Ніна Харчук
ДО СКАРБНИЦІ СВІТОВОЇ ГРАФІКИ
Наприкінці 2008 року побачило світ видання Мирослави Мудрак “Понад кордонами. Модерна українська книжкова графіка 1914 –1945”. Уже достатньо тривале побутування цієї книги в середовищі українських мистецтвознавців та шанувальників художньої культури підтвердило високу значущість праці М.Мудрак, її глибоку науковість, оригінальність подання матеріалу, енциклопедичність видання. Завдяки синхронному перекладу текстів англійською мовою книга-альбом, безперечно, розширила свої кордони ще й за рахунок міжнародної спільноти.
Щоб зрозуміти цінність та авторитетність видання, необхідно вказати інституції, які були задіяні у процесі його підготовки, — Державний Комітет архівів України, Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України, Український науковий інститут Гарвардського університету, Інститут Критики.
Разом з Мирославою Мудрак над книгою працювали Олена Федорук (Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького), Олена Павлова (ЦДАМЛМ), колектив видавництва “Часопис “Критика””. Вишуканий дизайн книги, її доцільну і зручну верстку опрацювали Майя Притикіна та Андрій Шубін. Як правило, у рецензії не завжди згадуються всі причетні до видання, проте тут вважаємо за доречне вчинити саме так — видання справжня колективна творчість.
Книга-альбом потребує окремої розповіді про її структуру. Перші два розділи — мистецтвознавча творчість Мирослави Мудрак.
Перший — “Фонд 544” — своєрідна передмова, де йдеться про обставини створення книги. Автор зазначає: “Ця робота постала на ґрунті нещодавнього відкриття понад 500 книжкових обкладинок, привезених до України після Другої світової війни, що нині вони зберігаються в (ЦДАМЛМ України) в Києві. Ця збірка обкладинок і палітурок, зосереджених у Фонді 544 під назвою “Колекція книжкової графіки”, пов’язана з більшою групою матеріалів про українську еміграційну культуру ХХ століття — колекцією, зібраною в Празі (тоді Чехословаччина) протягом міжвоєнного періоду. Більшість обкладинок спочатку належали двом еміграційним установам у Празі: Українському історичному кабінету та Музею визвольної боротьби України (1945 року його було перейменовано на Український музей).
————© Ніна Харчук, 2009.
Своєю появою це видання не в останню чергу завдячує Музею визвольної боротьби України, заснованому 12 січня 1925 року, і, на жаль, нагадує про його трагічну долю: 14 лютого 1945 року будівля музею постраждала від вибуху бомби і мільйонні фонди артефактів загинули. Повністю повернути втрачене здавалося неможливим, проте завдяки післявоєнній угоді з Чехословаччиною 1945 року частково відновлені колекції було передано в Україну. Згодом, 1958 року, до Києва з Москви потрапили ще деякі україномовні матеріали, серед них і сотні книжкових обкладинок з печаткою Українського музею у Празі. Ціла колекція зберігалася в ЦДАМЛМ України до 30 грудня 1988 року, коли до неї поновили відкритий доступ”.
Зрозуміло, що не тільки художники були причиною заборони доступу до колекції, а насамперед автори, яких вони ілюстрували, історичні матеріали, що не узгоджувалися з радянською пропагандою, тризуби, що вільно переходили з обкладинки на обкладинку журналів, книжкових видань тощо.
М. Мудрак слушно зауважує, що “в Україні мистецькі зрушення відбувалися паралельно з національно-визвольними процесами, об’єднанням українських земель унаслідок падіння Російської й Австро-Угорської імперій.
Дух модернізму пронизує роботи, відібрані для цього альбому. Це ніби символічна галерея творів, вцілілих у мінливій ситуації воєнної Європи. Їх автори — люди з громадянською свідомістю, перейняті метою зберегти українську образотворчу й видавничу культуру в час великого соціального безладу. Це когорта однодумців, для яких творчість була водночас громадським вчинком”.
Звичайно, поза межами цієї книжки залишилося чимало шедеврів, проте 175 з них в альбомі представлено, імена і короткі творчі біографії понад 40 художників виписані з енциклопедичною достовірністю і чи не вперше введені в мистецтвознавчий обіг.
“Головна мета роботи, — пише Мирослава Мудрак, — віддати шану митцям, особливо тісно пов’язаним із цим унікальним періодом новітньої історії, що розгортався у Західній Україні й відтак на Заході”. Тому авторка прагнула простежити географічну траєкторію, яка починається у Львові і клином простягається в Західну Європу й далі за її межі. Книжка висвітлює винятково стосунки між митцями й видавцями західної діаспори на периферії українських кордонів і зосереджена передусім на центрах мистецької та книжкової продукції.
