Джеймс Дуґлас Моррісон (англ. James Douglas Morrison), більш відомий як Джим Моррісон (англ. Jim Morrison). Народився 8 грудня 1943 р. у Мель-бурні (штат Флорида, США), помер 3 липня 1971 р. у Парижі (Франція). Американський поет, музикант і кінорежисер, відомий як вокаліст та лідер гурту «The Doors», культова особистість для рок-музики. Журнал «Rolling Stone» включив його до списку 100 найкращих співаків усіх часів. Автор поетичних і прозових збірок: «Боги (нотатки про видіння)», The Lords (1969 р.); «Нові створіння», The New Creatures (1969 р.); «Американська молитва», An American Prayer (1970 р.). Публікації поезій Моррісона, знайдених після його смерті: «Пустеля: Загублені твори Джима Моррісона. Том 1», Wilderness: The lost writings of Jim Morrison. Vol. 1 (1988 р.); «Американська ніч. Загублені твори Джима Моррісона. Том 2», An American Night. The lost writings of Jim Morrison. Vol. 2 (1990 р.). Його поезія може бути цікавою не лише тим читачам, чиї молоді роки припали на 1960—70-ті, а й сучасній молоді, яка цікавиться епохою «дітей квітів» і хоче дізнатися про витоки рок-культури.
Якщо моя поезія має на меті досягти чогось, то це — звільнити людей від тих установлених меж, у рамках яких вони бачать і відчувають».
Уривок з «Автоінтерв’ю»
Із збірки «Пустеля: Загублені твори Джима Моррісона. Том 1 («Wilderness: The lost writings of Jim Morrison. Vol. 1». — New York: Villard Books, 1988).
Джеймс Дуґлас Моррісон
Поезії
З англійської переклав Михайло Бєлікчі (м. Миколаїв)
1. Збільшення перероджень
І знову цикл починається:
зваблива, заколислива, хворобливо-сумна, запаморочлива,
примарна і знайома мелодія
знову кличе додому
норовливого мандрівника;
музична мозаїка, створена з усіх попередніх образів,
мелодій та звуків.
Свистіння або теплий голос жінки,
яка кличе додому граючу дитину.
Із збірки «An American Night. The lost writings of Jim Morrison. Vol. 2.» — New York: Villard Books, 1990. («Американська ніч. Загублені твори Джима Моррісона. Том 2).
2.
Чоловік згортає докупи
опале листя у дворі,
запалює багаття і спирається на граблі.
Пахощі наповнюють повітря в лісі.
Діти на мить свою гру зупиняють
і звертають увагу на аромат,
що за декілька років
стане для них ностальгією.
Із збірки «Wilderness: The lost writings of Jim Morrison. Vol. 1». — New York: Villard Books, 1988. («Пустеля: Загублені твори Джима Моррісона. Том 1).
3. Алея місячного світла
Давай попливемо на Місяць,
зійдемо на гребінь припливної хвилі,
проникнемо у вечір,
прихований сплячим містом.
Давай попливемо цієї ночі, кохана,
зараз наша черга спробувати,
зупинимось біля океану
на нашій алеї місячного світла.
Давай попливемо на Місяць,
зійдемо на гребінь припливної хвилі,
віддамо себе світові,
що чекає і плещеться біля наших ніг.
Залишимо проблеми,
нема часу на роздуми:
ми вже зробили крок у річку
на нашій алеї місячного світла.
Давай попливемо на Місяць,
зійдемо на гребінь припливної хвилі.
Ти простягаєш руку, щоб триматись за мене,
але я не можу бути твоїм провідником.
Не бійся, кохана,
я стежу, як ти линеш,
падаючи крізь вологі ліси
на нашій алеї місячного світла.
Із збірки «An American Prayer and other notes». — New York, 1987. («Американська молитва та інші записи»).
4. Любов прихована
Любов прихована в найдивніших місцях.
Любов прихована у знайомих обличчях.
Любов приходить, коли зовсім її не чекаєш.
Любов прихована у вузьких кутах.
Любов приходить до тих, хто шукає.
