Слободан Владушич 

Постфеміністична сербська жіноча проза

З сербської переклала Оксана МИКИТЕНКО

 

2004 р. у книгарнях з’явилася книга “Жіночий континент – Антологія сучасного сербського жіночого оповідання”¹, яку зі знанням справи підготувала Ліляна Джурич. У передмові до цієї гарної збірки оповідань (найкращі з них, без сумніву, могли б увійти й до статево невизначених антологій) укладачка висловлює свою тверду феміністичну позицію. Ця позиція відзначається як войовничим поглядом стосовно чоловічої критики (“високу критику переважно пишуть і виголошують, на жаль, як правило, не талановиті чоловіки-письменники!”²), так і стосовно нефіміністично налаштованих жінок “немає різниці між жіночою й чоловічою літературою, це підтримали й самі жінки, які погодилися грати за чоловічими правилами, забезпечивши тим самим собі поважне місце у суспільстві”³).

Загострене ставлення до протилежної статі певноюґ мірою можна відчути й у найкращих оповіданнях цієї антології, наприклад, в оповіданні з симптоматичною та символічною назвою “Я не люблю тебе” Єлени Ленґолд, надрукованому у збірці “Ліфт” (1999 р.). У цьому оповіданні жінка-оповідач намагається розкрити й зрозуміти механізми, за якими функціонує чоловіча природа. Після травматичного досвіду в не(любові) й раптової згадки про цю травму, їй доводиться з гіркотою змиритися з думкою про непримиренні й майже незбагненні відмінності між природою чоловіка та жінки. Усвідомлення цих протиріч нічого їй не приносить, крім страшного болю, почуття непотрібності, навіть належності до якогось іншого космосу.

Як зможе переконатися читач, оповідання Єлени Ленґолд послужило символічним контрапунктом при нашому доборі творів із сербської жіночої прози. На відміну від сильного феміністичного напряму оповідання “Я не люблю тебе”, нашу добірку прикрашає постфеміністична атмосфера. Термін постфемінізм, наскільки мені відомо, в сербську літературну критику вперше ввела Владіслава Гордич-Петкович у книзі “Кореспонденція”. Для неї постфемінізм означає те, що “стать стала настільки нестабільним поєднанням культурних і біологічних відмінностей, що більше не здатна функціонувати як чинник ідентичності”⁴; тим самим феміністична свідомість, погоджуючись з відмінностями, “означає необхідність погодитися сьогодні також як з відмінністю у межах статі, так і з різницею у формулюванні цих відмінностей”⁵.

————
¹ Ljiljana Đurđić, Ženski kontinent (Antologija savremene ženske proze), Prosveta, Beograd, 2004.
² Там само. – С.13.
³ Там само. – С.12.
⁴ Vladislava Gordić, Korespondencija, SKC, Novi Sad, 2000, 26.
⁵ Там само.
 

Запропоновані тексти представляють своєрідне вираження такого нещодавно встановленого постфеміністичного клімату у сербській літературі, який можна відчути на початку ХХІ ст. І хоча в уривку з роману Мір’яни Джурджевич “Охоронці святині” все ще можна відчути гендерну різницю, яка спрямовує розуміння історії, ясно, що авторка не тематизує історію статі, точніше історію знущань над жінками, натомість намагається іронією й насмішкою, а також досить обсцентною лексикою та алюзіями дати відсіч репресіям серйозності в історії.

У двох коротких оповіданнях із збірки оповідань Любіци Арсич “Кицю, чи ти любиш мене” також, по суті, постає сміхотливий опір і патетико-сентиментальному і патетико-феміністичному нехтуванню чоловічо-жіночих стосунків: там, де фемінізм вбачає серйозність чоловічої репресії над жінками, авторка помічає лише набір фраз, які стають їй опорою в різноманітних інтер-текстуальних й інтер-статевих іграх. Звідси й назви її оповідань у цій збірці по суті є набором типових фраз із чоловічо-жіночих розмов.

Подібно до цього, в оповіданні “Ностальгія” Віди Оґнєнович статеву відмінність заступає ретельно вибудована відмінність між двома ностальгіями: аполонійською – громадянською й раціональною, та діонісійською, ірраціональною, – і в цьому зникає дистанція між сучасним і минулим.

Нарешті, в оповіданні “Дитя сонячного човна” Ясміни Михайлович з’являється постать самосвідомої письменниці, яка готова насолоджуватися цивілізаційними надбаннями Венеції й не має гендерних обмежень, що їх мусили вибороти феміністки.

Фемінізм є необхідною основою постфеміністичної літератури, але водночас обмеженням, яке намагалася подолати певна кількість авторок, пропонуючи більш спокійне, розслаблене ставлення до протилежної статі. Тому й цей вибір було проведено на два голоси – чоловічий і жіночий, які різні, але й не є незрозумілими один одному.