Оксана Тебешевська

ПРИСУТНІСТЬ МАЙСТРА

“... серце Анатолія Онишка зупинилося. Але залишилися кроки (вони — “те ж серцебиття”) на розлогих теренах літератури, що єднає людей, тих, які є, які відійшли, тих, які прийдуть...” — читаємо на сторінках “Літературної України” та “Львівської газети” ці обрамлені чорним рядки його побратимів по перу, друзів, що були написані трохи більше як два роки тому, 26 липня, у день, коли Майстер пішов від нас, і відчуваємо, тримаючи в руках його останню перекладену книжку, якими пророчими були ті слова. Видання побачило світ наприкінці минулого року. Це фундаментальна праця німецького історика літератури, есеїста Ернста Роберта Курціуса, “Європейська література і латинське середньовіччя” (Львів, “Літопис”, 2007, 749 с.).

Е. Р. Курціус (1886—1956) — німецький філолог-романіст. Філологію і філософію він вивчав у Страсбурзі, Берліні, Гейдельберзі. Професор Марбурзького, Гейдельберзького і Боннського університетів. Із численних його книжок директор “Літопису” Михайло Комарницький та Анатолій Онишко вибрали “Європейську літературу і латинське середньовіччя” — унікальне за всеохопністю дослідження однієї з найвеличніших епох.

Зі щоденникових записів А. Онишка дізнаємося, що “взявся він за Курціуса” 4 липня 2002 року, у колі друзів любив повторювати: “Іду, бо в мене на столі 1000 сторінок Курціуса”. Або ж: “Іду додому — мене чекає Курціус”. А в останньому зошиті щоденника читаємо: “Синію далі над Курціусом. Вдало переклав пару віршів до тексту книжки з іспанської та англійської” (25 січня 2003 р.). І подібних записів багато, аж до 2005 року, коли книжка була перекладена і підготовлена для редагування, яким займалися Богдана Криса, Мирослава Прихода, Ірина Новіцька. Треба сказати, що Анатолій Васильович дуже уважно ставився до кожного виправленого слова чи речення. Іноді відразу погоджувався, кажучи, що це на краще, а коли вважав, що має бути так, як він написав, — був непоступливим і безкомпромісним. Любив повторювати: “Переклад має природно сприйматися українським читачем. Тому перекладачеві мало добре знати мову оригіналу — треба досконало володіти українською!”

————
© Оксана Тебешевська, 2009.

 

 

Праця над книжкою Курціуса, яка ще в минулому столітті була перекладена англійською, іспанською, португальською, італійською, французькою та іншими мовами, звичайно, забирала багато сил і часу, але й приносила задоволення. Не раз Анатолій Онишко підкреслював унікальність дослідження, панорамне охоплення автором більш як тисячолітньої літературної традиції Європи.

Кілька речень про зміст книжки. Предметом дослідження Е. Р. Курціуса є література. За словами автора, “її тематика, її техніка, її біологія, її соціологія”. Е. Р. Курціус заперечує періодизацію епох, пропоновану “короткозорою історичною наукою” (розділ 17, п. 7). Народномовні літератури середньовіччя він розглядає на латинському тлі, показуючи тим самим тяглість традиції від античності до нового часу. Цією стежкою автор веде читача. Уже наприкінці першого розділу натрапляємо на цікаву й оригінальну сентенцію: “Напівбогом-засновником європейської літератури є Гомер. Її останній світовий автор — Ґете. ... Європейська література XIX і початку XX ст. ще не пересіялася, мертве не відділилося від живого”.

Далі перед нами постає широка панорама латинського середньовіччя. Шляхом детального аналізу текстів-зразків автор переконує нас, що його варто розглядати в “неперервності з античністю, а також із новітнім часом. Тільки так постає доступна для розуміння логічна побудова” (розділ 18, п. 1).

Тяглість традиції зумовлена топосами — готовими формулами, які література запозичила з риторики. “У системі античної риторики топіка нагадувала комору з припасами” (розділ 5, с. 92). Дослідження топосів — основна проблема праці Курціуса.

Я думаю, що про перекладену А. Онишком книжку скажуть своє вагоме слово фахівці, а я ще хотіла б звернути увагу на велику кількість ілюстративних поетичних текстів, які автор подає мовою оригіналу — латинською, грецькою, іспанською, англійською, італійською. Більшість з них переклав Анатолій, а під іншими читаємо прізвища таких знаних і шанованих перекладачів, як Г. Кочур, М. Лукаш, Борис Тен, Є. Дроб’язко, М. Зеров, М. Рильський, А. Содомора, І. Качуровський, М. Стріха, Д. Павличко, В. Ганущак, М. Білик та ряд інших.

А. Онишко не тільки зумів відчути дух оригіналу, неординарне мислення автора, його стиль, іноді іронічний тон, подекуди відверто нищівний щодо хибних трактувань тих чи інших літературних (і не тільки!) явищ і трансформувати зміст німецькомовної праці в наше мовлення так, що текст сприймається як природний, нечужий, а й показати стиль власний, власну тональність, особливе відчуття слова, для якого він завжди знаходить потрібну нішу. Вислів перекладача точний, чіткий, однозначний, а мова вишукана, соковита, добірна, як і в усіх попередніх перекладах світових шедеврів з багатьох європейських мов та оригінальних творах. А їх в Анатолія чимало (про це читачі “Всесвіту” уже дещо знають із чудової статті Максима Стріхи “Штрихи до портрета перекладача”, опублікованої в 5—6 номері часопису за 2007 рік).

... Анатолій Онишко не встиг побачити свого останнього видання. Таке солідне (понад 700 сторінок!) і ошатне. Але маємо книжку ми і тому відчуваємо присутність Майстра і зараз, серед живих. Правдивим і високим Словом він викарбував собі дорогу до нас і до прийдешніх поколінь.

 

        Оксана Тебешевська, заслужений учитель України, Калуш, Івано-Франківська обл.