовою субстанцією, тому Всесвіт для нього становить психологічне явище.

Згідно з його поглядом, всесвіт є еґоцентричним: Кожна людина є центром свого власного космосу: Кожна точка яку бачить людина навколо свого дому , або з поверхні власного даху чи з горбка у своєму саду, стоячи двадцять п’ять ліктів¹¹ над землею — увесь цей видимий простір становить його всесвіт: і на його межі сонце сходить і заходить, хмари схиляються, щоб зустріти плоску землю і море. У такім зорганізованім космосі зоряне небо досягає не дальше понад видиму межу, але згинається і осідає з усіх сторін, і обидва полюси крутяться на своїх осях; і якщо він (чоловік який дивиться) змінює своє помешкання, його космос переходить разом з ним на нове місце¹².

Аналізуючи цей всесвіт людської психіки, в якому вміщені небо, пекло і природа , Вільям Блейк випередив психоаналітичні теорії Зиґмунда Фройда. Його “Енергія” — це libido або Id. Його “Розсудок” — це той “цензор” якого Фройд назвав

Superego. Таким чином Блейк знизив “Добро” і “Зло” до рівня звичайних технічних висловів без жодних моральних значень. Небо і його ангели, “Добро” — це недумаючі консервати. Натомість пекло і його чорти, “Зло” — це агенти зміни, революції. Сила “Id” це фонтан життя. Її “чорти” — це оригінальні мислителі, підставово революціонери, які цілий час непокоять поштивних, недумаючих, задоволених¹³. Саме в цім дусі треба розуміти “Арґумент” до Шлюбу неба з Пеклом:

————
⁹ Єрусалим (1804-20), грав. 83, рядок 40.
¹⁰ Mind в англійській мові або Geist у німецькій. Це слово треба розуміти без теологічного значення.
¹¹ Архаїчний вимір.
¹² Мільтон ( 1804-08), грав. 15, рядки 27-32.
¹³ Цікаво що церковні критики також оскаржували Мільтона за те, що, мовляв, його симпатія була з Мефістофелем, а не з ангелами.
 

 

Рінтраґ¹⁴ реве, трясе вогнем в обтяженім повітрі,
Голодні хмари тиснуть на глибінь.
 
Тут справедлива, колись то лагідна людина
Пішла у напрям по небезпечному шляху
Попри долину смерти.
Посаджено троянди, а виросли лиш колючки,
І на спустошених засохлих пустощах
Гудуть бджоли¹⁵.
 
Тоді було задумано цей небезпечний шлях,
З’явились джерела і ріки
Які залили скали і гроби,
А на вибілених кістках
Зачервоніла глина.
 
Тоді мерзотник змінив легенький шлях,
Пішов ризикованим шляхом, прогнав
Людину справедливу у неродючий клімат.
 
Тепер підступний гад повзе
Покірливо і скромно,
А справедливий чоловік лютує здичавіло
Де виють леви.
 
Рінтаґ реве, трясе вогнем в обтяженім повітрі,
Голодні хмари тиснуть на глибінь.
————
¹⁵ Шлюб неба з пеклом, грав. 2. Рінтраґ — це справедливий гнів.

 

Рінтаґ, або гнів — це Французька революція яка зрушила недумаючу або “справедливу людину,” визволяючи її від “ангелів” таких як Сведенборґ. Слідуюча гравюра становить повний “публічний розвід” Блейка з Сведенборґом:

 

Коли нове небо появилося, а пройшло вже тридцять три роки від того
часу¹⁶. Вічне Пекло відновилося. І ось! Сведенборґ — це Ангел який
стереже могилу: Його писання — це поскладена полотняна одіж. Тепер
прийшла зверхність Едома¹⁷ і поворот Адама в рай.
 

Отже, всесвіт, як бачив його Блейк, — це возз’єднання протилежностей. Все, що до цього часу було роз’єднане Розсудком, з’єдналося в цілість: Бог і людина, Рай і Адам, добро і зло, Едом і Яків, людина і природа, тіло і душа, невинність і досвід. Кожні взаємнозаперечування є необхідні для Енергії. Вони співпрацьовують, женуть до проґресу. Тому Всесвіт в уяві Блейка є динамічним.

