Богдана Козаченко
Про прозу Дебори Фогель, що не схожа на будь-яку іншу
В біографії цієї письменниці безліч подвійних фактів, які безперервно потребують уточнень. По-перше, у неї було декілька цілковито вірогідних варіантів імені та прізвища: Дебора або Двойра; Фогель чи Вогель, проте із сталим додатком: Баренблюз (в оригіналі — Debora (Dwojra) Vogel-Barenblüth).
Філософ за освітою, письменниця, художній критик, есеїст та поет, вона народилась у галичанському містечку з чудовою назвою Бурштин, усього на два роки пізніше свого століття, у 1902 році. Втім інша, нібито докладніша, довідка повідомляє іншу дату народження: 4 січня 1900 року. Дебора походила з освіченої єврейської родини, — це означає, що ідеалами дорослих, які її виховували, були переконання сіонізму та Хаскали — єврейського просвітництва, а домашніми мовами — німецька, польська та іврит.
Батько Дебори, Анзельм Вогель, був учителем в одній з найкращих єврейських шкіл Галичини, — в школі барона Гірша; мама майбутньої письменниці викладала в школі для дівчат. Проте звичайна учительська родина була все-таки не зовсім пересічною: дядько Дебори, Якуб Ехренпрейс, мешкав у Львові і був відомим видавцем релігійної літератури; брат матері, Марк Ехренпрейс, з 1914 року виконував обов’язки головного рабина у Швеції.
Під час Першої Світової війни родина Вогель виїхала до Відня; але диплом про закінчену середню освіту дівчинка отримала вже в одній з польських шкіл Львова. Певний час після школи викладала у львівському сирітському будинку, а згодом вступила на філософський факультет, а також факультет психології у Ягелонському університеті (Краків). Її докторська робота були присвячена критеріям мистецтва у поглядах Гегеля та їх розвитку в подальшій історії європейської думки1.
Позаяк перша третина ХХ століття відзначалась несамовитим підйомом національної самототожності всіх без винятку мешканців Галичини, Дебору Фогель оточувала переважно сіоністично налаштована молодь, — саме ті люди, чиїми зусиллями трохи згодом було створено державу Ізраїль; ті, чия творчість увійшла до класики інтелектуальної думки регіону, який навіть тепер важко однозначно окреслити в якості суто українського чи суто польського. Завдяки оточенню Дебора уже в дорослому віці самостійно вивчила ідиш, хоча досі писала вірші та прозу переважно польською. Я не дарма про це згадую, — адже вся проза Дебори Фогель за життя письменниці друкувалась спочатку польською, а потім, в авторському перекладі, мовою ідиш2.
Сучасні бібліографія письменниці наразі у 99% випадків видана польською мовою: це біографічні довідки у словниках, присвячених суспільним та культурним діячам3, переклади деяких есеїв та статей письменниці у різноманітній літературній періодиці, а також два окремих видання: окремою книгою — перевидання прози «Акація квітне»4, а також книга-монографія перекладачки з ідиш, польського філолога Кароліни Шиманьяк «Бути агентом вічної ідеї: зміна естетичних поглядів Дебори Фогель»5, видана також у Кракові і також у 2006 році.
Доля письменниці в кращому і гіршому сенсі є типовою долею єврейської інтелігенції Галичини. Письменниця отримала чудову, але цілком єврейську освіту; була переконана в можливості модернізації сонливої, свідомо провінційної столиці Східної Галичини; доклала безліч зусиль для унаочнення цієї модернізації, — друкувала рецензії у більшості культурологічних, мистецьких та літературних часописів6 на ідиш, івриті, німецькій та, звичайно, польською мовою; перекладала, викладала, поширювала інформацію щодо останніх досягнень європейської мистецької та філософської думки, підтримувала стосунки з поетами-модерністами, включно з нью-йоркською групою «Інжих» («Inzich»). Першими рецензентами її прози були Бруно Шульц та Б. Алквіт, з кожним з котрих її пов’язували тісніші з усіх можливих, а саме літературні стосунки.
Розквіт діяльності Дебори Фогель припинився одночасно з самим існуванням єврейської інтелігенції Галичини: разом з чоловіком, сином та матір’ю Дебору Фогель було вбито у Львові, у 1942 році, під час чергової «акції» під керівництвом Юргена Штроопа, для котрого ця подія стала генеральною репетицією ліквідації Варшавського ґетто.
