Ізабела Філіпяк (Izabela Filipiak) народилася 1961 року в Ґдині. Поетка, романістка та історик. Із-поміж її численних публікацій можна виокремити роман «Absolutna amnezja» («Повна амнезія», 1995), збірки есеїв «Twórcze pisanie dla młodych panien» («Красне письменство для юних панн», 1999), «Kultura obrażonych» («Культура ображених», 2003) та «Magiczne oko» («Магічне око», 2006). Її поетичну книжку «Madame Intuita» («Мадам Інтуїта», 2002) було написано як діалог зі збіркою «Пан Коґіто» Збіґнєва Герберта. Філіпяк — одна з перших публічних постатей у Східній Європі кинула виклик традиційній культурі своєї країни, здійснивши так званий камін-аут, відкрито і публічно оголосивши про свою нетрадиційну сексуальну орієнтацію. Окрім того, Філіпяк — викладачка й науковець; її історичні студії стосувалися східноевропейського модернізму, передусім проблематики декадансу, гендерних та етнічних пошуків, націоналізму і міського фольклору. Кілька років за програмою обміну брала участь у Міжнародних письменницьких семінарах в Айові, була також стипендіаткою у Каліфорнійському університеті в Берклі. Нині викладає у Ґданському університеті, мешкає у Ґдині.
Ізабела Філіпяк
Мадам Інтуїта
Переклад з польської Альбіни Позднякової
Мадам ІнтуїтаУсе життя ніби вивчення second language
купа еміграційних зборів і зрештою
так і не вдалося позбутись цього акценту
впізнаваного на моє обурення
бо ж гадала асимілювалася
як належить: отож скільки зусиль намарно?
Так знеохочена потай
від себе
я почала урок розмовної практики
леткої мови нею також
розмовляю з акцентом
ще дужчим гублю навіть
нитки і зв’язки цього не уникнути
Могла би зватися материнською та я
не маю матері лише трохи байок та мітів
— танок замріяної кобіти на линві
за яким стежиш — ачи впáде?
чи за щось вхопиться? Занотована пам’ять
нервових зривів та їх завершень —
не додає мові плинності
Не віднайдена знана мова ніби вода
ллється крізь пригорщі знов порожні
й зрошені дає посмак кришталевої насолоди
тимчасом як поети раннього ренесансу
поціновують досконалу структуру латини
поєднання її логічності та поважності
У змаганнях з риторики дає мені перевагу
мова освічених верств Тільки брак розважливості
відвертається від цієї найслушнішої з засад
наче непевне походження
належить вимазати старанним навчанням
хоча воно ніколи не зникне
Через непевність взагалі не говорю
тільки слухаю вихоплюю звуки —
струмок у горах падає на каміння
губиться як уривчастий пульс як луна як ритм
ніби гномик — тут є а отут зникаю
заки трапиться засміятись — вже по коліна
в шарах болю і жалощів — що із ними зробити?
Іншого разу натрапляю на фрагменти листів недописані повісті
Тоді зв’язую нитки очищую пензликом неперервності малюнку
Дивлюся тільки я щаслива нічого не кажу
не хотячи навіть подихом сполохати при дорозі
ту напівжіночу напівтваринну постать
коли обернуся і знову гляну туди
чи застану хоч слід від її копитець?
Голодна
Позбулась дечого із імовірного мого майбутнього:
Принаймні є в цьому рішенні якась легкість
Ходжу швидко, втім все ще мерзну
Чи дозволиш зігрітися при тобі?
Я ніколи не чула: Ні.
Коли чимось зі мною ділишся, намагаюсь тебе спинити:
Обережно, бо я нескромна!
Не так швидко! Приручай мене обережно, не дозволяй мені
непомірності. Не буди в мені
того, чого не зможеш стишити,
Не лишай мене голодною. Будь зі мною!
Зовсім мене не слухай.
Розмовляй зі мною із тою ніжністю в голосі байдуже,
сховай мене до кишені, вгорни в м’якість шалика,
у рукав маринарки. Поділися зі мною кавалком
помаранчі. Дозволь доїсти з твоєї тарілки
зелені пасма броколі та коми паприки руді як
кров. Віддай мені своє ліжко. Подаруй своє
прізвище. Дай мені майбутнє, аби я доросла до нього.