Через свій ентузіязм у новознайденім дуалізмі Блейк кинув виклик кожному великому мислителю і всім великим думкам в минувщині: “Усі Біблії або святі кодекси спричинювалися до... помилок.” Рівночасно, він заявив доґматично: “Наступні протилежності ... відповідають дійсності”¹⁸. Пророки Ісаї і Єзекиїл помилилися коли твердили, що бачили візії “матеріальними очима.” Він заявив зухвало про Сведенборґа якому завдячував свої ранні погляди:

 

Я завжди знав, що Ангели мають пиху говорити про свою мудрість;
вони роблять це з великою зухвалістю яка виростає з систематичного
Розсудку. Тому Сведенборґ чваниться, що все те, що він написав, є
нове. Насправді, все те є на сторінці змісту або індексу у раніше
публікованих книжках... Тепер послухайте простий факт : Сведенборґ
не написав ні одної нової правди. Тепер послухайте другий: Він записав
лише старі фальші¹⁹.
 

Блейк висміяв Бегмена і Парасцельза. Він не пощадив навіть Джона Мільтона за те, що він “помішав сатану і Месію”. Вивищив він лише Данте і Шекспіра.

————
¹⁶ Дехто вважає, що Блейк має на увазі свій день народження. Йому тоді було якраз тридцять три роки. Та доказів на це немає.
¹⁷ Едом це друге ім’я біблійного Ісаї, якого позбавлено батьківського благословення через підступність його брата Якова.
¹⁸ Шлюб неба з пеклом , грав . 4. Повна цитата подавалася вище.
¹⁹ Ibid. , грав. 21-22.

 

Але ці напади Блейка на попередників становлять найвищий комплімент. Тому що вони були такі славні, їхні помилки є тим більше небезпечні і вимагають відкриття. Так як Ньютон віднайшов закон тяжіння, який є підставою матеріального космосу, спершу вивчивши теорії астрономів і відкинувши їхні помилки, Блейк вивчив усіх дослідників ментального космосу, і віднайшов досі незнаний позаморальний космос психіки. Він вивчив ідеалізм Берклі і скептицизм Пейна, відкинув те, з чим він не погоджувався , вибрав з їхніх роздумів те, з чим він погоджувався і з’єднав їх, створивши цілком новий погляд — оригінальний і прикметний тільки йому.

Назагал тенденція бритійської поезії стремить до інтелекту. Так як український смак понад усе вимагає красу мови, для англійських поетів мова — це лише глина, з якої поет-скульптор ліпить свій твір. В них навіть є слово на це —wit. Тому і Блейкова поезія не така проста як декому може здатися.

А тепер дещо про Пісні невинности і про Пісні досвіду.

 

2. Стан Невинности і Стан Досвіду

 

Виліям Блейк видав ці збірки окремо. Але, на жаль, вони до нас не дійшли. Дійшло до нас лише його останнє видання з 1794-го року, де він поєднав ці дві збірки в одну: Пісні невинности і досвіду: Показ двох протилежних станів людської душі²⁰. Але в цей і в пізніший час в його творчости ці “два протилежні стани” стають складовою частиною усіх його тем. Тому варто прослідити еволюцію цієї теми.

————
²⁰ Сьогодні ці дві збірки видаються або як дві частини однієї збірки — як у останнім авторським виданні, або окремо — залежно від критичної опінії упорядника. Отже, Complete Writings of William Blake, edited by Geoffrey Keynes — з яких я робив мої переклади — трактує їх як дві окремі збірки. Натомість The Complete Poetry & Prose of William Blake, edited by David V. Erdman трактує їх як дві частини однієї збірки.

