Олександр Овсюк
Американське романтичне кіно
«Is not this
the true romantic feeling — not
to desire to escape life, but to prevent life from escaping you?»
Thomas Wolfe,
American writer*
У Радянському Союзі ми, пересічні громадяни, були відгороджені від світового і передовсім американського кіно. Воно розглядалося партійними вождями як ідеологічна зброя ворожого комуністичним цінностям світу. Проте дещо ПОТРАПЛЯЛО Й на наші екрани, зокрема фільми Чарлі Чапліна. Всі захоплювалися ними і вважали їх шедеврами німого кіно, а самого кіномитця — єдиним і неповторним майстром цього жанру. Коли ж я потрапив у 1968 р. до Сполучених Штатів Америки і почав дивитися американські фільми різних років, то відкрив для себе, що і до нього і разом з ним творили й інші великі майстри цього жанру. Особливо правдивими і зворушливими здавалися стрічки таких американських режисерів німого кіно, як Гріффін («Нетерпимість» 1916 року) і Бастер Кітон («Наша гостинність» 1923 року). Хоча потрібно відзначити, що Чарлі Чаплін був і залишається найвидатнішим представником багатьох жанрів німого кіно, насамперед кінокомедії.
Незабутнє враження справила на мене така класика кіно, як «Занесені вітром» Джорджа К’юкора, Віктора Флемінга і Сема Вуда, «Касабланка» Майкла Куртіса, «Громадянин Кейн» Орсона Уеллеса, «Моя дорога Клемантіна» Джона Форда, «Кращі роки нашого життя» Вільяма Вайлера, «Дорога слави» Стенлі Кубрика, «Водяний фронт» Еліа Казана, «Психо» Альфреда Хічкока, «Опівнічний ковбой» Джона Шлесінгера, «Звуки музики» Роберта Уайза, «Історія кохання» Артура Хіллера і багато інших. Приємним було і те, що у США були доступні всі шедеври світового, зокрема італійського, англійського, японського та й радянського кіно також.
——* «Чи не є це справжнім романтичним почуттям — чи не бажанням втекти від життя, а тим, щоб життя не втекло від вас?» Томас Вулф, американський письменник.
Проте не все мені подобалося в американському кіно. Коли в ньому якась тема чи жанр ставали популярними, то на них накидалися і штампували десятки схожих, наприклад, тих же фільмів жахів Альфреда Хічкока після виходу в 1960 році його відомої картини «Психо». На один копил клепалися вестерни, трилери і мильні опери. А історичні й пригодницькі фільми з участю індіанців просто вражали своєю расистською ідеологією. У них корінні американці зображалися хитрими, підступними, нечесними й носіями всіляких інших людських вад. Білі ж завойовники втілювали в собі всі людські чесноти. Глибоко таки сиділи в американському суспільстві расистські переконання й забобони, які пустили своє коріння і в кіно. Недоумкуватими, потворними і боягузливими зображалися німці та японці у фільмах про Другу світову війну. Ну це для нас не було дивиною. Такими ж їх показували і в радянських кінофільмах.
Разом з тим мене приваблювали кращі американські романтичні фільми своєю людяністю, високими моральними цінностями й ідеалами. Наслідуючи кращі зразки романтизму в літературі, мистецтві й музиці, що склалися наприкінці вісімнадцятого і першій половині дев’ятнадцятого століть, цей жанр кіно звеличував і прославляв прагнення до безмежної свободи, жадання вдосконалення й оновлення, пафос особистої і громадянської свободи й незалежності. Водночас він доносив до глядачів болісний розрив між непересічною особистістю й далекою до ідеалу соціальною дійсністю. Провідною ідеєю в цих творах було ствердження самоцінності духовного і творчого життя особистості через її боротьбу, устремління і пристрасті.
Ефект впливу в романтичних кінофільмах досягався, як і в літературі та мистецтві, створенням яскравих персонажів, які ставали типовими образами, наділеними особистими й громадськими чеснотами, що набували великого морально-естетичного значення. Для цього використовувалися властиві кінематографу засоби і прийоми, як-то живі картинки на екрані, спеціальні ефекти і, як правило, красива й чарівна музика. До цього слід ще додати і талановиті сценарії, належні до подій і часу декорації та одяг персонажів. Таким чином вищі зразки кіномистецтва поєднали в собі все краще, що вже мало місце в літературі, театрі, музиці й художньому та декоративному мистецтві.
