Елла ГОНЧАРЕНКО

«Шукач» кохання з «туманного Альбіону»

(передмова)

Ім’я Девіда Герберта Лоуренса займає чільне місце серед письменників-модерністів початку XX століття. Але ми не можемо оминути увагою й того факту, що Д. Г. Лоуренс також вважається найсуперечливішою постаттю в естетичному русі 1910–1920-х рр., тож не дивно, що ставлення дослідників та літературознавців до його творчості неоднозначне. Так, літературознавці 1970–1980-х рр. не знаходять для нього місця в історії модернізму (Д. Фоккема, Е. Ібш, Н. П. Михальська, Г. В. Анікін, Дж. Літтлвуд та інші), а дехто зараховує Лоуренса до творців «класичного» модернізму (Бертхауд, Робінсон), інші вважають митця не тільки як одного із ініціаторів модернізації роману, але й як керманича модернізму (Дж. Орр, К. Херзінгер та інші). На думку Дж. Орра, «творчість Лоуренса була поворотним пунктом в літературі XX століття. Він був свідком кризи англійського роману у самій глибокій точці … і зробив спробу створити новий рід творів, … започаткував пошук, діаметрально протилежний найгіршим формам едвардіанського самовдоволення».¹

Англійський письменник Девід Герберт Річардс Лоуренс, також відомий як Лоуренс Герберт Дейвісон, не одразу отримав визнання і на батьківщині у Великій Британії, і далеко за її межами. Так, у країнах з тиранічним та жорстоким режимом правління як, наприклад, Китай він мав репутацію «прихильника свободи та індивідуалізму»²; читачам Польщі та Індії була до вподоби його поезія; читачеві Країни Рад були запропоновані переклади двох романів письменника: «Родина Бренгуенів. Урсула Бренгуен» («Веселка»)³ та «Сини та коханці»⁴. Протягом більш ніж п’ятидесяти років на радянському літературному просторі не було ані публікацій про письменника, ані перекладів його творів. І тільки з 1970-х років читач колишнього СРСР отримав можливість продовжувати знайомство з творами, віршами та деякими оповіданнями Д. Г. Лоуренса.

На жаль, ще за життя письменника надто недовго тривав його успіх, бо надто коротким видалося життя письменника: у сорок п’ять років він помирає від туберкульозу. Як згадувалося вище, твори Лоуренса викликали неоднозначні оцінки: відчутними були голоси як шанувальників творчості письменника, так і тих, хто вкрай неприязно відгукувався на його твори. Навіть після смерті митця точилися гострі суперечки навколо його особистості: ім’я Лоуренса то підносили, то скидали ниць (судження про письменника змінювались з дивовижною швидкістю). Через своє походження (Лоуренс був сином шахтаря та вчительки) на письменника покладали великі надії: для матері він був взірцем, для простого населення Іствуду, де мешкала родина, носієм знань. Учитель — ось його майбутнє: мати бажала для свого сина кращої долі, аніж бути шахтарем. Але згодом її сподівання розвіялись, бо надто недовго тривало Лоуренсове учителювання.

——
© Елла Гончаренко, 2010

Д. Г. Лоуренс — автор більш ніж шістдесяти оповідань та повістей, центральною темою яких є кохання. Перші оповідання письменника-початківця були анонімними. Лоуренс був людиною з тонкою душевною організацією, іноді скромний, навіть невпевнений у собі (можливо через надмірне опікування своєї матері); він завжди побоювався бути несприйнятим та невизнаним, адже перша спроба публікації своєї роботи у студентському журналі Ноттінгемського університету зазнала невдачі. Згодом Лоуренс ще двічі наважиться опублікувати свої ранні твори. Джессі Чемберс, віддана подруга його юнацьких років та перше кохання Лоуренса, була справжнім натхненням та музою для письменника. Саме завдяки її наполегливому втручанню та небайдужості до майбутньої долі письменника в літературній царині з’явилось ім’я Девіда Герберта Лоуренса. Лоуренс також товаришував із сім’єю та братами Джессі, які іноді жартували над Бертом (так лагідно вони називали Девіда), що він пише-пише, а жодне його оповідання ще невідоме читачу. Перші три оповідання письменника були написані для Різдвяного конкурсу, але представляли ці оповідання у конкурсі саме Джессі та їхня спільна з Лоуренсом подруга Луї Барроу (котра теж мріяла стати письменницею). Друзі вирішили надіслати два оповідання за своїми справжніми прізвищами, а одне за псевдонімом. Оповідання авторки Розалінд (Джессі Чемберс) отримало перемогу. Трохи згодом саме Джессі надіслала власноруч відібрані вірші Д. Лоуренса редактору найпрестижнішого в той час журналу «The English Review» Ф. М. Форду, який особисто зустрівся з талановитим юнаком; саме ця подія і стала початком мистецької кар’єри Лоуренса.

