Слово і Час. – 2008. – №10.
Номер, присвячений 160-літтю кафедри української словесності Львівського університету, відкривається вступним словом Василя Височанського – виконувача обов’язків ректора. У рубриці „Питання теоретичні” Ярослав Гарасим і Василь Будний оглядають здобутки сучасного літературознавства у своїй alma mater. Микола Легкий і Святослав Пилипчук подають огляд франкознавчих студій учених Львівського університету. Назар Федорак розповідає про Михайла Возняка як дослідника української літописної традиції. Микола Ільницький вводить у науковий ужиток праці літературознавця з діаспори Дмитра Козія.
У рубриці „Питання франкознавства” Іван Денисюк висвітлює життєвий і творчий шлях І.Франка. У рубриці „Ad fontes!” Ростислав Чопик розмірковує над образом чорта в доробку М. Гоголя. У рубриці „ХХ століття” Тарас Салига розглядає творчість маловідомого поета „Празької школи” Василя Хмелика на тлі галицького та еміграційного літпроцесу. Тарас Пастух досліджує естетичні домінанти поезії „Київської школи”. Богдан Пастух порівнює бачення розвитку літератури В. Винниченком і Д.Донцовим. Микола Крупач робить спробу систематизувати матеріали про М. Селегія – одного з лідерів українського літературного руху 1920-х рр. в еміграції.
Микола Дмитренко і Микола Кодак рецензують тритомник І. Денисюка, Анатолій Шпиталь – монографію В. Фоменко „Місто і література: українська візія”.
Слово і Час. – 2008. – №. 11
Номер відкривається рубрикою „ХХ століття”. Олександра Бартко висвітлює художньо-естетичну концепцію журналу „Бжола” (1908). Валентина Хархун досліджує механізм моделювання образу Леніна як тоталітарного Христа.
У рубриці „Дати” Олена О’Лір розповідає про українського поета й літературознавця з Німеччини Ігоря Качуровського. Михайло Наєнко розмірковує про творчість М.Зерова в контексті неокласицизму. У рубриці „Питання теоретичні” Анна Таранова розглядає процес зміни ставлення до „масової літератури” в академічному літературознавстві другої половини ХХ ст. Сніжана Жигун з’ясовує роль читача у творах українських письменників 1910 – 1920-х рр. Олеся Мудрак розглядає специфіку еротичної лірики. У рубриці „Написане лишається” Антоніна Редько публікує матеріали судової справи літературознавця Бориса Якубського (1889 – 1944).
Олеся Омельчук рецензує видання „Вибраних творів” С. Пилипенка, Дмитро Дроздовський – монографію Ю.Микитенка „Сяйво Гіппокрени”, Людмила Грицик – збірку японської класичної поезії VІІІ – ХІІІ ст., Софія Філоненко – монографію Л.Таран „Жіноча роль”. Номер завершується списком праць співробітників Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка (2007).
Слово і Час. – 2008. – № 12.
Номер відкривається рубрикою „ХХ століття”. Микола Кодак аналізує філософічну трасологію поем М.Бажана 1930-х рр. Анжела Матющенко досліджує риси експресіонізму в українській драматургії 1920-х рр.. Галина Левченко висвітлює християнські аспекти літературної творчості О. Кобилянської.
У рубриці „Дати” Микола Жулинський розкриває тему „Юрій Шевельов (Шерех) й Україна”, розмірковуючи над літературознавчою спадщиною науковця. Михайлина Коцюбинська й Ірина Волицька згадують про дослідницю української драматургії Наталю Кузякіну. Наталя Мафтин розкриває особливості художнього світобачення Галини Журби. У рубриці „Погляд” Лукаш Скупейко переглядає усталений погляд на „анти народництво” Лесі Українки.
У рубриці „Питання теоретичні” Фелікс Штейнбук обстоює тілесно-міметичний метод аналізу художніх творів. Олександр Волковинський досліджує архітектонічне оздоблення офітських мотивів у поетичному тексті.
У рубриці „Літературна критика” Олександр Боронь розмірковує про роман О.Сича „Uroboros”. Ганна Черненко висвітлює гендерну інверсію в романах Сергія Жадана „Депеш мод” та Ірени Карпи „Фройд би плакав”, а Ярослав Голобородько – художні дилеми Марії Матіос. Олена О’Лір презентує збірку Надійки Гаврилюк „Долання меж” Олена Сьомочкіна – „Рубаят” Василя Простопчука.
Леся Генералюк рецензує монографію О.Єременко „Літературний образ у силовому полі синкретизму”, Ірина Яремчук – монографію О. Легкої „Життя –це любов (Еротичний роман у віршах Наталі Лівицької-Холодної)”. Микола Жулинський подає посмертну згадку про письменника й літературознавця Юрія Покальчука.
