Любіца Арсич  

Їй-бо, не знаю, чого ти роками приятелюєш із цим кретином

Із сербської переклала Оксана Микитенко

 

 Скандал наростав, наче ніс підлітка. Письменник Йоган Ґьоте дивився, як його уникнути, щоб не зашкодити своєму поетичному натхненню й репутації, здобутій у Ваймарі з такими великими труднощами. Дружина його, огрядна німкеня, яка зазвичай спритно розносила напої, тепер поглядала закривавленими очима гладіатора то на свого чоловіка, то на сусідній стіл, за яким сиділи Фауст і Маргарита.

 Фауст допивав дев’ятий кухоль пива. А чому б і не десятий? Тремтячим голосом Маргарита щойно повідомила йому, що вагітна. Нехай, так йому й треба, якщо шанував закони алхімії, що забороняють ejaculatio ante portas та натягування на член продуктів тваринного походження — старовинних гондонів, виготовлених із коров’ячого міхура. Хробак ревнощів почав потроху, але впевнено свердлити його уяву. Маргарита часто бувала в будинку Ґьоте, мовляв, щоб допомагати пані Ґьотевій готувати кнедлі. А приятелюючи протягом років, Фауст надто добре знав природу цього генія, який, відверто кажучи, завжди був ласий до молодих перепічок.

 Він замовив десятий кухоль темного й баварських ковбасок з гірчицею, нагадавши офіціантові Мефістофелеві, який крутився навколо, щоб пиво було з піною. Той приніс, підбігши цап’ячим клусом.

 Я не любитель мелодрам, та цей старий заплатить, якщо мені набив роги, злісно подумав Фауст і відригнув, випускаючи через ніс, у бік Ґьоте, білолужний фосґен. Ґьоте справді його дратував. Він сидів так гордовито. Фауст поцілив у нього м’ячиком з пожмаканої серветки. Та поет ані моргнув, і Фауст добряче вмочив ковбаску в гірчицю і поцілив нею поетові прямо в голову.

 Ну-ну, дурню, підскочила вже захміліла пані Ґьотева, й, підійшовши до Фаустового столу, наділа йому на голову повну миску квашеної капусти. Мимохідь давши ляпаса офіціантові Мефістофелеві, який трапився на дорозі, вона повернулася до свого чоловіка, щоб разом довершити пляшку.

 ————
© Оксана Микитенко, переклад, 2009.
 

Що кажуть люди, чому я ніде не з’являюсь із своїм чоловіком

 Вона гарна старша медична сестра. Мріє про щастя, як і всі жінки, має на те право. Часто блискає в неї пристрасна думка, що хтось телефонує їй опівночі, приїздить машиною й везе її до річки. Потім сльози, розрив та благання, вологі поцілунки, доки вони миряться й клянуться на вірність. Не треба їй коштовної каблучки ані шкіряної сумки, лише щось найпростіше — фольга від сигарет з її та його іменем, паперова новорічна троянда з написом: “Єдиній”. Вона вагається між пристрастю й духовною насолодою. Якщо інколи й відчує орґазм, хіба його можна порівняти з духовною насолодою? Орґазм триває кілька секунд, а духовна насолода тебе тримає принаймні дві години. Духовній насолоді можеш віддатися навіть, коли прасуєш або чистиш овочі з базару, а орґазму — ні. Орґазм домагається жінки без остатку й не терпить, щоб ліпити дурня. Духовна насолода може впасти на тебе й на вулиці, коли дивишся на обличчя перехожих, орґазм — навряд. Осяяння може прийти навіть коли лущиш квасолю, займаєшся пранкою або рано-вранці несеш на лабораторний аналіз баночки з уриною.

 Її чоловік Тоша, старший фінансовий інспектор, одночасно відмовився і від орґазму, і від духовної насолоди. У спортивних штанях, що випнулися на колінах і в яких живіт його видавався вдвічі більшим, він вирушив із реального життя просто у фантазію. Там якась білявка збирає польові квіти. Це його дружина, тільки він її не впізнає. Й вона теж не впізнає його. Усміхається, вимахує букетиком, здуває йому кульбабу в обличчя. Вони беруться за руки. Чоловік і дружина в тій самій фантазії, та вони не впізнають одне одного.