Анатолій МОЙСІЄНКО 

ШАХОВІ ПА АРГЕНТИНСЬКОГО ТАНГО

Світ шахопоезії збагатився ще одним національним джерелом. У далекій Аргентині не так давно вийшла друком ошатно оформлена збірка “64… Repetida cifra” (“64… Повторення чисел”, Буенос-Айрес, 2006), у якої, по суті, два автори. Вступний розділ містить визволені з архівного напівзабуття вірші класика аргентинської літератури Хорхе Луїса Борхеса (1899—1986). Решта розділів становить своєрідну поему в сонетах і шахових задачах Ораціо Аміла Мейлана (нар. 1923), котрий відомий насамперед як шаховий композитор, переможець одного із світових командних чемпіонатів.

Не зайве підкреслити, що термін “шахопоезія”, котрий спочатку вживався на позначення шахової композиції, з дев’яностих років минулого століття утвердився в українській культурі як такий, що репрезентує вид творчості, який являє собою симбіоз поезії і шахової композиції. Термін “шахопоезія” сьогодні знаходимо в низці філологічних і шахових довідників, розлогу статтю про шахопоезію подає двотомна “Літературознавча енциклопедія” (К., “Академія”, 2007). Саме на теренах України в межах означеного синтетичного жанру нашими авторами вперше презентовано поетичне слово і шахові композиції як рівновартісні чинники мистецького дійства. Хоч у світовій практиці цікаві зразки шахопоетичної творчості подибуємо й раніше. Згадаймо тут хоча б окремі естетські спроби Альфреда де Мюссе чи унікальну книжку Владіміра Набокова “Poems and Problems” (“Поезії та шахові задачі”, Нью-Йорк — Торонто, 1970).

Аргентинським авторам притаманне прагнення осмислити шахи як космічне явище, провести неочевидні паралелі з життєвими реаліями, зазирнути в шахове “задзеркалля”. В культурницько-філософських зрізах з’являються персонажі античної міфології, колоритні постаті Омара Хайяма, короля Альфонса Х Мудрого — автора іспанських хронік, правничого кодексу і чи не першого в Європі шахового трактату “Книга Ігор”, Франсуа Андре Філідора — геніального шахіста й фундатора комічної опери на французькій сцені… Куди не кинь поглядом чи думкою — всюди шахові асоціації. Навіть архітектура парламенту Аргентини — Насьйоналю для шахопоета пронизана духом загадки старовинної гри.

Маю приємність пропонувати читачам “Всесвіту” шахові па аргентинського танго, вперше інтерпретовані українською мовою Віктором Капустою та Миколою Лябахом. Зазначимо, що В. Капуста відомий і власними шахопоезіями, він автор збірки “Картатий материк”, а також є ґросмайстром України з шахової композиції.

---

Хорхе Луїс БОРХЕС (Jorge Luis Borges)

ШАХОПОЕЗІЯ

З іспанської переклали Віктор КАПУСТА і Микола ЛЯБАХ

 ШАХИ
І
Гравці зійшлися слушної пори.
Ба! Шахи не відпустять їх до ранку.
Фігур жорстокий світ — не забаганка:
Ненависть викрешуть двобою кольори.
 
У чорно-білім магію твори,
Де точна форма споконвік не тане,
Де ферзевий і королівський фланги
Стрясає гомеричний глас тури.
 
Магічністю захоплені достоту,
Шахісти не виходять із цейтноту.
До миру ритуал не повернути.
 
Роз’ятрилась на Сході битва ця.
Амфітеатр її тепер повсюди.
Триває гра, як завше, без кінця.
 
ІІ
 
Слабкий король за хитрим пішаком
Чаїться, жде сигналу королеви.
Піднято парус — білі каравели
Летять на чорні прапори притьмом.
 
Узнав би хто, що вказівним перстом
Долоні розліновано гравцеві.
Узнав би хто, що рішення миттєві —
Алмаз свободи, не скляний апломб.
 
Хоча Хайям із віршем наодинці
Вважав шахіста бранцем шахівниці
Ночей сліпих і прозорливих днів.
 
Бог рухає гравців у цій виставі?
Чи двоє інтригують ради слави?
Чи курява агону поготів?
————
 
Переклад здійснено за виданням: Horacio Amil Meilan. 64… Repetida cifra. — Buenos Aires, 2006. — 92 c.
© Віктор Капуста, Микола Лябах, український переклад, 2009.
 
 
 
Ораціо Аміл МЕЙЛАН (Horacio Amil Meilan)
 
ПРОРОЧА ЗАГАДКА
І
Октет колон, що гідні Парфенону.
Там злодій не краде горизонталі
І вертикаль не гне парламентарій.
Нема монархії, та є корона.
 
І ходить там не п’яна охорона.
І тури — не фортеці феодальні.
В Ла-Плату не біжать діагоналі.
В квадратах — слід мистецького канону.
 
Руїни й велич… Пишеться скрижаль...
Четвірка коней… Наче Насьйональ
З чудовим гаслом: “Будьмо, аргентинці!”
 
Там Борхес прозирне із задзеркалля.
Там Мінос не примириться з Дедалом.
Дух Індії — на титульній сторінці.
 
ІІ
 
Чекає пару краль у покері невдача,
Коли зустрінуть ненароком двох тузів,
Що у колоді за погоничів ослів.
І пазли долі не складе рука ледача.
 
Борги припухли, мов у прикупі додача.
Круп’є і скарбівник не знають щирих слів.
А кралі не повалять владних королів,
Бо той, що творить шахівницю, не пробачить.
 
Шістнадцять пішаків — у стрій. Тореадори?
І чорні клітки тридцять дві. Для упокори?
Чотири мантії. У храм на службу, в бій
 
Ідуть єпископи чи браві офіцери?
Чимало аналогій є… І різні сфери
Єднає в шахові проблеми щемний біль.
 