Потанцюй зі мною Веди по кахлях, паркету, сходах,
Закрути мені в голові Підтримай ніжно Ризикни танґо
Обіцяй, що це зробимо скоро знову. І знову. І знову і ще
і не раз. Аж майбутнє прийде як небажаний подарунок
раніше замовлений. Доставлений за розпискою
То й що, як
Протестувала що Не є Тим що пригадую я хотіла
цього ж ніколи не.
Балада про дозрівання
Її мелодія снує на тлі перебігу минулої розмови
І джерело її — музичний автомат
Ми сиділи за чаєм мій батько і я
Над столом невимушена розмова
Під столом цівка крові темніла на дошках
Позначала сліди гравітації
Кохала я двічі й обидві пішли
Сказав: ти діждеш свою пору
А тепер буду лагідним — і показав лезо
Тремтяче із червінню крапель врожаю опісля збору
Ти підпиратимеш світ мій збудований
На барках твоєї долі
Будь мені далекою коли ти поруч
Розгоряється у печі мій неспокій...
Як обручка узяв мої пальці в облогу —
Поцілунком міцним запалав
Будеш вірна мені аж до смерті шептав
І смерть впала з галузок достигла і край
Незграбна ткаля
Мені 37
Я Пенелопа
Плету і розсотую
Вкорочую і видовжую
Кручу
Мучусь
Повертаюсь до нульового кроку
Повторюю, ще недовго
Усі бачать як я тяжко працюю
Ні, ні іще не готовий
Волію полотно їсти, аби це тільки не сталось вдруге
Волію бути незграбною ткалею посміховиськом
Кожен має якісь розрахунки і я свої також зробила
Я гадала вдівство — це привілей
А це нескінченне прохання
Не прагну жодного з них
Буду змушена вибрати одного з них
Не сумую до повернення чоловіка
Та жадатиму його пригод і прагну
Щоб ті пригоди ввійшли у мене
І аби ми стали єдиним цілим
Не було ніколи ніякого чоловіка
Буду змушена вибрати одного з них
Як врятуватися? Що робити?
Гадка гасає немовби мишва по кроснах
Коли так блуджу то швидше час минає
Мрія медсестри
(секта професійних убивць)
І так я постановила стати одною з них
А тут навчають, спитала
і зразу ж
мене було прийнято.
В цих жінок м’язи скачуть під шкірою ніби шалені миші,
голі рамена відкинуті вгору мають смак паленого сонця.
Тіла відшліфовані як гранати
Вибухають.
Я одержала свою пару темних окулярів.
Тепер вже можу зробити це, я сказала:
Стій!
Все одно тебе вб’ю.
Тіло опуститься з шелестом
як саван спокою. Треба лиш обережно відскочити, бо
ця кров не невинна, поглянь-но.
Уже збутвіла.
Все ще не віриш непевно відклеюєшся від стіни.
Пожартувала, кажу:
Я — убивця, втім я
надто горда, аби піддатися гуркоту.
То був тільки жарт, кажу,
а ти бліднеш і що маю робити тепер, питаєш,
я напружена як перед пострілом іду,
без відповіді.
Entre nous
Не Бачся Із Нею
Не Дозволяй аби до тебе Заговорила
Не наближайся бо перша наївна Не Знаєш Як і Коли
Використає тебе Навмисне позбавить посагу мештів зарплати
Випатрає холоднокровно Висмокче кістку за кісткою
Вижере кістковий мозок допоки свіжий а Рештки Викине
І що ти знаєш Від неї не тхне грошима Ти сказилась
насправді не йдеться про тебе лише Дорогі Парфуми
їй в голові Сентименти Перевдягання Комедіантка
тільки де той театр Спопелів Як бродячий собака без буди
Я знову
ну ти ж мене знаєш
не завдам тобі ані великої шкоди ні кохання великого Радше
Що таке? Напийся води
Содової а шарлотку до того хочеш? Ні? Я тобі подам.
