Карло Гольдоні
Кмітлива красуня Розаура
Комедія на три дії
З італійської переклав Віктор ШОВКУН
Дійові особи
Розаура, вдова Стефанелло де Бізоньйозі й дочка доктора ЛомбардіЕлеонора, її сестра
Панталоне де Бізоньйозі, дівер Розаури, який хоче одружитися з Елеонорою
Доктор Ломбарді, болонець, батько вищеназваних двох сестер
Мілорд Рунбіф, англієць
Месьє Лебло, француз Усі четверо
Дон Альваро де Кастілья, іспанець залицяльники Розаури
Граф ді Боско Неро, італієць
Маріонета, француженка, покоївка Розаури
Арлеккіно, служник у корчмі
Біріф, камердинер мілорда
Фолетто, лакей графа
Слуги Панталоне
Хазяїн кав’ярні та його служники
Дія п’єси відбувається у Венеції
Дія перша
Сцена перша
Ніч. Кімната в корчмі з круглим накритим столом, на якому стоять кілька пляшок із трунками, лежить таця, стоять келишки і дві тарілки із серветками, стоять свічники зі свічками.
Мілорд Рунбіф, месьє Лебло, Дон Альваро, граф ді Боско Неро. Усі вони сидять навколо круглого столу, тримаючи в руках келихи з вином, співаючи французьку пісню, в якій головну мелодію веде месьє Лебло, а інші йому підспівують, після чого:
Месьє. Нехай живе вино, і радість хай живе!
Усі. Нехай живе!
Граф. Наш корчмар сьогодні справді подав нам добру вечерю.
Месьє. Вечеря справді непогана; але ви, італійці, не вмієте їсти з тим добрим смаком, яким славиться наша Франція.
Граф. У нас тепер теж є французькі кухарі.
Месьє. Воно то так, та коли вони приїздять до Італії, то втрачають своє вміння готувати добру їжу. О, якби ви знали, як їдять у Парижі! Лише там існує витонченість смаку.
Мілорд. Ви, французи, усі схиблені на тому, що не існує іншого світу, крім Парижа. Я добрий англієць, але про Лондон ніколи навіть не згадую.
Дон Альваро. Я сміюся, коли чую, як нахваляють Париж. Столиця світу — Мадрид.
Граф. Синьйори, я вам скажу як справжній італієць. Світ як одне село, і кожному, хто має гроші в кишені та добрий гумор у серці, живеться в ньому непогано.
Месьє. Браво, товариство, нехай живе радість, нехай живе добрий гумор. Після доброї вечері хочеться поговорити з гарною дівчиною. Скоро світанок, і лягати спати вже нема сенсу. Але що ви скажете про ту прегарну вдову, до якої всі ми трохи залицялися на вчорашньому балі?
Мілорд. Жінка вельми пристойна й гречна.
Дон Альваро. Її серйозність просто вражала.
Месьє. Вона здавалася француженкою. Їй був притаманний весь блиск французьких мадмуазелей.
Граф. Безперечно, синьйора Розаура жінка надзвичайно витончених манер, її всі шанують і поважають. (До себе.) А моє серце її обожнює.
Месьє. Тож хай живе і славиться мадам Розаура. (Доливає всім вина.)
Дон Альваро. Нехай живе і славиться!
Мілорд. Нехай живе!
Граф. Нехай живе!
Месьє Лебло знову заводить ту саму французьку пісню, а всі підспівують йому.
Сцена друга
Ті самі й Арлеккіно.
Арлеккіно зупиняється й у захваті слухає пісню. Коли вони закінчують співати, підходить до столу, наливає собі в келих вина, сам також наспівує ту саму пісню, випиває вино, потім, із келихом у руці, іде геть.
Граф. Який молодець! Хвалю його дух!
Дон Альваро. Ви смієтеся з цієї дурної вихватки? В Іспанії за таку зухвалість служник заробив би півсотні ударів палицею.