“КНИГА ІГОР” АЛЬФОНСА Х

І
 
Щасти добі, як править в ній мудрець,
Помазаний на владу і науки.
Меча він коронує словом злуки,
Аби людських достукатись серць.
 
Та долі знак суворий, — сердсь — не сердсь, —
Від трону відведе як від понуки
І дасть йому нової влади в руки:
Трактат про шахи — вигадки вінець.
 
В обійми королівські шахівниці
Йде Птоломея всесвіт блідолиций —
Спокуса для вождя і астронома.
 
Ледь схибив — драма змінить хід подій.
У грі, житті? Либонь, це знав тоді
Мудрець — король Кастилії й Леона.
 
ІІ
 
Укласти звід законів “Сім частин”:
П’яти віків правничі філіграні.
У “Хроніці Великої Іспанії”
Сягнути днів неміряних глибин.
 
У формі точній мови кожний згин.
Стрункої думки образи фонтанні.
І “Пісні Сіда” ніжне потурання
На кінчику пера, — буття, не згинь!
 
Поезії тонкої чисті роси,
Як перли, зблискують в іспанській прозі.
Читання — спокій, а писання — вихор.
 
На мить лиш приспаний уяви атом
Між гральних кісточок і шахів раптом
Знаходить вихід свій у “Книзі Ігор”.
 
 
ІІІ
 
А час летить прудкіше за життя…
Є час орати й час в сопілку грати.
Цивілізація творіння, марнотрати?
Не розібрати — всюди суєта.
 
Альфонс Х думав з каяття,
Чи треба дозвіл на дозвілля брати.
Господь-бо, щоб людині дати ради,
Дозволив радість їй. Він — сам суддя.
 
Таємний розмир труду і розваги
Несуть гармонії коханці — шахи.
Ілюзій світ не згірше сатурналій.
 
За насолоду зайву не кори,
Бо користь не від сварки, а від гри.
Король — Премудрий, істини — тривалі.
 
 
ОРТОГОНАЛЬНА ПОЛІФОНІЯ
 
Музичні ритми в тайні піктограми
Кодує шахівниця недарма.
Акордами гармонія сама
Бентежиться у невідомій драмі.
 
Час партитур надходить в сяйві рампи.
І диригентська паличка німа
Печать мовчання порухом зніма
З фаготів тур та першоскрипки дами.
 
В концерті шахівниці і гравців,
Руйнуючи стрункі ортогоналі,
Тонів каскади буйствують чимдалі.
 
Допоки дух мелодій не відцвів,
Забутися у вимірах сонати,
Ширяти звуками, смичком конати.
 
 
ЧОРНО-БІЛА БЕЗКОНЕЧНІСТЬ
 
Знедолені не вирвуться з неволі.
Дві раси, що увінчують війну,
Два роди, що увічнюють вину,
Нестямно моляться на власний колір.
 
Їм сказано на перехресті долі
Шукати квітку миру запашну,
Ловити мить любові провідну,
Де правда зверху, а омана долі.
 
Між чистих рас охоту воювати
Притлумлюють метиси і мулати.
Та зась на шахівницю їм тепер.
 
А ті, кого химерять герцю кліті,
Січуться не в однім тисячолітті.
Застоїш чергу скраю — май терпець.
 
 
ВЛАДА І СЛАВА
 
На шахових полях життя криваве.
Хто буде із щитом, хто на щиті.
Хіба відомо — жертви нащо ті
І короля нешахові забави?
 
Монарху перемог подай і “Ave!”
І на бенкеті кубки золоті,
Де почет вірний в щирій простоті
Освятить королівські нев’яньсправи.
 
Застілля від вина хмеліє разом.
Проте із-під стола пильнує блазень,
Як герцог-офіцер в лукавім тості
 
Триножить погляду небесну синь
Нової королеви з пішакинь.
І чутно кроки кам’яного гостя.
 
ФІЛІДОР
 
І
 
Великому натхнення віще дане:
В чарунках геніальних сновидінь —
Скарби незаймані. Він сам-один.
Його веде чуття палке, неждане.
 
І еволюцій пагіння спонтанне,
Прищеплене із шахових хотінь,
Допнеться до картатих володінь,
Де Філідора в розмислі застане:
 
Чи наукова і мистецька сфери
Відточені із вправністю гравера?
Розгадуючи шаховий санскрит,
 
Він знає, що іде прозрінь хвилина:
Гравців єднає внутрішнє горіння,
І кожна партія — це вогнерит.
 
    ІІ
 
“Душею шахів є малий пішак”, —
Замолоду прорік сливе містично
Та похапцем тоді в моря музичні
Поринув і не вирине ніяк.
 
У ста комічних опер сміху смак,
Мелодій творених кипіння кличе.
Чому ж у очманілім протиріччі
Шахіст од музиканта йде навспак?
 
Не лячно височінь фіоритури
Міняти на дрібні недофігури?
Насправді путь роздвоєння тривка:
 
Коли на пруг осінній день прилине,
Стратегії і тактики спасіння
Учитися в малого пішака.
 
 
 
Кооперативний мат за 2 ходи.
4 розв’язки.
 
У задачах такого типу першими ходять чорні і таким чином допомагають білим поставити мат чорним:
1.Ф:b5+ Фс6 2.Фа6 Фg2Х
1.Та8+ Фd8 2.Та7 Ф:d4Х
1.Сg6+ Фf7 2.Сh7 Ф:b3Х
1.Ке7+ Фf8 2.Кg8 Фа3Х
(Ораціо Мейлан склав задачу разом з Хуліо Панкальдо).