Галина Чернієнко
На схилі гори як на схилі літ
З точки зору літературної критики та перекладознавства попри сюжетну лінію новела Марґеріт Юрсенар (1903–1987) «Останнє кохання хана Ченгі», що увійшла до збірки «Східні новели», має далекий від сюжету зміст, але у єдності форми і змісту міститься закодований задум автора, його настанова, власне, те, заради чого він узявся за написання свого твору. Головний герой новели хан Ченгі під кінець життя аналізує всі свої «іпостасі», тобто якості, вади, примхи, загалом, невроз із сексуальною домінантою у вигляді чарівних «панн», завдяки яким у старості, спустошений, опинився на краю «дикого поля». Як істинний літератор, майстер слова і мислитель, Марґеріт Юрсенар («Усе своє життя я прагнула одночасно бути поетом, істориком і романістом», перша жінка-письменник, що стала членом Французької академії) своєю новелою вписалася в «контекст» сучасного письменства не тільки Франції, а й усієї світової літературної думки, бо показала те, що 1896 року Зигмунд Фройд назвав руйнівним впливом підсвідомого і почав лікувати психоаналізом. Це друге за значенням після відкриття К. Марксом теорії класової боротьби як механізму людського гноблення (1882) відкриття світової наукової думки, ці фундаментальні відкриття кінця ХІХ сторіччя не тільки вказали на те, що наслідки всіх різновидів експлуатації як виснаження небезпечні для людського життя (коли «низи більше не хочуть жити по-старому, а верхи вже не можуть ними керувати»), а й те, що така експлуатація руйнівна для будь-якого суспільства, бо її результатом є кінець норми, кінець повноцінного людського життя. Майже одночасно з їх відкриттям ці потворні явища знайшли свій відбиток у світовій літературі, не тому, що їх відкрив Маркс, а тому, що «низи більше не хотіли»… щоб їх гнобили, вони хотіли волі, перш за все підсвідомо, «низи» стали неконтрольованими, їм остогидло їхнє безправне існування і пов’язана з ним моральна і фізична розпуста, і вони дикою масою піднялися на гнобителя… Здається, остання сентенція взагалі не має відношення до теми новели, але! Однією з основних функцій людського роду є репродукція, тобто народження здорового потомства, і ця функція мусить бути по-людськи прекрасною, а не спотвореною дозвільними примхами багатих нероб, яким належить усе. Саме безправне становище бідняків, які мусять віддати усе заради хліба, спричинило такий сплеск розпусти, що неврози з сексуальною складовою стали масовим явищем, кількість психічних захворювань, спричинених порушенням нормального ставлення людини до своєї репродуктивної функції, масові венеричні захворювання, зафіксовані лікарями, зростання злочинности примусили і лікарів, і політиків задуматися над причинами їх появи і необхідністю їх викоренення. Ці явища знайшли своє відтворення й у світовій літературі. Письменники як інтуїти й аналітики «зчитали» своїми особливими відчуттями найболючіші проблеми звичайної людини і відтворили їх у своїх творах. Ні Е. Золя, ні брати Ґонкури, наприклад, не мали на меті смакування відвертих сцен заради «родзинки», просто вони описали те, проти чого застерігали, вони − «натуралісти» з необхідности, бо мали поряд дорогих людей, яких любили, і, відповідно, не хотіли, щоб їхні ближні стали жертвами обмови, зради, будь-якого іншого різновиду «ламання» заради експлуатації. Пригадайте «Жерміналь» Золя і ступінь нелюдського безправ’я шахтарів та їхніх родин, описаного автором у романі, чи його славнозвісний памфлет «Я звинувачую» на захист справи Дрейфуса і взагалі прав людини.