Започаткували цей жанр кіно американські романтичні комедії. Американський інститут кіно назвав їх жанром, «у якому розвиток любовних стосунків приводить до комічних ситуацій». Кращою серед таких картин інститут назвав фільм Чарлі Чапліна «Вогні великого міста» 1931 р., в якому маленький бродяга закохується у сліпу квіткарку. Вона вважає його багатим і доброзичливим герцогом. Дізнавшись, що операція може повернути їй зір, бродяга кинувся на пошуки грошей для неї. Наші любителі кіно знають, що з того вийшло, тому немає потреби переказувати сюжет цього та інших американських фільмів, які демонструються час від часу в наших кінотеатрах та на телебаченні. Ну і, звичайно, кожний бажаючий може придбати відеокасету чи ДВД і проглянути їх.
Хотілося б привернути увагу до іншого, а саме до того, як знаменитий актор і режисер створив зі, здавалося б, скромної розповіді про вуличного бродягу і сліпу квіткарку кіношедевр, в якому блискуче й органічно поєднуються драма і комедія, трагедія і бурлеск, піднесене і смішне. Слід зазначити, що він сам написав і сценарій, а згодом і музику до картини. Можна безкінечно й захоплено писати, як актор з допомогою притаманних йому міміки і жестів домігся неперевершеної виразності зображення високих духовних почуттів простої і навіть упослідженої людини. Саме геніальний талант Чапліна створив те, що пізніше критики назвали «видатним шедевром світового кінематографа» і «біблією кіно». Без цього фільму не можна уявити розвитку німого кіно зокрема і світового кіно в цілому. Тому-то і зараз картина викликає у глядачів живий відгук, співпереживання та симпатію до одиноких і обездолених людей, які завдяки своєму доброму характеру і високим духовним устремлінням зуміли стати щасливими в цілому несправедливому і навіть ворожому до них світі.
Ця картина справила великий вплив на наступні покоління кінематографістів і сприяла досягненню ними видатних успіхів, насамперед у розвитку жанру романтичного кіно, до якого відносяться також драми і мелодрами. Було б дещо нескромним і суб’єктивним визначити самому рейтинги найкращих кінофільмів у цьому жанрі. Тому пошлюся на авторитети. Уже згадуваний Американський інститут кіно у 2009 р. склав список ста кращих американських фільмів, до яких увійшли і десять романтичних стрічок. На перше місце він поставив картину Майкла Куртіса «Касабланка». Такий же рейтинг був проведений і в Росії. Так ось там ні кінокритики, ні глядачі взагалі не включили його до своїх списків таких фільмів. Ось як різняться смаки й оцінки американців і росіян. Проте виходитимемо з оцінки американців, хоч ми також не поділяємо її. Адже їм, як мовиться, видніше, який зі своїх фільмів вважати кращим, а який ні.
Фільм «Касабланка» був знятий у 1942 році як романтична драма за участю таких відомих акторів, як Хампфрі Боґарт й Інґрід Берґман. Це була перша участь Боґарта у такого роду фільмі, бо до цього він успішно грав гангстерів. Тут його герой являє собою злого й цинічного американського вигнанця, що мешкає в Касабланці й утримує там кафе, яке є водночас нічним клубом і кублом азартних ігор. У ньому крутяться французи, прибічники Віші, італійські фашисти, німецькі нацисти, біженці з європейських країн, які через Марокко намагаються перебратися до Португалії, а вже звідти потрапити до Сполучених Штатів. Так ось герой, якого грає Боґарт, Рік Блей розривається між коханням до своєї колишньої коханки норвежки Ільзи Лунд у виконанні Берґман, прагненням дотримуватися порядності, намаганням бути нейтральним і добре підзаробити та внутрішнім покликом боротися проти фашистів, з якими він уже воював в Ефіопії й Іспанії. Раніше у Парижі Ільза жила з Ріком, вважаючи, що її чоловіка Віктора Ласло, антифашиста з Чехословаччини, вбили. Він же втік з німецького полону, і вони разом прибули в Касабланку. Рік після певних коливань і різних пригод допомагає їм відлетіти до Лісабона, звідки вони мали добратися до США, які ще не воювали з Німеччиною.
