Наталія БЕДЗІР

Ж.-Л. Годо — француз, який вчить нас бути щасливими

Українська література збагатилася збіркою французької поезії, як, відповідно, збагатилась і французька. Остання віднині матиме більше поціновувачів і дослідників на наших теренах: українцям відкрилась нова непересічна сторінка європейської літератури другої половини ХХ століття — поезія Ж.-Л. Годо.

Вперше за кордоном — українською …

Завдяки технічним засобам Франція для українців стає ближчою, але французька література не заполонила наші книгарні. За 2008 рік в Україні здійснено шість перекладів французьких книг українською, для порівняння: з англійської перекладено 47, з польської — 18, з німецької трохи менше — 11. За той самий 2008 рік з французької російською перекладено 27 книг. Українці, як бачимо, обділені французькою книгою. Це ніяк не применшує заслуг української перекладацької школи, де з французької перекладали і перекладають Еміль Крюба, Григорій Кочур, Микола Лукаш, Анатолій Перепадя, Іван Світличний, Всеволод Ткаченко, Іван Петровцій. Долучаються і молодші представники перекладацького цеху — Євгенія Кононенко, Марія Венгренівська, Валентина Стукалова, Зоя Борисюк, Олег Жупанський, Дарія Бібікова. Останнім часом перекладається переважно проза (Деніель Пеннак «Око вовка. Куть-кутько», Маргеріт Дюрас «Коханець», «Пробудження Пол В. Штайн»). Не можна сказати, що французько-українські літературні взаємини залишаються непоміченими, адже маємо вітчизняну премію імені М. Зерова, започатковану Міністерством культури України та Посольством Франції, а Французький культурний центр нагороджує митців за кращі переклади французьких творів українською премією імені Г. Сковороди.

Остання перекладацька ініціатива, і саме художньо-поетична, прийшла з Ужгорода. Перекладач Віктор Мотрук презентував збірку віршів у прозі Жоржа-Леона Годо «Магнітне поле», яка вийшла у квітні 2009 року у «Видавництві Олександри Гаркуші» в Ужгороді. Це не переклад окремої збірки Ж.-Л. Годо, а зібрання кращого, що було написане ним протягом життя¹.

————
¹ Годо Ж.-Л. Магнітне поле [ Текст]: поетичні мініатюри / Жорж-Леон Годо; упорядкув., пер. з франц., передм. та комент. В. Мотрука. — Ужгород: Вид-во Олександри Гаркуші, 2009. — 218 с.: іл.

Ж.-Л. Годо — відомий французький поет, про якого високо відгукувались його приятель у житті та однодумець у мистецтві видатний поет Рене Шар, славнозвісний літературознавець Жорж Мунен, критики та видавці Гі Белле, Луї Дюбо. Вірші Ж.-Л. Годо увійшли до «Словника поетів і поезії», який з’явився у 1982 році у видавництві «Галлімар», а 1993 року червневий випуск часопису «Нувель ревю франсез» повністю було присвячено поезії та особистості Ж.-Л. Годо.

Уперше цього незвичного французького сучасного поета відкрили для себе японці, захоплюючись щирістю та людяністю його творів. Чимало віршів Ж.-Л. Годо переклав професор Токійського університету Сатору Такамура: вони друкувались у часописах (1965 р.), увійшли до японської «Антології сучасної французької поезії», укладеної ним же (1968 р.). Вірші Ж.-Л. Годо перекладалися англійською, німецькою, чеською, болгарською, іспанською, вірменською, російською. Але окремим виданням — стильною й естетично вишуканою книгою — вони вперше з’явилися саме в Україні.

Інженер водонапірних башт і його перекладач у вишиванці

Як стверджує український перекладач В. Мотрук, він почав працювати над текстами Годо за покликом душі ще в далекому 1994 році, коли до рук випадково потрапила привезена гостями-французами збірка поезій. Вірші припали до серця, а вже в 1995-му переклад циклу Ж.-Л. Годо «Емоції в собі» з’явився в журналі «Карпатський край» (№ 4, 1995), потім — у культурно-мистецькій «Тисі» (№ 1—2, 1996).

Перекладачеві з Ужгорода — людині стриманій, уважній, працьовитій — не міг не імпонувати цей француз, який мав технічну освіту, все життя працював інженером водонапірних башт — і при цьому писав вірші у прозі, зрозумілі робітникові й селянинові, людині молодій і поважного віку, заможній і бідній. Вони прозорі за змістом, на перший погляд — пересічні, але в них є те, що ми слідом за французами називаємо шармом: мудрий підтекст, вишукана форма. В них пропагуються прості загальноприйнятні цінності: дотримування сімейних традицій, любов до природи, шанобливе ставлення до людей праці, захоплення маленькими радостями життя. Такі риси світогляду суголосні вдачі самого перекладача: на презентацію книги він прийшов у вишиванці, але не показний патріотизм підштовхнув до цього. Сорочку, як зауважив Віктор Петрович, вишила мати вже в похилому віці, на ній — узори і кольори рідної Рівненщини, і потягом до вивчення мов та художнього слова він завдячує їй… Книга оформлена в червоно-біло-чорних кольорах — кольорах долі, що є символічним у поглядах обидвох митців — французького поета та українського перекладача.