В той самий час з другого боку проблеми вже працював Фройд. І саме він зробив неоціненний внесок у становлення перекладознавства як чільника лінгвістичної науки. Як? Хвора людина приходить до лікаря-психоаналітика і переказує йому те, що її непокоїть (як це пригадує про себе хан Ченгі!), переказує якісь свої факти, переживання, враження, лікар їх роз’яснює, щоб звільнити людину від тягаря одержимости, порушення сну, депресії і т.п., чим виконує інтерпретацію тих фактів, знаків, символів, які йому приніс хворий, іншими словами, психоаналітик створює «метамову», коли іншими словами пояснює проблемній людині, що її скрута безпідставна. Таким чином, виконавши роботу перекладача, лікар-психоаналітик у процесі психоаналізу повертає суспільству здорову людину з іншим, більш досконалим мисленням, упевненістю в собі і новим ставленням до себе і до ближніх. Навіть якщо З. Фройд для свого відкриття застосував східні медитативні практики, він зробив це у нових умовах і по-своєму, нагадавши людям ще раз про чудову етику лагідного ставлення до будь-якої людини, хай би ким вона була. З усвідомленням причини змінилося багато чого, але сама проблема не зникла. Вона продовжує видозмінюватися, — «перелицьовується», маскується, тому що тип гнобителя не зник, але й пригноблений уже не ликом шитий, і це — факт, це — той конфлікт, який спонукає до пошуку виходу із складної ситуації і який завжди кульмінує людський прогрес. Останнім часом суспільний конфлікт опустився всередину людини, що набагато страшніше, бо не знати, якої сили драму несе в собі ближній і чим вона може обернутися для нас — матюками, плювком, ударом в обличчя чи ножем у спину. Всі ці внутрішні і зовнішні драми завжди досліджувалися майстрами слова, людьми з особливими чутливістю і сумлінням. З їх використанням завжди створювалися найкращі творіння людської думки, починаючи від книг Святого Письма і закінчуючи творами ХХІ сторіччя!
На думку французького перекладача і теоретика перекладознавчої науки Жана-Рене Ладміраля, кілька десятиріч тому відбувся так званий філософський поворот у перекладознавстві, особливо після появи на Заході повторних перекладів філософської праці Мартіна Гайдеґґера «Істота і Час» (перша публікація 1927 р.) і психологічних досліджень Зигмунда Фройда, присвячених онтології та герменевтиці, тобто аналізові буття істоти як такої і тлумаченню знаків та символів, які містяться в її мисленні, поведінці і мовленні. Ці твори ще довго будуть актуальними, бо лише з плином часу відкриватиметься черговий шар мудрости чи знання, які прозірливі мислителі виклали на їх сторінках. В наш час уже стали актуальними терміни «філософія перекладу», «географія перекладу», «психологія перекладу», «етика перекладу», тому що переклад усюди, ми стали великими споживачами перекладної і перекладеної продукції — в навчанні, в літературі, в техніці, в медицині, юриспруденції, дипломатії, культурі, в жодній царині людської діяльности не обійтися без перекладів. Для того, щоб переклад був вартим оригіналу, тобто продовжив існування оригіналу іншою мовою, перекладач мусить бути обізнаним у багатьох суміжних і далеких від літератури сферах людської діяльности! Здатність аналізувати текст так само є однією з найголовніших складових роботи перекладача над оригіналом, причому переклад має зберегти зовнішню форму оригіналу таким чином, щоб до іншомовного читача дійшла вся інформація, яку відкрито і приховано містить у собі оригінальний твір, коротко кажучи, йдеться і про «метамову» оригіналу, або те, що читач мусить домислити самостійно. Читаючи художній твір, кожна мисляча людина ототожнює себе з головним героєм і вступає в суперечку з автором задля порятунку чи виправдання свого обранця. Перекладаючи, перекладач, на думку того ж таки Жана-Рене Ладміраля, обирає позицію автора і стає прихильником «джерела», тобто оригіналу, або ж обирає мову перекладу (цільову мову) і стає на бік читача і певним чином зраджує авторові заради того, аби донести до перекладача максимум інформації, яку містить оригінал. Хоча можлива ситуація, коли, шануючи і автора, і читача, перекладач свідомо може стати посередині між автором і читачем, таке відбувається тоді, коли знайдений контакт з автором, коли перекладач оволодів змістом так, як його бачив автор, коли перекладач розшифрував авторський спосіб мислення, тільки за такої умови він не зрадить автора, а перекладе іншомовний твір так, що він буде вартий оригіналу!