знаєш
адже
усе ще
нам майже файно
хоч важко у це повірити
я була на волосок заледь так не попалась
то як же ти власне хочеш лягти Обережно
Від її тих капризів не буду тебе рятувати не приходь до мене,
Досить здалеку глянути, будеш знервована як
хочеш
незворотно
щаслива й готова подумати
що якийсь кавалок тістечка залишився тут відкладений
спеціально для тебе вже краще
пильнуй його і зауваж
що ліпше не знати
ніж втратити
Напиваєшся. Хтось за сусіднім столиком Може
Відсуває Капулетті й Монтеккі аби було про Що
Не будь кумедна Ти потрібна мені
Не більше ніж я тобі Я не дивитимусь
Як тонеш далі Ніякого Розуміння
Не дочекаюся Виходжу бо Нічого
Пояснити не вийде
Нарешті
Не Перебивай Мене Коли
Кельнер я тільки говорю з цією пані
Про що це я —
хай залишиться, не забудь,
Між Нами
Звертайся до мене пошепки
Жінки розмовляють пошепки
щоби ніхто їх не чув
взагалі часом важко повірити, що вони щось говорять.
Якнайближче устами, бо
люблять як їм від сповідей вільготніє раковина вушна.
Жінки розмовляють пошепки
знаходять у тому приємність
що розтягується навколо
щодня виткана заново
біла москітна сітка інтимності:
від ліжка над полицями до кухні від лазнички до віконниць.
Не хочуть,
щоби хтось їм її подер.
Різні речі говорять пошепки,
якби ж то завжди були пристрасні сповіді
з ніжністю про шоколад, з захопленням про апокрифи
гаряче про тропічні подорожі
вночі однак буджуся і пошепки пропоную
що якщо хочеш із незнайомим мужчиною, але не
тут, вислуховують це підступно, а потім відповідають,
що не знають чого вони мали би
хотіти чогось подібного
Жінки розмовляють пошепки, а потім сміються вголос —
Мадам Інтуїта, поборниця вампірів, дає інтерв’ю Ніхто не народжується
Із такою міццю
Попросту мусиш
Хоч кілька разів
Файно вмерти
Зазвичай дозволяю їм себе вкусити
Часом не маю виходу
А деколи застають зненацька
Лежу тоді долілиць довго-довго
І набираюсь раціональности
Чудовий зміцнюючий ефект
Тої процедури
Тепер гарантують також
І наші салони обнови:
«Мадам Інтуїта & Co.»
«Повернення в Трансильванію»
І «Упиревий цілунок»
Речі котрі раніше
Спричинилися до твоєї смерті
Тепер не будуть уже над тобою владні
Однак важливо аби
Лишила собі хоча би
Чверть подиху на повернення
Чи мала когось при собі
Хто схоче поміряти пульс чи
Кілька разів угатити по серцю
Може трапитись що
Колись ти зайдеш
Безповоротно й надміру далеко
Той що але ж завше
То буде ефект дотикальний
Пазуриком вічності
Мадам Інтуїта бавиться в птаха Фенікса
Мадам Інтуїта занотовує
походження свого ймення:
intuitas sum —
та котра дивиться на щось
та що споглядає задумано
та що роздивляється розмірковує має на гадці
й нараз вириває той аркуш
(полюбляє підкидувати дефініції ніби м’ячі зі світла)
разом із рештою денника
в котрому занотувала
історію свого душевного голоду
Hambre del alma
Іронізує
уявляючи собі
як стає на котурнах
на третій щабель драбини
що веде до притулку
піднебних поетів
вбирає червону перуку
лице затуляє серпанком
такої ж червоної барви
і раптом уся паленіє
в своєму багатті а вже за хвилю
никне у тлумі шановних гостей
губиться на зупинці трамвая
плута ключі затирає сліди за собою
злегка голівоньку похиляє
як вдоволений птах
обтріпує і розправляє крильця
бачить себе в калюжі
змінену до невпізнання
включно з рисунком капілярних ліній
Раптом
Пригадує
нащо верталася до джерел
хоче убити крім себе
іще кількох
© Izabela Filipiak, Madame Intuita, Warszawa: Nowy Świat, 2002.