Месьє. А у Франції він би швидко забагатів. Розумними й дотепними людьми там захоплюються.
Мілорд. Ви цінуєте людей за дотепність і гострий розум, а ми за розважливість і тверезий глузд.
Месьє. Але вернімося до нашої розмови. Та вдова дуже припала мені до серця.
Дон Альваро. Я вже зітхаю за нею.
граф. Я вам раджу не плекати такі думки.
Месьє. Чому?
Граф. Бо синьйора Розаура — це жінка, яка вороже ставиться до кохання, зневажає чоловіків і неспроможна на ніжність. (До себе.) Але у ставленні до мене мила й співчутлива.
Месьє. Хай вона навіть буде, дикою, наче звір, та коли справжній француз, такий, як я, скаже їй кілька фраз, які ми створили умисне для того, щоб зачаровувати жінок, то, присягаюся вам, ви побачите, як вона зітхає і просить змилосердитися над нею.
Дон Альваро. Це була б перша жінка, яка відштовхнула б від себе дона Альваро де Кастілья. Чоловіки мого походження мають привілей бачити жінок, що бігають за ними.
Граф. Але з синьйорою Розаурою ані французька зухвалість, ані іспанська поважність нічого не доб’ються . Я знаю, що кажу. Я добре знаю цю жінку, повірте другові.
Месьє. Учора ввечері вона не відривала від мене погляду, і я відразу зрозумів, що мій погляд проник їй у саме серце. А коли вона подала мені руку в останньому менуеті, то я відчув такий солодкий біль у серці, що мало не впав перед нею навколішки!
Дон Альваро. Я не звик хвалитися своїми успіхами в жінок, але міг би сказати багато такого, що відразу збило б вашу пиху.
Граф (до себе). Я збожеволію від ревнощів.
МЕСЬЄ. Месьє Панталоне — її дівер — мій добрий друг. Він неодмінно відрекомендує мене їй.
Дон Альваро. Доктор Ломбарді, її батько, залежить від мене. Він познайомить мене зі своєю дочкою.
Граф (до себе). А я потурбуюся про те, щоб її попередити.
Мілорд. (Кличе когось зі служників і підводиться зі свого місця.) Гей, хто там є!
Сцена третя
Ті самі й Арлеккіно, потім інші служники корчми.
Арлеккіно. Чого бажаєте, ваша ясновельможність?
Мілорд. Ходи-но сюди. (Відводить його вбік.)
Тим часом інші троє далі розмовляють між собою.
АРЛЕККІНО. Я до ваших послуг.
Мілорд. Ти знаєш мадам Розауру, невістку Панталоне де Бізоньйозі?
Арлеккіно. Вдову? Атож, я її знаю.
Мілорд. Візьми цю каблучку й віднеси мадам Розаурі. Скажи, що каблучку їй дарує мілорд Рунбіф. Скажи їй, це та сама каблучка, яка учора ввечері їй дуже сподобалася. І скажи їй, що сьогодні вранці я прийду до неї пити шоколад.
Арлеккіно. Але ж, синьйоре, вона...
Мілорд. Ось тобі шість цехінів.
Арлеккіно. Дуже вдячний. Радий вам прислужитися, але боюся, синьйор Панталоне...
Мілорд. Іди до неї, якщо не хочеш скуштувати палиці.
Арлеккіно. Він не любить, щоб їй надокучали. Але я послужу вам і зроблю те, що звикли робити всі служники в кожній корчмі. (Виходить.)
Мілорд. Сюди! (Підходять троє служників корчми.) Візьми свічку (одному зі служників, який тримає в руках свічник, щоб провести мілорда). Друзі, треба й відпочити трохи. (Виходить у супроводі служника зі свічкою.)
Месьє. До зустрічі, мілорде. Ми теж підемо, поспимо. Ви певні, що світло вам знадобиться.
