Сомерсет МОЕМ

Дощ

ОПОВІДАННЯ

З англійської переклала Марія ЖУК (дебют у «Всесвіті»)

 

Наближалася ніч, і завтра, на світанку, вони побачать землю. Лікар Макфейл закурив люльку і, спершись на поручні, озирав небо, відшукуючи сузір’я Південного Хреста². Після двох років на фронті³ і поранення, одужання після якого тривало довше, аніж очікувалось, він був радий оселитися в затишній оселі в Апії⁴, щонайменше на дванадцять місяців; тим паче, що під час подорожі він почувався краще. Оскільки декілька пасажирів завтра залишали корабель в Паго-Паго⁵, того вечора вони потанцювали, і в його вухах усе ще лунали різкі звуки механічної піаноли⁶. Нарешті на палубі запанувала тиша. Недалеко від себе він побачив у шезлонзі дружину, яка розмовляла з Девідсонами, і попрямував до неї. Він сів біля світла і зняв капелюха, можна було побачити, що його волосся було вогняно-рудого кольору, на маківці — лисина, рясне ластовиння вкривало обличчя; це був чоловік сорока років, високий, з худорлявим обличчям, виразним і досить педантичним; говорив він із шотландським акцентом, доволі низьким та тихим голосом.

Між Макфейлами і Девідсонами, що були місіонерами⁷, виникли дружні стосунки на кораблі, і це пояснюється скоріше частими зустрічами, аніж спільністю інтересів. Головне, що їх пов’язувало, це неприязнь до чоловіків, які цілодобово проводили час у кімнаті для курців за грою в покер або бридж та пиячили. Місіс Макфейл дуже лестило, що вона та її чоловік — єдині на борту, з ким Девідсони прагнули спілкуватися, і навіть лікар, людина стримана, але зовсім не дурень, напівсвідомо сприймав цей комплімент. І тільки через критичний склад свого розуму інколи в каюті дозволяв собі побурчати.

——
¹ Перекладено за виданням збірки: W. Somerset Maugham. Rain and other stories. — М. : Progress Publishers, 1977. — P. 25—83. Марія Жук, 2010, переклад.
² Сузір’я, що складається з чотирьох зірок, які своїм розташуванням нагадують хрест.
³ Мається на увазі Перша світова війна.
⁴ Апія, Паго‑Паго та інші географічні назви — події відбуваються на островах Океанії.
Апія — торговий пункт на острові Уполу із групи Самоа. Самоа — група островів у південній частині Тихого океану. Архіпелаг розділений на дві частини: східна частина — американські Самоа, підпорядковані США, складаються з шести островів (найбільший серед них — Тутуіла), західна частина — самостійна держава Самоа складається з дев’яти островів.
⁵ Паго‑Паго — військово-морський порт і адміністративний центр американських Самоа на острові Тутуіла, розташований у бухті, що оточена суходолом з усіх сторін.
⁶ Піанола (англ. — pianola) — механічне піаніно, створене наприкінці 1850 року. Апарат для автоматичної гри на піаніно чи роялі, який оснащений молоточками, що б’ють по відповідних клавішах піаніно за допомогою пневматичного механізму. Згодом на зміну прийшов грамофон.
⁷ Місіонер (від лат. missio — доручення) — провідник, якого посилає церква для релігійної пропаганди серед іновірних і навернення їх до своєї віри.
 

— Місіс Девідсон сказала, що не знає, як вони витримали б мандрівку, якби не ми, — промовила місіс Макфейл, старанно знімаючи свій макіяж. — Вона сказала, що ми, насправді, єдині на кораблі, з ким би вони прагнули знатися.

— Я не припускаю думки, що місіонер був таким уже великим цабе, щоб міг запишатися.

— Це не те, що ти думаєш. Я розумію, що вона має на увазі. Ці брутальні люди в курильній кімнаті зовсім не рівня Девідсонам.

— Засновник їхньої релігії¹ не був таким недоступним, ­— промовив лікар Макфейл з посмішкою.

———
[1] Йдеться про Ісуса Христа.
 

— Я не вперше прошу тебе не жартувати стосовно релігії, — відповіла дружина. — Я б не хотіла мати такий характер, як у тебе, Алеку. Ти ніколи не бачиш кращого в людях.

Він скоса подивився на неї світло-блакитними очима, але промовчав. Після багатьох років подружнього життя він усвідомив, що заради миру краще залишити останнє слово за дружиною. Він роздягнувся швидше за неї і, вилізши на верхнє ліжко, приліг почитати перед сном.

Коли наступного ранку він вийшов на палубу, вони були вже досить близько від берега. Він подивився на нього жадібними очима. Це була тоненька смужка срібного пляжу, що круто піднімалася до пагорбів, вкритих буйною рослинністю. Кокосові пальми, товсті і зелені, близько підібрались до води, і між ними виднілися трав’яні хатки самоанців; і то тут, то там — сяюча білизною церковка. Місіс Девідсон підійшла і стала поруч із чоловіком. Вона була одягнута в чорну сукню, на її шиї висів золотий ланцюжок, на якому погойдувався хрестик. Тендітна жіночка з каштаново-тьмяним волоссям, вишукано укладеним, за пенсне — великі голубі очі. Її обличчя було видовжене, як у вівці, але вона не справляла враження нетямущої, скоріше надзвичайно обережної; в її рухах відчувалась жвавість птаха. Що в неї було найпомітнішим — то це її голос: високий, металевий, без зміни інтонацій; він врізався у вухо з неприємною монотонністю, дратуючи, як безжалісне торохтіння пневматичного дриля.