 

Є декілька причин чому Пісні невинности і досвіду творять найкращий вступ до творчости Блейка. Хоч кількісно вони репрезентують лише малу частину його поетичних праць і самі собою не вичерпують його оригінальності і творчої енергії, вони найбільше доступні і найбільше принадливі з усього, що Блейк написав. Їхня змога захопити відразу увагу читача і дати йому повну естетичну насолоду є незаперечна. Діти відчувають це, а зрілі поети признають це. Їхня очевидна простота у дикції і в синтаксі, як і їхня версифікація, становлять найбільшу причину їхньої популярности. Вони уважалися і уважаються далі найвищим досягненням Блейка через їхню поетичну чистоту. В них немає ані “удаваної поетичної пози” ані “дидактичної моралізації” характерних меншим поетам. Вони вражають читача своєю образовою безпосередністю і мелодикою. Але найкращі з них мають гіпнотичну силу характерну чистій ліриці. І це мабуть їхня найбільша заслуга.

Стан невинности — це те, що в античній міфології було закодоване в архитипі Золотої Доби або в юдейо-християнській культурі — Раєм. Внутрішньо і психологічно цей архитип символізований немовлям яке ще не має досвіду з життєвих розбіжностей, які характеризують дозрілу людину. Натомість стан досвіду зовнішньо і родово відноситься до Падіння — до першої людської провини.

Обидва ці архитипи у різних і відмінних формах належать усім світовим релігіям і цивілізаціям.

Пригадую один наратив Карла Юнґа який мені пощастило прочитати ще в молодості, але не пригадую в якій з його праць я це прочитав. Юнґ порівняв народження немовляти до вигнання людини з Раю. Будучи в материнській утробі, немовля останній раз відчуває безмежне щастя. Всі його примхи і потреби моментально задоволені, і немає ніяких перешкод чи заперечень. Ціна такого щастя, звичайно, величезна: відсутність .свідомости. Тільки з народженням приходить свідомість. Але за яку ціну? Народження — це біль. Тому немовля приходить на світ з плачем. Це його перший досвід бути людиною. Тому, на думку Юнґа, біблійний Рай — це архитип який характеризує людське буття: Вигнані з Раю Адам і Єва, як і їхні нащадки, призначені переживати трагедію і біль. Перед вигнанням вони були невинні, як немовлята перед народженням. Після вигнання, вони почали свій житєвий досвід.

Тема невинности в давній літературі належала пасторальній поезії, псалмам, і міфам. Ця тема, наприклад, лежить у підніжжі індіанського повір’я про гору де живе Великий Дух чи в намаганні індусів осягти Нірвану. Але у поезії Вільяма Блейка ця тема має незаперечне відношення до думок шведського візіонера Емануїла Сведенборґа, чиї праці Блейк анотував²¹. Сведенборґова уява про невинність особливо відноситься до Блейкового концепту:

“...правдива невинність репрезентована [у небі — В.К.] найкрасивішим
голим немовлям, повним [жестом до — В.К.] життя; бо ж [ті хто — В.К.]
справді невинні, які перебувають у самім центрі неба близько Бога,
завжди появляються перед очима інших ангелів дітьми, і деякі з них,
голі; бо нагота репрезентує невинність яка не відчуває сорому, як було
сказано про першого чоловіка і його жінку в Раю (Книга Буття,ІІ, 25).
Тому, коли їхній стан невинности зник, вони відчули сором за свою
наготу і тому сховалися... Одним словом, чим мудріші ангели, і чим
більше невинні, тим частіше вони проявляються самі собі та іншим
малими дітьми”²².

У Сведенборґовім концепті, невинність — це внутрішній стан, який проявляється зовні крізь символічні співвідношення²³, як овечка або малятко. Подібних корелативів у Блейковій поезії багато. Наприклад, Сведенборґ пише:

У Слові [Божім — В.К.] ім’я передає суть [того, що ім’я називає — В.К.]

і бачити і називати ім’ям це те саме що знати його [того, що бачимо

і називаємо — В.К.] властивість²⁴.

