Олександр КУЛЬСЬКИЙ

ТІНІ ДРАКОНА ЧЕН ГУАНА

ЧАСТИНА ІІІ

РОЗДІЛ 41

ВІДВЕРТА РОЗМОВА

Із подальшої розповіди характерника випливало, що ОБРАНЕЦЬ «Чорного Сувою» був у змозі не тільки брати до рук той артефакт, а й «читати» його. Власне, «читати» — то не зовсім коректний вислів, бо читати можна якийсь текст, що, по-перше, існує взагалі, а по-друге, написаний зрозумілою мовою. Якщо виходити саме з цього, то розгорнутий раритет взагалі не був (у першу мить) носієм будь-якого тексту! Але коли він потрапляв до рук САМЕ ТОГО, КОГО ВВАЖАВ ГІДНИМ, то текст виникав миттєво, немовби сам по собі!

Щоправда, подекуди то був зовсім і не текст, а якесь креслення чи взагалі зображення, яке через деякий час зникало так само дивно, як перед тим виникало.

— Цікаво, а що б трапилось, якби справді «достойний» поставив «Чорному Сувою» якесь запитання? — дивлячись кудись перед собою, спитав Конрад.

— Утаємничені люди кажуть, що раритет доволі охоче відповідає на різноманітні запитання. Але траплялося, що на деякі запитання відповідь затримувалась. А були й такі випадки, коли «Чорний Сувій» відмовлявся відповідати взагалі...

З цими словами Буревій, уклякнувши на одне коліно, осягнув пильним поглядом навколишню непривітну місцевість, але, не побачивши нічого підозрілого, знов сів на своє місце.

— Перш ніж відрядити мене сюди, в таку далечінь, Таємна Рада Крірів звернулася за порадою й до «Чорного Сувою». Не дуже дивуйся, брате, але про самий факт існування лощини «Чорного бамбука» ми довідалися безпосередньо з тексту, що виник на поверхні сувою... — спокійнісінько промовив характерник.

Розенкрейцер так само спокійно, чи то запитуючи, чи то стверджуючи, промовив:

——
Продовження. Початок див. у № 5—6, 7—8, 9—10.
© Олександр Кульський, 2009.

— Таємній Раді потрібно було знати, що в даний час робиться поблизу улоговини. Чи не має, наприклад, поблизу неї якоїсь підозрілої метушні? Скажімо, чи не будується якась подоба храму або каплички?..

Характерник, при цих словах побратима схвально хитнувши головою та наче далі продовживши думку «шляхтича», сказав:

— Так, воріт до Інших Світів, судячи з усього, на Землі є доволі. І по той бік кожних із тих «Воріт» на нас чатує небезпека. Отже, рано чи пізно, але Великої Битви за право існування людям усе одно не минути. Усе це так! Та лихо в тому, що народи не знають про це. Більше того, деякі не надто багатоглядні Посвячені різних країн плекають надію саме за допомогою Сторонніх Сил вирішити свої, зрештою мізерні, сьогоденні політичні проблеми...

— І тебе (разом зі мною) направили сюди, щоб пересвідчитись, що подібний «союз» уже склався? Ну що ж, відвертість за відвертість. Істинна мета мого перебування тут приблизно така сама!

— Я знаю про це, брате! — запевнив Буревій.

Запала мовчанка, яка була, можливо, значно красномовніша від будь-яких слів. Так, виходець із Західної Європи та людина, народжена в Наддніпрянщині, — вони мали надто багато спільного в поглядах на Світобудову, Добро і Зло, систему цінностей. Зараз сказали б, що в них був дуже близький МЕНТАЛІТЕТ. Конрад тим часом вів далі:

— Звичайно, коли б, припустімо, пощастило переконати мешканців Серединної Імперії в тому, що справжній їхній ворог аж ніяк не народи Заходу, а те чуже, страшне й незнане, що, можливо, вже застигло перед стрибком по той бік «воріт», — ото б було велике «щастіння». Але існує серед мешканців Чхун Го величезна та нерозумна впевненість у тому, що саме вони — то пуп Землі, а всі інші народи — майже ніщо!..

— А тому потрапити під уплив Сторонніх Сил для них дуже легко. Вони й незчуються, як одного страшного дня стануть безмовними виконувачами чиєїсь «чужої», страшної волі, яка ЇХНІМИ РУКАМИ СПРОБУЄ АБО ЗНИЩИТИ всі інші народи, або принаймні поставити навколішки! — висунув своє бачення ситуації Буревій.

— Але хіба Господь Бог та святі янголи це допустять? — якось дуже дивно спитав «шляхтич», пильно вдивляючись в очі характерникові. Та й справді, під час своєї багатомісячної, сповненої пригод, небезпек і різних дивин подорожі вони якось обминали стороною суто релігійні теми. КРІР хвилинку подумав, а потім, невесело всміхнувшись, зазначив:

— Ми з тобою, брате, обоє християни. Хіба що ти католицького віросповідання, а я — православного! Але надто ревними віруючими ані ти, ані я вважатися не можемо, чи ж не так?

— Саме так! Бо всяк той, хто вважається матінкою нашою Католицькою Церквою за доброго віруючого, навіть Біблію вивчати не має ніякого права!..

Це й справді саме так, бо Католицька Церква, оголошуючи єретиком кожного мирянина, який мав власну «Біблію» та ще й читав її, присікуючись до всякого, хто був винний у тому, що намагався не тільки ревно вивчати «Святе Письмо», а ще й аналізувати прочитане, — відправляла на тортури та вогнища сотні тисяч людей!

У той самий час збирала у своїх надпотаємних сховищах безцінну інформацію щодо справжнього стану речей. Чудово розуміючи при цьому, наскільки відрізняється справжня будова Всесвіту від канонічної, біблійної. Звичайно, якщо останню сприймати буквально, як того й вимагає Церква. І в той самий час, коли церковна верхівка скликала по всій Європі хрестові походи, нацьковуючи сотні тисяч християн безжально винищувати інші сотні тисяч одновірців, релігійні погляди яких бодай у чомусь відрізняються від перших, справжні релігійні проблеми так і залишались (та й залишаються) поза увагою! Щоправда, аналогічні проблеми є і в прибічників Ісламу. Бо релігійний конфлікт між, наприклад, шиїтами та сунітами триває вже кілька століть і поділив мусульманський світ на два ворожі табори. Навіть славетний султан Саладін, що належав до сунітів, свого часу вважав боротьбу проти шиїтів не менш важливою, ніж проти франків...

На відміну від них, мешканці Серединної Імперії не відали, що таке релігійні війни, які мають лиху здатність на віки розколювати один народ. Тому цей народ, ця нація, яка вважала свої політичні інтереси значно важливішими, ніж будь-які релігійні питання, раніше чи пізніше, але відчувала свою винятковість, елітність, обраність...

Свої особливі права, якщо порівнювати їх із правами інших народів. Проте, хоча б один раз відчувши свою «винятковість», такий народ уже ніколи не міг забути про неї, аж поки існував.

Саме таким був народ стародавньої Ассирії (Ретенну). Та ж сама тенденція час від часу спостерігається в народу Ізраїлю, а також певною мірою в Німеччині. Але Ретенну зникла з історичної сцени більш як 2500 років тому. Єврейський народ відносно нечисленний. Німецька нація тільки починає оговтуватися від своєї нищівної поразки під час Другої світової війни. А от щодо Китаю...

Той народ, який сповідує згубну ідею своєї ВИНЯТКОВОСТИ, ладен задля того, щоб зрештою панувати над Світом, узяти собі за спільників кого завгодно! Хоч Сатану, хоч «чужих»!.. Забуваючи при цьому неупереджено проаналізувати справжній стан речей. То хто ж кого використовує? Чи це справді «чужі» тільки й мріють, щоб стати спільниками, скажімо, того ж «чорноголового народу», чи навпаки — саме «чужі» володіють цілою низкою незбагненних для нашої сучасної науки засобів, щоб покласти край розвиткові земної цивілізації, спираючись при цьому на сотні й сотні мільйонів жителів Чжун-Го.

Тож хіба походи «Потрясателя Всесвіту» Темуджіна Чингісхана чимось суперечать подібному припущенню?

За великим рахунком, суть справи була навіть не в тому, яку саме політику провадили офіційні релігії та що конкретно вони провіщали мільйонам своїх прибічників. Конрад, як те взагалі було природним для розенкрейцерів, свого часу цікавився такою проблемою, як Єресі...

Різні єретичні конфесії, які подекуди абсолютно не сприймали одна одну, розходились, проте, із вченням канонічної Церкви в найбільш фундаментальних релігійних поняттях. От, наприклад, НЕСТОРІАНИ — послідовники особливого вчення, засновником якого вважався константинопольський патріарх Несторій (428—431 рр.). Його, до речі, було відлучено від православної Церкви на Третьому вселенському Ефесському соборі 431-го року. Він, між іншим, навчав:

«У Христі слід розрізняти людську та божественну природу, бо Ісус був лише людиною, яка стала Богом...»