Збірка «Східні новели» написана М. Юрсенар наприкінці 30-х років ХХ ст. В них автор використовує символіку стародавніх міфів, леґенд, сказань і сновидінь, бо то був тривожний час, коли люди шкірою вже відчували насування Другої світової війни і, як завжди буває в такий період, зверталися до окультних джерел по заспокоєння і сили.
Для відтворення свого задуму письменниця обрала елеґантний жанр новели, напівжартівлий, місцями грайливий тон насправді й відкриває (експліцит), і маскує (імпліцит) надзвичайно важливі проблеми ставлення до себе, бачення себе в соціумі поряд з іншими, спробу віднайти ба навіть відродити себе, аби зрозуміти, навіщо ми є взагалі. Якщо мета людства відома, тоді чому ми всі такі різні і взагалі для чого потрібні добрі й лихі, скромні й розпусні, егоїсти й альтруїсти і т.д. і т.п.? Кожен з нас волів би жити у світі, де збуваються найзаповітніші бажання, бути оточеним дорогими й лагідними людьми, солодко їсти й пити, м’яко спати, робити тільки приємне і ні за що не відповідати. То, може, ми хочемо бути сліпими, як хан Ченгі? Може, кожному хотілося б оточити себе «паннами-зів’ялих-квітів»? Навіщо зів’ялу квітку ставити у воду чи поливати, доглядати за нею, якщо з нею можна не рахуватися? Чому «зів’яла квітка» погоджується бути «зів’ялою»? Чому б їй не стати «панною-з-альтанки-кручених-паничів»? А якби спробувати вийти за межі суто біологічного існування і не блукати сліпцем серед тваринних інстинктів? Навіщо слуги мусять прибирати каміння, може ханові краще понабивати синців, щоб навчитися їх обходити? Страшний егоїст, хан Ченгі жодного разу не пригадав якоїсь корисної справи — будівництва мосту через ріку чи закладення саду, виховання дітей, яких, судячи з його багатого любовного досвіду, у нього мало бути чимало! Він просякнутий задоволенням своєї хіті до такої міри, що, будучи сліпцем, осліп і фізично. Якщо все життя харчуватися самою халвою і рахат-лукумом, солодощі можуть перетворитися на отруту, а в плані психологічному призвести до виснаження, до «нуля». Хан Ченгі отруїв себе своїми любовними пригодами, він уже не знав, яка супутниця життя йому потрібна, в плані підсвідомого він не зміг об’єднати своє творче начало з творчим началом жінки, щоб спрямувати його на побудову храму — храм власного тіла він просто занапастив! Заздалегідь зліплена хижка на схилі гори — не вирішення проблеми. Але хан не тільки себе знищив, він потягнув за собою нескінченний ланцюг ближніх, таких як хитромудра й винахідлива «Панна-З-Містечка-Зів’ялих-Квітів», яка через ханову моральну розпусту не наважилася відкрити своє справжнє обличчя. Таким чином, обравши як форму манірно-витончену співучу східну новелу-алегорію, Марґеріт Юрсенар показала психічну хворобу, в яку одна безвідповідальна, але наділена владою людина втягнула ціле покоління. Заради чого? Якби і хан, і його жінки, подруги, коханки, наложниці, супутниці не зосередили свою увагу на пошуках тілесних утіх, а на любові до природи, до саду, до городу, на прання білизни і на державних справах, він би не осліп, а остання, найбільш віддана панна, не зав’яла б, як та розтоптана галузка!
Таким чином,
казка на перший погляд, але в ній, як
зазначав безсмертний Пушкін, натяк на
серйозні проблеми людського буття
(«сказка — быль, да в ней — намек, добрым
молодцам урок!»), нагадування про те, що
життя дається лише один раз і прожити
його треба так, щоб воно логічно
завершилося переліком добрих справ,
заслуженим спокоєм і полегшеним зітханням
чистого сумління, а не згасло від
безглуздої порожнечі в душі!
Галина Чернієнко - доцент кафедри теорії і практики перекладу з романських мов ім. М. Зерова Інституту філології КНУ ім. Тараса Шевченка