Він цитує Святе Письмо де Ісай кличе самого Христа “малятком” або немовлятком²⁵. Блейк передав поетично стисло ці самі думки:

————
²¹ Keynes, The Complete Writings... “Annotations to Swedenborg’s ‘Wisdom of Angels concerning Divine Love and Divine Wisdom’ “ (1788). Стор. 89—96.
²² Emanuel Swedenborg, Heaven and Its Wonders and Hell. (New York, 1956). Stor. 218—19.
²³ Сведенборґовий концепт “співвідношення” мав великий теоретичний вплив на романтиків і на символістів . Anna Balakian, “Swedenborgism and the Romanticists”. The Symbolist Movement: A Critical Appraisal. ( New York , 1962). Стор. 12—28
²⁴ Swedenborg,
²⁵ Книга Ісаї, ІХ, 5

 

Його зовуть твоїм ім’ям,
Бо сам зове себе вівцею,
Бо він покірний мов малятко,
 
І навіть сам зробивсь дитятком.
Хоч я дитя, а ти вівця,
Нас також звуть його ім’ям²⁶.
 
Або знову:
 
I поруч мекання твойого я
Лежатиму і спатиму спокійно,
І снитиму про того хто взяв твоє ім’я
Або з тобою будемо пастись замрієно²⁷.
 

В повнім запереченні слідуючого циклу — Пісень досвіду — дійсність лежить у вимріянім ідеальнім світі, за “ширмою” — там де росте “синя квітка Новаліса”, де царює “ідеальна краса Бодлера”, або, як хочете, “де бринить кларнетизм нашого Тичини “. Посередньо чи безпосередньо — це світ який бачив у своїй візії Сведенборґ. Де навіть малий сажотрус, дитя яке найбільше експльотували і над яким найбільше знущалися у цивілізованій Европі, може знайти щастя:

 

Позбувшись торбів, вони голі і білі
З вітрами до хмар підносилися сміло.
І Тамові ангел сказав щось приємне,
Сам Бог буде батьком як Там буде чемним²⁸.
————
²⁶ “Овечка” в циклі Пісні невинности.
²⁷ “Ніч”, з циклу Пісні невинности
²⁸ “Сажотрус”, з циклю Пісні невинности.

 

Підсумовуючи невинність, це й внутрішній психологічний стан Блейк проявив назовні запозиченими у Сведенборґа символічними співвідношеннями: безжурними дітьми, розлогими полями, мирними левами, кучерявими овечками, заквітчаними садами, щебетанням птиць. Коли Блейк писав цей цикл, він мав на думці “специфічну невинність”: невинність перед Богом. Цілий цикл переповнений натяками на думки з духовної літератури. Така невинність, протиставлена натуралізмові і досвідові які характеризують фізичну дійсність, обмежує значення і перспективи цілої збірки: Вона сприймає зло у справжнім житті як тимчасовий і необхідний факт. Замість бачити смерть як трагічну згубу, вона сприймає її із задоволенням. Коли “вовк або тигр” розірвуть овечку, то

 

... ангели приймуть її лагідну душу
І понесуть її там де личить
Щоб світ новий одідичить²⁹.
————
²⁹ “Ніч”
 
Смерть бажана, а не страшна:
 
Тисячі сажотрусів він бачив у сні,
І кожен був замкнений в чорній труні.
 
І ангел з’явився з ключем що блищить,
Відкрив чорні труни, звільнив їх у мить.
 
Також зло, яке керує фізичним світом, не страшне:
 
Хоч ранок холодний, Там повитий теплом,
 
Бо робить що треба без страху перед злом³⁰.
————
³⁰ “Сажотрус”

 

Але відкинувши цілком думки Сведенборґа, Блейк не заперечив свою поезію написану під Сведенборґовим впливом. Він просто надав їй іншого значення, перевівши з духової царини у психологічну. Вона стала, так би мовити, виразом однієї сторони життєвої монети. В деяких віршах, вже у збірці Пісні невинности, появилися натяки на новий дуалізм : У цім світі в той самий час можуть співіснувати радість, і щастя , і плач — який, зрештою, є виразом туги або болю:

 

Горобчику тішся!
Щасливе розквіття
Під зеленим листям
Бачить як стрілою
У колиску свою
Мчиш до серця близько.
 