Віктор Мотрук — французький філолог за освітою, випускник Чернівецького університету, нині — доцент Ужгородського національного університету, автор багатьох науково-дослідницьких статей, навчальних посібників — «Французький театр», «Франція і французи», «Французько-український хімічний словник». Друкував художні переклади в журналі «Всесвіт»: вірші сучасних поетів із французької провінції Оверні, окремі твори Ж.-Л. Годо, оповідання К. Гранже і Ш. Кро.

У 1995-му році ужгородський перекладач розшукав адресу Ж.-Л. Годо, розпочалось листування. Поетові було приємно взнати, що його читають і цінують на пострадянських теренах: раніше він кілька разів відвідував Радянський Союз, цікавився слов’янськими літературами, багато читав із російської. На жаль, Віктор Мотрук зміг побувати в містах Маньє, Ніор, де жив і працював Ж.-Л. Годо, тільки після його смерті, яка сталась у 1999 році.

Саме тут, у розмовах із вдовою Мадлен Годо в кабінеті поета, в подорожах садом, висадженим його руками, в прогулянках улюбленими стежками познайомився з обставинами народження багатьох текстів, відчув світогляд автора, його настрої. Плідною була робота з архівами: читаючи велику кількість літератури, Годо протягом життя вів записи. Знайомство з цими рукописами відкрило цілий світ мислителя-митця, допомогло глибше зорієнтуватись у його смаках, життєвій філософії, художній стилістиці. Це була щаслива людина попри всі негаразди долі та важку працю. Годо вмів бути щасливим …

Непрості переклади «простої» поезії

Складність перекладів полягала в незвичності жанру поезії в прозі. Вірш прозою є лаконічним, настроєвим жанром із підвищеною емоційністю та ліричним сюжетом. Він просякнутий внутрішньою мелодикою ритмізованого тексту, фонетичною впорядкованістю. Але твори Ж.-Л. Годо різняться від «малої поезії в прозі» Ш. Бодлера, А. Рембо, І. Тургенєва, М. Коцюбинського, М. Черемшини та інших митців. Розвинутий і поглиблений модерністами жанр у Ж.-Л. Годо набуває реалістичних та ліро-епічних рис. Водночас, за наявності виразного авторського голосу у віршах французького поета принципово відсутній пафос громадянської, медитативної чи любовної поезії. Це замальовки життя, схопленого у перемінах, виразних моментах, незвичних ракурсах, загалом — у миттєвостях істини. Впізнавані соціальні обставини, підкреслено буденні ситуації (проводи на пенсію співробітника технічного бюро, поведінка старого у супермаркеті, розголошення новин про позашлюбну дитину), чіткий сюжетний контур, абсолютна відсутність патетики, короткі речення, виразність кінцівки, — ось провідні формально-сюжетні ознаки поезії в прозі Годо, і прилаштуватись до них виявилось непросто.

Родзинкою поетичного шарму поета є іронія: легка, прихована, суто французька, незвична для слов’янського вуха, яке радше налаштоване на блазнювання, кпини або гірку викривальну стилістику.

Отже, труднощів перекладачеві зустрілось чимало. Проте В. Мотруку вдалось не переобтяжити текст, донести його лаконічність, іронічну дотепність, деяку незавершеність змісту, розраховану на кмітливого і вдумливого читача. Узяти хоча б іронічну еротику «Ключа до розгадки склепіння»: «У Честерському монастирі мурована огорожа занадто низька, і дівчата, що сидять на лаві в саду, захищаються від ласих поглядів чоловіків, стискаючи коліна. Дві старші забули про це. Досконалі криві лінії їх стегон сходяться в тіні так, як сферичні контури склепіння церкви з’єднуються у вершині. Що не кажи, а готика — найдревніше мистецтво» (с. 198).

Прилаштуватись до стилістики Годо непросто й тому, що змістовий центр його поезій різний. Мініатюра може бути побудована як портрет конкретної людини з виразними узагальнювальними рисами («Жан Дюмон», «Тавар», «Аліса», «Жанна»). Сюжетом може стати психологічний стан («Перехід», «Вагітна», «Суботні коханці»). Кілька віршів наближені до притчі («Стіна між людьми»), до сюрреалістичної замальовки («Смерть»), до розгорнутої метафори («Молоко»).

Сам Ж.-Л. Годо у листах до перекладача наголошував на тому, що насамперед недопустимо сфальшувати в емоціях вірша, і тоді потрібні слова прийдуть самі. А ще повторював настанову Жоржа Мунена: «Покажи людину!»