Фільм закінчили знімати наприкінці 1942 року і показали 23 січня 1943 року. Самі постановники та актори вважали, що вони створили ще одну солідну, але не таку вже й видатну картину. Проте з перших же днів на неї очікував великий успіх. Йому сприяло й те, що у той час союзні війська висадилися у Північній Африці. До того ж сценарій написали кращі на той час фахівці цієї справи Джуліус Епштейн, Філіп Епштейн і Говард Кош. Оператором також був один з найдосвідченіших американських знімальників Артур Едісон. Ну і, звичайно, успіху сприяла чудова гра акторів. Боґарту вдався його перший романтичний образ, а роль, яку втілила у фільмі Берґман, взагалі вважається найкращою з усіх інших, які вона коли-небудь зіграла в кіно. До речі, як стверджує її офіційний вебсайт, так вважала й сама актриса. Не можна не згадати і красиву незабутню музику Макса Штейнера, особливо його пісню «Тоді як час біжить» (As time goes by). Дуже вдало і нагально він використовує мотиви «Марсельєзи» і «Німецьку пісню», яка на той час була гімном нацистської Німеччини. Його музика зачарувала глядачів цього фільму, як раніше вони були в захопленні від його музики до фільму «Занесені вітром». У кінокартині були використані й популярні на той час пісні інших авторів. Тож не дивно, що непересічна гра акторів, блискучі діалоги, талановита операторська робота і чарівна музика зробили картину такою видатною, що вона отримала три академічні нагороди й досі стоїть на вершині популярності серед американських романтичних фільмів.
І все-таки найпопулярнішим фільмом цього жанру в самих Сполучених Штатах і в світі можна назвати картину продюсера Д. Селзника і згаданих вище режисерів «Занесені вітром». Ця історична мелодрама розповідає про кохання і пригоди Скарлетт О’Хара, яку грає Вів’єн Лі, і Рета Батлера у виконанні Кларка Гейбла. Події, блискуче змальовані у всесвітньо відомому однойменному романі Маргарет Мітчелл, розгортаються на драматичному тлі громадянської війни у США. Знятий у 1939 р., фільм і досі продовжує полонити і бентежити глядачів складними і водночас зворушливими стосунками героїв, прекрасною грою акторів і красивою музикою. Це — зразковий класичний зразок мелодрами, яку «Вікіпедія» визначає як «жанр художньої літератури, театрального мистецтва і кінематографа, твори якого розкривають духовний і чуттєвий світ героїв у особливо яскравих обставинах на основі контрастів: добра і зла, любові й ненависті і т. д.».
Сприяло його популярності й те, що він був знятий з використанням технічних можливостей системи Technicolor, за допомогою якої чорно-білі знімки фарбувалися в червоні й зелені кольори, які майстерно змішувалися і давали потрібну кольорову гаму. Так «Занесені вітром» став першим кольоровим фільмом, хоча справжній колір у кінематографі було повністю впроваджено у 1960-ті роки.
Глядачі й критики по достоїнству оцінили цю кінострічку. Вона отримала 10 премій Оскара і це теж стало рекордом, який тримався два десятки років. Премії йому присудили як за кращий фільм, а також кращі: головну жіночу роль (Вів’єн Лі), жіночу роль другого плану (Хетті МакДеніел), режисуру (Віктор Флемінг), сценарій (Сідні Хауард), а також за операторську роботу, працю художників і монтаж. Слід також відзначити прекрасну музику уже згадуваного Макса Штейнера. Можна повністю погодитися з відомим американським кінокритиком Леонардом Мільтоном, який назвав «Занесені вітром» «абсолютним шедевром Голівуда». Про популярність фільму свідчить і той факт, що коли його показали в 1976 р. по телебаченню, то його подивилися 130 мільйонів глядачів, тобто 59 відсотків населення країни. Це переконливо свідчить про те, що фільм і впродовж десятиліть хвилює глядачів і приносить їм велику естетичну насолоду.