Граф. Якщо ми не побачимося тут, у корчмі, то зустрінемося в кав’ярні.
Месьє. Сьогодні вранці я, мабуть, не зможу з вами зустрітися.
Граф. Маєте справи?
Месьє. Думаю, піти поцілувати руку синьйорі Розаурі.
Граф. Це неможливо. Вона нікого не приймає. (Виходить у супроводі служника зі свічкою.)
Месьє. Бачите, як хвилюється граф? Схоже, він закоханий більше, ніж ми, і, можливо, уже тішиться тими взаєминами, які ми прагнемо налагодити.
Дон Альваро. Але, схоже, він занадто ревнивий.
Месьє. Він італієць, і в цьому його перевага. (Виходить, супроводжуваний служником зі свічкою.)
Дон Альваро. Нехай собі ревнує, скільки хоче; нехай зберігає вірність Розаурі. Іспанські дублони можуть творити великі чудеса. (Виходить і він, теж у супроводі служника зі свічкою.)
Сцена четверта
День. Кімната Розаури. Стоять стільці.
Розаура й Маріонета, одягнена, як одягаються французькі покоївки.
Розаура. Люба Маріонето, ти народилася француженкою і виросла в Парижі, тож скажи мені, який вигляд я мала б, якби опинилася в колі паризьких дам?
Маріонета. Ви жінка розумна й дотепна, а жінок розумних і дотепних у Франції дуже цінують.
Розаура. А проте я навряд чи можу похвалитися невимушеністю; в Італії можна знайти багато жінок, які відзначаються більшою жвавістю, легкістю мови та вмінням одягатися.
Маріонета. Ви говорите про тих, кого в Італії називають жінками дотепними, але ми їх радше назвали б нестриманими на язик. У Парижі цінують дотепність скромну; там невимушеність має бути гречною, кмітливість — коректною, а костюм — строгим і не крикливим.
Розаура. То жінки там, певно, дуже скромні.
Маріонета. Справа навіть не в скромності. Там цінують насамперед галантність, чемність і витонченість.
Розаура. Але скажи мені, чи не зіпсувався колір мого обличчя, після того як я всю ніч провела на балі?
Маріонета. Ви червона, як троянда. У Франції це не сподобалося б.
Розаура. Але ж ти сама казала мені, що всі у вас фарбують собі обличчя.
Маріонета. Так, це правда. Вони мають звичай умиванням та кровопусканням видаляти зі свого обличчя природний рум’янець, щоб замінити його карміном.
Розаура. Я цього не схвалюю. Не бачу в цьому здорового глузду.
Маріонета. Будьмо відверті. Чи є така мода, якої дотримуємося ми жінки, що відповідала б вимогам здорового глузду? Може, звичай підстригати волосся, яке ми, жінки, раніше вважали своєю головною окрасою? Може, те, що ми носимо криноліни, які спотворюють наші фігури? Чистраждання, які ми терпимо, коли висмикуємо з лоба дрібні волосинки? А який глузд у тому, що ми тремтимо взимку від холоду, бо марнославство примушує нас виставляти напоказ ті частини тіла, які треба було б приховувати? І скільки ще ідіотських учинків ми робимо?
Розаура. Ти мене переконала, але я не хочу бути реформаторкою сторіччя.
Маріонета. І не треба вам нею бути, наслідуйте інших. Вас просто перестали б шанувати, якби ви були надто оригінальною.
Розаура. Я хочу, щоб мені приділяли бодай трохи уваги, тому не можу нехтувати моду. Досі я була власністю хворого на сухоти діда. Але тепер доля зробила мене вільною по його смерті, і я не хочу занапастити свою молодість.
Маріонета. Знайдіть собі молодого хлопця й надолужте втрачений час.
Розаура. І чим скоріше я його знайду, тим буде ліпше. Бо хоч синьйор Панталоне, мій дівер, і ставиться до мене дуже гречно, але я вже не можу вважати, що перебуваю у власному домі, й мені доводиться жити з цим прикрим почуттям.