Ластівко кохана!
Щасливе розквіття
Під зеленим листям
Чує схлипи з рання
Твойого ридання
Біля серця близько³¹.
————
³¹ “Розквіття”, з циклу Пісні невинности. Ми знаємо Виліям Блейка як поета і художника. Він також писав і співав власні пісні. На жаль його музичні композиції до нас не дійшли.
 

Блейк уложив свої вірші в останнім і злученім виданні Пісень логічно так, що не можна переочити її ідейне значення. Перший вірш має назву “Вступ” — щось як “вступ” до філософського трактату. “Персона” — те, що в українській критиці називають “ліричним героєм” — це дударик — немовля з дудкою — яке “дударить” пісеньку про овечку.” Його обличчя цілий час звернене угору — до неба. Натомість в останнім вірші фіґурує “античний візіонер”, — стародавній поет, хоч англійське слово bard окреслює співця-візіонера ближчого до Бояна із Слова про Ігореві полки ніж до сучасного поета. На відміну від дударикового погляду, погляд старого візіонера спрямований вперед — нібито до слідуючого циклу який починається попереду — з великими сподіваннями від майбутности. Але майбутність, іронічно, — це сучасність. (Блейк включив цей вірш лише в останнім виданні.) Тому нові теми становлять проблему, якої раніше не було. Ця проблема мала багато назв у минувшині і в сучасності. Її кликали “метафізичним страхом”, “Байронівським невдоволенням”, або — сьогодні — німецьким словом Angst. У вірші “Смуток немовляти”, малятко показане “сьогочасно”, а не ідеалізовано, як раніше:

 

Мати стогне! Батько плаче!
В небезпечний світ я скочив:
Голий, немічний дударю,
Голосно, мов дідько в хмарах.
 
Верткий у батькових руках,
Кручуся в тісних пеленках;
Рішив на маминих я грудях
Лягти утомлений, надутий³².
————
³² Пісні досвіду.

 

 

Досвід, як і невинність, це внутрішній психологічний стан який Блейк проявив назовні. Він повторив деякі теми з попереднього циклу — навіть деякі вірші в обох циклах мають ту саму назву. Але їхні значення є взаємно заперечуючими. Блейк повів їх ідейно і образово по протилежній лінії. Замість невинних ягнят і малят, розлогих полів і гаїв, безжурного мекання і щебетання, образи в Піснях досвіду набрали загрожуючого характеру; сказавши мовою модерного психоаналізу, вони стали відчужуючими: ланцюги, колючки, списи, гроби, кров — це лише деякі слова, які творять його новий поетичний лексикон. Але в опінії критики, найкращі вірші Виліяма Блейка, як наприклад, “Тигр”, “Лондон”, “Мушка”, “Хвора рожа”, “Соняшник”, належать до цього циклу.

Колись Роберт Фрост сказав, що “поезія це все те що губиться в перекладі”. Я з такою дефініцією не лише згоден, але ще й додам щось від себе. Кожна поезія є релативна до культури, в якій вона створена. Ми вимагаємо від поезії те, що ми розуміємо, або те, що наша культура вимагає від неї. Але нашим обов’язком є перекладати поезію як найточніше. Цього вимагає, в першу чергу, наше розуміння оригіналу. Але це не менше вимагає від нас мати те, що Кітц³³ назвав negative capability — властивість,: яку читач повинен мати, щоб не вимагати подратовано фактів або глузду, коли, читаючи поезію, він раптом натрапить на непевності, містерїю, або сумнів. Хробаки не мають крил. І все ж таки в поезії Блейка хробак “літає крізь бурю і мряку”.

————
³³ У листі до своїх братів, Джоржа і Томаса, 21-го грудня 1817-го року. Сьогодні фраза negative capability увійшла у критичний лексикон.
 