Кінофільм «Доктор Живаго», що вийшов на екрани в 1965 р., також входить до десятки кращих романтичних фільмів. У ньому розповідається про складну долю поета і лікаря Юрія Живаго в 1912–1925 роки. Герой рано залишився без батьків і виховувався та жив у сім’ї Олександра і Анни Громеко. Ставши дорослим, він одружується на їхній дочці Тоні Громеко, яка народила сина. Ще в юності Юрій зрозумів, що одним написанням віршів він не зможе забезпечити матеріально себе і сім’ю, а тому вивчився на лікаря. Під час Першої світової війни його відправляють на фронт, де він зустрічає медсестру Лару Антипову, котра заполонила його серце і покорила душу. Та коротке щастя з коханою переривається трагічними подіями війни і революції. Пережите, особливо під час революції і громадянської війни, призводить до хвороби серця й загибелі героя.
Пам’ятаю, коли на прохання тодішнього міністра закордонних справ УРСР Дмитра Захаровича Білоколоса я зводив його у Нью-Йорку на цей фільм, він після його перегляду заявив:
— Я не бачу в ньому нічого антирадянського, і тому його можна спокійно демонструвати у наших кінотеатрах.
— Але ж у ньому так переконливо показується, як революція, громадянська війна і радянська влада загубили таку чудову людину і, нехай не менш чудових, але також багато добрих інших людей.
Міністр нічого не відповів і більше не повертався до цієї теми. Він був задоволений тим, що опинився серед тих вибраних, які могли побачити й отримати насолоду від цієї талановитої стрічки. Цим же був задоволений і я.
Фільм завдячує своєму успіхові талановитому продюсеру Карло Понті й режисеру Девізу Ліну. Прекрасно грають своїх героїв Омар Шариф (доктор Живаго), Джулі Крісті (Лара Антипова) і Джеральдін Чаплін (Тоня Громеко). І все ж, як на мене, характерною особливістю фільму і його неповторною перлиною стала музика Моріса Жарра, французького композитора, який тривалий час жив у Лос-Анджелесі і писав музику для голівудських фільмів. Його прекрасна музика органічно зливалася з кадрами й надавала їм особливого й такого, що запам»ятовувалося назавжди, звучання. Достатньо пригадати лише тему Лари, гру ансамблю балалайок, які віщували бурхливе возз’єднання героїв після їх безжального розлучення. Під час більш ніж піввікової праці над музикою до кінофільмів Жарре написав музику до понад 150 картин. Проте найкрасивішою виявився музичний супровід до фільмів режисера Ліна, за музику до яких він отримав усі свої три Оскари. Це той же «Доктор Живаго», «Лоуренс Аравійський» і «Переїзд до Індії». А тема Лари раз у раз звучить у моїй голові, коли я спостерігаю сніжні замети, згадую їзду на санках чи відчуваю біль і прикрість від втрачених близьких людей. Та й просто так, нічого не згадуючи, люди отримують безмежну насолоду, слухаючи прекрасні мелодії з цього фільму. До речі, Жарре отримав ще й премію «Греммі» за кращу оригінальну музику до фільму. Сама стрічка одержала ще чотири Оскари за кращу операторську роботу, роботу художника-постановника, кращі сценарій і дизайн костюмів. На додаток він був нагороджений п’ятьма преміями Золотого Глобуса як кращий фільм року і за кращу режисуру, гру головного артиста і кращий сценарій. Фільм демонструвався на екранах і продовжував одержувати премії США і зарубіжних країн. Для всіх його творців настав справжній зірковий час. А глядачам він приносив велику естетичну насолоду, яку вони отримують і досі, як і від низки інших романтичних фільмів.
У тому ж таки 1965 р. режисер Роберт Уайз зняв музичну картину «Звуки музики», яку відразу ж після показу не безпідставно зарахували до кращих романтичних кінофільмів. Його дія відбувається у Зальцбурзі. Головна героїня Марія у свої молоді роки вирішила стати монахинею, але з монастиря її посилають у будинок морського капітана Георга Ріхтера, який овдовів і потребував гувернантку для своїх сімох дітей. Молода гувернантка прищепила їм любов до співу і цим привабила дітей до себе. Разом з тим вона відчула, що сама закохалася в капітана, який був уже обручений з багатою баронесою. Проте та відчула його всеохопне почуття до Марії і звільнила його від зобов’язання одружуватися на собі. У другій частині картини розповідається, що після захоплення нацистами Австрії капітана закликають на військову службу. Проте фон Трапп наполегливо доводить гауляйтеру Целлеру, що він є учасником сімейного ансамблю і має виступати з ним на міському музичному фестивалі. Після концерту він обіцяє повернутися на військову службу. Проте після виступу вся сім’я тікає до Швейцарії.