Маріонета. Але ви маєте великий вибір: ви молода, ви гарна і, що дуже важливо, маєте добрий посаг.
Розаура. Завдяки тому бідолашному дідові, який мені його побільшив.
Маріонета. Скажіть-но мені правду, ви вже когось маєте?
Розаура. Так швидко? Минуло лише кілька місяців, як я стала вдовою.
Маріонета. Але ж молоді дружини старих чоловіків мають звичай завчасно обирати собі того, хто потім утре їхні сльози. Пам’ятаю, я зробила так само, коли жила з першим чоловіком, якому вже було сімдесят.
Розаура. Ти мене насмішила. Ну, скажімо, граф мені не бридкий.
Маріонета. З нього справді була б непогана партія, але він надто ревнивий.
Розаура. Це означає, що він справді мене кохає.
Маріонета. Я порадила б вам зачекати, чи не трапиться вам щось краще. О, якби вам трапився француз! Ото було б щастя!
Розаура. Яка перевага в тому, щоб вийти за француза?
Маріонета. Ви збережете всю свою свободу, не боячись, що він ревнуватиме вас бодай трохи; навпаки, чим невимушеніше поводитиметеся ви з чоловіками, тим більшу зробите йому приємність.
Розаура. Це справді чудова перспектива.
Маріонета. Чоловіки-французи дуже зручні для жінок. Повірте моєму досвіду.
Розаура. Щось моєї сестри не видно.
Маріонета. Мабуть, досі чепуриться.
Розаура. Схоже, вона не закінчить ніколи.
Маріонета. Бідолашна. Вона теж шукає собі чоловіка.
Розаура. Було б добре, якби ми знайшли його й для неї.
Маріонета. Якщо ви про це не подумаєте, то ваш батько залишить її старою дівою.
Розаура. Тому я й тримаю її при собі.
Маріонета. Зрештою, вона добра дівчина.
Розаура. Схоже, мій дівер дивиться на неї прихильним оком.
Маріонета. Якби вона мала надію, що він помре так само швидко, як і ваш чоловік, то, можливо, вона й обрала б його. Але мені здається, вона хотіла б мати чоловіка молодого, гарного й добре збудованого.
Розаура. Хто це наближається до моєї кімнати?
Маріонета. Служник із корчми “Щит Франції”. Я його знаю, бо там жила. Він дуже дотепний і веселий.
Розаура. Він іде сюди без будь-якої скутості. Запитай, чого йому треба.
Маріонета. Нехай увійде, вам буде приємно поговорити з ним.
Сцена п’ята
Ті самі й АРЛЕККІНО.
АРЛЕККІНО. Дозвольте увійти? Радий прислужитися таким прегарним дамам.
Розаура. Чудовий комплімент!
Маріонета. Я ж вам казала; він дуже милий.
Арлеккіно. Якщо ви мені дозволите, то я маю виконати одне доручення.
Розаура. Кажіть, я вас слухаю.
Арлеккіно. Мілорд Рунбіф висловлює вам свою глибоку пошану.
Розаура (Маріонеті). Це той англійський кавалер, якого я бачила учора ввечері на балі.
Маріонета. Я знаю його. Він щедрий кавалер.
Арлеккіно. Він попросив мене передати вам запевнення у своїй глибокій пошані, і сказав, що сьогодні вранці прийде до вас випити шоколаду; а на підтвердження серйозності своїх намірів він посилає вам цю каблучку.
Розаура. Мене дивуєш і ти, і той, хто посилає тебе з подібними дорученнями. Якщо мілорд хоче прийти до мене випити шоколаду, то таке бажання не суперечить правилам доброго тону, але ця каблучка — для мене образа. Він мене не знає. Скажи йому, нехай приходить і спробує познайомитися зі мною ближче.