Любов прихована всередині веселки.
Любов прихована в структурі молекул.
Любов — це відповідь на все.
Із збірки «An American Prayer and other notes». — New York, 1987. («Американська молитва та інші записи»).
5. Прокинься!
Прокинься!
Стряхни з волосся свої сни,
дитя моє миле, солодка моя.
Обери свій день і символ цього дня,
і перше, що побачиш ти.
Згоріле дерево, схоже на величезного
доісторичного птаха, листя,
сухе й гірке, — шелесткі сторінки казок,
що падають теплими хвилями.
Тротуарні боги подбають про тебе.
І ліс, що знаходиться поруч,
і загублений порожній музей,
і богослужіння, і пам’ятник,
що наче вагітна гора біля газетного кіоску,
де діти у хованки грають
після уроків у школі.
Із збірки «An American Night. The lost writings of Jim Morrison. Vol. 2.» — New York: Villard Books, 1990. («Американська ніч. Загублені твори Джима Моррісона. Том 2).
6. Ніжна ніч на острові
Ніжна ніч на острові
і обіцянка лихоманки
і шрами, що розкриваються
у глибинах розквіту,
і зеленого срібла відтінки.
І все це нам — тобі й мені —
у миті боротьби солодкої
у теплому храмі літа,
що поруч з храмом прохолоди.
— Він узяв мене за руку.
Він розмовляв зі мною. —
Чорний кінь б’є копитом і пускає сонце в галоп
божевільні перегони палаючих колісниць
божевільні перегони вогняних колісниць
божевільна дівчина й перегони вогняних колісниць
божевільна дівчина й божевільний хлопець.
Мій крилатий син надто близько
підлетів до сонця.
Із збірки «An American Night. The lost writings of Jim Morrison. Vol. 2.» — New York: Villard Books, 1990. («Американська ніч. Загублені твори Джима Моррісона. Том 2).
7. Якби ж я тільки…
Якби ж я тільки
міг відчути знов
Ті звуки
горобців
і відчути, як дитинство
мене назад штовхає…
Якби ж я тільки
міг відчути знов
повернення в дитинство
й відчути знов себе
в обіймах дійсності
Я помер би
Помер би з радістю.
Із збірки «An American Night. The lost writings of Jim Morrison. Vol. 2.» — New York: Villard Books, 1990. («Американська ніч. Загублені твори Джима Моррісона. Том 2).
8. Мить внутрішньої свободи
Мить внутрішньої свободи —
коли розум відкритий
і всесвіт безмежний
для пізнання доступний,
а душа залишена блукати,
приголомшена й збентежена,
у пошуках учителів і друзів.
Мить Свободи —
коли в’язень
жмуриться, дивлячись на сонце,
наче кріт
із своєї нори;
перша подорож дитини
далеко від дому —
це мить Свободи.
Із збірки «Wilderness: The lost writings of Jim Morrison. Vol. 1». — New York: Villard Books, 1988. («Пустеля: Загублені твори Джима Моррісона. Том 1).
9. У Дітей є віра в Людину…
У Дітей є віра
в Людину, яка запевняє,
що все буде добре.
Продовжуй шукати, людино, тихий рятівнику,
Ветеране невимірної зажерливості війн.
Продовжуй шукати, людино, тихий рятівнику.
Хай Бог помагає тобі і пробачить тебе
ранкова зірка,
дівчина запашних луків.
Із збірки «Wilderness: The lost writings of Jim Morrison. Vol. 1». — New York: Villard Books, 1988. («Пустеля: Загублені твори Джима Моррісона. Том 1).
10. Як кумедно…
Як кумедно:
я все ще чекаю,
що хтось постукає у двері,
це все, що залишається тобі,
коли живеш серед людей.
Стук? розбив би вщент
ілюзії моєї мрії,
самовладання й спокій мій.
Боротьба бідного поета,
що намагається звільнитись
від хватки мертвої
ненаписаних романів,
журналістики й азартних ігор.
Із збірки «Wilderness: The lost writings of Jim Morrison. Vol. 1». — New York: Villard Books, 1988. («Пустеля: Загублені твори Джима Моррісона. Том 1).