Сюжетом фільму послужила книжка Марії фон Трапп «Історія сім’ї співаків фон Трапп». З імені й прізвища письменниці напрошується думка про те, що вона описала історію своєї сім’ї. На основі її книги Говард Ліндсей і Рассел Круз написали лібрето, а Ричард Роджерс і Оскар Хаммерстайн-другий створили музику і пісні та поставили на Бродвеї мюзикл під заголовком «Звуки музики». А вже на основі самої книжки і мюзикла Ернест Леман написав сценарій для фільму. Головну роль у ньому чудово зіграла Джулі Ендрюс в ансамблі непересічних акторів Крістофора Пламмера, Ричарда Гайдна, Пеґґі Вуд, Анни Лі та інших. Музику до всіх пісень, окрім кількох уже існуючих шлягерів, написав Ричард Роджерс, а слова до них — Оскар Хаммерстайн-другий. У ньому звучать і популярні на той час пісні «Edelweiss», «My Favorite Things», « Do-Re-Me», « The Lonely Goatherd» та низка інших. Ці пісні, прекрасна музика й гарна гра акторів принесли фільму великий успіх і п’ять премій Американської академії кіномистецтва. Багато ж глядачів він приваблює як музичний фільм, який чарує своєю музикою.
У 1970 р. режисер Артур Хіллер і продюсер Говард Мінський зняли фільм «Історія кохання» за однойменною книжкою Уріка Сігла. Я ще до показу фільму прочитав цю книжку, в якій розповідалося про історію кохання бідної студентки Дженніфер і спадкоємця відомої й багатої сім’ї Олівера. Вони одружилися і почали жити щасливим сімейним життям. Та раптом молода дружина захворює і має невдовзі померти. Мені книга здалася дешевою мелодрамою, яка мала викликати сльози у сентиментальних людей. Таким я себе не вважав і вирішив стрічку не дивитися. Проте мої колеги, які її переглянули, були у захопленні від неї і настирливо радили мені подивитися її. Я піддався їх порадам і не пошкодував. Ні, нічого особливого у сценарії фільму порівняно з книжкою не було. Зате була неперевершена гра головних героїв у виконанні Раєна О’Ніла й Ели МакГро. Я потім бачив майже всі фільми з їхньою участю, проте їм так і не вдалося досягнути такого перевтілення у своїх героїв, як це сталося в «Історії кохання». Ну а заворожуюча музика Франсіса Лея зачарувала глядачів своєю неймовірною мелодійністю і ніжністю. Вона виразила у чарівних звуках красу першого кохання, життя студентського містечка й досі хвилює та підносить слухачів до вершин естетичного блаженства.
До і після зазначених фільмів знімалося багато інших, які зараховують до романтичних мелодрам, але які так і не стали блокбастерами, тобто фільмами, які мали величезний успіх і дали солідний прибуток. До них американські критики спробували віднести і фільм початку 1990-х «Звичка одружуватися» режисера Джеррі Ріїса з одними з кращих голівудських акторів Алеком Болдіном і Кім Бейсінгер. Його головний герой мільйонер Чарльз Пірс за шість днів до свого весілля на багатій нареченій потрапив випадково до придорожньої корчми, і там йому приглянулася провінційна співачка. Пізніше він заліз до неї у вікно і спокусив її. Про це дізнався її бойфренд Багсі Мелоун, місцевий кримінальний авторитет, який примусив коханців одружитися. Після цього у них виникає багато проблем. Пірс розоряється, опускається і все-таки наприкінці фільму заявляє друзям, що він хоче зайнятися новою перспективною справою комп’ютерами. Деякі критики назвали цей фільм «карколомним голівудським водевілем» і «більш ніж гідною жанровою стрічкою». Проте глядачі не поділяли цих високих оцінок, і фільм провалився у прокаті.