Арлеккіно. Як? Ви відмовляєтеся прийняти від нього каблучку? У кого ви навчилися таких поганих манер? А я й не знав, що існують жінки, які відмовляються від подарунків, та ще й таких цінних.
Розаура. Кінчай базікати й віднеси каблучку тому, хто її тобі дав, і скажи йому, що Розаурі не потрібні його каблучки.
Арлеккіно. Я здивований, вражений, приголомшений! Мабуть, я сплю. Жінка відмовляється від каблучки? Це злочин проти природи.
Маріонета. Чоловіче добрий, покажіть мені цю каблучку.
АРЛЕККІНО. Будь ласка, дивіться. Навіть Маріана не може отямитися від подиву, бо у Франції ніхто не відмовляється від таких дарунків.
Маріонета. А воно й справді чудове! Коштує щонайменше триста дублонів. І ви не хочете його взяти?
Розаура. А тобі здається, що порядна жінка може ось так відразу прийняти подарунок від чоловіка, який навіть не упадав за нею?
Маріонета. Так, так, ви правильно кажете. Арлеккіно, віднесіть каблучку мілордові і скажіть йому, нехай приходить пити шоколад. (До себе.) Моя пані знає звичаї краще, ніж я.
Арлеккіно. Авжеж, я піду й розповім усій Венеції, що одна жінка відмовилася від подарованої каблучки, але я переконаний, усі подумають, що я розповідаю вигадки. (Виходить.)
Розаура. Деякі чужоземці мають про нас, італійок, щонайгірше уявлення. Вони думають, золото та коштовності, які вони привозять зі своїх країн, можуть відразу перетворити нас на їхніх невільниць. Щодо мене, то перш ніж прийняти подарунок від когось, я хочу, щоб він добре мене про це попросив; і я також хочу, щоб моя згода прийняти його, була єдиною винагородою тому, хто мені його запропонує.
Маріонета. Браво, синьйоро! Так і треба поводитися з усіма. Нікому не дозволяти найменшої фамільярності і не давати для цього найменшого приводу. Але служник корчми повертається.
Розаура. А з ним я бачу й мілорда. Схоже, він не марнує часу.
Маріонета. Англійці скупі на слова, але щедрі на дії.
Розаура. Їхня надмірна серйозність мені не подобається.
Маріонета. Кожну чверть години вони промовляють по десять слів.
Розаура. Приведи сюди англійця, а потім іди приготуй шоколад.
Маріонета. Поки ви розмовлятимете з мілордом, я побазікаю з Арлеккіно.
Розаура. Не довіряй йому занадто.
Маріонета. Ет, я теж умію жити. Я француженка, але італізована. (Виходить.)
Сцена шоста
Розаура, потім мілорд
Розаура. Якщо мілорд виявить почуття, що відповідають моєму характеру, я не відмовлюся прийняти його до своєї розмови. І можливо, можливо, з часом... Але ось і він.
Мілорд. Мадам...
Розаура. Рада вам служити, мілорде.
Мілорд. Чому ви відмовилися зробити мені приємність і прийняти від мене в дар ту невелику каблучку? Учора вона вам сподобалася, ви самі мені це сказали.
Розаура. Не все, що нам подобається, дозволено брати.
Мілорд. Люди хочуть мати те, що їм подобається.
Розаура. Хотіти й брати — не одне й те саме.
Мілорд. Мадам, я не стану вам заперечувати з поваги до ваших переконань.
Розаура. Сідайте.
Мілорд. Спочатку ви.
Розаура. Зробіть мені ласку.
Мілорд. Не катуйте мене церемоніями. (Сідають.)
Розаура. Вам добре спалося вночі, після балу?
Мілорд. Погано.
Розаура. Вам сподобалося вчорашнє свято?
Мілорд. Дуже.
Розаура. Ви там бачили гарних жінок?
Мілорд. Бачив — і дуже гарних.