 
William Blake, SONGS OF INNOCENCE AND EXPERIENCE (1789—1794)
 
Переклав Віталій Кейс
 
1. Songs of Innocence (1789) Пісні невинности¹
 
Ягнятко
 
Ягнятко, хто створнв тебе?
Чи знаєш, хто створив тебе?
Дав життя, повів на поле
До струмка пастись довкола,
Вбрав тебе в чудову вовну,
Давши милий вигляд зовні,
Ніжний голос дав, щоб нині
Звеселяла всю долину.
————
¹ Невинність — Стан людини перед першим гріхом.
 
  Ягнятко, хто створив тебе?
  Чи знаєш, хто створив тебе?
 
  Я скажу тобі, ягнятко.
  Ягнятко, я скажу тобі.
Його зовуть твоїм ім’ям,
Бо сам зове себе ягнятком,
Бо він покірний, мов малятко,
 
І навіть сам зробивсь дитятком.
Хоч я дитя, а ти вівця,
Нас також звуть його ім’ям.
  Боже благослови тебе, ягнятко!
  Боже благослови тебе, ягнятко.
 
 
Ніч
 
На заході сонце осіло,
У гніздах заснули пташки.
Зірка вечірня засяла,
Час до гніздечка й мені.
Місяць як квітка чудесна
Зійшов на альтанці небесній,
Захоплено з цього підвищення
Всміхнувся до ночі притишено.
 
Прощайте гаї і поля веселі,
Радість отар навесні.
Де скубали вівці, стопи ангелів
Проходять безгучні, ясні.
Сіють вони благодать безупинно,
Та екстазу на все невидимо,
На кожен розцвіт, на кожен бутон,
І на серце яке взяв сон.
 
Вони заглядають у бездумні гнізда,
Де птиці сплять повиті теплом,
І у кожну печеру, звісно,
Щоб звірів не спіткало зло.
Коли десь нещасний бідака
Замість спати, сердечно заплакав,
Вони сиплять сон йому в очі,
І сторожать його ложe охоче.
 
Коли завиє на жертву хижак
Вони стоять і плачуть із жалю,
Або пробують зробити все так
Щоб був вовк або тигр від овечки подалі.
Та коли цей хижак раптом рушить,
Ангели приймуть її лагідну душу
І понесуть її там де личить
Щоб світ новий одідичить.
 
Червоні там лев’ячі очі
Тектимуть слізьми золотими.
Пожалівши блеяння овече,
Він промовить словами оцими:
“Своєю ніжністю злобу,
Своїм здоровлям він хворобу
Переможе і знищить гнів
Геть з наших вічних днів.
 
“І поруч мекання твойого я
Лежатиму і спатиму спокійно,
І снитиму про того, хто взяв твоє ім’я,
Або з тобою будемо пастись замріяно.
Яснітиме грива моя навіки,
Скупана у життєвих ріках,
І блищатимe золотим жаром,
Доки я стерегтиму отару”.
 
 
Сажотрус
 
Мій батько на службу продав мене вам
Коли мати померла, а я був малям
І не міг ще кричати, лише “ ‘тлюсь! ‘тлюсь!”²
Чистю комини ваші і в сажі сплю.
————
² В оригіналі дитя не може вимовити “chimney sweep”, що означає “сажотрус”. У нього виходить тільки “ ‘weep! ‘weep!”. Але “weep” також означає “схлип” як у плачу. Таке двозначення в однім слові я не зміг перекласти. Але я можу уявити українське маля, яке не може вимовити “сажотрус”
і зробить з нього “ ‘тлюсь”.
 
Маленький Там Дакре розплакавсь щосили,
Бо чуб мов овечці йому обголили.
“Тихо, Таме! Так краще, — йому я кажу, —
Твоє біле волосся не брудитиме сажа”.
 
Він нарешті замовк, і в ту саму ніч
Приснилась йому дивовижная річ:
Тисячі сажотрусів він бачив у сні,
І кожен був замкнений в чорній труні.
 
І ангел з’явився з ключем, що блищить,
Відкрив чорні труни, звільнив їх умить.
Сміючись поскакали вони через поле,
Купались в ріці, загоряли наголо.
 
Позбувшись торбів, вони голі і білі
З вітрами до хмар підносилися сміло.
І Тамові ангел сказав щось приємне,
Сам Бог буде батьком як Там буде чемним.
 
