Ши Т’єшен  народився в Пекіні в 1951 р., у 1969 потрапив до виробничих бригад на півночі пров. Шеньсі, проте через три роки йому паралізувало ноги, тож він вимушений був повернутися до Пекіна. Певний час працював на одному з маленьких підприємств сезонним робітником, але через загострення хвороби вимушений був відмовитися від роботи й лікуватися. Публікуватися почав з 1979 р.

Ши Т’єшен пише в різних жанрах — романи, малу прозу та п’єси. Більшість творів пройняті гострим психологізмом, адже письменник надзвичайно ретельно описує почуття інваліда в сучасному суспільстві. Попри гострий біль, відчай і зневіру, які відчитуються в його творах (а письменник кілька разів здійснював спроби самогубства), вони в цілому (дивним чином!) мають стверджувальний характер, представляють світ і людей у несподіваному ракурсі, зазвичай недоступному зорові здорових людей. Твори Ши Т’єшена найбільше приваблюють читача надзвичайною щирістю, адже автор не вигадує героїв, а описує свої безпосередні почуття й міркування.

---

Ши Т’єшен

Про життя і смерть

З китайської переклала Надія Кірносова

І. Ши Т’єшен ≠ Я

Якщо Ши Т’єшен помре, то це ще не означатиме, що Я помру. Хоча Я й вимушений зараз під іменем Ши Т’єшена писати ці слова і навіть вимушений відповідати, якщо хтось зараз покличе Ши Т’єшена.

Ши Т’єшен помер — ця новина наближається з кожним днем і колись обов’язково прийде, однак на той час Я все ще буду існувати. Щоб зрозуміти це, потрібно заздалегідь тренуватися на таких питаннях: хто з тих людей, що поширили цю новину, не є «Я»? хто з них — хай би яким було його світське ім’я — поширює цю новину не з точки зору «Я»?

ІІ. Народження = Я

Смерть не може поширювати новини; можна навіть сказати, що це — критерій смерті. Однак як же тоді смерть стає новиною? Тільки народження може спричинитися до того, що смерть стане відомою, стане новиною. Взяти, наприклад, незворушний камінь, — тільки завдяки палкому життю навколо виявляються його незворушність і непроникність.

Тому можна думати про смерть так: смерть є своєрідною новиною про народження.

А народження обов’язково є підтвердженням, або визнанням, точки зору Я.

ІІІ. Ши Т’єшен невинний

Припустімо, що знайдеться людина, яка одного дня прийде до могили Ши Т’єшена або до урни з його прахом, або просто стане будь-де, оскільки в нього не(обов’язково) було місця поховання, щоб ушанувати його пам’ять або спаплюжити її, або в якійсь іншій формі потурбувати його, і через це стомиться до роздратування, в цьому не слід буде винуватити інших людей, і заради справедливості варто зазначити, не слід винуватити й самого Ши Т’єшена, оскільки виною всьому було те, що «Я» не померло, виною всьому те, що невмируще «Я» або зберігає пам’ять, і тим самим продовжує почуття, або ж чистить пам’ять і тим самим розвиває розум. Загалом кажучи, виною всьому те, що невмируще «Я» потребує різноманітних чуток, щоб сконструювати свою невмирущість, потребує різноманітних емоцій, щоб випасати грайливі новини про народження.

IV. Ши Т’єшен ≈ комп’ютер, яким Я користувалося

Творіння світу, яке обличчям, тілом і рухами виявляє себе як Ши Т’єшен, скалічилося і тепер не може рухатися, і його не можна полагодити, а можна тільки відбракувати. Це схоже, ніби один старий баран перестав дихати, а отара все ще існує. Це схоже, ніби комп’ютер, що відрізнявся від інших, відбракували, однак інформація, яку він передавав, усе ще існує й розтікається по мережі, до якої він був під’єднаний. Ши Т’єшен помер, а новини про різноманітні справи й незрозумілі події все ще циркулюють, і, клікнувши на якесь «Я», можна відкрити інформацію про безліч «Я».

V. Хвиля і вода = Я і «Я»

Хвиля все одно врешті-решт спадає, а вода є водою. Вода не зникає, тож і хвиля не може зникнути. Хвиля підіймається і хвиля спадає — це форма існування води, це — прагнення води (воно ще називається рухом), це — форма вираження води, інформація води, спілкування води і її циркулювання. Яка з хвиль є Я? І яка з хвиль не є «Я»?

Від давнини і до сьогодення скільки таких «Я» померло, але «Я» від цього не зникло і навіть зовсім не зменшилося. Це тому, що світ, спираючись на тривання «Я», передає інформацію про себе. Це може бути і приємна інформація, і прикра інформація, однак вона завжди свіжа, і достатньо цій інформації циркулювати, щоб тривала естафета «Я».

VI. Вічне народження = безперервна смерть

Починаючи від народження скільки вже померло твоїх клітин, і ти вже давно не ти колишній, твоє матеріальне тіло помирало вже невідомо скільки разів, а ти все одно — це ти! Ти став тобою у процесі цих постійних змін, і світ став світом у процесі постійних змін. Саме так і ноти — зі смерті кожної з них народжується музика.