За життя письменника виходить три збірки оповідань: «Прусський офіцер» (1914), «Англія, моя Англія» (1922) та «Жінка, яка зникла» (1928). Відомо, що більша частина творів Д.Г. Лоуренса написана з власного життя письменника. З його оповідань можна не тільки дізнатися про його життя та досить складні стосунки між батьком і матір’ю, про деякі події з життя його найближчої родини, а й відчути атмосферу далекої Англії і разом з героями Лоуренсових творів немов прогулятися чарівними стежками англійських лісів, ланів та галявин чудового смарагдового кольору. Пізніше своїми творами Лоуренс почав епатувати надто сувору, порівняно з іншими європейськими країнами Англію, немов кидаючи виклик усталеній століттями пуританській моралі «туманного Альбіону». З самого початку літературної кар’єри Лоуренса критики спостерігали в його творах надто відверті сексуальні та шокуючі зображення еротичних сцен із залученням табуйованої лексики. Можливо, за цих ознак письменника називали «керманичем відвертости»². Д. Г. Лоуренс був одним із перших митців, хто заговорив на сторінках своїх творів про кохання дещо по-іншому і не завжди в традиційному для того часу розумінні. Письменник порушував найінтимніші проблеми стосунків між чоловіком і жінкою, що справді шокувало в той час цнотливе англійське суспільство. Майже у всіх оповіданнях письменника не існувало місця для зображення ідеального та взаємного кохання, гарних відносин та злагоди в домі. Вважаємо, що цю «атмосферу» Лоуренс скопіював з життя своєї родини: адже відомо, що батьки майбутнього письменника (саме через різне походження) часто сварилися й не могли знайти порозуміння. Біографи Лоуренса акцентують на глибоких дитячих стражданнях митця — через конфлікт матері й батька, конфлікт, спричинений соціальними амбіціями та рівнем освіченості батьків⁵: шахтар, котрий ледве міг читати і бачив своїх дітей майбутніми робітниками, та добре освічена жінка, з заможної родини, котра розмовляла правильною англійською мовою і робила все можливе, щоб її діти належали до іншого соціального кола, аніж їхній батько. Результатом, за словами Лоуренса, було відчуття, що вони — «in-betweens», тобто в родині існувала проблема сумнівної соціальної ідентифікації, невизначеного «міжкласового» стану. Пізніше Лоуренс змалює це відчуття «проміжного» соціального стану у своєму гірко-жартівливому вірші «Red Herring» («Хибний слід»)⁶.

Наразі увазі читача пропонується переклад оповідання Д. Г. Лоуренса «Second Best» («Другосортний»). «Second Best» — шосте з дванадцяти оповідань, що увійшли до першої збірки письменника «Прусський офіцер». Кейт Кушман, аналізуючи оповідання Лоуренса, в своєму дослідженні оминула увагою «Second Best» і назвала його «незначною оповіддю збірки»⁷. Точної дати написання цієї оповіді не визначено (орієнтовно воно датується 1908-1909 рр.), адже відомо, що письменник неодноразово вносив корективи у свої твори. У лютому 1912 р. «Другосортний» було опубліковано в «The English Review» та майже не зазнало суттєвих перероблень.

Основна тема оповідання «Second Best» — кохання. Майже у всіх оповіданнях Д. Г. Лоуренса читачеві треба домислювати закінчення. Оповідання «Другосортний» також не є винятком. Можливо, Френсіс і Том — майбутнє подружжя?! Та чи будуть вони щасливими? Чи потрібна Френсіс щира любов Тома? Чому Френсіс обирає саме Тома, адже зі сторінок оповіді зрозуміло, що юнак належить до іншого соціального кола? Чи притаманне йому відчуття збереження ніжного почуття до Френсіс? Отже, герої оповідань, незважаючи на існуючий зовнішній антураж, у глибині душі одинокі, нещасливі, ізольовані люди, які страждають від відчуженості та непорозуміння. На сторінках оповідань вони намагаються знайти гармонію у своїх стосунках. Гармонійне співіснування духовного та фізичного начал особистості — сенс пошуку упродовж усього мистецького життя Лоуренса. Змальовуючи нещасливе кохання, він нібито вказував на помилки своїх героїв, застерігаючи їх від прояву в реальному житті. Адже, попри всі судження про письменника, Д. Г. Лоуренс був художником, якому вдалося за допомогою певних літературних прийомів віднайти й доторкнутися до найтонших внутрішніх почуттів читача; він змальовував кохання не просто як пристрасть, а й як надвисоке, багатогранне душевне почуття, зображував справжню людину з її слабкостями та недоліками.

Оповідання Д. Лоуренса — це своєрідний життєпис мистецької долі. Саме такий трикутник палкої пристрасті спостерігався і в особистому житті Лоуренса. Джессі Чемберс (Френсіс), яка кохала письменника, довгі роки сподівалась на взаємне кохання Д. Г. Лоуренса (Джиммі Баррасс), але письменник відповідав досить прохолодно на щирі почуття Джессі, немов навпіл («half-measures»)⁸, згодом віддавши перевагу іншій жінці.