Фільм «Красуня» більшість критиків теж визначали як одну з кращих, якщо не найкращих мелодрам останніх двадцяти років. Режисер Гаррі Маршал спробував зробити з досить похмурої і депресивної історії про двох мерзенних типів — капосної повії і негідника багатія — свого роду американську «Попелюшку». Головних героїв грають відомі актори Джулія Робертс і Ричард Гір. Після виходу стрічки про неї писали як про «чарівну історію щирого кохання». Добре розрекламована, вона привабила багатьох глядачів і дала пристойні касові збори.
Саму ж акторку презентували на премію «Оскар», якої вона так і не отримала, зате їй дісталися нагорода «Золотий глобус» і підстьобнута рекламою всесвітня слава. Ні сам фільм, ні гра Джулії Робертс не справили на мене враження, зате дуже сподобалася гра Ричарда Гіра. До цього фільму він був у загоні й довго не знімався. Та попри це він відкидав запрошення зіграти і в цьому фільмі доти, доки не зустрівся зі своєю майбутньою партнеркою. Вона здалася йому «приголомшливо прекрасною», проте як не намагалася акторка заполонити його і перейти до інтимних з ним стосунків їй так це і не вдалося. Мабуть, все-таки не вона, а величезний гонорар спонукав Гіра зіграти в цьому фільмі. Його прекрасна гра принесла йому заслужену славу, про яку він мріяв усе своє життя. Глянцеві журнали не лише повернули йому втрачений титул «секс0символ Америки», але до нього ще додали нове звання «нацсексуальнішого чоловіка на Землі».
Можна погодитися зі знавцями американського кіно в тому, що стрічка «Французький поцілунок» виявилася красивою романтичною комедією з відчутним французьким шармом, хоча роль француза грає голівудський актор Келвін Клайн, який, мабуть, щоб більше бути схожим на француза, відпустив розкішні вуса. Та подивитися фільм було варто хоча б із-за прекрасної гри Меґ Райан, яка до того ж була в ідеальній фізичній формі і являла собою неперевершений ідеал жіночої краси. Сприяла успіху фільму і гра знаменитого французького актора Жана Рено, який покорив американських глядачів роком раніше, зігравши головну роль у голівудському фільмі «Леон».
Інші романтичні кінофільми, такі як «P. S. Я тебе кохаю», «Як позбутися хлопця за десять днів» та «Інтуїція», хоч і були сприйняті прихильно глядачами і дали порівняно непогані прибутки, поступово відходять на периферію кінопрокату. Як дивовижний виняток можна згадати фільм «Моє велике грецьке весілля». Ця стрічка з чітко вираженим грецьким національним колоритом була знята у 2002 р. всього за п’ять мільйонів доларів, а вже на середину 2009 р. дала прибуток 240 мільйонів доларів, отриманих в основному у Сполучених Штатах. А ось за їх межами вона не мала ніякого успіху. Гарні прибутки принесли і фільми «Угадай, хто приходить на обід». Це остання картина Спенсера Рейсі, який зняв її у 1967 р. і розповів у ній не стільки про кохання головних героїв, скільки про відносини їхніх батьків. Популярною й досі є стрічка «Офіцер і джельтмен» 1982 р., славу якій принесла чудова гра відомих акторів, уже згадуваного Ричарда Гіра і Дебри Вінгер.
