Одна з центральних тем цього номеру журналу “Всесвіт” — 300-річчя Полтавської битви. Безперечно, Полтавська битва за останні триста років перетворилася на канонічний образ, на символ (романтичний, модерний, символістський тощо), який відсилає часом не стільки до справжньої історії та фактів, скільки до інтерпретації цієї події в різних культурах і літературах світу. Але нам здається, що інтерес до Полтавської битви полягає ось у чому: її результат — це збіг несподіваних обставин, які й спричинилися до відомих результатів.

А якби цього збігу не сталося? Яким би тоді був результат битви? Для Швеції? Росії? України? Над цим питанням міркують шведський учений Крістіан Гернер, гарвардський професор Сергій Плохій (США), доктор мистецтвознавства Вадим Скуратівський (Київ), Ольга Сенюк, знаний тлумач-скандинавіст, перекладачка книжки Петера Енґлунда “Полтава”. Фрагменти з люб’язного дозволу пані Сенюк ми друкуємо в цьому номері, підживлюючи інтерес наших читачів до придбання самої книжки. Отже, в контексті розмови про особливості роботи над перекладом праці доктора Енґлунда пані Ольга висловлює свої міркування щодо можливої “альтернативної” історії…

      Редакція

---

 “Що було б із Україною, якби результати Полтавської битви були інші?...”

Переднє слово перекладачки Ольги Сенюк

Почну свої міркування з одного маленького, але водночас промовистого, як на мене, спогаду…

Є одне слово шведською мовою, яке можна перекласти або як “звернув”, або ж як “вдерся”. Я й переклала — “вдерся”. Карл ХІІ і Мазепа мали зустрітися і йти на Москву, але Карл несподівано змінив плани. Тож я вжила в цьому разі “вдерся”. На презентації книжки Петера Енґлунда один історик мені сказав так: “Як можна писати вдерся?” А вони ж, шведи, саме увірвалися, бо не така була домовленість!

У нас так виходить, що наші історики забувають часом про те, хто їм робив кривду. Так, це була трагедія для Швеції і для України. Але трагедія для Швеції в тому, що ця країна втратила великодержавність, але втримала державність. Що ж, Швеція не стала імперією, і, може, це на краще, бо в імперій завше сумні фінали. А ми після битви втратили свою землю.

У цій книжці Енґлунд пише, що Карл ХІІ повернув на Україну, бо Петро почав палити за собою шляхи. А це ж було восени 1708 року. Карл повернув до Мазепи, який просто ще не дійшов до того місця, де вони мали зустрітися. Хоч ближче було йти до великого обозу в Прибалтиці, яку на той час уже всю завоював Карл. Росіяни по дорозі розбили обоз, оскільки армія пішла під Полтаву. І, уявити тільки, дві армії, вже без обозу і без провіанту впали на Мазепину голову.

Також не можна говорити про зраду Мазепи. Зрада, яка карається релігією, можлива лише в тому разі, якби Мазепа був єпископом. Російська анафема безглузда і невиправдана сама по собі. Не може прокляття церковне поширюватися на не-церковних людей. Ще як був живий Чорновіл, ми знімали ту зраду, церковну анафему. А позаторік чую, що треба знову “знімати зраду” з Мазепи.

Енґлунд пише, що він не лив крокодилових сліз, коли Швеція втратила 10 000 убитих. Але Швеція мала свою територію, й нічого не сталося. А ми втратили територію. В нас це все обернулося руїною. Правда, Енґлунд сам зауважує, що він пише лише про шведів, а результати битви для інших народів його не стосуються. Добре, що це його не стосується. Я ж цього просто не розумію.

Енґлунд не розуміє катастрофи Полтавської битви для України і не засуджує того, що Карл ХІІ повернув на Україну. А другий ґандж книжки — ілюстрації. Все проросійське, ілюстрації ніби відтворюють історичні інтереси Росії. Я казала, що Полтавська битва — це і наша трагедія. Хіба потрібно робити такі ілюстрації на честь Петра І?! Шведи мене вислухали і почали питати, чи я націоналістка, чи ні. Так, Полтавська битва — це трагедія для шведів, але все ж таки для Швеції все скінчилося значно краще, ніж для українців. Шведи вибудували власну державу, це була фактично остання битва шведів. А що ж в Україні? Національна катастрофа! І про це не можна забувати. Ця книжка — трагедія шведів, українців, а в ілюстраціях книжка величає росіян. Видавці знайшли якісь старі листівки і використали їх для оформлення. Я казала шведам, що так не можна. Вони ж мене не почули. Шведи, як на мене, просто не розуміють, що для України Полтавська битва — чи не найстрашніша трагедія. Я також не можу зрозуміти те, як описує Енґлунд, що вояки Карла ХІІ десь заблукали, десь загубились… Це ж була досвідчена армія!

Книжка Енґлунда написана 1986 року. І вже десь на другий рік росіяни її переклали. Не дивно, позаяк усе написане — на користь росіян. Книжка ґрунтується на архівах учасників, правда, й архіви бувають різні. Тому книжка специфічна, вона випадає з чіткої жанрової канви, це і не історична, і не художня література.

Треба добре розуміти панораму події того часу. Карл ХІІ із Саксонії ішов уже переможцем, а Петро І відступав. Мазепа бачив, на чийому боці сила. Мазепині козаки вже на той час добряче собі воювали і на боці поляків, і на боці саксонців. Одне слово, таке робилося! А після поразки й поготів: тих, хто лишився, відправили будувати Петербург.

Мазепа був досвідченим стратегом, йому було вже за 60, на відміну від молодого Карла ХІІ. Він бачив, що на Москву спалена дорога (частину війська було відправлено палити Батурин). Мазепа вже тоді кляв Петра І. Російський державець відступав із північної Білорусії. Була пряма дорога на Москву. Карлові там було ближче забрати свій обоз. Естонія, Латвія, одне слово, вся Прибалтика вже входила у Шведську імперію. А Карл наказав обозові, щоб той ішов за ним. Петро І і знищив обоз, який, правду кажучи, був дуже добрим обозом.

Я переконана, що можна було інакше вчинити в цій війні. Якби шведи не повернули на Україну, результати битви були б зовсім інші. Треба розуміти, що якби не Мазепа, то шведи пропали б. А Мазепа мав чимало вояків і чудово знав тамтешні дороги. Поворот на Україну був неочікуваним збігом. Якби не це, то доля України могла б бути зовсім на така, як ми маємо.
 

   Київ