Розаура. І котра з жінок, яких ви там бачили, сподобалася вам найбільше?
Мілорд. Ви, мадам.
Розаура. О, ви, певно, жартуєте.
Мілорд. Повірте, я це кажу від щирого серця.
Розаура. Я не заслуговую на таку високу оцінку.
Мілорд. Дуже навіть заслуговуєте, а проте не хочете прийняти в дарунок таку дрібничку.
Розаура. Я не приймаю нічого, щоб не бути нікому нічим зобов’язаною.
Мілорд. Я нічого не вимагаю від вас. Якщо приймете від мене каблучку, то зробите мені приємність. Якщо вона принесе вам радість, я буду цим задоволений.
Розаура. Якщо так, то я не буду настільки нечемною, щоб знехтувати вашу люб’язність.
Мілорд. Ось візьміть. (Дістає каблучку й дає її Розаурі.)
Розаура. Я відмовилася б її прийняти, якби не боялася образити вас.
Мілорд. Ви мене образите, якщо й далі будете про це говорити.
Сцена сьома
Ті самі й Маріонета з двома філіжанками шоколаду на таці.
Розаура. А ось і шоколад.
Мілорд. Мадам! (Бере філіжанку й подає її Розаурі.)
Розаура (до себе). Який лаконічний стиль! (П’є.)
Мілорд. Маріонето, ти француженка? (П’є.)
Маріонета. Так, синьйоре. (Робить йому реверанс.).
Мілорд. Ти повинна служити пані дуже ретельно.
Маріонета. Я роблю все, що можу.
Мілорд ставить порожню філіжанку на тацю, а під філіжанку кладе монету.
Маріонета. (до себе). Це мені. Дублон! (У захваті дивиться на монету.)
Розаура. Візьми. (Ставить чашку на тацю, й Маріонета бачить каблучку.)
Маріонета (тихо, до Розаури). Я рада, що ви взяли колечко.
Розаура (тихо до Маріонети). Мовчи.
Маріонета. Я не скажу нікому. (Виносить тацю.)
Мілорд. Ви вдова, чи не так?
Розаура. Атож, я вдова і якби мені пощастило знайти добру партію, то можливо , я б...
Мілорд. Я ж, навпаки, не маю наміру одружуватися.
Розаура. Чому?
Мілорд. Мені подобається свобода.
Розаура. А кохання вас не тривожить?
Мілорд. Я закохаюся, коли знайду жінку, гідна свого кохання.
Розаура. Але ваше кохання буде скороминущим.
Мілорд. Хіба можна кохати вічно?
Розаура. Постійність у коханні — перевага справжнього чоловіка.
Мілорд. Чоловік постійний, поки триває кохання, а воно триває доти, доки його об’єкт близько.
Розаура. Я вас не розумію.
Мілорд. Я вам поясню. Я кохаю вас і буду вам вірний, доки кохатиму, а кохатиму я вас доти, доки ви будете близько.
Розаура. Отже, коли ви поїдете з Венеції, то вже не згадуватимете про мене?
Мілорд. Яка вам, зрештою, різниця, кохатиму я вас чи не кохатиму в Лондоні, кохатиму я вас чи не кохатиму в Парижі? Моє кохання не принесе вам ніякої користі, і я страждатиму, не маючи за це ніякої втіхи.
Розаура. А на яку втіху ви розраховуєте, кохаючи мене зблизька?
Мілорд. Дивитися на вас і знати, що й ви дивитеся на мене прихильно.
Розаура. У вас вельми помірковані вимоги.
Мілорд. Для порядної дами нічого кращого й не треба.
Розаура. Ви чарівний.
Мілорд. Я весь належу вам.
Розаура. Але доти, доки перебуваєте у Венеції.
Мілорд. Так я думаю.
Розаура (до себе). Який чудовий гумор!
Мілорд (до себе). Як подобається вона мені!