Виходячи з цього, Несторій відмовляв Діві Марії у праві вважатися Богородицею. 1116-го року в місті Мансі з’явився такий собі Гайнріх, чернець з Лозанни. Так той взагалі відмовився признавати святих! Французькі прелати, що виявилися безсилими протистояти цій єресі, волали до церкви про допомогу. Тим більше, що вчення Гайнріха припало до вподоби дворянам, бо надавало їм змогу грабувати та притісняти Церкву.

Через деякий час ГАЙНРІХІАНЦІ об’єдналися з ВАЛЬДЕНСАМИ. Невдовзі вони з’явилися в німецькому місті Кьольні. Гайнріхіанці проповідували абсолютну бідність!.. Таке їхнє відгалуження, як ПОНСІАНЦІ, проголошувало, що їх неможливо вбити або навіть посадити за ґрати, бо їхній повелитель Сатана визволив їх від тюремних ланцюгів!

Вальденси, яких було спалено 1212-го року у Страсбурзі, взагалі заперечували існування будь-якої різниці між духовною особою та звичайним мирянином. Але в цей самий час їхні ломбардські общини обирали собі посередників, які, у свою чергу, ділилися на дияконів, священиків і єпископів.

Що ж до вальденсів Померанії, то вони взагалі вважали, що кожні сім років двоє їхніх священиків підносилися до самої РАЙСЬКОЇ БРАМИ, де вивчали Божественну Мудрість! Але суть справи була більш фундаментальною. Бо непримиренний антагонізм ДОБРА і ЗЛА приводив до найглибших філософських роздумів тих мислителів, які вважали існування ЗЛА абсолютно несумісним із верховенством нескінченно доброго, нескінченно всемогутнього Бога.

Щоправда, вчення про переселення душ не можна було сприймати як виправдання людських страждань. Тож саме дуалізм став тою вірою, яка породжувала справжній фанатизм, що надихав його прибічників іти на БУДЬ-ЯКІ ЖЕРТВИ заради поширення та перемог свого вчення. Між іншим манихеї були однаково небезпечні як для християнства, так і для ісламу. Десь у середині XI століття з’явився такий різновид манихейства, як ЄВТИХИ. Вони проголошували, що БОГ-ОТЕЦЬ КЕРУЄ НАДЗОРЯНИМИ СФЕРАМИ! Тому керування НЕБЕСАМИ Він доручив МОЛОДШОМУ СИНУ, а Землею — СТАРШОМУ! Якого йменують Сатана!

Ще одним різновидом манихейства було вчення ПАВЛИКІАН, які отримали цю назву від свого авторитетного вченого Павла Самосатського. Тож, згідно з їхніми поглядами, у самій основі Буття є два начала — Бог і Сатана. Перший — Творець Світу невидимого, духовного й вічного. Другий — Творець Світу видимого, речовинного і тлінного...

Звідки й випливало, що Єгова Старого Заповіту — то й є Сатана! А пророки та патріархи — то його Темні Слуги! Ось чому павликіани вважали сатанинськими всі книги Старого Заповіту. Тепер стає більш зрозуміло, чому, згідно з їхніми поглядами, Ісус Христос ніколи не був людиною, бо це був ПРИВИД, ФАНТОМ, СПРАВЖНІЙ СИН БОЖИЙ!..

Він зійшов із Неба, щоб зруйнувати культ Сатани! Раніше ми вже вказували, що КАТАРИ взагалі відкидали ввесь церковний устрій, як щось абсолютно непотрібне. Й натомість проголошували, що Церква — то синагога Сатани. Катари чудово знали Біблію, тож Церква поставила їм за величезний гріх, що вони... аналізували Біблію!

Щоправда, катарське вчення було далеко не єдиним, бо насправді воно мало багато відгалужень. Наприклад, ломбардські катари вчили, що Сатана ввів у плоть людини трохи грішного янгола. Та стверджували, немов усі людські душі походили саме від цього Духа.

П’ємонтські катари, навпаки, проголошували, що всі душі створені Богом ще ДО СТВОРЕННЯ СВІТУ. Та що (Оце вже цікаво!) вони согрішили ще в ті часи!.. Звідси й пішла легенда про те, що Сатана з’являється в ролі Правителя Небесного, який зобов’язаний збирати всі хвалебні пісні, котрі янголи мали щодня возносити справжньому Богові...

Такий собі Баньйоло з П’ємонту наголошував, що Сатана нижчий за Бога, котрий саме й дозволив йому створити Світ і людей. Серед катарів траплялися справді великі вчені і філософи, які вважали, що Бог, створивши Світ, доручив керування ним ПРИРОДІ, яка, до речі, посіла місце Сатани.

Отже, Природа — то Творча Сила! Тому навіть виникнення нових видів тварин не є дія Божественного Промислу, а лише проявлення руху Природи — Еволюція...

Але істинні вчені Середньовіччя, які не входили до числа прихильників вельми різноманітних єретичних конфесій, теж доволі скептично ставились до канонічних церковних ідей. Наприклад, Себастіан Франк (1499—1542 рр.), який відійшов од лютеранства, вважав, що:

«Якась чума пронизувала всю теологію, і так триватиме й надалі, аж поки Божественна справа, слово й труд бажатимуть тлумачити та роз’яснювати все за допомогою людських голосів».

Але наскільки ж далі за всі ці єретичні ідеї простягалися розенкрейцерські погляди! І наскільки складнішим було їхнє трактування понять ДОБРА та ЗЛА!..

Тож тепер, перебуваючи так далеко від Німеччини, Чехії та України, впритул наблизившись до лиховісних «Таємниць Сходу», Конрад мав за доречне та необхідне поділитися з Буревієм деякими міркуваннями філософів Ордену Троянди та Хреста на потаємні теологічні теми...

РОЗДІЛ 42

СХОДИ БЕЗМЕЖЖЯ

Філософи розенкрейцерської школи вважали, що ІСТИННИЙ БОГ — то ВЕЛИКИЙ АРХІТЕКТОР ВСЕСВІТУ. А Всесвіт — величезний, незрівнянно більший, ніж будь-яка уява людська...

Тож існує Велика Ієрархія Небожителів, котрі перебувають на величезній кількості ступенів могутности. Саме це й малося на увазі, коли справа стосувалася справжньої суті «Сходин Іакова», бо щаблі тої небесної драбини простягаються крізь Нескінченність від людини до Істинного Бога. Від людини — до Потойбічного...

Тому що перш за все, коли люди торкаються поняття «Бог», то якось одразу залишається в стороні основне філософське питання. А отже, немає ясности, про що саме йде мова. Чи йдеться про Абсолют, Таємниче Єдине Суще чи Найвищу Сутність, тобто саме про Великого Архітектора Всесвіту?

Чи, все ж таки, мова йде саме про Творця, який є Архітектором (Великим Отцем) суто нашої Сонячної Системи?..

Канонічний церковний поділ Божества на «Отця», «Сина» та «Святого Духа» також певною мірою ускладнює розуміння. У той самий час Сутності, які іменуються «Бог-Отець», «Бог-Син» та «Бог—Дух Святий» — то дуже високі поняття, що стоять за своїм розвитком невимовно вище за звичайних людей. А отже, справді заслуговують усілякого поклоніння та найбільшої шани від нас. Саме ці прекрасні й великі Сутності й забезпечують існування нашої Сонячної системи, надають чудову змогу людству жити, непомітно охороняють його.

Однак, згідно зі стародавнім розенкрейцерським вченнням, вищезгадані Сутності не тотожні, вони суттєво різняться між собою. Наприклад, зовсім нетотожними поняттями є Світи та Космічні Плани. Зазначмо, що Світи та Космічні Плани не перебувають у просторі, скажімо, один над одним. Так, Плани здатні взаємно пронизувати як одне одного, так і Сім Світів.

Тобто Бог-творець, як і інші великі Сутності, невіддільний від нашого Світу у Просторі. Тому всі вони, зокрема, присутні в нашому реальному Світі! Можна вважати, що Вони до нас ближчі, ніж власні руки й ноги! Більше того, жодна людина не здатна існувати поза цими Сутностями, котрі, так би мовити, «надихають наш Світ своїм існуванням»!

Отже, якщо вести відлік од АБСОЛЮТА (вниз), наша Сонячна Система існує на Сьомому Космічному Плані, на якому, що дуже суттєво, крім нас, перебуває ще багато мільйонів інших сонячних систем...

Зазначмо також, що нам навіть сьогодні практично нічого не відомо про першість (більш високих) шість Космічних Планів! Окрім того, що Великими Невідомими Ордену Троянди та Хреста було свого часу сказано: ці шість Планів є ареною діяльности Великої Ієрархії Істот, які ми не можемо собі навіть уявити!

