Інна ПАРХОМЕНКО
УРФА — МІСТО ПРОРОКІВ
Нещодавно мені довелося побувати у стародавньому місті, яке в давнину (з IV ст.) стало центром освіти і культури на сході Малої Азії, де ще й зараз можна почути арамейську мову.
Сучасна назва цього міста — Урфа, іноді до назви додається слово “Шанли”, що сирійським діалектом арамейської мови означає “славна”, а раніше воно називалося Едесса. Саме тут була перша християнська держава Осроена (170—214 рр.), царю якої Авгарю був надісланий від самого Ісуса Христа плат з Його зображенням, так званий “Спас нерукотворний”. Ця ікона довго стояла вмурована у браму міста, допоки 944 року візантійський імператор Костянтин Багрянородний не забрав її до Константинополя (після нападу хрестоносців доля ікони невідома).
Урфа називається ще містом пророків. Вважають, що Мойсей прожив тут сім років; тут жили пророки Йона, Ілія; протягом десяти років жили тут Авраам з Іаковом. І сліди цієї сивої давнини збереглися досі. На місці, де намагалися спалити Авраама за те, що він виступив проти Навуходоносора та ідолопоклонників, є священний ставок з коропами. Поруч — біля печери, де Авраам мешкав певний час, цілий комплекс архітектурних споруд, музей. Тут завжди людно, стоять черги, аби зайти до печери, помолитися там. Над могилою праведного Йова встановлено мавзолей-тюрбе, куди можна зайти. Є церква, де поховано апостола Фому, який приїхав сюди для проповіді християнства після апостола Фаддея. Відома літературна пам’ятка часів раннього християнства “Діяння апостола Фоми” виникла саме тут.
На околиці міста стоїть Яковитський монастир — Дайрул Заферан — центр сирійського православ’я. Він діє безперервно з 495 року, тут поховані 52 сирійські патріархи. Церковна служба й досі відправляється арамейською мовою. Назва монастиря походить від імені едесського єпископа Якова Фарадея (пом. 578). Він очолив літературний гурток, у якому перекладали твори грецьких філософів (наприклад, “Ісагогу” Аристотеля) і навіть виробили свою власну манеру письма (з огласовкою грецьких букв над рядками).
Місто Едесса стояло на перетині торговельних шляхів між Заходом і Сходом Візантійської імперії. Звідси йшли шляхи з Сирії (Месопотамії), Ірану до Єгипту і на північ — до Грузії та Вірменії. Воно було центром освіти в Межиріччі (ріки Тигр та Євфрат). Тому окрім сирійської мови тут знали грецьку та арабську й особливо була розвинена перекладацька справа.
Центром літератури була заснована в IV ст. академія. У той час у ній перебувало 800 учнів. Першим її ректором був Нарсай, який побудував бібліотеку академії, а також скрипторій (приміщення для переписування рукописів). Із 363 до 373 року ректором академії був славетний поет, письменник Єфрем Сирин. Професором академії у 412—435 роках був Раввула, який переклав з грецької на сирійську мову богословські праці, зокрема популярного на той час письменника Федора Мопсуєстського. Він створив також цінну іконографічну пам’ятку — так званий кодекс Раввули, джерело сюжетів ікон (оригінал знаходиться у Лаврентіївській бібліотеці Флоренції).
В академії навчався відомий єгипетський церковний діяч, учитель Єфрема Сирина Мар (означає “владика”) Євген. Разом з іншим учнем Іаковом вони вирушили з Едесси в далеку Вірменію, бажаючи знайти ковчег Ноя. Іаков став першим проповідником християнства у Вірменії. Пергаментний рукопис ХІІ ст. “Житіє Іакова” (вірменський переклад із сирійської мови) знаходиться у сховищі Матенадаран у Вірменії.
Найвидатнішою літературною постаттю в Едессі IV століття був Єфрем Сирин. Його літературна спадщина різноманітна: писав він прозу, богословські коментарі на текст Біблії, склав серію літературних портретів сучасників і, звичайно ж, був дивовижним поетом. Твори його дійшли до нашого часу не тільки сирійською мовою (це особливий діалект, один з етапів розвитку давньої арамейської мови), а й у перекладах латиною, грецькою, грузинською мовами.