— Це повинно нагадувати вам дім, — промовив лікар Макфейл зі своєю іронічною посмішкою.

— Наші острови пласкі, ви знаєте, вони не такі, як ці. Вони — коралові. А ці — вулканічні. Нам потрібно подорожувати ще десять днів, аби дістатися до них.

— У цих місцях — це майже, як на сусідній вулиці вдома, — дотепно зауважив лікар Макфейл.

— Так, це досить перебільшена точка зору, але в Південних морях Тихого океану відстані сприймаються дещо по-іншому. В такому сенсі ви маєте рацію.

Лікар Макфейл тихенько зітхнув.

— Я задоволена, що ми працюємо не тут, — продовжувала місіс Девідсон. — Подейкують, що це доволі тяжке місце для роботи. Сюди частенько заходять пароплави, а потім тут ще й військово-морська база, — це погано для самоанців. А в тих місцях, де ми, у нас немає таких труднощів. Звичайно, там є один чи два торгівці, але ми стежимо, щоб вони шанувалися, а якщо ні, то ми влаштовуємо їм таке життя, що вони раді втекти.

Поправляючи окуляри, вона подивилася на зелений острів безжалісним поглядом.

— Це майже безнадійне завдання для тутешніх місіонерів. Я ніколи сповна не віддячу Господу за те, що ми принаймні звільнилися від цього.

Місцевість, де працювали Девідсони, це — купка островів на півночі від Самоа; вони були розташовані далеко один від одного, і містеру Девідсону часто доводилося долати на каное довгі відстані. А в цей час його дружина залишалася в їхній штаб-квартирі і опікувалася місією. Лікар Макфейл відчув, як його серце завмерло, коли він усвідомив, з яким завзяттям вона керувала нею. Про гріхопадіння місцевого населення вона говорила голосом, який ніщо не могло примусити замовкнути, але з несамовито єлейним жахом. Таке почуття делікатності було притаманне тільки їй. Ще на початку їхнього знайомства вона розповідала йому:

— Ви знаєте, коли ми оселилися на островах, подружні традиції місцевого населення були настільки шокуючі, що я, можливо, не могла б і описати їх вам, але я розповім місіс Макфейл, а вона вже переповість вам.

Потім він бачив, як вона сидить у шезлонзі поруч з його дружиною, і неабияка, серйозна, майже двогодинна розмова захопила їх. Прогулюючись повз них, щоб розім’ятися, він чув збуджений шепіт місіс Девідсон, схожий на далекий шум гірського потоку і, бачачи відкриті вуста своєї дружини та її бліде обличчя, він збагнув, що вона насолоджується знадливими враженнями. Вночі в їхній каюті, дружина, затамовуючи подих, пошепки переповідала йому все, що почула.

— Ну, а що я вам говорила?! — тріумфально вигукнула наступного ранку місіс Девідсон. — Чи чули ви коли-небудь щось жахливіше. Тому не дивуйтеся, що я не могла розповісти вам це сама, чи не так? Навіть незважаючи на те, що ви — лікар.

Місіс Девідсон пильно розглядала його обличчя. Вона страшенно воліла побачити, що досягла бажаного ефекту.

— Тепер ви розумієте, що коли ми вперше приїхали сюди, ми сполошилися. Навряд чи ви повірите мені, коли я скажу вам, що неможливо було знайти незайману дівчину в будь-якому селищі.

Вона вжила слово «незаймана» з сарказмом.

— Ми з містером Девідсоном обговорювали це і вирішили, що перш за все необхідно покласти край танцям. Самоанці просто шаленіли від танців.

— Я й сам був не проти них замолоду, — сказав лікар Макфейл.

— Я так і подумала, коли почула, як ви просите місіс Макфейл покружляти з вами вчора ввечері. Я не вважаю, що це погано, якщо чоловік танцює зі своєю дружиною, проте я відчула полегшення, коли ваша дружина відмовилась. Але за певних обставин, я подумала, краще, щоб ми трималися разом.

— За яких обставин?

Місіс Девідсон зиркнула на нього через пенсне, але залишила його питання без відповіді.

— Звичайно, серед білих людей, все не так, — продовжувала вона, — хоча мушу визнати, що згодна з містером Девідсоном, який говорить, що не розуміє, як чоловік може стояти поруч і бачити свою дружину в обіймах іншого. Щодо мене, я ніколи не зробила і па відтоді як одружилася, але танець самоанців — це вже зовсім інша справа. Він не лише аморальний сам по собі, але й розбещує. Дякуючи Богові, ми покінчили з танцями, і я навряд чи помилюся, коли скажу, що в наших островах уже вісім років ніхто не танцював.

 

Далі читайте паперову версію часопису