Сербський оспівувач Венеції відвідав Україну

 Наприкінці березня до Києва з метою прочитати лекцію в Києво-Могилянській академії завітав видатний сербський письменник, художник і перекладач Мілета Проданович. Професор Академії мистецтв у Белграді, він нині є досить успішним і знаним літератором. М. Проданович – автор кількох романів, збірок новел, серії подорожніх нотаток; український переклад роману “Сад у Венеції” був надрукований у минулому числі “Всесвіту”. Також він – фотохудожник, чиї роботи неодноразово бачили світ на виставках не лише в Сербії, а й за кордоном. Нарешті й до України черга дійшла: професор презентував свою виставку “Ангел і леви” у Галереї мистецтв НаУКМА.

У Конґрегаційній залі Могилянки Мілета Проданович прочитав лекцію з похмурою й водночас промовистою назвою: “Померти і бути похованим у Сербії” (1991-2000). За цією назвою був прихований глибокий історичний зміст, який повертає нас до драматичних подій новітньої історії, до екзистенційної кризи Югославії, до війни, що сколихнула світ і завершилася появою суверенних Сербії, Боснії та Герцеговини, Македонії. Про актуальність цієї теми не варто нагадувати зайве – охочих послухати лекцію виявилось чимало. Власне, можна говорити про історію пам’яті – такої, якою її бачили в Сербії ХХ століття. Адже, згідно з модерним баченням історичного процесу, нація має історичну пам'ять, що зберігає в собі моменти слави й ганьби, перемог і поразок, передається з покоління в покоління. І ось із цим образом пам’яті нас познайомив Мілета Проданович. Професор обрав не надто звичний предмет обговорення; він вирішив сфокусувати увагу на специфічному джерелі історичної пам’яті – надгробних плитах і пам’ятниках. Презентація до виступу містила безліч знімків цих німих хранителів людських доль.

У вступі перед початком лекції президент НаУКМА Сергій Квіт заявив, що “надзвичайно важливо знати більше одне про одного, особливо в контексті українсько-сербських стосунків, адже Києво-Могилянська академія належить до культурної спадщини обох народів – і українського, і сербського”. Цілком слушно було пригадати, що загалом міжкультурні зв’язки українців і сербів досить давні, і прикладом такого діалогу може служити історія Йована Раїча, видатного сербського літературного діяча 19 ст., який закінчив Києво-Могилянську Академію. Ці зв’язки не минають безслідно, історія не забувається, тому сьогодні на Староакадемічному корпусі нашого університету висить меморіальна дошка на честь Йована Раїча.

Посол Республіки Сербія в Україні Горан Алєксіч, представляючи письменника аудиторії, висловив сподівання, що лекція Мілети Продановича “допоможе зрозуміти й осягнути всю складність ситуації, в якій історично опинилась Сербія на зламі століть”. Він також зазначив, що варто зробити для себе висновок про те, як можна бачити і сприймати сербську історію, культуру, менталітет, адже, знов-таки, серби й українці мали спільне минуле і замалим не спільне походження.

Сам професор Проданович коротко зауважив, що в Академії мистецтв у Белграді йому вже доводилось читати подібні лекції. Він вивчав пам’ятки поховальних обрядів на території Сербії від найдавніших часів до сьогодення. Заглибившись в історію, пан Проданович розповів про традиції поховання монархів у середні віки, про збереження цієї традиції до 80-х років минулого століття (до цього часу серби ховали своїх правителів на території кафедрального собору в Белграді). Також професор розкрив таємниці поховального обряду папи Римського – обряду, що його донині практикують у Ватикані. В тісному переплетінні сакральних знаків, часу й простору ці поховальні практики відкривають широке поле для пошуків культуролога, історика, археолога – поховальні пам’ятки як предмет наукових праць іще себе не вичерпали. І, як на підтримку наукових інтересів суспільства, окремі пам’ятки в Сербії нині перебувають під охороною ЮНЕСКО.

“У нас багато спільного. Адже ми (серби й українці – І.Ж.) на роздоріжжі між Сходом і Заходом, оскільки раніше на нас мали сильний вплив Візантія і сусіди з західної Європи”, — так Мілета Проданович пояснював вибір теми для лекції в Києві. Він назвав 90-і роки часом “воєн за югославську спадщину”, коли конгломерат із відповідною назвою потерпав від диктатури Мілошевича. Власне процес розпаду Югославії був тривалим і болючим, і можна провести паралелі з історією України, яка теж пережила комуністичний режим у складі СРСР, потім здобула незалежність. І Югославія, і СРСР мали своїх великих вождів, і там, і тут із різною силою системі чинили опір, і, безперечно, в історичній пам’яті обох народів надовго закарбувалися сліди від тих часів. Як цілком справедливо звернув увагу Мілета Проданович, у нас (як, утім, усіх колишніх громадян Союзу) одним із таких слідів є мавзолей Леніна – ніщо інше, як пам’ятний знак ідеологу й натхненнику комунізму. Професор зауважив, що культура новочасних мавзолеїв для вождів прийнялася була в комуністичних режимах Східної Європи (наприклад, у Болгарії якийсь час існував мавзолей Георгія Дімітрова). Тим цікавіше було дізнатися, що інститут, колись відповідальний за розробку й будівлю мавзолею Леніна, нині працює як приватна контора і виконує замовлення… босів російської мафії.

Лекція Мілети Продановича охоплювала сюжети з життя і смерті не лише видатних постатей Сербії, а й простих її громадян. Поховальним традиціям останніх – теж понад півтисячі років; їх пояснює розмаїття християнської та ісламської культур, які перетнулись і з поперемінним успіхом донині панують на Балканах. І вже, напевно, нікого не здивує, що могильний камінь чи напис на ньому можуть так багато розповісти про деталі побуту, життя та смерті людини в Сербії останніх двох століть.