Там пробудився, і ми в темноті
З щітками, з торбами пішли на роботу.
Хоч ранок холодний, Там повитий теплом,
Бо робить, що треба, без страху перед злом.
 
 
Розквіття
 
Горобчику тішся!
Щасливе розквіття
Під зеленим листям
Бачить як стрілою
У колиску свою
Мчиш до серця близько.
 
Ластівко кохана!
Щасливе розквіття
Під зеленим листям
Чує схлипи зрання
Твойого ридання
Біля серця близько.
 
 
2. Songs of Experience (1789—1794)³ Пісні досвіду⁴
 
Хвора рожа
 
Ти хворієш, о роже!
Невидимий хробак,
Що літає вночі
Крізь бурю і мряку,
 
Віднайшов твого ложа
Червоний екстаз:
Його темна, таємна любов
Тебе нищить нараз.
————
³ Загально критики уважають, що в цім розділі поміщені найкращі вірші Блейка.
⁴ Досвід — Стан людини після першого гріха.
 
 
Соняшник
 
О, соняшнику, стомлений часом⁵,
Ти числиш сонячні стопи,
Шукаєш за золотим кліматом⁶
Де свої мандри мандрівник спинив⁷.
————
⁵ Натяк на Макбета : “I gin to be aweary of the sun / and wish th’ estate o’ th’ world were now undone.”
В перекладі: “Як надоїло мені сонце,/ і хочеться щоб стан світу став розорений.” (V.v,, 49-50)
⁶ Золота Доба у античній міфології, Рай у біблії, невинність у поезії Блейка.
⁷ Вічність. Між незакінченими і неопублікованими віршами є катрен про відношення уявoю і вічністю: Той хто радість бере насилу,
  Той життю ламає крила.
  Хто цілує радість в леті,
  Тому вічність сонцем світить.
 
 
Де юнак усохлий від жадання⁸
І діва бліда і снігом обвита⁹
Підносяться з гробів через бажання
Бути там, де мій соняшник хоче іти.
————
⁸ Мова про Нарциса, який залюбився у свій власний образ, віддзеркалений у ріці.
⁹ Парсифена, непорочна діва, земля у міфології.
 
 
Муха
 
Маленька мушко,
Моя нерозсудлива рука
Твій літній танець
Відміта.
 
Чи ж я
Не муха, як і ти?
Чи, може,
Не людина ти?
 
Та ж я танцюю,
П’ю, співаю,
Поки якась сліпа рука
Мої крильцята відмітає.
 
Як думка, це життя,
І дихання, і сила,
Відсутність думки —
Смерть наспіла,
 
Тоді і я,
Весела муха —
Чи житиму
Чи вже дам духа.
 
 
Тигр
 
Тигре! Тигре! палахкочеш
В темних нетрях серед ночі.
Які руки, очі вічні
Цю створили симетричність?
 
Де в глибині чи на верхах
Жар палав в твоїх очах?
Хто підніс відважно крила?
Хто схопив полум’я сміло?
 
Чи мистецтво чи мускули
Твого серця м’язи гнули?
І по першім серця стуку —
Що за ноги? що за руки?
 
Який молот? ланцюг який?
В якій печі був мозок твій?
Яке ковадло? що за сила
Смертельний жах в кулак схопила?
 
Коли жбурнули зорі стріли,
А їхні сльози небо вмили,
Чи він всміхнувсь на вислід дня —
Той, хто створив тебе й ягня?
 
Тигре! Тигре! палахкочеш
В темних нетрях серед ночі.
Які руки, очі вічні
Сміли створить цю симетричність?
 
 
Лондон
 
По хартійних вулицях блукаю
Близько Темзи хартійної води¹⁰.
В обличчях знак¹¹ — у всіх, які стрічаю —
Знак безсилля, знак біди.
 