Як пише Мирослава Мудрак, у цього проекту є також особистий момент: це спроба скласти шану одному з велетів сучасного українського мистецтва Святославу Гординському, який зацікавив авторку історією українського мистецтва і протягом багатьох десятиліть підживлював її інтерес. Улітку 1972 року ще студенткою вона працювала в Українському католицькому університеті. Гординський тоді завершував роботу над мозаїками, які прикрашали стіни Софійського собору, збудованого першоієрархом Української греко-католицької церкви кардиналом Йосифом Сліпим поблизу Рима. Йосиф Сліпий заснував Український католицький університет ще 1963 року, виїхавши з СРСР, де він 18 років провів у сибірських та мордовських таборах і на засланні. Генеза наукової діяльності М.Мудрак у царині українського мистецтва починається саме з того доленосного літа, й відтоді її завжди надихали приклади кардинала Сліпого та майстра Гординського.
Другий, мистецтвознавчий, розділ книжки “Понад кордонами”, власне, і став яскравим підтвердженням натхнення, історичної достовірності, широкого охоплення тогочасних складних перипетій життя українців, а зокрема митців, що їх талановито відобразила Мирослава Мудрак. Авторка розгорнула захопливу картину художнього процесу, який втрутився у складну долю кожного художника. Біографічні дані про графіків переплітаються з їхнім пошуком нових мистецьких рішень, збереженням української автентичності, що знаходило свій вияв у модерних аж до конструктивістських засобах донесення до читацької аудиторії змісту і духу того чи іншого твору, того чи іншого журнального напрямку. Історія, фізика, алгебра, літературознавство, поезія, календарі, маніфести, дитячі видання — за цими обкладинками можна складати літопис західноукраїнського життя.
Твори світової літератури (С. Цвейг, А.Шніцлер, А. Міцкевич, В. Шекспір) видавалися поряд з українськими авторами (О. Кобилянська, О. Ольжич, У. Самчук, І. Багряний, Б. Лепкий, Ю. Липа, І. Вільде, О. Олесь). Обкладинки до цих та багатьох інших творів майстерно, дотепно, модерново виконували П. Ковжун, М. Андрієнко-Нечитайло, Е. Козак, С. Гординський, Н. Хасевич, Я.Струхманчук, В.Січинський, В.Цимбал, М.Бутович та багато інших. І тут слід ще раз віддати належне Мирославі Мудрак, яка в межах видання намагається дати вичерпні характеристики графікам, не випускає з поля зору жодної мистецької новації.
Захоплення викликають видання та обкладинки до них на зразок:”Эрнестъ Дени. Возрожденіе Чехіи” (обкл. — М. Андрієнко-Нечитайло), “Емігрант. Порадник товариства опіки над українськими емігрантами” (П. Андрусів), “Vivat Akademia. На спомин концерту-балу українських студентів у Німеччині. Берлін, 13 січня 1922” (М. Бутович), “Свято Державности. Серія “За героїчний театр!” (Н. Геркен-Русова), “Нова хата. Двотижневик для плекання домашньої культури” (С. Гординський), “Жалібна книга. Поіменний спис поляглих членів У.Г.А. у визвольній війні” (П. Ковжун), “Вікна. Місячник літератури, мистецтва і критики радянськофільських письменників Галичини” (І.Крушельницькій), “Розбудова нації. Місячник. Орган проводу українських націоналістів” (Р.Лісовський), “На чужині. Неперіодичний орган вільної думки українських студентів-емігрантів у Польщі” (П. Мегик), “Відродження. Ілюстрований місячник. Орган Українського антиалкогольного товариства “Відродження” (Ю. Сінгалевич).
Мирослава Мудрак та її колеги присвятили книгу поколінню українських художників, пік творчості яких припав на найменш стабільний період ХХ століття. Авторка зазначає: “Вони є ще одним “втраченим поколінням”, яке щиро любило рідну землю. Лише колективні зусилля талановитого і самовідданого покоління, розпорошеного по всьому світу, сформували цей незаслужено забутий розділ історії українського модерного мистецтва. І ті, кому поталанило здобути успішну кар’єру далеко поза межами Батьківщини, навіть якщо вони повністю інтегрувалися в життя країн, де знайшли прихисток, своїми творами засвідчують сильний емоційний зв’язок зі своїми українськими коренями. Однак багато є й таких, чия життєва подорож склалася не так вдало. Одні померли на еміграції, одиниці повернулися в Україну (Глущенко, Мозолевський, Климент Редько), Фартуху довелося змінити прізвище. Багато з них, як Іванець, Іван Крушельницькій, Обаль, Струхманчук, зазнали трагічної долі тисяч українських інтелектуалів, репресованих сталінським тоталітарним режимом 1930—1950-х рр. Для них і для всіх українських художників, які збагатили рідну культуру, наповнивши книговидання модерністським духом, ця праця нехай стане подякою і вшануванням їхнього високого внеску в історію світового графічного мистецтва”.
Висловлені Мирославою Мудрак щирі побажання нехай справдяться, картини нестабільності, що переслідують нас і нині, нехай знайдуть розраду і стабільність у творчості. Рецензована книга до цього настійно спонукає.
Сподіваємося, що цінні розвідки Мирослави Мудрак про українських графіків знайдуть своє втілення в наступних виданнях талановитого мистецтвознавця.
