Останнім часом я постійно беру участь у літературних імпрезах у різних польських воєводствах, до яких мене запрошують друзі по перу. І щоразу я все більше переконуюся в тому, що між українцями й поляками є багато більше підстав для дружби, ніж для розбрату. Я сам, а інколи з іншими колегами з України, перебуваючи в Польщі, спілкуюся з різними людьми, бо ж доводиться виступати перед поляками і в навчальних закладах, і в будинках культури, інколи й на площах. І щоразу відчуваю зростаючу і щиру зацікавленість поляків нашою спільною історією і нашим спільним майбутнім. Найчастіше доходили думки, що цілком дружні стосунки все ж таки мають розвиватися під коректним гаслом: слід пам’ятати не лише періоди нашої співпраці, але й будь-які негативні події з минулого; перше треба зміцнювати, а друге — згадувати з аналізом причин чи приводів до їх виникнення, щоби більше вже ніколи не повторювати помилок, які часом призводили навіть до трагедій. І цей потужний потяг не просто до порозуміння, а до дружньої співпраці я відчуваю не лише в колі письменників із келихами в руках, а й під час зустрічей із простими громадянами на вулицях чи на виступах перед шкільною і студентською молоддю. Як і в нас, у Польщі на міжнародні літературні зустрічі організатори запрошують колег з інших країн, в тому числі поляків, які з різних причин опинилися за межами вітчизни. Я заприятелював з одним із них — поетом, прозаїком, публіцистом і художником Казім'єжем Івоссем, який нині мешкає в Німеччині не зовсім зі своєї волі. Після розгрому «Солідарності» й установлення у Польщі тимчасової військової диктатури генерала Ярузельського, Казім'єж Івоссе був спочатку інтернований, а потім висланий за межі країни. Проминуло відтоді досить часу, але письменник і досі залишається жити в Німеччині у статусі політичного іммігранта, людиною без громадянства, бо польського був позбавлений ще комуністичним режимом, а німецького не надбав. Він так живе, бо вже йому важко було знову змінювати умови життя і творчої роботи по стількох роках.
Казім'єж Івоссе є автором низки романів, поетичних книжок, займається перекладами, його твори також активно перекладаються різними мовами. Відомий він і як художник, графік, карикатурист. Як публіцист активно друкується в багатьох польських іміграційних часописах, які видаються в Європі та за океаном. За теперішніх часів він розривається між двома оселями, часто приїздить до Польщі, і не лише на літературні зустрічі. Нині його радіоп’єси звучать на різних програмах Польського радіо, знімаються фільми за його сценаріями. Він є членом Закордонної спілки польських письменників (штаб-квартира у Лондоні) та різних загальноєвропейських літературних об’єднань. Його донька Івона Пінно, яка також мешкає в Німеччині, успадкувала від батька хист до віршування, а ще пише музику, виступає з концертами своїх авторських пісень. Мені припали до душі поезії Казім'єжа та Івони, я їх переклав і тепер хочу ознайомити українських читачів з невеличкою часткою доробку цієї непересічної родини. У чомусь ця поезія інакша, а в чомусь і дуже подібна до нашого уявлення про сенс життя.
Юрій Завгородній
Казім'єж Івоссе
З польської переклав Юрій Завгородній
* * *
Відлетіли птахи у жалобі
Але не загасли лампи крови
На згарищах попіл холонув
І крик у повітрі завис
Мертві дерева плодів не родять
Висхла криниця не дасть води
Не розквітають квіти на ялових землях
Повільно проростає зерно правди
ПАМ’ЯТЬ
Басі та Войткові М.
В тому домі без стін
ще пам’ять людська живе
Груба від знання про людей
ще й досі зберігає тепло
По розлогім життю прийшла
мудрість о сивині волосся
У тому старенькому домі
лишень повів тихого вітру
і тремтить від холоду
що від людини зостався
РУЛЕТКА ЩАСТЯ
Навіщо битись об якісь слова
Криками відчиняти денну тишу
В когось життя щось там забира
Іншого чимось і втішить
Життя то насамперед тільки гра
І дурний сантимент колише
В когось життя щось там забира
Іншого чимось і втішить
В рулетці ставиш на цифру в сумі
Хоч і заради щастя оця гра
Від когось круп’є щастя відсуне
А в іншого все-таки не забира
РОМЕО І ДЖУЛЬЄТТА
Він і вона — Ромео й Джульєтта
життя і смерть
кохання і зненависть
зірка і місяць
ґітара і пісня
ніч і день
радість і сльози
добро і зло
молитва й прокляття
свобода й в’язниця
війна і мир
грім і блискавка
рай і пекло
свічка і пломінь
молоток і цвях
рана і кров
правда і лжа
перо і чорнило
і небуття
а там і він і вона
Джульєтта й Ромео
сцена і видовище
актори і глядачі
і твої сльози
ще одного разу
розхвилюватися
ПОЕТ В ЕМІҐРАЦІЇ
К. Зьобро
поет в еміґрації
гризе стару кістку незгоди
між ріднею
виламує зуб мудрости
і мову калічить
поет в еміґрації
в надії на взуття зимове
і на нове серце
старе ж бо зоставив
у клітці Вітчизни
поет в еміґрації
пише листа останнього
до поета в Чикаго
читає вірші Норвіда
і боїться дзеркал
поет в еміґрації
переважно вмирає
за дивних обставин
на пам’ять у безпам’ятті
поет в еміґрації
бачить якусь жменьку друзів
поєднаних у могилі
строфами його віршів
поет в еміґрації
завше вмирає двічі
м. Любберсдорф, 1988
* * *
Не фіґурую у телефонному довіднику
цього маленького містечка
переді мною — відкрита засторога
про яку писав Бродський
що існує така відсутність тіла
в кожному пункті
зрештою
якщо хтось до мене
і зателефонує —
то лише вітер
Івона ПІННО
ЩОДЕННІСТЬ
То вже не той час,
коли нам сняться ночами вірші
слова повипалювали нам серця
день за днем як потяги мчать
поміж нас мури тиші щораз ширшають
Знаю, це часом гризе,
наче затісний новий черевик
в кухоньці отираюся о порожню тарілку
ще вчора подорожували гірськими стежками
і лісовими
сьогодні натомлена рука стукає до дня
вчорашнього
ВЕСНА
у міському парку
є трохи місця
для думок
уламку відпочинку
від буденности
у міському парку
окрім шуму
людських шепотів
і далекого муркоту вулиці
ще можна почути
пташині співи…
в міському парку весна
можна розбити
намета для мрій
ВЕСІННЯ МОЛИТВА
Шану складаю Тобі
біла берізонька
сиволиста
сосно струнка сріблолиста
голову схиляю і перед Тобою
вербо заплакана чиста
хатино мала придорожня
доме святочний Божий
що жасмином пахтить зблизька
стріхо сільська
Шану складаю тобі без міри
Ягня віри
палянице пшенична
хлібе щоденний
на життя вічне
Амінь!
ЛЕКЦІЯ ЛЮБОВИ
вчилася любові
довго й терпляче
знаю,
що не була ніколи
ясною зіркою
проголошення звістки
вчилася любові
як птах свого лету
падала раз по раз
твердим словом
розсікалися крила
о гострі кути мовчання
мій крик шліфував
каміння думок
вчилася любові
і зрозуміла лише одне
що є пробаченням
і згодою навіть на біль
і погодною кухнею
тепла
із пахощами обіду
і столом
за котрого всідаються
голодні слова і хліба
вчилася любові
і знаю
що ніколи не буде
ліками давніх
очей допитливих
і смутком часу
змінного