11. Досягнення
Досягнення:
завзято працювати
всупереч пустоті,
набирати форму, сутність,
піднятися над стадом-натовпом.
Громадська прихильність
Громадська пристрасть
навіть розлючений Поет-Безумець —
це блазень,
що грає на підмостках.
Із збірки «Wilderness: The lost writings of Jim Morrison. Vol. 1». — New York: Villard Books, 1988. («Пустеля: Загублені твори Джима Моррісона. Том 1).
12. Літо майже минуло
Літо майже минуло,
Літо майже минуло,
Літо майже спливло.
Де ж будемо ми,
Коли скінчиться воно?
Ранок зустрічав нас у спокійному невіданні,
Полудень золотом гарячим грав на нашому волоссі,
А вночі ми плавали у морі, що всміхалось нам.
Коли скінчиться літо, що буде з нами?
Що буде з нами?
Де будемо ми?
Літо майже минуло,
Літо майже спливло,
І миті щастя, що було в нас
Короткого літа цього.
Неминуче зима наближається,
Літо майже минуло,
Літо майже спливло.
Із збірки «Lyrics and Poem». — New York: Stampa Alternativa, 1989. («Тексти пісень і поема»).
13. Що краще: бути…
Що краще: бути
великим покірним
надушеним парфумами звіром,
який вмирає
під солодким заступництвом
Королів,
та існувати як розкішні квіти,
що ростуть під символами їхньої
Дивної імперії,
чи просто своєю щирою
вірою
дати їм ляпасу, відкрити їхні карти,
плюнути на долю і кинути пекло
у полум’я лихварства?
вмираючи, шляхетно
ми могли б існувати як
невинні тролі,
пропагуючи наші веселощі
і посилаючи до чорта
богів у наших спальнях;
давайте краще, мабуть,
можливо,
підемо до біса звідси
назовні
та на піднесенні, радіючи,
вражаюче покінчимо з ними.
Із збірки «Wilderness: The lost writings of Jim Morrison. Vol. 1». — New York: Villard Books, 1988. («Пустеля: Загублені твори Джима Моррісона. Том 1).
14. Американська молитва
(уривок з поеми)
Чи відомий тобі теплий прогрес
під цими зірками?
Чи знаєш ти про наше існування?
Чи не загубив ти часом ключів
від свого Царства?
Чи народився ти
і чи живеш?
Давай вигадаємо заново богів, перепишемо
всі міфи століть,
Прославимо таємні символи старих дрімучих лісів
(Чи не забув ти уроків
древніх війн?)
Нам потрібні великі золоті злягання.
Батьки щебечуть на деревах у лісі.
Наша мати спочила у морі.
Чи знаєш ти, що байдужі адмірали*
ведуть нас на забій**,
а жирні неповороткі генерали
глумляться з молодої крові?
* Батько поета зробив блискучу військову кар’єру на флоті, в сорок сім років ставши наймолодшим адміралом США.
**Поема «Американська молитва» була написана й опублікована вперше в 1970 році. У цих рядках і далі виражені антивоєнні настрої поета, зокре-ма щодо В’єтнамської війни (1965—1973 рр. — повномасштабне військове втручання США). (Прим. перекладача)
Чи відомо тобі, що нами керує телебачення?
Місяць — сухий кровожерливий звір.
Загін партизанський сховався
у сусідніх зелених кущах,
зібрався, щоб піти війною
на пастухів безвинних,
які і так вже напівмертві.
О великий творцю буття,
Подаруй нам ще час,
щоб відіграти свої ролі до кінця
і вдосконалити життя.
Метелики й атеїсти удвічі святіші
у смерті своїй.
Ми живемо, вмираємо,
а смерть ще не кінець.
І далі ми подорожуємо
у свій нічний кошмар.
Міцно тримаємось за життя
своєю квіткою пристрасті.
Припадаємо до піхов і членів
невимірного відчаю.
Останнє видіння
нам трипер дає
в паху Колумба,
що сповнений зеленою смертю.