Та справжній вибух симпатій глядачів стався з виходом на екрани в 1997 р. фільму-катастрофи «Титаник». Він був знятий режисером Джеймсом Камероном, який по-своєму й досить успішно інтерпретував крах нещасного пасажирського лайнера. Головні герої фільму Роза Д’юітт Б’юкейтер у виконанні Кейт Уінслет і Джека Доусона, якого грає Леонардо ДіКапріо, є представниками різних соціальних верств. Як вимагають закони жанру, вони закохуються один в одного на борту тепер уже легендарного корабля, який здійснював свій рейс з Англії до США у 1912 році. Головні герої, як це могли спостерігати й українські глядачі, долають неймовірно багато важких перешкод для того, щоб бути разом і кохатися. Ще більше перешкод трапляється на їхньому шляху до врятування. Джек так і не зміг подолати їх і гине. Наприкінці фільму перед глядачами з’являється корпус «Титаника», який раптово перевтілюється в той, яким він був у час свого плавання. Стюард відкриває двері на прогулянкову палубу, на якій усі, хто помер, вітають Розу. Джек підходить і, посміхаючись, також вітає її. Молоді люди цілуються на тлі доброзичливих жестів і слів присутніх. Потім ці кадри зникають і з’являються титри, які супроводжуються піснею «My Heart Will Go On » (Моє серце битиметься) в чудовому виконанні Селін Діон. Ця чудова пісня є ефектним закінченням фільму. Не дарма же за неї композитор Джеймс Корнер і автор слів Уілл Дженнінг отримали премію «Оскар» у номінації «Краща пісня». Справжньою творчою знахідкою режисера було саме те, що він нею так оригінально і вражаюче закінчив цю стрічку.
Не менше інших справді творчих знахідок супроводжують весь фільм і органічно переходять одна в одну. Глядачі, критики і діячі кіномистецтва високо оцінили цю кінострічку. У 1998 р. вона була висунута на здобуття премії «Оскар» у 14 номінаціях, з яких він отримав 11 з них, включаючи нагороду «Кращий фільм» 1997 року. Разом з такими фільмами, як «Бен Гур» (1959 р.) і «Володар кілець: Повернення короля» «Титаник» став рекордсменом за кількістю одержаних нагород «Оскар». А разом з таким фільмом, як «Все про Єву», він побив рекорд по числу номінацій на «Оскар».
Як і інший твір мистецтва, кожну кінокартину оцінюють і за прибутком, який вона дала і продовжує давати. Романтичні фільми, як правило, супроводжують непогані касові збори. Так, на середину серпня 2007 р. фільм 1967 р. «Випускник» (Graduate) дав прибуток у 563 059 800 доларів, фільм того ж року «Догадайся, хто приходить на обід» (Guess Who’s Comming to Dinner) — 284 631 000 доларів, Фільм «Привид» (Ghost) — 338 641 200 доларів1. А стрічка «Занесені вітром» вважається найбільшим касовим фільмом в історії американського кіно і до лютого 2009 р. за його показ виручили 1 мільярд 485 мільйонів доларів США2у самих лише Сполучених Штатах. Він на сотні мільйонів доларів випереджає за прибутковістю картину «Зіркові війни», яка так і не може побити цих показників найпопулярнішого кінотвору. Кінофільм «Доктор Живаго» упродовж багатьох років давав найбільші після «Занесених вітром» касові збори, а «Звуки музики» десь на чотириста мільйонів доларів відстає від «Занесених вітром» і впродовж багатьох років займає третє місце за прибутковістю. Та з виходом на екрани «Титаника» саме він вийшов на третє місце по касових зборах у США.
Зараз на побиття цього рекорду претендує, і не безуспішно, фільм Джеймса Кемерона «Аватар». Це той самий режисер, який зняв і фільм «Титаник». Його нову картину деякі критики також називають романтичною стрічкою, хоча насправді це фантастичне кіно, цілком відмінне від коли-небудь показаного. Саме фантастика, а не романтичні відносини, стоїть на першому плані в картині. За сюжетом його можна порівняти з фільмом «Непомічена сторона» (Blind Side). В обох розповідається про те, як сильні жінки, натрапивши на чоловіків без роду і племені, прищепили їм мету, яка допомагає їм будувати своє нове цілеспрямоване життя. Проте в «Аватарі» перед глядачами постає невидимий до цього фантастичний світ на планеті Пандора з динозаврами, літаючими бойовими конями та іншими небаченими звірами, фосфоруючими рослинами і дощовими лісами, в яких чомусь рідко випадають дощі. Усі ці уявні тварини і рослини перебувають в інтенсивному русі й динамічній взаємодії. Їхня енергетика і так надзвичайно виразна ще й посилюється спеціальними ефектами, а тому надзвичайно вражає. Досягається це передовсім новою тривимірною зйомкою і використанням таких же тривимірних пристроїв під час демонстрації фільму. Він виявився не просто блокбастером, а якимось ще небаченим захоплювальним і навіть ошелешувальним творінням, яке на початок лютого всього менше ніж за півтора місяця дало його авторам і виконавцям 1 мільярд 843 мільйони прибутку в усьому світі. Проте потрібно відзначити, що цьому сприяла і вища ціна квитків через використання під час зйомки й показу дорогої тривимірної апаратури типу 3–D та інших найновіших технічних пристроїв. Вони принесли в кіно нові небачені ще технічні засоби, які мають сприяти виразності цього виду мистецтва.