Бог-творець нашої Сонячної Системи, Джерело й Мета нашого існування, перебуває в своїй Обителі — найвищому підрозділі 7-го Космічного Плану. Тому можна вважати, що Царство Боже — це наша Сонячна Система! За розенкрейцерським ученням, Сонце — це максимальне наближення (яке ми ще здатні сприймати) до видимого символу Бога. Далі йдуть Великі Духовні Сутності (Істоти), Планетарні Духи, які, власне, й керують Еволюцією.

Отже, намагаючись якось виявити Архітектора нашої Сонячної Системи, ми зустрілися з необхідністю роздумів, пов’язаних із проблемою тих Космічних Планів. Але ж Абсолют — вищий, ніж будь-які наші можливості пізнання...

Щоправда, деякі аспекти Архітектора Всесвіту ми спостерігаємо. Наприклад, ЕНЕРГІЯ. Ще один аспект — Слово (тобто Інформація). А ось ще один — Рух. Таким чином, у Вищому (божественному) Світі 7-го Космічного Плану перебуває Творець нашої Сонячної Системи, так само як і Творці всіх інших сонячних систем у Всесвіті...

— Отже, брате, — промовив Буревій, який із великою цікавістю слухав розповідь Конрада, — далекі зірки, що сяють уночі на небі, то ніщо інше, як місцеперебування мільйонів інших Творців, кожний своєї сонячної системи?

— Радше за все, саме так! — підтвердив розенкрейцер.

КРІР замислено дивився кудись удалечінь. Спочатку... А потім перевів погляд на Конрада, немов саме мовчазним виглядом своїм вимагаючи негайного продовження розповіди. Розенкрейцер надто добре знав побратима, щоб не зрозуміти того запитання, над яким розмірковував зараз характерник.

Виходило, однак, що ті — ІНШІ, незнані Боги — Творці, певною мірою тотожні Нашому, опікувалися «Своїми» Істотами, які, може, й були чимось подібними до людей, а може, й не так, щоб зовсім. Тому, не кваплячись, продовжив свою розповідь...

Ішлося про те, що Космогонічна концепція Ордену Троянди й Хреста включала в себе, між іншим, таке фундаментальне поняття, як ЕПІГЕНЕЗ, тобто здібності, котрі кожна Істота, що розвивається, прогресує, повинна культивувати в собі. Аби стати, зрештою, Творцем! Отже, людина повинна розвивати свою Свідомість у такий спосіб, щоб колись мати здатність охопити всі Сім Світів, найнижчим із яких і є наш Фізичний Світ. Інакше кажучи, охопити Світ Бажань, Світ Думки, Світ Життєвого Духа, Світ Божественного Духа та ще й Світ Незайманих Духів... Щоб нарешті дістатися найвищого з них — Світу Бога!..

Орденська «Традиція» вважала, що колись у межах нашої Сонячної Системи існувала Ієрархія, яка займалася вдосконаленням людини своєю власною, доброю волею. Представники цієї дивної Ієрархії були вже настільки розвиненими Істотами, що сама по собі праця на вдосконалення людини вже не могла забезпечити їм можливість набути якогось принципово нового знання. Або додати Їм якоїсь більшої мудрости, скажімо. Саме цих Істот розенкрейцери називали «Повелителями Полум’я», тому що тіла їхні немов постійно палали. Та й духовні сили були величезні!..

Згадується про таких Істот і в канонічному християнському вченні, в Біблії, де вони іменуються «Престолами». Існували також загадкові «Повелителі Розуму», що з’явилися вже дуже давно, ще в темному періоді Сатурна. Їх заведено вважати Темними Силами, які уособлюють у собі ЗЛО.

Бо Розум, позбавлений любови, доброти та жалю, несе в своїй суті деструктивну, розмежувальну тенденцію, що певною мірою органічно йому притаманне...

Розенкрейцери вважали також, що в кожній Расі є ознаки певної потенційної небезпеки, яка полягає в тому, що душа може опинитися надто прив’язаною до своєї Раси. Тому що характерні расові риси немов стискають її (душу), наче кайдани, не дозволять піднятися над РАСОВОЮ ІДЕЄЮ, внаслідок чого, врешті, може зупинитися прогрес...

Згідно з стародавньою розенкрейцерською «Традицією», існувала також іще одна таємнича Ієрархія, яка стосувалася саме нашої, людської Еволюції. Та дивна структура співпрацювала разом із Творцем над побудовою нашої Сонячної Системи!.. Це й були біблійні «Елохім». Мабуть, найбільш вражаючим можна вважати ту їхню особливість, що то були Двостатеві Істоти! Та ось що іще стверджувала «Традиція»:

«...У нинішню Епоху Творець і Творчі Ієрархії віддалились од активної участи, тому саме людині надано можливість самій працювати над власним спасінням. Необхідне для цієї місії керівництво звичайним людством надано «Старшим Братам», які саме зараз виступають посередниками між людиною та Творцем...»

Побратими певний час сиділи мовчки. Буревій, висмикнувши з землі тоненьку довгу травинку, перехопив її кінчик вустами та, перекотивши її кілька разів у роті, раптом зазначив:

— Якщо я правильно зрозумів тебе, брате, то діти інших Сонць, інших Богів-творців цілком можуть колись «завітати в гості» й до нас? Але ж для цього (чи я помиляюся?) потрібно одержати дозвіл нашого Небесного Батька, нашого Бога-творця? Або принаймні заручитися відповідною підтримкою свого!?.

— Або, що теж не виключається, Буревію, одержати на це відповідне «благословіння» більш високої за своїм станом на «Сходах Іакова» Сутности. Скажімо, 6-го Космічного Плану. Але погодься, друже, що подальші роздуми на цю тему перевищують розумові можливості навіть вельми розвинених людей... — промовив Конрад.

— Згоден з тобою, але з твоєї розповіди все одно випливає, що незвані «гості», нехай невідомо, яким чином, але все одно можуть з’являтися вряди-годи на нашій Землі.

— Саме так, Буревію!.. До речі, а власне заради чого ми з тобою опинилися тут, за багато тисяч миль від своїх домівок? Чому наші Старші Брати вирядили нас сюди? Чи, врешті, не заради того, щоб пересвідчитись на власні очі в присутності «непроханих гостей», що вона таки має місце?..

— Отже, поки Святі Отці нашої матінки-церкви борються з прибічниками Сатани...

— Цілком правильно, саме в цей час ми з тобою докладаємо чималих зусиль, щоб зазначити (або не зазначити) сам факт присутности «непроханих гостей». Віддаючи собі звіт, що незнані творіння Незнаних Богів можуть вельми відрізнятися від нас. Не забувай, брате, до речі, нещодавно (і так поспішно!) покинуту нами улоговину «Чорного бамбуку». Між іншим, сам факт існування вашого характерницького раритету — «Чорного Сувою» — хіба він суперечить нашій темі? — спитав «шляхтич».

— Ніяким протиріччям, Конраде, тут і не пахло. Однак отримати якусь конкретну відповідь щодо поглядів на цю таємницю від наших «чорноголових» приятелів ми з тобою повинні тим більш!..

І КРІР, і розенкрейцер, які вже не перший місяць перебували у самісіньких нетрях Серединної Імперії, може, саме тепер по-справжньому відчули, тобто всім серцем та розумом своїм, наскільки важливою для долі не тільки країн Заходу, а й узагалі для всього майбутнього Землі, може виявитися та інформація, яку вони здобули та будь-що повинні доправити з країни Чхун Го!..

Адже «діти» інших богів-творців могли принести на Землю не тільки казкові, незнані, ніколи й ніким не бачені речі, а й... величезну загрозу! Побратими, до речі, не вважали, що наш власний Бог-творець дозволив загадковим «чужим гостям» чинити неподобство під Сонцем. Але хіба не можна припустити, наприклад, таке — незнані «гості» спробують об’єднатися з деякими мало симпатичними представниками «потойбічного світу». Або ж, використовуючи на свою користь віковічну суперечку, яка виникає між різними народами та державами, надати перевагу якійсь із людських рас...

Конрад пригадав один епізод зі свого такого далекого вже дитинства. У той доленосний, незабутній день вони з матір’ю виряджали на війну батька. Молодий, ставний та сильний, вдягнений у блискучий сталевий обладунок, на баскому вороному коні, батько був для нього взірцем могутности та непереможности. Тим більше, що трохи позаду вишикувався чималий загін батькових вершників, які ладні були йти за своїм випробуваним у ратях командиром проти будь-якого ворога.

Тому малий Конрад (щоправда, тоді він носив зовсім інше ім’я) усміхався батькові, з дитячою наївністю вважаючи, що війна для тата — то щось на кшталт звичайної забавки. Бо хіба ж знайдеться на білому світі той ворог, який був би здатний перемогти у двобої його звитяжного батька!..