Маріонета (повертається). Синьйоро, синьйор граф хоче зробити вам візит.
Розаура. Граф ді Боско Неро?
Маріонета. Атож, це він.
Розаура. Принеси ще один стілець і нехай приходить.
Маріонета. Зроблю, як ви кажете. (До себе). Цей ревнивець, певно, нюхом чує суперника. (Приносить стілець і виходить.)
Мілорд. Ласкава пані, граф — ваш коханець?
Розаура. Він хотів би ним бути.
Сцена восьма
Ті самі й граф.
Граф (стримано). Вітаю вас, синьйоро Розаура.
Розаура. Вітаю, графе. Сідайте.
Граф. Я тішуся надією на приємну розмову.
Мілорд. Друже, добре, що ви прийшли. Бо в моєму товаристві ця прегарна синьйора помирала з нудьги.
Граф. То ви погано її розважали?
Мілорд. Ви ж бо знаєте мою вдачу.
Розаура. Маріонето, я маю тобі сказати дещо. (Відводить Маріонету вбік і говорить до неї стишеним голосом.) Скажи Елеонорі, моїй сестрі, щоб прийшла сюди; і нехай вона сяде поруч із мілордом. Подбай, щоб усе було саме так. (Маріонета виходить.).
Граф. Я не думав, що ви так рано приймаєте гостей. Але бачу, у вас добрий смак.
Розаура. Мілорд захотів зробити мені честь і прийшов до мене випити шоколаду.
Граф. Атож, ви щедра до всіх.
Розаура. Графе, ви мене ображаєте.
Мілорд (до себе). А він ревнивий, як тварина.
Граф. Я не можу заперечувати, що мілорд володіє всіма необхідними якостями, якими має бути наділений послужливий кавалер.
Мілорд (до себе). Він мене дратує.
Сцена дев’ята
Ті самі й Елеонора.
Елеонора. Чи дозволите мені взяти участь у вашій приємній розмові?
Розаура. Ми раді бачити тебе, Елеоноро.
Мілорд (до Розаури). Хто вона, ця синьйора?
Розаура. Моя сестра.
Елеонора. І ваша віддана слуга.
Мілорд вклоняється їй, але мовчки.
Розаура (до Елеонори). Сідай біля мілорда.
Елеонора. Якщо він мені дозволить.
Мілорд (не дивлячись на неї). Ви зробите мені честь.
Елеонора. Ваша милість англієць, чи не так?
Мілорд (як і раніше). Так, синьйоро.
Елеонора. І давно ви у Венеції?
Мілорд (як і раніше). Три місяці.
Елеонора. Вам подобається це місто?
Мілорд (як і раніше). Звичайно.
Елеонора. Але чому, синьйоре, ви дивитеся на мене з такою неприязню? Я сестра Розаури.
Мілорд. Пробачте мені, я сьогодні трохи неуважний. (До себе.) Щось у ній мені геть не подобається.
Елеонора. Я не хотіла б відривати вас від ваших думок.
Мілорд. Я ваш слуга відданий. (Підводиться.)
Розаура. Куди ви, куди, мілорде?
Мілорд. На площу.
Розаура. Вам тут нудно?
Мілорд. Ет, не кажіть такого. Ми ще побачимося сьогодні. Мадам, прощайте, графе — до побачення.
Розаура. Дозвольте, я принаймні... (Хоче підвестися.)
Мілорд. Ні, ні, не проводжайте мене. Утішайте бідолашного графа. Я бачу, він помирає за вами. Я вас також кохаю, але саме тому, що я вас кохаю, мені до вподоби бачити вас оточеною багатьма залицяльниками, які віддають належне вашим перевагам і схвалюють мій вибір. (Виходить.)
Сцена десята
Розаура, Елеонора і граф.
Елеонора. Сестро, на чудову розмову ти мене запросила, як я справді навтішалася нею!
Розаура. Пробач мені. Він має добре серце, але має і свої химери.