Геракліт казав: «Одній людині не можна двічі увійти в ту саму ріку», однак чи може одна й та сама ріка бути двічі відвідана однією й тією ж людиною? За такою ж логікою можна поставити й наступне питання: одна людина може один раз увійти в ту саму ріку?

VІI. Вічна інформація

Однак завжди були люди, які входили в ріки, і завжди були ріки, відвідані людьми. Люди, які входили в ріки, і ріки, відвідані людьми, мали якісь свої мирські імена, але при цьому означали окремі уривки вічної інформації, окремі такти вічної музики. Проте «Я» входить у ріки, сходить на гори, ходить малими і великими дорогами, долає незгоди і радість і по дорозі минає різні — щасливі й нещасні імена… Це і є вічна інформація, яка тече рікою історії. Схоже, що череда матеріальних тіл перетворюється на гру твоєї долі.

VIІІ. Де перебуває ти?

Ти складений з мільйонів клітин, однак ти не можеш сказати, яка з них саме є тобою, оскільки смерть будь-якої з них не вплине на твоє подальше життя. Та якщо жодна з клітин не є тобою, то де ж тоді ти?

І так само ти маєш мільйон думок, однак не можеш сказати, яка з цих думок — ти, а якщо жодна з них не є ти, то де ж тоді ти?

І так само ти маєш багатий досвід, однак не можеш сказати, яка з його історій і є ти, однак якщо все пережите тобою не є ти, то де ж врешті-решт ти?

IХ. Безмежно маленький і безмежно великий

Ти постійно перебуває в змінах. Або, сказати прямо, ти постійно змінюєшся: колонія мінливих клітин, структура пливких думок, сітка постійно змінного досвіду. Ти не знаєш, що таке стабільність, кожної наступної секунди ти вже інший, ти схожий на Гераклітову річку, яка за мить зникає. Твої форми існують лише мить, твоє тіло безмежно нетривке.

Однак змінне мислення й досвід неодмінно прив’язані до постійно змінного цілого світу. Це схоже на спосіб буття нот — у перегукуванні наступних із попередніми в процесі виконання музики. Тому кожна окрема нота містить пульс цілого твору, кожна хвиля, здіймаючись і спадаючи, несе з собою споконвічні прагнення води, а душа кожної людини припнута до безмежної інформації.

Х. Історія колоній

Біологи кажуть: нашу планету слід розглядати як один цілий організм, як одну людину. Людина має внутрішні органи, і планета має ріки та ліси, гори і рівнини. Людина має почуття й емоції, і планета має вітер і сніг, цунамі й землетруси. Людина постійно до чогось прагне, і планета ніколи не відпочиває. Ті ж біологи ще кажуть: наприклад, колонія мурах теж є одним цілісним організмом, де кожна окрема мураха є його клітиною. І ще біологи кажуть: мозок людини схожий на колонію мурах — він є колонією мозкових клітин.

Іншими словами: кожна окрема людина — це також колонія клітин, і кожна людина є клітиною єдиного соціального організму. Іншими словами: смерть людини схожа на зіграну ноту вічної симфонії, на виконане па вічного танцю, на зіграний акт вічної п’єси і навіть схоже на поцілунок вічного кохання, на розлуку з однією з форм на вічному шляху. І коли одна з мурах (клітина, людина) приходить у розпач від короткочасності долі і небуття, колонія мурах (клітин, людство, навіть усесвіт) в цілому рішуче й нестямно тримається свого напрямку — це єдина й вічна історія.

ХІ. Після того, як Я покине Ши Т’єшена

Після того, як Я покине Ши Т’єшена, Ши Т’єшен стане трупом, однак, що не кажіть, а даром спалити його шкода. Щось робити дарма завжди недобре. Я маю на увазі:

1. Спочатку можна зробити йому розтин і подивитися, що ж там, врешті-решт, усередині сталося — за ті кілька десятків років, що Я днював у ньому й ночував, мають же виникнути якісь симптоми, які б указували, що за дефект там виник — дехто робить припущення, що це мають бути ствердіння, а дехто вважає, що якісь шкідливі вирости, однак точно ніхто не знає. Я погодився з лікарями, що коли Ши Т’єшен розірве зв’язки з людством, можна буде розітнути його і вивчати для свого задоволення. Віднайдення того дефекту вже не зменшить моїх минулих прикростей, однак я не хочу, щоб він продовжував і надалі турбувати Я.

2. Потім можна вийняти роговиці з очей, можливо, хтось ними ще зможе скористатися. Більше, здається, нічого. Інші органи давно зносилися, поки я ними користувався, тож мені незручно їх комусь пропонувати: нирки давно вийшли з ладу, у кров’яних судинах накопичилося багато непотребу, а через куріння легені наскрізь брудні. Що ж стосується мозку, то напевне його не можна визнати розумним, тож не варто комусь іще ним користуватися, до того ж, якщо хтось ним таки скористається, виникне питання — Ши Т’єшен врешті-решт помер чи ні?