Тому, коли загін, здіймаючи куряву, зник за рогом старовинної башти, хлопчик із усмішкою хотів звернутися до своєї любої матусі, щоб вона розділила із ним його гордість за тата...

Як же був здивований маленький хлопчик, коли побачив, як гірко та невтішно ридає його красуня мати! Бо віщувало їй чуйне жіноче серце, що ніколи більше не побачить вона свого коханого чоловіка! Невдовзі надійшла чорна звістка: геройськи загинув граф, тато Конрада, в нерівній сутичці, оточений десятками ворожих вершників...

Минуло багато років. Конрад став неабияким бійцем. Навіть незрівнянно більше — маленький син графа став розенкрейцером! Але ж при всьому при тому єретиком він не став! Як не став і надто ревним віруючим, що запопадливо хреститься без найменших роздумів і будь-яких сумнівів, бо ласка та міць Божа не мають меж!

Так, Конрад палко любив Бога-творця, того, хто створив Сонячну Систему та вдихнув у неї життя!.. Але, на відміну від пересічних віруючих, що виповнювали натовпом собори під час молінь, уважав, що, порівняно з масштабами та величчю Безкрайого Всесвіту, могутність нашого Бога МАЄ МЕЖІ!..

Та хіба від цього Його можна любити менше? Його, хто вже багато мільйонів років невпинно вдосконалює та захищає своє дивне Творіння?

Ні, розенкрейцер, розмірковуючи про таємниці та небезпеки Космосу, немов викарбував у собі непохитну впевненість у тому, що справжнє завдання людей майбутнього — це досягнення такої могутности, яка б надала змогу СТАТИ НА ЗАХИСТ Бога-Творця від Зовнішньої Пітьми! Бути Богові-Творцю справжніми Синами та Помічниками!..

Саме про таку величну Місію вельми прозоро й натякала «Традиція» Ордену Троянди й Хреста.

Буревію також припала до вподоби така ідея. Тож тепер друзі прямували курними та звивистими китайськими шляхами до такого собі, зовсім непримітного ззовні, стародавнього китайського храму. Саме про цей храм якось уночі сповістив їх АЛТАЙСЬКИЙ ШАМАН, чиєю допомогою вони подекуди користалися.

Нелегка була то справа — дістатися того храму! Звичайно, тисячі лі, які довелось подолати для цього побратимам, — то було ще далеко не основне. А от чиясь постійна, але добре, відчутна друзями увага — ось що насторожувало значно більше. Це вже сприймалося Буревієм та Конрадом як суттєва потенційна загроза. Може, не стільки навіть для них, як для тих китайських учених і ченців, без допомоги яких нічого було й думати про те, щоб залучити у свої руки справді цінні стародавні документи!

Отже, невдовзі довелося скористатись не надто складним трюком. Одна з кумирень, які розкидані мало не по всій території Піднебесної та які часто відвідують паломники, являла собою подобу печери, що її було колись видовбано просто в скелі. Всередині були густо розташовані буддійські статуї. Сама ж печера мала подобу кінської підкови. Таким чином, якби за ними справді хтось стежив, то, причаївшись у заглибині печери, вони матимуть змогу добряче «пограти на нервах» переслідувачів.

Але якщо переслідувач розумний, він так просто не зайде до печери. З іншого боку, чекати нескінченно довго споглядач також не може, тому що несе особисту сувору відповідальність за те, щоб у жодному разі не загубити об’єкт стеження! Ось чому години за три після того, як побратими зробили засідку в храмовій печері, нерви шпигунів не витримали...

Вони, намагаючись якомога тихіше переступати втрамбованою долівкою печери, наче примари, безгучно з’явилися біля великої статуї бодисатви. Цілком можливо, що недолугі ті споглядачі і справді вважали, що їм поталанило залишитися непоміченими. Не виключено, однак, що вони просто не мали альтернативи. І саме тому насмілилися так необережно завітати в цей печерний храм, розташований неподалік міста Датун.

Ну що ж, ніде правди діти, не так-то й дорого (за китайськими мірками, звичайно) коштувала їм, урешті, їхня нечемна набридливість. Бо, по-перше, Конрад із Буревієм таки зберегли їм життя й, по-друге, майже не вкоротили здоров’я. Шпигуни й незчулися, як усі троє опинились на підлозі із заламаними назад правицями.

Невдовзі характерник та розенкрейцер уже очі в очі дивилися на своїх зв’язаних і смертельно наляканих переслідувачів, до яких щойно почала повертатися пам’ять. Ще трохи, й «чорноголові» повідомили, що троє їхніх спільників ховаються неподалік, готові прийти на поміч. Буревій, легенько взявши одного з полонених за шию, щось прошепотів йому в самісіньке вухо.

Погляд «чорноголового» після цього став якийсь непорушний та кволий. «Шляхтич» розв’язав його і провів майже до самого виходу з печери, де китаєць, застигши, зробив правицею щось подібне до запрошення тим, хто причаївся ззовні. Чекати довелося не так-то й довго. Три зіщулені постаті, не передбачаючи будь-якої пастки, немов прослизнули до печери...

Отже, тепер перед побратимами було вже шестеро непроханих, але міцно зв’язаних «гостей», які мовчки чекали вирішення своєї долі. Між тим надходив ранок. На світанні, полишивши всіх «чорноголових» очікувати появи вранішніх відвідувачів печерного храму, характерник і розенкрейцер назавжди покинули храмову печеру. Відтепер їхня путь лежала до гірського кряжу, де в ущелині, до якої навіть лісовий хижак, і то не всякий дістанеться, вже тисячі років стояв такий собі зовсім непримітний храм...

Отже, там, як вважали посланці Заходу, було те стародавнє сховище, в якому зберігалася саме та неоціненна інформація, заради якої (якщо вже зовсім відверто) вони й долали вже котрий місяць поспіль нескінченні простори Азії...

РОЗДІЛ 43

ЧЕРНЕЦЬ, ЩО ПОЛЮБЛЯВ ЛЕГЕНДИ

І знову позаду лишилися сотні лі курного шляху, який здолали побратими, прийшовши, нарешті, сюди. Може, до найголовнішої мети своєї подорожі, таємничого помешкання кількох ченців-відлюдьків, що майже не підтримували контактів зі світом. Однак, ретельно охороняючи чи не найбільш таємні документи стародавньої своєї історії, «чорноголові» ченці виявилися дуже зацікавленими своїми співбесідниками.

Один із них, поставний 35-річний китаєць, що мав монастирське ім’я Ба Цзиньшен, узагалі видавався доволі ерудованою людиною. Щоправда, манера спілкування в нього була доволі оригінальна. Майже на кожне поставлене йому запитання, яке стосувалося так чи інакше таємниць Всесвіту (Дао), Ба Цзиньшен спочатку завжди відповідав якоюсь стародавньою історією або легендою.

Коли (десь на сьомий день перебування побратимів у цій, очевидячки, забутій Богом місцевості) Ба Цзиньшен запросив їх скуштувати, як він сам сповістив, чудового монастирського чаю; друзі сприйняли це з полегшенням. Бо ж, як відомо, за добрим китайським звичаєм, хазяїн помешкання починає розмову перший. Отже, у приязній, щоб не сказати вишуканій, манері «чорноголовий», за добрим китайським звичаєм, справді почав говорити першим.

Тож, прикладаючись час по час до вишуканої фарфорової чашки з ароматним, настояним на гірських китайських травах чаю, який ширив навкруги тонкий аромат, Ба Цзиньшен поцікавився поглядами своїх гостей на побудову Всесвіту... На превеликий подив Конрада, виявилося, що Ба Цзиньшен був чудово обізнаний не тільки з ученням Арістотеля, а й з творами Коперника.

Але, як невдовзі виявилося, якогось аж надто особливого захвату від творів цих авторів не виявив. Мабуть, щось зовсім інше бентежило його. Спливло ще кілька хвилин бесіди, коли «чорноголовий», кинувши на побратимів пронизливий і дуже вивчаюче-уважний погляд, байдужим тоном запитав, що знають вони про ДА-ЧУАНЬ (тобто «Велику Річку»)?

КРІР та розенкрейцер відчули, що розмова і справді стає цікавою. Та й справді, бо тепер ішлося вже не про що інше, як про Чумацький Шлях. Мудреці Серединної Імперії прозвали цей наддалекий зоряний розсип ДА-ЧУАНЬ, або ще ІНЬ-ХЕ («Срібна Річка»). А також ТЯНЬ-ХЕ («Небесна Річка»).