Елеонора. Але я більш ніколи не стану його розважати, бігме, не буду.
Граф. У мілорда чудове серце, але йому стало прикро, коли він побачив, що я в поганому гуморі.
Розаура. А чому ви в поганому гуморі?
Граф. Мені прикро, що ви даруєте частку свої прихильності якомусь чужинцеві.
Розаура. Отакої! Може, я ваша власність? Може, ви купили мене? Чи я вам дружина? Звідки у вас цей владний тон? Ви хочете командувати мною? Віддавати мені накази? А на яких підставах? Графе, я вас люблю і може навіть більше, ніж ви думаєте, але не хочу з цієї причини приносити в жертву свою свободу. Розмова з людьми, якщо це розмова чемна й цивілізована, ніяк не принижує виховану людину. Розумна жінка підтримує стосунки з усіма, але не всім дарує свою прихильність. Так я робила досі і якщо й віддавала комусь перевагу, то це були ви, але якщо ви станете зловживати мою прихильність, то я приєднаю вас до загальної маси, і може навіть перестану приймати вас у своєму домі. (Виходить.)
Сцена одинадцята
Елеонора і граф.
Елеонора. Синьйоре граф, я бачу, ви дуже засмучені. Але ви самі винні; клятуща ревність — то справжнє лихо для бідолашних жінок. Моя сестра правильно робить, що намагається вибити цю дурість із вашої голови. Щодо мене, то якби мені довелося одружитися з ревнивим чоловіком, я побажала б йому якнайшвидшої і якнайгіршої смерті. (Виходить.)
Граф. А як я можу не ревнувати? Я кохаю вродливу жінку, приходжу до неї й бачу, вона сидить поруч із іншим. Так, звичайно, розмова між ними відбувається в чемних і цивілізованих рамках. Не заперечую. Але те, що починається з чемності, нерідко завершується ніжністю. Мені теж доводилося бувати в таких ситуаціях, і я знаю, як легко можна закохатися під час звичайної розмови. Нехай буде проклятий той, хто запровадив цей звичай світських розмов, які нібито нічого не означають. (Виходить.)
Сцена дванадцята
Вулиця біля будинку Розаури.
Доктор і Панталоне.
Панталоне. Такі-то мої справи, дорогий друже й родичу. Мій брат Стефанелло помер, не лишивши нащадків, і щоб наш рід не залишився без спадкоємців, я надумав теж оженитися.
Доктор. Ваш намір заслуговує лише схвалення. Головне, щоб у вас народилися діти.
Панталоне. Не стану приховувати, років мені вже чимало. Та я беріг себе в молодості, тож, думаю, я ще спроможний на щось у старості.
Доктор. А ви вже вирішили, з ким саме пов’язати свою долю?
Панталоне. Я вам скажу. Мій брат обрав за жінку пані Розауру, а я прихилився до панни Елеонори, й таким чином обидві ваші дочки законно житимуть у моєму домі, якщо ваша всім відома гречність не дозволить вам сказати мені “ні”.
Доктор. Щодо мене, то я був радий-радісінький. І дуже дякую вам за те, що ви з такою пошаною ставитеся до мене і так високо цінуєте моїх дочок. Якщо тільки Елеонора погодиться, беріть її, я вам із радістю її віддаю.
Панталоне. Скажу вам, вона вже й так живе в моєму домі, разом зі своєю сестрою, і тому я маю всі підстави сподіватися, що вона не скаже мені “ні” й не подивиться на мене лихим оком.
Доктор. Якщо не заперечуєте, то я теж поговорю з Елеонорою; а ви перекиньтеся кількома словами з Розаурою, і між вами і мною, за підтримкою сестри, я сподіваюся, справа успішно залагодиться. Пробачте, друже, я мушу поспішати, бо маю пильну справу, але згодом побачимося.
Далі читайте паперову версію журналу.