У процесі перекладу оповідання «Second Best» молода перекладачка намагалася відтворити стилістику оповіді, притаманну героям цього твору. Треба було зберегти інтонацію, просту мовленнєву лексику, своєрідні авторські повтори. І це не вигадки перекладача, це спроба зберегти авторський стиль, це намагання послуговуватися головним перекладацьким принципом — якомога глибше занурення в автора, якого перекладаєш, з використанням лексичного, синтаксичного та стилістичного різноманіття рідної мови. Як справедливо зазначав В. Тредіаковський: «перекладач від творця тільки іменем різниться»⁹.

Отже, всі герої цього маленького твору та їхній внутрішній світ — перед читачем. І, як завжди у Вулф, Джойса, а тепер і в Лоуренса, саме читач повинен уможливити для себе пізнання філософії митця та вирішення проблеми, що саме він бачив та відчував.

Зацікавленому читачеві можна порадити продовжити ознайомлення з творчістю Лоуренса завдяки майстерно виконаним художнім перекладам українськими письменниками, поетами та перекладачами. Маємо на увазі: М. Габлевич — «Дочка баришника»¹⁰, О. Матвієнко — «Коник-фаворит»¹¹, І. Бояновська — «Тягар життя»¹², М. Стріха, О. Лишега, Р. Доценко — поезії¹³, С. Павличко — «Коханець леді Чаттерлей»¹⁴, Д. Стельмах¹⁵, Т. Олександренко — «Лоуренс Д. Г. Вибрані твори»¹⁶, М. Шаповалов — «Лоуренс Д. Г. Англія, моя Англія»¹⁷ та багато інших.

Завдяки цим перекладам вимальовується широкий діапазон новацій письменника у своєрідному художньому підході до людини, у сфері жанрових трансформацій, ведення оповіді, предметному зображенню світу.

ПРИМІТКИ

¹ Orr J. The Making of the 20-th Century Novel: Lawrence, Joyce, Faulkner & beyond. — L.: Macmillan, 1987. — P.20. [219 p.]

² Fernihough A. The Cambridge Companion to D. H. Lawrence. — Cambridge University Press. — 2001. — С.3. [292 p.]

³ Лоуренс Д. Г. Семья Брэнгуэнов. Урсула Брэнгуэн. (Радуга). Пер. Н. Мининой. — М.: Недра, 1925.

^‌4 Лоуренс Д. Г. Сыновья и любовники. Пер. Н. Чуковского. — Л.: Прибой, 1927.

⁵ Holmes C. Lawrence’s Social Origin // D. H. Lawrence. New Studies.-Ed. by C. Heywood.-L.: Macmillan Press, 1987. — P.9–10. [1–15 p.]

⁶ Lawrence D.H. Copmlete Poems: in 2 vols. — Vol.1. — Cambridge University Press, 1964. — P.490. [498 p.].

⁷ Cushman K. D.H. Lawrence at Work. The Emergence of the Prussian Officer Stories. — The Harvester Press. Hassocks, 1978. — P.7. [239 p.]

⁸ Lawrence D.H. Collected Stories. Published by D. Campbell Publishers Ltd., 1994. — P.293, 297–298. [1397 p.]

⁹ Чуковский К. Высокое искусство. — М.: Сов. писатель, 1988. — С.18.[349 c.]

¹⁰ Лоуренс Д. Г. Дочка баришника: Оповідання / З англ. пер. Марія Габлевич // Всесвіт. — 1983. — Вип. 8.

¹¹ Лоуренс Д. Г. Коник-фаворит; Прекрасна дама: Оповідання / З англ. пер. Олена Матвієнко // Всесвіт. — 1983. — Вип. 8.

¹² Лоуренс Д. Г. Тягар життя: Оповідання / З англ. пер. Ірина Бояновська // Всесвіт. — 1991. — Вип. 11.

¹³ Лоуренс Д. Г. Поезії / З англ. пер. Максим Стріха, Олег Лишега, Ростислав Доценко // Всесвіт. — 1985. — Вип. 9., Стріха М. Кораблики в пляшках // Зарубіжна література (117), лютий, 1999.

‌¹⁴Лоуренс Д.Г. Коханець леді Чаттерлей: Роман / З англ. пер. Соломія Павличко // Всесвіт. — 1989. — Вип. 12; Лоуренс Д. Г. Коханець леді Чаттерлей: Роман / З англ. пер. Соломія Павличко // Всесвіт. — 1990. — Вип. 1, 2.

¹⁵Лоуренс Д. Г. Коханець леді Чаттерлей: Роман / З англ. пер. Д.Стельмах // Всесвіт. — 1992. — Вип. 3.

¹⁶ Олександренко Т. Лоуренс Д. Г. Вибрані твори. — Харків: Ранок — НТ, 1996. — [188 С.]

¹⁷ Шаповалов М. Лоуренс Д. Г. Англія, моя Англія: новели. — К.: «Знання», КОО, 2005. — [211 С.]

        Дніпропетровськ