У кожнім крику сіромахи,
У переляканім плачу дитини,
У голосах і в заборонах всяких,
Я чую сковані умом кайдани¹².
————
10 В українській мові такого виразу немає. В англійській мові , як і в українській, такі вирази як chartered street або chartered Thames також не існують. Користаючись тим, що в англійській поетиці називають poetic license, Блейк створив ці фрази для спеціального ефекту : 1. Натяк на Magna Charta, документ корисний лише для аристократів; 2. Натяк на Томаса Пейна і його виступ проти права короля надавати хартії колоніям; і 3. Натяк на комерціалізм, який характеризував Лондон. Отже, без прикметників хартійних і хартійної вірш не висловлюватиме поетовий задум.
¹¹ Спочатку я переклав це як “В обличчях бачу”. Це звучить краще, але губить значення що є дуже важне при читанню англійської поезії. Блейк повторив слово mark, що має два значення, дієслово
зауважувати та іменник — знак, три рази. Добрий англійський поет не робить нічого без причини. Одже, він хотів звернути увагу читача на це слово. Кожен, хто читав біблію, зразу подумає про
Mark of Cain або знак Каїна. І ця інтерпретація цілком підходить до теми.
¹² Ум або Розсудок в Шлюбі неба з пеклом відіграє ту саму ролю що Superego в Фройда.
 
 
Як крики сажотруса
Страшать зазолені святині,
Як у палаці зойк матроса
Стікає кров’ю по стіні.
 
І часто чую серед ночі
Як молода повія палко
Кляне заплакані малятка очі
І шле чуму на шлюбні катафалки.
 
 
Смуток немовлятка
 
Мати стогне, батько плаче,
В небезпечний світ я скочив:
Голий, немічний дударик:
Голосний як дідько в хмарах.
 
Верткий у батькових руках,
Кручуся в тісних пелюшках;
Рішив на маминих я грудях
Лягти утомлений, надутий.
 
 
The Lamb
 
Little Lamb, who made thee?
Dost thou know who made thee?
Gave the life, & bid thee feed
By the stream & o’r the mead;
Gave thee clothing of delight,
Softest clothing, wooly, bright;
Gave thee such a tender voice,
Making all the vales rejoice?
Little Lamb, who made thee?
Dost thou know who made thee?
Little Lamb, I’ll tell thee,
Little Lamb, I’ll tell thee:
He is called by thy name,
For he calls himself a Lamb.
He is meek, & he is mild;
 
He became a little child.
I a child, & thou a lamb,
We are called by his name.
Little Lamb, God bless thee!
Little Lamb, God bless thee!
 
 
The Sick Rose
 
O Rose, thou art sick!
The invisible worm
That flies in the night,
In the howling storm,
 
 
Has found out thy bed
Of crimson joy:
And his dark secret love
Does thy life destroy.
 
 
The Tyger
 
Tyger! Tyger! burning bright
In the forest of the night,
What immortal hand or eye
Could frame thy fearful symmetry?
 
In what distant deeps or skies
Burnt the fire of thine eyes?
On what wings dare he aspire?
What the hand dare seize the fire?
 
And what shoulder, and what art,
Could twist the sinews of thy heart?
And when thy heart began to beat,
What dread hand? and what dread feet?
 
What the hammer? what the chain?
In what furnace was thy brain?
What the anvil? what dread grasp
Dare its deadly terrors clasp?
 
When the stars threw down their spears,
And water’d heaven with their tears,
Did he smile his work to see ?
Did he who made Lamb make thee?
 
Tyger! Tyger! burning bright
In the forest of the night,
What immortal hand or eye
Dare frame thy fearful symmetry?
 
 
London
 
I wander thro’ each charter’d street,
Near where the charter’d Thames does flow,
And mark in every face I meet
Marks of weakness, marks of woe.
 
In every cry of every Man,
In every Infant’s cry of fear,
In every voice, in every ban,
The mind-forg’d manacles I hear.
 
How the Chimney-sweeper’s cry
Every black’ning Church appalls;
And the hapless Soldier’s sigh
Runs in blood down Palace walls.
 
But most thro’ midnight streets I hear
How the youthful Harlot’s curse
Blasts the new born Infant’s tear,
And blights with plagues the Marriage hearse.