Між тим Ба Цзиньшен сказав, що є деякі вагомі причини вважати, що велика китайська річка Хуанхе має загадковий зв’язок із Тянь-Хе. Побратими виразно відчули, що це питання «чорноголовий» зачепив не просто так і не знічев’я. І що саме зараз він чекає від них деякої відвертости. Тому характерник вирішив, що тут не треба блукати манівцями, тож сказав так:

— Шановний пане Ба Цзиньшен. Ми подолали вже багато тисяч лі, перетинаючи в різних напрямках Чхун Го. Але ж ми, зрозуміла річ, зовсім не якісь там непевні відвідувачі, слідами котрих до вашої країни можуть удертися завойовники. Ні, зовсім інше цікавить нас: чи не загрожує людству якась ЗОВНІШНЯ, ЧУЖА, СТОРОННЯ СИЛА?.. А чи (не будемо виключати й такий можливий перебіг подій) не відбувалася подібна навала вже колись у далекому минулому? То кому ж, як не вашим мудрецям, знати про таке?..

Запала коротка тиша, яку тепер порушив і розенкрейцер:

— Додам також, що ми не надто сподіваємося на ваші найглибші одкровення. Однак були б дуже вдячні, якби зараз ми з вами обмінялися деякою інформацією стосовно цього питання...

Ба Цзиньшен, помовчавши трохи, раптом невимушено всміхнувся й запитав побратимів, чи розповідав уже їм хтось у Піднебесній легенду про «Місячного Зайця»? Почувши, що ні, «чорноголовий» розповів:

— ...Колись, у найдавніші часи, був собі на Землі один дуже чемний та лагідний заєць. Усіх своїх друзів і знайомих він умовляв бути благочестивими та милосердими. А відтак ділитися з нужденними жебраками часткою своєї їжі. Однак, оскільки сам заєць їв виключно саму лише травицю, а от люди не могли харчуватися нею, то він вирішив зробити інакше. А саме — при нагоді пожертвувати заради них своїм життям!.. Почувши про цей великодушний намір доброго зайця, сам Будда, під виглядом ченця явився просити в зайця милостиню. Той вирішив: найкраще, що він може зробити, — це нагодувати ченця власним м’ясом! А тому кинувся у вогонь, щоб пригостити його смаженим м’ясом!..

Але, розчулений цим високим вчинком, Будда спершу зробив так, що великодушний Заєць не загинув у полум’ї, а вже потім відправив зайця на Місяць. Відтоді Заєць там і живе та займається тим, що перетирає у смарагдовій ступці порошок Безсмертя...

— Я зрозумів вас так, шановний Ба Цзиньшене, що справжній мудрець завжди радий поділитися знаннями з Шукачем Істини, якщо помисли останнього чисті. Навіть, якщо існує певний ризик, бо зрештою переможцями виявляться обидва, чи не так? — висловив своє бачення справи КРІР.

Розенкрейцер на знак своєї цілковитої згоди зі словами Буревія мовчки, але твердо хитнув головою. «Чорноголовий», легкою усмішкою висловивши своє вдоволення тим, що його так швидко та ще й абсолютно правильно зрозуміли, зауважив, що Легенда на цьому не кінчається. Заінтриговані побратими попрохали Ба Цзиньшена продовжити свою розповідь. Той охоче погодився й розповів продовження Легенди:

...Вже тисячі років розповідають у наших найвіддаленіших храмах Легенду про «Десять Сонць»!.. Прокинувшись якось уранці від великої задухи, перелякані люди побачили жахливу, ніколи не бачену раніше картину. На палаючому небі сяяло не одне, а ДЕСЯТЬ Сонць!

Крім звичайного, життєдайного Сонця, яке щоранку з’являлося на небосхилі, переміщаючись уподовж дня зі сходу на захід, зловісно палали ще ДЕВ’ЯТЬ Сонць, які непорушно застигли на краю небосхилу. Їхній жар був такий значний, що обпалював, спустошував землю. Пересихали лани, майже щезли річки. Люди не витримували пекельної спеки, вмирали...

І тоді, послухавши поради Великого Старця, чоловіки Піднебесної виготовили величезний лук зі стрілами. А потім звернулися до славетного стрільця Хоу-І, щоб він із цієї зброї ЗНИЩИВ Чужі Сонця!..

Хоу І, випускаючи стрілу за стрілою, вразив усі дев’ять чужих Сонць, залишивши тільки те єдине, своє, яке й досі сяє над Землею, даючи їй життя. Про цей великий подвиг Хоу І довідалася богиня Сиванму. Тож вона вирішила винагородити славетного героя та подарувала йому ЛІКИ БЕЗСМЕРТЯ, сказавши при цьому такі слова:

— Людина, котра нічого не боїться, заслужила право на володіння Ліками Безсмертя! Пам’ятай, однак: якщо проковтнеш одну крупинку цих ліків, то будеш жити вічно й ніколи не помреш, ба навіть не постарієш! Але якщо проковтнеш дві, то вознесешся на Небо, або ж, принаймні, на Місяць...

Повернувшись додому з божественними дарунками, Хоу І розповів про це своїй дружині Чан Е. А тоді сховав дарунок під подушку й подався собі на полювання...

Уже кілька днів полював Хоу І. Тож його дружина Чан Е, якій було вже несила опиратися спокусі, взяла дві крупинки й проковтнула їх!.. Невимовно приємне відчуття охопило все її тіло, невдовзі вона взагалі втратила вагу, ставши легкою, немов пух. Аж раптом Чан Е злетіла в повітря, а потім почала підійматися все вище й вище, аж поки дісталася Місяця. Там, на Місяці, вона побачила невимовної краси величезний палац, а поряд із ним — височенне, коричневого кольору дерево, від якого ширився найніжніший аромат. Під тим деревом сидів Білий Заєць, який перетирав у смарагдовій ступці порошок Безсмертя...

Помовчавши трохи, Брат Троянди й Хреста спитав у Ба Цзиньшена:

— Упродовж усього того часу, що я перебуваю у вашій загадковій Країні, в мене неодноразово була змога пересвідчитися, що ваші Легенди несуть у собі, так би мовити, КІЛЬКА ПОВЕРХІВ ЗМІСТУ. Ось, хоча б, Легенда про Дев’ять Сонць... Так, славетному Хоу І пощастило впоратися з ними, врятувати Землю від загибелі. Але ЗВІДКИ з’явилися ті Дев’ять Сонць? КОЛИ Й НАВІЩО? Про це сповіщають щось ваші легенди?

«Чорноголовий» задумливо подивився на побратимів, а потім відповів:

— Шановний гість має цілковиту рацію стосовно складної структури, багатошаровости, втаємничености змісту наших стародавніх Легенд. Бо, перш за все, дуже різні люди слухають ці Легенди. Тож ті, хто ці Легенди розповідає, найчастіше виходять із того, як саме реагують слухачі, які запитання ставлять. Тобто негайно й вельми точно оцінюють розумовий рівень слухачів... Особисто для мене зараз виявилося найцікавішим те, що ви, на відміну від більшости тих, кому я будь-коли розповідав цю Легенду, зацікавились, однак, зовсім не порошком Безсмертя...

— Так, нас справді зараз більше цікавлять дев’ять Чужих Сонць, — сказав Буревій.

— Не буду приховувати, — промовив Ба Цзиньшен, — ця Велика Загадка непокоїть наших найбільших учених уже багато тисяч років. До речі, чи відомі вам Легенди (а їх же існує декілька!) про таємничого Пань Гу та його Дракона на ймення Чен Гуан?.. Якщо ні, я можу розповісти дещо, а потім... ми з вами поговоримо про деякі документальні свідоцтва тих часів.

Розенкрейцер і характерник чудово розуміли, що розповідь «чорноголового» — то неоціненна інформація, заради якої таки варто було пройти той довгий шлях, який вони вже подолали. Тож Ба Цзиньшен продовжив свою розповідь:

— Таємничий Пань Гу був у стародавні часи «породжений Хаосом», із якого визволили його життєдайні космічні сили ЯН та ІНЬ. Виконуючи побажання Творців Всесвіту, Пань Гу приступив до створення нашої Сонячної Системи. Він витратив на її побудову 18 000 років!

Деякі варіанти Легенди сповіщають, що в Пань Гу було тіло змії та голова Дракона. Інші варіанти Легенди стверджують, що насправді Пань Гу був людиноподібний, але завжди разом із ним був його супутник — ДРАКОН ЧЕН ГУАН. Однак відома і така інтерпретація Легенди, де розповідається, що Дракон Чен Гуан несподівано з’явився з мороку Космічних Безодень...

Так чи інакше, створюючи Землю і Небо задля того, щоб вони не перемішалися між собою, Пань Гу, впершись головою в небо, а ногами — в Землю, простояв так БАГАТО МІЛЬЙОНІВ РОКІВ!.. Увесь цей час Небо підіймалося все вище, тоді, як Земля опускалася все нижче й нижче. І тією самою мірою, якою Небо та Земля віддалялись одне від одного, сам Пань Гу витягався дедалі більше й більше, аж поки перетворився на Гіганта. Однак за час Творіння Сонячної Системи Пань Гу безмежно втомився й захотів померти...