——1 Time, August 20, 2007, pp. 40–41.
2 Time, February 8, 2010, p. 43.
Цей та фільми на кшталт зоряних війн, історичні бойовики витісняють з широких кіно та і з вузьких екранів телевізорів романтичні фільми і не лише тому, що останні дуже відстають від них у касових зборах. Для продюсерів, тобто для власників кінофірм чи тих їхніх довірених осіб, які організовують і фінансують постановку фільмів, дуже важливим є те, щоб спонсорована ними кінокартина давала високий прибуток оідразу, бажано в перший же тиждень її показу. Зауважу, що тут лише такий собі середнячок серед романтичних фільмів «Поштовх» (Hitch) за перший тиждень прокату дав сорок три мільйони доларів прибутку, а «Людина-павук» лише за перший вікенд демонстрації дала сорок п’ять відсотків усього прибутку, а «Титанік» за два перші вихідні дні свого показу, незважаючи на шалену рекламу, дав лише п’ять відсотків прибутку1. «Аватар» від свого першого показу 18 грудня 2009 р. до кінця січня 2010 р. дав касовий збір 600 мільйонів 800 тисяч доларів. Така різниця у прибутках у перші дні показу значно стримує фінансування зйомок романтичних фільмів. Проте не лише це.
——1 Time, August 20, 2007, p. 42.
Простежується зниження зацікавленості глядачів як до романтичних, так і до інших традиційних жанрів кіно, навіть за участі найкращих і найталановитіших кінозірок. Таке в світі кіно уже відбувалося неодноразово, що змушувало власників кіноіндустрії проводити експерименти щодо того, що сподобається глядачам. Боси найбільших кіностудій почали давати можливість продемонструвати свої здібності молодим кінорежисерам. Серед них виявилися досить здібні Джордж Лукас, Стівен Спілберг, Мартин Скорсезе, Френсиз Форд Коппола, Брайан де Пальма та деякі інші. Більшість із них почали творити наприкінці 1960-х і на початку 1970-х років. Саме вони сформували той кінематограф, який захопив глядачів і який залишився з нами на початку ХХІ ст. Проте і вони не спромоглися зняти після «Титаника» 1997 р. хоча б одну приголомшливу і гідну цього благородного жанру картину. Не з’явився і ніхто інший, хто міг би це здійснити. І справа тут, звичайно, не лише в прибутках від прокату на самому початку демонстрації романтичного фільму. Причина лежить у докорінних змінах у стосунках між людьми й у зміні їхньої суспільної й особистої моралі.
Упродовж не такого вже й тривалого періоду стосунки між людьми еволюціонували від романтичного кохання до ділових, аж до цинічності, взаємин. Тепер уже не потрібно довго і красиво залицятися одне до одного, а варто лише познайомитися через Інтернет, послати СМСку чи зустрітися на дискотеці, усамітнитися і одразу показати, хто на що здатний у ліжку. Адже протизаплідні засоби відвертають небажані наслідки статевого злягання. Щоправда, є загроза підхопити негарну, а то й смертельну хворобу, однак мало хто з молодих людей на це зважає. Якщо ж майбутні наречені захочуть одружитися, то шлюбний контракт урегулює їхні майбутні стосунки. Сумно, звичайно, але таким уже занадто практичним стало життя.
Тому зараз нечасто можна зустріти такі пристрасні, глибокі й зворушливі стосунки, які донесли до нас кращі романтичні стрічки. Проте ностальгія за такими стосунками залишається, тому й досі кращі романтичні фільми користуються великою популярністю. Адже кохання — це таке сильне почуття, яке не може витравити навіть наше жорстоке й цинічне життя.