Спосіб подання і відбір віршів у книзі належить перекладачеві: до книги увійшли найбільш виразні та майстерно написані твори, зрозумілі й співзвучні українській ментальності (342 вірші відібрані з півтори тисячі!). Що ж концептуально об’єднує збірку «Магнітне поле»? Як писав колись «У справі віршованого перекладу» М. Зеров, перекладачеві потрібно з’ясувати віршовий твір як цілість, а вже потім звернути увагу на деталі. Таку цілість творчого доробку Ж.-Л. Годо перекладач доречно побачив у трансцендентності буття, яке сповідував поет. Його поезію об’єднує споконвічний мудрий життєвий досвід поколінь, морально-етичні норми міжлюдських взаємин, оптимізм, стійкість і гідність мужчини — все, що допомагає жити і виживати. Виходячи з цього, книга «Магнітне поле» органічно поділена на сім розділів, у які ввійшли вірші про дитинство, батьків, працю, природу, творчість, друзів, подорожі; тематичні розділи означені цитатами з творів Годо. Потрібно зауважити, що французький митець розкрився перед українським читачем у тематичній, жанровій, стильовій різноманітності, що є заслугою продуманої концепції перекладача.

Французи також «плачуть» від капіталу

Добре, що В. Мотрук у перекладах не оминув болючої для українського сьогодення теми — експлуатації людини у світі капіталу. Бо ж відомо, що багатьом українцям бачиться тільки парадна завіса «заможної Європи». Ліро-епічне спрямування віршів у прозі визначається особливою увагою Ж.-Л. Годо до соціальних проблем суспільства, адже він, поет за покликанням, заробляв на хліб, працюючи поряд із людьми важкої фізичної праці. При цьому щиро співчував бідним, знедоленим, скаліченим, безробітним («Макіавеллі», «Жебрачка», «Чи не маєте якоїсь роботи?», «Начальники»). Ці поезії за жанровими ознаками — не інвективи, але в багатьох із них гостро відчувається протест проти експлуатації, брехливих чиновників і політиків («Потрібні слова», «Віддана аудиторія», «Аерофагія», «Підбурювання»).

Ліричний герой у Ж.-Л. Годо сам часто виступає від імені маленької людини ХХ ст., яка прагне співчуття, любові, поваги. Але нестерпною, за поетом, є людська самотність, і тут перекладач зумів передати найтонші нюанси самопочуття («Бабуся», «Дідусь», «Тіні», «Готування», «Відчайдух»). Герой чуйний до жінки, дитини, людини похилого віку. В. Мотруку імпонують саме такі поетично-прозові мініатюри («Розпусниця Едіт», «У кінцевому підсумку», «Літня пані»).

Гуманістична спрямованість віршів у прозі Ж.-Л. Годо контрастує з жорстокою і нелюдяною літературою сьогодення, тим ціннішим є перекладацький вибір В. Мотрука.

Якщо стилістику, жанрові ознаки, особливості змісту та форми український перекладач доносить уповні, то вибір лексичних відповідників може іноді здивувати. Справа в тому, що В. Мотруку довелось врахувати чимало регіоналізмів місцевості Пуату-Шарант, де проживав Ж.-Л. Годо. Розмовний стиль мініатюр іноді передається засобами українського розмовного: «соромливі дівчата», «молодші й чуткіші чують моє дихання» (с. 55), «сусіда швець» (с. 40), «тягне до себе каната …» (с. 38), «проснеться» (с. 72), «такі ж самі, як пекар чи гаражист» (с. 121), «сторчака», «сонце пражило потилицю».

Карпатська глибинка здатна потішити й французів

Книга французького поета долучає нас до високої культури. Це не літературна одноденка, а поезія для уважного читання та перечитування. Так своє завдання зрозуміли видавці — молоді, але проникливі, творчі. Дизайн і його поліграфічне втілення, вдало використані графічні роботи самого Ж.-Л. Годо дають змогу говорити про художній смак і володіння сучасними засобами книговидання. Довідкова частина книги складається з передмови, написаної В. Мотруком (зауважимо — занадто складної для пересічного читача), біографічних даних про життя і творчість письменника, інформації про перекладача та коментарів до віршів. Поезії супроводжуються доречними коментарями, але їх замало. Немає зауваг про адресатів, реальних осіб тих чи інших поезій, що надало б повноти контексту («Дорогий пане Ростане», «Вірність», «Матерія», «Зустріч», «Засуха»). Оскільки творчий доробок Ж.-Л. Годо, вміщений у книзі, складався протягом усього життя поета, то не завадила б інформація про дату і місце написання мініатюр. Це не ложка дьогтю, яка традиційно додається до «позитиву», а радше побажання перекладачеві не зупинятись, шукати можливостей знову потрапити до Франції — омріяної Пуату-Шарант, архівів, які бережуть чималу творчу спадщину поета. Спасибі «невідомому бійцеві літературного фронту» В. Мотруку, що допоміг нам відкрити її частину. Знаємо, як нелегко це вдалося науковцеві з української глибинки!

А він на цьому не думає зупинятися. У наступних планах — залучення до перекладів нових творів Ж.-Л. Годо, листів до видатних сучасників, подорожніх нотаток, мандрівної лірики і, звичайно, оприлюднення його лаконічних та граціозно виконаних графічних робіт. Поки що про них можна судити з кількох опублікованих мініатюр.

Завершуючи черговий поетичний твір, Ж.-Л. Годо тричі перечитував його «з думкою про далеких друзів, котрі першими поділять радість його народження». Тепер до них можемо долучитись і ми …