Проте якісь ЧУЖІ МОГУТНІ БОГОПОДІБНІ СТВОРІННЯ почали насилати на Сонячну Систему Синів Зла. Тож сталося так, що повернувся зі свого небуття Пань Гу, полишив думки про смерть і разом із Драконом Чен Гуаном вирушив у далеку космічну мандрівку на розшуки тих МОГУТНІХ ЧУЖИХ...

Знову на деякий час запала тиша. Порушив її Буревій, розмірковуючи вголос:

— Отже, якщо я вірно зрозумів, ваші знання провіщають про те, що Сонячну Систему час по час відвідують якісь невідомі та незрозумілі Сини Зла, які несуть із собою чимало лиха. А чи відомо щось вашим мудрецям про, так би мовити, антиподів Синів Зла? Назвемо їх для зручности Синами Добра. Чи не маєте якихось відомостей (хоча б яких) стосовно цього?

Ба Цзиньшен помовчав з застиглим, наче зосередженим на чомусь, погляді. Він наче дивився на відкриту затишну терасу помешкання та про щось розмірковував. А потім, немов скинувши задумливість, промовив:

— Навіть після вашої мандрівки до улоговини «Чорного бамбуку» ви не втрачаєте надій на краще! Це вельми втішає. То більше, що в ваших сподіваннях, радше за все, певний резон справді є. А тому — доволі (хоча б на деякий час) легенд, навіть найстародавніших і найцікавіших!..

З цими словами Ба Цзиньшен, вибачившись, лунко ляснув у долоні. Майже відразу потому до помешкання, не підіймаючи низько похиленої голови, нечутно ввійшов чернець-служка і застиг у шанобливому чеканні.

— Принеси мені скриньку! — наказав йому Ба Цзиньшен. Служка мовчки щез, а «чорноголовий» зауважив, що ті документи, які зараз побачать його гості, датуються напівлегендарними стародавніми часами періоду «Імперії Ся».

Справді, вже в наші дні вчені-історики, вивчаючи найстародавніші часи, вважають, що задовго до періоду Шан (Ін), на територіях сучасного Китаю мали місце події дійсно надзвичайні.

Те, про що довідались того далекого дня характерник і розенкрейцер, тільки через чотириста років стало відомо сучасним дослідникам. Саме про це йдеться в стародавніх «Хроніках Залізного Імператора Юй Чі»...

РОЗДІЛ 44

«ХРОНІКИ ЗАЛІЗНОГО ЮЙ ЧІ»

    Китайський трактат «І Цзин»

Легенди та перекази найстародавнішого Китаю, згідно зі славнозвісними коментарями китайського історика-дослідника Го По (324—276 рр. до н. е.), були наведені в фундаментальному раритеті, який мав назву Шань Хай Цзин («Книга Гір та Морів»). Європейський дослідник Гульд у своїй книзі «Міфічні Чудовиська», посилаючись на вищенаведений китайський раритет, пише:

«Згідно з коментарями Го По, збірка «Шаньхайцзин» була створена на 3000 років раніше від часів, коли жив Го По. Славетний стародавній хроніст Чхун Гу під час правління останнього Імператора династії Ся (1818 р. до н. е.), побоюючись, що Імператор може знищити книжки, які описують події найдавніших часів, прихопив ті хроніки з собою, коли рятувався втечею до Імперії Ін.»

...Цю дивовижну Легенду (чи, все ж таки документальну хроніку, яку з повним правом можна вважати найстародавнішою?) було вперше оприлюднено з трибуни Другого міжнародного симпозіуму, присвяченого «Проблемі СЕТІ», який відбувся 1976-го року в СРСР. До речі, цей симпозіум проходив у станиці Зеленчуцській, майже в безпосередній близькості до двох найбільших (як на ті часи) у світі астрономічних телескопів. По-перше, радіотелескопа РАТАН-600 та, по-друге, оптичного шестиметрового — БТА.

На цьому Симпозіумі зібралися фахівці в галузі ФІЗИКИ, АСТРОНОМІЇ, ЕЛЕКТРОНІКИ та БІОЛОГІЇ. Усе це були чи не найбільш ерудовані вчені у своїх галузях. Однак майже 40-хвилинна доповідь і аналіз найстародавніших китайських хронік уразив їх багатьма несподіванками.

І хоча в подальшому десятки інших доповідей цього симпозіуму не раз і не двічі дискутувались у пресі, саме вищезгадане повідомлення добрих тридцять років було наче оповите завісою мовчання...

Раніше на сторінках цієї книжки ми вже згадували про те, що серед помічників легендарного Хуан-ді, як про те повідомляли «Записки про покоління Царів та Владик», була жінка, яка робила передбачення за тінню від Сонця. Звали її Сі Хе.

Та навіть для завжди найточніших китайських хронік термін майже 5000 років усе ж вельми істотний, тому що різні джерела вказують дещо й різні дати, встановлюючи останній рік правління, а отже факту перебування на Землі «Сина Неба» Хуан-ді. Ось чому в одному випадку вказується 2698 р. до н. е., а в другому — 2655 р. до н. е. Зауважмо, що все ж таки точність хронік ПЕРЕВИЩУЄ розбіжність, яка характерна для радіовуглецевого аналізу.

Крім Сі Хе в Хуан-ді були й інші помічники. Наприклад, Чан І, який проводив регулярні спостереження за поверхнею Місяця. Ще один прибічник «Сина Неба» на ймення Юй Оу «складав передбачення за зміною яскравості зірок, за їхнім рухом та за метеорами». Тому не будемо такими вже далекими від істини, вважаючи, що при Хуан-ді здійснювалося БЕЗПЕРЕРВНЕ ГЛОБАЛЬНЕ СПОСТЕРЕЖЕННЯ ЗА КОСМІЧНОЮ СИТУАЦІЄЮ.

Ще двоє друзів «Сина Неба» займалися тим, що аналізували циклічність, завдяки чому й було створено календар 2698 року до н. е. Найбільша заслуга в цій праці належить помічникові Хуан-ді на ймення Да Нао. Але чи не найцікавішим є той факт, що «Синами Неба» було проведено картографування земної поверхні.

Та все це було хіба що малою частинкою того, чим займалися «Сини Неба» на Землі. Бо створювали вони також велику кількість різноманітних технічних і техногенних засобів. Детальних описів їхньої «апаратури» у хроніках, на жаль, немає. Та дещо вони все ж таки повідомляють. Наприклад, про те, що Хуан-ді «виплавив дванадцять великих дзеркал і користувався ними...».

Або: «На Озері Дзеркала в народі гомонять про те, що Хуан-Ді відливав свої дзеркала саме там. Досі зберігається камінь, яким їх шліфували. Повзучі трави на цьому камені не ростуть».

Запис цей вже сам по собі дуже цікавий, оскільки той камінь мав розміри таки чималі. Однак які ж розміри в такому разі мали «Великі Дзеркала» Хуан-ді?

Варто навести таку ще цитату, яка ось яким чином змальовує особливості цих загадкових дзеркал: «...коли на поверхню падали промені Сонця, то всі зображення й знаки його зворотного боку чітко виступали з тіні, яку відкидало дзеркало...». Цілком зрозуміло, що тут ми маємо цілий букет таємниць і загадок!

По-перше, раніше ми вже згадували СУЧАСНІ наукові зусилля для розкриття таємниць «бронзових дзеркал», пам’ятаєте? Отже, виявляється, такі феномени відомі ще з прадавніх часів, од самого Хуан-ді! Дзеркала, які мали місце на Землі майже 5000 років тому, судячи з наведеного фрагмента, обов’язково повинні були мати СВІДКА, який був присутній під час певного СЕАНСУ.

Такою особою цілком міг бути доволі освічений мешканець Піднебесної. Автор цих рядків, однак, дотримується тої думки, що подібний опис міг належати земній людині п’ятитисячолітньої давнини, і в тому разі, якби вона побачила, скажімо, сучасний ДИСПЛЕЙ, який, у свою чергу, міг служити складовою якоїсь технічної (а може, й техногенної) системи МІЖЗОРЯНОГО ЗВ’ЯЗКУ!..

Однак, крім тих загадкових «дзеркал», «Сини Неба» були зайняті також виготовленням «ЧУДЕСНИХ ТРИНОЖНИКІВ». Хроніки повідомляють, що для цього застосовувався метал, який видобували на горі Шоушань. Дослідники вважають, що найімовірніше то була мідь. Ну а що ще нам відомо про ці «триножники»?

«Висота його була сажень і три кроки» (3—4 метри). Певна ємкість спиралася на три опорні точки. Що саме містила та ємкість, можна тільки здогадуватися. Будувати припущення. Найрізноманітніші!.. Оскільки в ній, згідно з хроніками, містилися «сотні духів, чудовиськ і тварин, що наповнювали її зсередини...»