ХІІ. Могила Ши Т’єшена

Після проведення двох вищеописаних процедур Ши Т’єшен все ще не втратить своєї здатності стати гарним добривом, тож можна підживити ним, наприклад, дерево в лісі або косяк риби в морі.

Зовсім не обов’язково його якось особливо обряджати — сорочка, брюки, черевики, шкарпетки — й достатньо, і зовсім не обов’язково, щоб усе було тільки з натуральної бавовни, адже всі речі однаково походять з вибуху. Насправді, він колись голим прийшов, тож слід йому голим і піти, проте я розумію звичаї, прийняті поза Едемом. До того ж він ще до народження знав, що таке добро і зло, і не чекав такого ж ставлення, як і в цьому саду. Однак його в жодному разі не слід прикрашати косметикою¹, адже за життя він не був привабливим, тож не слід після смерті робити його таким, щоб ніхто не впізнав. І потому. Після цього його можна проводити до риб чи до дерева. Та боюся, що дорога до риб дуже довга, тож краще одразу визначитися на користь дерева. Якщо раптом він цілком під деревом не поміститься, то можна його кремувати, а закопати попіл. І чим біднішим буде на тому місці ґрунт, тим краще, бо я сподіваюся, що він може спричинитися до виникнення лісу або принаймні покладів вугілля.

——

У Китаї прийнято перед похованням «виправляти» недоліки зовнішності мерця, робити його привабливішим. (Тут і далі примітки перекладача.)

Проте якщо все це завдасть багато клопоту, можна нашвидкуруч закопати його під якимось деревом або розвіяти прах за пустирищем чи над сільськими угіддями, і зовсім не обов’язково встановлювати там якийсь пам’ятний знак. Цей знак не обов’язково змушуватиме нас пам’ятати про нього. Краще сказати навпаки: якщо ми пам’ятатимемо про нього, то це вже й буде знак. Той простір і той час, у яких ми пам’ятатимемо про нього, і будуть могилою Ши Т’єшена. На такій могилі ми можемо робити будь-що, однак краще, якщо це будуть справи, що приноситимуть іншим радість.

ХІІІ. Репліка до речі: Я не задоволений Ши Т’єшеном

Моє незадоволення Ши Т’єшеном містить кілька сторін. Що стосується його тіла, то тут не слід його звинувачувати. Що стосується моральних якостей, то зараз ще не зручно викривати їх. А от щодо його голови, то не можу не пожалітися на неї хоч трохи — за цією дурною головою мені стільки разів доводилося зазнавати прикрощів, аж не хочеться й казати! Ця голова в кращому разі належить до третього покоління, можливо й до четвертого. Якщо порівняти з комп’ютером, то її пам’ять максимум буде 286 — і це з повільною швидкістю обробки інформації (він тугодум), обсяг пам’яті маленький (пам’ять коротка), багато високоінтелектуальних програм (думок) у неї не вміщується (не може зрозуміти) — і так багато гарних ідей Я через це не були написані, а ті кілька речей, що він написав, — лише непотріб.

ХІV. Сумнівна справа

Коли я ще був Ши Т’єшеном, Я казав: «Я справді не хочу бути Ши Т’єшеном. Тобто тоді Я не хотів бути собою, хотів бути іншою людиною — здоровішим, розумнішим, красивішим і шляхетнішим персонажем, наприклад Чжаном Санем або Лі Си. Однак у цих думках криються певні містичні речі: я, який не хотів бути собою, це хто? Якщо я так незадоволений собою, то яка між цими двома «я» смислова різниця? Якщо я — це тільки я, і перебуваю тільки у своїх межах, то я ніяк не можу бути незадоволений собою. Як написано в одному давньому вірші: «Із серця гір обличчя їх не бачиш»¹. Якщо я незадоволений собою, то це означає, що я перебуваю не тільки в середині себе, я не тільки я, а має існувати якесь більше за мене я, але хто воно? Що це? Де воно? Однак боюся, що поки я існую в Ши Т’єшені, почути й побачити безпосередні докази, які б свідчили в цій справі, буде важко.

Втім, усе ж є одне явище, яке дає підказку щодо прояснення вищеописаної сумнівної справи — якщо скрізь розпитуватися й розглядатися, то не знаю де, але точно можна спіткати таку новину: Я — це і є Чжан Сань. Я — це і є Лі Си. І навіть я — це і є Ши Т’єшен. Навіть я — це і є я.

————
Мається на увазі вірш поета епохи Сун Су Ши (1037 — 1101) «На стіну храму Західного лісу»:
Лушань* у профіль, і Лушань в анфас…
Так — пік, а так — хребет…
Яке ж обличчя справжнє?
Як не дивись — угору, вниз, вперед,
А з серця гір обличчя не побачиш…**
* Лушань — гірський масив на території Китаю.
** Переклад Н. А. Кірносової.