Слово і Час. — 2009. — № 3

Номер відкривається рубрикою «Питання шевченкознавства». Леся Генералюк досліджує гіпотипозис у творчості Шевченка як визначальний засіб моделювання візуального образу України. Лариса Бондар розмірковує над Шевченковими присвятами. Микола Ткачук аналізує наративну структуру поеми «Катерина», Богдан Мельничук — шевченкіану А. Малишка. Павло Усенко розповідає про Шевченкового сподвижника З. Сєраковського.

У рубриці «Час теперішній» Ірина Бетко аналізує архетипальну постать блазня в сучасній українській постмодерній прозі, зокрема на матеріалі творів Ю. Андруховича. В’ячеслав Левицький досліджує поетику пуанта Г. Чубая, Надія Гаврилюк — сонети Є. Кононенко й Олени О’Лір.

 У рубриці «ХХ століття» Віталій Мацько розглядає концепцію людини в українській діаспорній прозі. Друкується стаття Теодосія Осьмачки «Бездоріжжя наших мистецьких шляхів у літературі і в літературному побуті» (1952). У рубриці «Лист до редакції» Олесь Федорук спростовує належність брошури «Ответ «Бояну»-Стебельскому на «Письмо до Кулиша» (1867) перу зазначеного українського письменника, натомість доводить, що її автором був В. Бєлозерський.

Роман Гром’як рецензує книжку «Теми і мотиви поезії Тараса Шевченка», Богдан Пастух — вибрані твори Г. Костельника, Микола Сулятицький — біобібліографічний покажчик В. Качкана «Іван Хланта», Ірина Бурлакова — монографію Л. Мацевко-Бекерської «Українська мала проза кінця ХІХ — початку ХХ століть у дзеркалі наратології».

Слово і Час. — 2009. — № 4
 

Номер відкривається рубрикою «Ad fon-tes!». Валерій Корнійчук розглядає естетичну природу лірики І.Франка крізь призму парадигм  і модусів художності. Ірина Щукіна  аналізує неточності й помилки редакторських перекладів музичних термінів у тексті поетичного циклу Лесі Українки «Сім струн». Павлина Дунай висвітлює критичні інтерпретації поеми Лесі Українки «Ізольда Білорука».

У рубриці «Питання теоретичні» Юрій Ковалів робить спробу розглянути явище соцреалізму в його іманентних ознаках. Вікторія Зарва систематизує наявні погляди щодо тлумачення Просвітництва, простежує історичні витоки цього явища культури. Ніла Зборовська розглядає пропозицію психометафізичного методу дослідження художньої літератури.

У рубриці «Дати» публікується розвідка Дмитра Чижевського «Гоголь» із переднім словом Михайла Наєнка. У рубриці «Написане лишається» друкується листування  Розалії Ліфшиць і  Володимира Винниченка. У рубриці «Літературне краєзнавство» Леонід Монастирецький розповідає про житомирські адреси Олега Ольжича. У рубриці  «Літературна критика» Мирослава Гнатюк аналізує поетичний діалог Юрія Коваліва та Олесі Мудрак.  Ганна Стембковська розмірковує над антологією американської поезії «День смерті Пані День» у перекладах Ю. Андруховича, Віктор Палинський – над книжкою М. Якубовської «Твоїм будущим душу я тривожу».

Борис Бунчук  рецензує  монографію  І. Набитовича «Універсум sacrum’у у художній прозі (від Модернізму до Постмодернізму)», Людмила Грицик – книжки Р. Радишевського «Полоністичні та порівняльні студії» та «Українсько-польське пограниччя: сарматизм, бароко, діалог культур», Ярослав Голобородько – монографію Р. Мовчан  «Український модернізм 1920-х: портрет в історичному інтер’єрі», Василь Марко – книжку В. Барчан «Творчість Теодосія Осьмачки в контексті стильових та філософських вимірів ХХ століття».