Це, мабуть, гарний приклад того, як стародавні вчені, дуже наполегливі та старанні, однак НЕАДЕКВАТНІ рівню побаченого, намагалися дати правдивий опис того, чого не в змозі були зрозуміти. Покажімо ще один важливий момент. «Сини Неба», якщо виходити з цих стародавніх хронік, допомагали людям, не вимагаючи натомість ані сліпого обожнювання, ані людських жертв. Або ще чогось на зразок цього.

Але ось, що вражає: крім уміння копати колодязі, зводити будинки, ладнати човни та лікуватися за допомогою голковколювання, прибічники Хуан-ді навчили мешканців Імперії Ся... ЗВОДИТИ ОБОРОННІ УКРІПЛЕННЯ! Проти кого?

Однак, щоб завершити питання щодо «чудесних триножників», потрібно додати ще дещо. А саме, як розуміти такі слова: «він був подобою Великого Єдиного»?.. До речі, фахівці, які займались аналізом цих хронік, уважають, що «триножники» були ще одною складовою гіпотетичної системи наддалекого зв’язку. Оскільки в текстах є пряме посилання на те, що їх НАВОДИЛИ НА ЗІРКУ СЮАЮ ЮАНЬ!

То як же тоді розуміти таке: «Цей триножник знав сприятливі й несприятливі ознаки, знав нині суще й зникаюче...»

Можливо, це слід розуміти як певне об’єднання, своєрідний синтез (у даному разі це «триножник») якогось суперреактора, який виробляє колосальну кількість енергії абсолютно невідомим для нас чином, та суперкомп’ютера, який може аналізувати як минуле, так і майбутнє?..

А що хіба? Але ж як тоді бути з такою характеристикою, яку було наведено китайськими філософами III тисячоліття до н. е.: «Триножник міг стояти й міг ходити». А також: «Міг ставати легким або важким». Невже земний свідок 5000 років тому знав і спостерігав те, що для нас, нинішніх, — НЕДОСЯЖНА МРІЯ? А саме — керування гравітацією?

Або ж такий опис (який, нагадаймо, датується XXVII століттям до нашої ери): «У горах з’явився віз, що нагадував судину». Дослідники проаналізували деякі лінгвістичні особливості текстів і дійшли висновку, що, наприклад, нижченаведений опис належить не очевидцеві, який спостерігав цю загадкову техніку безпосередньо, а літописцеві, який жив дещо пізніше:

«Посудина ця, як кажуть, була мовби срібна, полив’яна черепиця, подібна до кіноварно-червоної кераміки».

Але ж як тоді розуміти такі слова: «...гірський віз (повозка) — це звичайний віз. Звисає крюччя; ніхто їх не гне, не правує, самі собою закругляються згинаючись».

Дуже мальовничий опис! Цілком припускаю, що більш образно описати БІОМЕХАНІЧНІ (МЕХАНІЧНІ?) МАНІПУЛЯТОРИ, котрими був насичений цей «віз» просто неможливо! Отже, який висновок можемо зробити на основі цього опису?

Свого часу я з великою цікавістю читав фантастичний роман українського письменника М. Дашкієва «Загибель Уранії». Ось саме там у міру розвитку сюжету було описано «кібернетичні сколопендри» — універсальні панцерники-всюдиходи на гусеничній ході, які мали шарнірну конструкцію корпусу. Та, до речі, МЕХАНІЧНІ маніпулятори.

Щось подібне, як бачимо, описано й у найстародавніших хроніках Китаю. Отже, «віз», чи «повозка», яка здатна цілком вільно, сама по собі рухатися дуже нерівною місцевістю. До того ж, той «візок» своєю формою наближається до обтичної, яскраво розквітчаної твердої оболонки.

Та хіба такий «візок» у «Синів Неба» був один-єдиний? Аж ніяк!

«Гірські вози заповнюють рівнини...»

Так, здається, аж надто цікаві події відбувалися на території Піднебесної (Північного Китаю) у III тисячолітті до нашої ери!.. Ну а що в такому разі відбувалося в ті ж часи на теренах Південного Китаю?

Оце саме тут ми безпосередньо й зустрічаємось із «Залізним Юй Чі». Хроніки, треба зауважити, говорять про Юй Чі та його братів. Певна річ, зовсім незрозумілим лишається питання, на яке ж відомство зараховувати «Залізного Юй Чі»?..

Чи справедливо буде вважати його живою істотою, основа якої — біологічна? Чи ж це, радше, була якась подоба кіборга? Чи це взагалі був робот, як і його брати? До речі, з «братами» питання вважається простішим — аналітики схильні записувати їх у роботи. Тим більше, що, згідно з джерелами, кількість їхня перевищувала 80!

Однак сам Юй Чі — то вже цілковита загадка! Я не вважаю, що «Залізний Юй Чі» проходить за класифікацією кіборга, оскільки останній, за визначенням, являє собою нерозривне ціле з безліччю біологічних та електронно-механічних складових. Так, безумовно, якщо виходити з наших сьогоденних уявлень! Проте Юй Чі складався немов одночасно з двох тіл, які навіть могли (на певний час) існувати одне без другого!

На жаль, нічого більш конкретного щодо зовнішнього вигляду «Залізного Юй Чі» зараз сказати не можна...

Та є ще деякі на диво незрозумілі моменти, наприклад такий: навіть сам легендарний Хуан-ді іменувався «Сином Неба». А ось «Залізний Юй Чі», до речі, єдиний з усіх, мав найменування «Стародавній Син Неба». Чому так, та що це може означати?

Відзначмо також, що вищезгадувані вісімдесят помічників-роботів (?) взагалі ніколи не прирівнювалися до «Синів Неба». І водночас внаслідок поламки, «смерті» чи з якоїсь іншої незрозумілої причини «братів Юй Чі» належало відправити «за вісім порожнеч», чи «вісім меж»...

Якщо дати волю фантазії, то можна сказати, що «брати Юй Чі» були піддані впливу якогось загадкового процесу, подібного до НУЛЬ-ТРАНСПОРТУВАННЯ далеко за межі Землі. А якщо фантазію стримувати, то від будь-яких коментарів щодо цього взагалі (і це буде найліпше!) слід утримуватися. Значно складніше якось змовчати з приводу смерти самого Юй Чі.

Хроніки сповіщають також, що «Залізний Юй Чі» був похований саме на Землі. З якоїсь незрозумілої для аналітиків причини голова Юй Чі, яка виявилася чомусь відокремленою від тулуба, ще впродовж кількох століть випромінювала тепло!.. А саме місце її захоронення ще багато років випромінювало також дивне червонувате сяйво, яке нагадувало хмарину пари.

Між іншим, ще «за життя» Юй Чі, «їжею» для нього було залізо, пісок і каміння!..

Ось і спробуйте зрозуміти, з чим насправді ми маємо справу?.. Уже за 3000 років у джерелах VI століття сказано: «Той череп, наче створений із міді й заліза, який нині виявили мешканці провінції Цзичжоу, копаючи землю, — Юй Чі». У подальшому виявилося, що «Залізний Юй Чі» був похований на території повіту Чжоу, в провінції, яка раніше називалася Чахар...

Однак, мабуть, найбільш актуальним є зараз той факт, що представники китайської влади відмовляються надавати БУДЬ-ЯКУ інформацію, що стосується подальшої долі залишків «Залізного Юй Чі»! То що ж відомо про діяльність самого Юй Чі та його «братів» на теренах Південного Китаю у XXVIII сторіччі до нашої ери?

Виявляється, саме в цей час «полюси Землі, двічі перевернулись». На території дев’яти провінцій Піднебесної панував цілковитий хаос. Якщо вдатися до напрочуд образної мови стародавніх китайських хронік:

«Небо більше не покривало Землю, й Земля могла підтримувати Небо лише надсилу». Або ще таке, наприклад: «Палали безперервні пожежі, вода ввесь час заливала Землю, а дикі звірі пожирали добрих людей». Саме в цей період «Залізний Юй Чі» звернувся до «Сина Неба», божественного Хуан-ді з проханням надати в його розпорядження «землю, яка розбухла». Що це може означати, дослідники зараз точно встановити не можуть.

Однак, згідно з хроніками, це прохання було, проте, негайно виконане божественним Імператором. І навіть більше того — Юй Чі отримав ще й допомогу якогось «крилатого дракона». Що ж до «землі, яка розбухла», то «Залізний Юй Чі» замурував нею 233 559 «джерел високої води»...

Джерела ці були бездонні, наче якісь прірви. Легенда також сповіщає про те, що вищезгадані джерела сполучалися з підземним океаном. Рятуючи ситуацію, Юй-Чі та його «брати» не пішли шляхом спорудження дамб, а зайнялися поглибленням річищ. За допомогою хвоста крилатого дракона Юй Чі проклав глибокі канали, щоб відвести величезні водяні маси назад до моря.