Прозаїчні його проповіді, слова (сирійською — “мимра”) мають музично чіткий ритм, це ніби білий вірш. Піснеспіви та гімни (сирійською — “мадраше”) мають обов’язковий повтор-рефрен наприкінці. За своєю формою вони були прообразом ранньовізантійського кондака. Цей жанр на початку V століття розвинув Роман Солодкоспів. Єфрем мав музичний хист, був регентом місцевого хору, встановив правила для різних наспівів із приводу тієї чи іншої події.
У поемі Сирина “Нісібійські гімни” (названі за місцем, де мешкав Єфрем Сирин до Едесси) частину пісень присвячено історичним подіям в Едессі. Єфрем Сирин написав панегірик — похвальне слово Василію Великому, з яким він був особисто знайомий. Текст панегірика було опубліковано лише 1915 року С. Меркатом у Франції. Заповіт Сирина було опубліковано 1901 року французькою мовою Р. Дювалем.
Поезія Єфрема Сирина дійшла до нашого часу в трьох рукописах VI століття, з яких Ватиканський кодекс датується 521 роком. Для греко-візантійської літератури його твори відіграли видатну роль, визначивши подальший розвиток літературного стилю.
В едесському культурному осередку створювалися також історичні твори, такі як, наприклад, історична хроніка V ст. про події в Едессі Ієшуя Стратилата.
Перекладалися сирійською мовою й медичні трактати, зокрема праці славетного лікаря Галена. Письменник Євсевій Кесарійський особисто засвідчував наявність рукопису “Вчення апостола Аддаї” (про проповідь апостола Фоми в Едессі). Збереглися й писання Евагрія про ікону “Нерукотворного Спаса”.
Дивовижно те, що така давня література V—VI ст., пергаментні раритети, збереглися і дійшли до нашого часу. Вони зберігаються у Британському музеї в Лондоні та Публічній бібліотеці ім. М. Салтикова-Щедріна в Петербурзі.
Переклад з Єфрема Сирина було здійснено Сергієм Аверінцевим і надруковано в збірці його перекладів із сирійської та грецької мов “Многоцветная жемчужина” 2004 року у видавництві Національного університету “Києво-Могилянська академія” “Дух і літера”.
До Київської Русі з Едесси дійшов і став улюбленим твір “Повість про Олексія, людину Божу”. Оригінал повісті створено в V ст. За сюжетом, Олексій покинув своїх батьків та молоду дружину і жив довгі роки саме в Едессі. Цей сюжет перейшов у ХІ ст. у французьку поезію. Відомий і віршований переклад російського поета Осипа Мандельштама:
“Нежна была твоя плоть, Алексей, тёплым жаром согрета,Для чего же ты посвятил скорби молодые лета…”
Популярною була в нас і “Повість про Акира Премудрого” (в оригіналі ім’я Акир звучить як “Ахикар”). У ній ідеться про праведного сирійського книжника V ст. до н.е. Ахикара.
Близькість, спорідненість літературних смаків і духовних запитів поєднували крізь віки вчителів словесності давньої Едесси та Русі.
Традиції шанування літературного слова продовжуються і в наші дні. В Едессі діють Університет, Харанська академія з літературним факультетом, Богословська вища академія. Обов’язковим є вивчення арабської мови, написи якої можна побачити в місті. Постійно до дня міста (у квітні) влаштовуються вечори поезії, до яких видаються збірки віршів викладачів університету, присвячених Едессі.
На вулицях Едесси немає афіш, реклами англійською мовою. Люди носять місцевий національний одяг, він довгий, як у чоловіків, так і в жінок. Чоловіки покривають голови гарними хустками, переважно блакитного чи фіолетового кольорів. Усі архітектурні споруди, церкви, мечеті, фортеці зберігаються у зразковому стані, вони перебувають під охороною держави, ними опікується міністерство культури та туризму. П’яниць чи жебраків на вулицях немає, машин на тротуарах — теж. Справді, то славне місто — Шанли Едесса-Урфа.