(Я торкнувся її стегна,
і смерть посміхнулася)
Ми зібралися у цьому древньому
безумному театрі,
Щоб поділитися жагою до життя
і втекти від мудрості вулиць.
Комори спустошені.
Вікна зачинені.
І лиш один з усіх
Має танцювати й рятувати нас
Насмішкою божественною
слів.
А музика запалює пристрасть.
(Коли убивцям справжнім Короля
дозволено було блукати вільно по землі,
тисячі чарівників повстали проти цього)
Де вино?
Нове Вино?
(перетворилося на оцет вже давно)
постійна насмішка,
дай нам час для магії.
Ми — з пурпурної рукавички.
Ми — з пурхання шпака
й оксамитової пори.
Ми — з арабського племені розкошів.
Ми — із сонця й ночі.
Дай нам символ віри
у пристрасті ніч.
Дозволь Ночі прийти
нам на поміч.
Подаруй нам сто відтінків кольору,
щоб у кожного
був розкішний візерунок долі,
а в твій будинок
з подушок шовкових —
голову, мудрість і ліжко.
Насмішки постійної
Грізний наказ
затребував нас.
Ми вірили раніше
в часи старі і добрі.
І зараз іноді даровані бувають нам
частинки щастя.
і погляди недружелюбні
Забудь і прийми.
Чи знав ти, що свобода
існує лише в підручниках шкільних?
Чи знав ти, що безумці
керують нашою тюрмою,
яка всередині в’язниці ще одної,
де нас тримають ще в одній катівні,
де обертається смертельний вир —
білий вільний протестуючий
Мальстрем?
Ми нерозважливо зійшли
на вістря нудьги.
Ми шукаємо смерті
у полум’ї свічки.
Ми прагнемо чогось,
що й так вже знайшло нас.
Ми самі можемо винайти власні Царства,
величні пурпурові трони, ті крісла похоті,
заіржавілі ліжка, де будемо займатися коханням.
Заглушують сталеві двері несамовиті крики в’язнів,
а остогидла музика на хвилях ЕйЕм гойдає їхні сни.
І в чорних гордості нема всміхатись променисто,
поки глузливі янголи просіюють уявну дійсність.
Там, де колаж журнального пилу
Надряпаний на стінах віри.
І це всього лише в’язниця для тих,
хто вранці рано має прокидатись,
щоб воювати за норми непотрібні,
поки дівиці голосять,
напоказ виставляючи свої нестатки,
й незадоволено розповідають
усяку маячню
божевільному персоналу.
Ох, як нудно мені від сумнівів.
Живу у світлі
спокійного Півдня.
Жорстокі зв’язки.
Владу віддано слугам,
лягавим та їхнім підлим жінкам,
що зривають ковдри драні
з наших моряків.
(а де ж був ти
в наш час тяжкий?)
Мочив вуса у дармовому молоці?
чи квітку червону зривав?
Мені стає зле, коли бачу суворі обличчя,
Що пильно дивляться на мене
З телевежі. А я лиш хочу вирощувати
Троянди у садку своєму; чи розумієш ти?
Королівські немовлята, рубіни
мають тепер замінити покинутих
У багні чужинців,
Цих мутантів, добрива криваві
для паростків зелених.
Вони чекають, щоб взяти нас
з собою до саду розлуки.
Чи знаєш ти, якою блідною, розпусною і збуджено-тремтячою
приходить смерть у свій дивний час
без оповіщення, незаплановано,
наче лякаюча, надто дружелюбна гостя,
яку поклав у ліжко?
Смерть робить з нас янголів
і дарує нам крила
там, де в нас були плечі,
гладенькі, як воронячі кігті.
Нема більше грошей, нема маскарадного вбрання.
Це інше Царство здається набагато кращим,
лиш поки справжній бік його не виявить кровозмішання
й не вивільнить покірність законам рослинного життя.
Я не піду.
Я перевагу віддаю Бенкету Друзів
Над Величезною родиною.
Із збірки «An American Prayer and other notes». — New York, 1987. («Американська молитва та інші записи»).