«На чотирьох кутах Землі він підняв гори, такі високі, що їх не могла залити вода, й вони здіймались над повінню...»

У стародавніх китайських хроніках, відомих під назвою «Книга документів», наводиться такий фрагмент, де розповідь ведеться неначе від першої особи (мається на увазі саме «Залізний Юй Чі»):

«Води потопу, здавалось, наступали на небеса, а їхня величезна маса покрила горби й залила гори, тож люди були розгублені й налякані. Я зібрав чотири свої засоби пересування [візки, човни, сани й черевики (?)] й почав рубати дерева попід пагорбами й робив це разом із І, який показував усім, як добути собі харч із дичини. Я відкрив дороги для водяних потоків через усі дев’ять провінцій, спрямував їх до моря. Я поглибив природні та штучні канали і простяг їх до водних потоків, тим часом разом із Чі сіяв зерно й показував людям, як добувати їжу з рослин...»

Є також у стародавніх китайських легендах спогади про те, що «коли Юй Чі відкрив прірву Лонг Мен, він зустрівся в одній із печер з богом Фу Хі... Тіло бога нагадувало зміїне, а обличчя було, як у людини». Ось цей самий Фу Хі й подарував «Залізному Юй Чі» нефритову дошку, яка мала в собі певний пристрій, можливо, це була якась шкала чи щось подібне для того, щоб «вимірювати Небо й Землю».

Крім того, Юй-Чі, якщо висловлюватися мовою сучасних понять, здійснював ПОШУКОВІ ЕКСПЕДИЦІЇ по всій Землі. Він здійснював вимірювання, розраховував відстані, встановлював положення континентів, морів та океанів. Із допомогою свого крилатого дракона навіть виявляв родовища природних копалин! До речі, саме щодо цього виникають найменші сумніви, оскільки, наприклад, нафту мешканці стародавнього Китаю, як підтверджують наукові дані, почали добувати ще 5000 років тому!..

Та, врешті, із тим крилатим драконом трапилося щось незвичайне та небезпечне, бо «Залізний Юй Чі» був змушений знищити чудовисько, яке так довго служило йому. Тому що випорожнення дракона несподівано почали настільки забруднювати землю, що «рослини в’яли, а звірі розбігалися».

У «Синів Неба» окрім незбагненних «триножників», «дзеркал», «драконів», «природних возів» тощо, був ще цілий ряд вельми загадкових предметів і засобів. Один із таких засобів, відомий із стародавніх хронік як «ФЕН ЮЙ», старанно і чесно намагалися змалювати земляни-очевидці. Справді, у стародавніх текстах розповідається, що «фен юй» захищає від зброї, а також від блискавки.

До речі, Хуан-ді мав спеціального помічника, який носив титул «Князь Грому». Цікаво також, хоча й дуже дивно, що згідно з описами, той Грім має незбагненно точно встановлене місцезнаходження.

Це так зване «Озеро Грому», розташоване серед безкраїх зибучих пісків пустелі Гобі. Там, у районі цього озера, в Хуан-ді, перебував ще один дракон — «відповідаючий»!..

Ну й, нарешті, ми знову зустрічаємось із драконами, натрапляючи в найстародавніших текстах на описи тих моментів, коли «Син Неба», божественний Імператор Хуан-ді та його супутники, полишаючи Землю, повертаються на свою зірку Сюаю Юан:

«Хуан-Ді, добувши мідь на горі Шоушань, відлив триножник біля підніжжя гори Цзиншань. Коли триножник був готовий, зверху на Хуан-ді спустився дракон з провислими вусами. Хуан-ді сів на дракона, всі його помічники разом із родинами послідували за ним. Усіх було понад сімдесят душ. Для решти підданих не стало місця, і вони гуртом ухопилися за вуса дракона... Вуса обірвались, і всі попадали на землю».

Саме ця картина дає всі підстави для припущення, що відбуття Хуан-ді та його друзів-помічників із Землі мало характер надзвичайно екстреної, поспішної та тривожної евакуації!..

Після відбуття «Сина Неба» його піддані, що залишилися на Землі, перебували в цілковитому відчаї. Вони захоронили речі Хуан-ді в кургані й багато років оплакували його зникнення.

Через 3000 років «батько китайської історіографії» Сима Цянь, який був однією з найдовіреніших осіб могутнього Імператора Цінь Ші-Хуанді, писав:

«Я бував у місцях, де шановні старці і кожен сам по собі, і всі разом розповідали про Хуан-ді... Хоча перекази й повчання, звичайно, були різними, але загалом вони були недалекі від древніх знань та близькі до істини. Я читав Чуньцю й Гоюй, у них яскраво розкриті добрі риси П’яти Володарів (самого Хуан-ді та його помічників), їхні родоводи, й нехай я ще не глибоко вивчив їх, але все, що в них виражено й показано, аж зовсім не порожні вигадки».

Отже, хто знає, може, трапиться так, що саме Спадщину «Сина Неба» Хуан-ді й сховано в одній або кількох пірамідах, які випадково були відкриті в 60-х роках минулого століття новозеландським льотчиком Брюсом Каті, а ще до того — американським військовим пілотом Дж. Гауссманом поблизу міста Сіань (Центральний Китай)?..

Надто вже схоже, що китайській владі справді є що оберігати та приховувати!..

...Проминуло ще кілька місяців, поки Конрад із Буревієм, за плечима яких лишилися їхні «китайські пригоди», знов опинилися на курній дорозі, яка кого тільки не бачила за тисячі років... Груди побратимів дихали легко, вільно, радісно. Бо Серединна Імперія зосталася, нарешті, далеко позаду. Там, за неосяжним обрієм!..

А попереду були сотні, ні, тисячі миль зворотного шляху. Розенкрейцер і характерник мовчки вдивлялися в сизу далечінь. Ну що ж! Вони не даремно втратили кілька років свого життя на цю мандрівку! Врешті, таки пощастило впевнитися в головному: стародавні хроніки (і не тільки ж вони!) Серединної Імперії підтверджували той факт, що Земля вже принаймні кілька тисяч років перебуває під пильним наглядом «чужих»!

Буревій повертався додому, щоб присвятити своє життя (хоч би скільки його залишилося) гуртуванню єдности своїх співвітчизників, українців, взагалі слов’ян, які ж повинні коли-небудь чітко і ясно зрозуміти, що їхні багатосотлітні битви за незалежність і суверенність — то тільки ПОЧАТОК, свого роду тренування для інших, СПРАВЖНІХ битв, які за кілька сотень або тисяч років доведеться вести ВСІМ ЛЮДЯМ ЗЕМЛІ проти Темних, страшних сил, що чатують серед зірок!..

Знову почалися безжальні хуртовини. Але на цей час побратими вже проминули Сибір та пройшли Московію. Рідна Україна, багатостраждальна, але благословенна земля, простягалася навкруги! А далі були Карпати, а за ними Європа...

Хоч як намагався «шляхтич» не піддаватись емоціям, але ж серцю не накажеш! І тепер, стоячи перед похилим узвозом у мальовничу угловину, по той бік якої оповиті надвечірнім серпанком за кілька десятків миль вже ввижалися Карпатські гори, розенкрейцер із засмученою усмішкою дивився на свого побратима.

— Ну що ж, брате, настав час прощання! Ми з тобою плече до плеча пройшли чималий шлях... І таки дещо пізнали та де в чому переконались. Чи зустрінемося знов?

— Думаю, зустрінемось! А як не ми з тобою (бо хто знає шляхи Господні?), то нащадки наші. Адже іншого виходу в нас, брате, все одно немає. Тому що в наших із тобою жилах тече одна кров — ЛЮДСЬКА! Не ми, люди, розпочали космічні битви!.. Але протистояти великому Зовнішньому Злу — то священне покликання всіх людей! Розуміння цього — ось, що завжди повинно об’єднувати всіх нас!

— Радий, що ти так кажеш і цілком погоджуюся! До речі, хочу передати тобі дещо...

За цими словами Брат Ордену Троянди й Хреста неспішно простяг до КРІРА правицю, пальці якої затискали якийсь предмет. Характерник прийняв дарунок, потім поволі розгорнув невеличкий сувій китайського шовку...

На долоні Буревія виблискував якимсь неземним, потойбічним промінням прозорий камінець. Характерник відразу зрозумів, що це!

— Камінчик алтайського шамана? — спитав він.

— Так, саме так! — підтвердив розенкрейцер. — Бо, хоча ми сьогодні й розлучаємось, але наш астральний зв’язок уже не ввірветься ніколи! Хай там як, та ми ще прийдемо на поміч один одному — Європа й Україна!.. Як не зараз, то в майбутньому!.. Я знаю це!

(Кінець другої книги)