Архів письменниці, що його намагалися розшукати дослідники, загинув; дарма казати, що в окупованому Львові папери мали тільки дві функції: рятувальну, — підроблені документи, які свідчили про «не-єврейське» походження, врятували життя не одній людини, — наприклад, Мареку Володарському, початково — Генрику Стренгу, ілюстратору всіх без винятку книг прози Дебори Фогель, який перший знайшов й ідентифікував одразу після акції 1942 року її тіло та тіла її родини. Отже, першою функцією паперів, котрою Дебора не скористалась, позаяк усю війну не виходила зі стану заціпенілої апатії7, була функція рятувальна; а ось другою і останньою їх функцією було звичайне опалення житлових приміщень, і нею сповна реалізували нові мешканці будинку родини Фогель. Стренгу пощастило, — під іменем Марека Володарського він опинився у Варшаві, де прожив досить довге життя, викладаючи у Варшавській Академії мистецтв. Наразі у фондах Національного музею в Варшаві зберігається кілька, -приблизно двадцята частина, — оригіналів його малюнків, якими він ілюстрував до війни прозу Дебори Фогель.
Таким чином все, що нині відомо про цю письменницю, відомо завдяки архівним та букіністичним розвідкам, а також польським перевиданням, які традиційно пожвавлюють те, що можна було б назвати «українським літературним процесом».
Щодо якостей тексту, — мені складно щось порадити з приводу того, як слід сприймати модерністську прозу письменниці. В листуванні з літераторами вона визначала цю прозу в якості пост-сюрреалістичної; наголошувала на якісній різниці між метафорою та порівнянням, віддаючи належне саме порівнянню; чудово говорила про літературу, а в літературі говорила про все, що її оточувало, так, як вважала за потрібне.
Дивна, химерна, така плідна у творчому сенсі багатомовна і мультикультурна атмосфера міжвоєнного Львова давала можливість письменниці говорити про все без винятку, включно з поганими, пізніше цілковито виправданими передчуттями, в манері, котру її та наші сучасники з потаємною розгубленістю порівнюють то з прозою Гертруди Стайн, то з творами Бруно Шульца. Насправді її проза існує взагалі поза будь-якими системами координат, де порівняння були б логічними.
Вона взагалі ні на яку іншу не схожа; певне, саме тому забути її неможливо.
Це іноді трапляється з віршами філософів або прозою поетів.
————1 Керівником її докторської дисертації був Ст. Кутжеба; праця мала назву «Znaczenie poznawcze sztuki u Hegla i jego modyfikacje u J. Kremera».
2 Переклади, наведені нижче, зроблено з польських варіантів її книг. Наскільки мені відомо, перекладами її творів з ідиш на російську мову займається тільки одна особа, — відомий ізраїльський культуролог, мистецтвознавець та історик Григорій (Гіллель) Казовський. Вона сама видала польською та ідиш наступні твори: «Фігури дня» («Tog Figurn»), «Манекени» («Manekinen») та «Акація квітне» («Akację kwitną»).
3 Наприклад, стаття у двотомному виданні Polski Słownik Judaistyczny, виданому у Варшаві (Polski Słownik Judaistyczny. Dzieje. Kultura. Ludzi. — T.2. — Warszawa, Proszyński i S-ka, 2003. — c. 765.
4 Debora Vogel. Akacje kwitną. Ilustracje: Henryk Streng. Posłowie: Karolina Szymaniak. Krakow, 2006.
5 Karolina Szymaniak. Być agentem wiecznej idei. Przemiany poglądów estetycznych Debory Vogel. — Kraków, UNIVERSITAS, 2006. — 332 c.
6 Про це згадує Кароліна Шиманьяк у своїй книзі, посилаючись на свідчення сучасників трагічних подій.
7 Зокрема, друкувалась у виданнях «Cusztajer», «Sygnał» та «Wiadomośi literacki».
Про перекладача:
Богдана Козаченко народилась у Києві у 1977 році. Закінчила Національну академію образотворчого мистецтва та архітектури, тепер — в аспірантурі Інституту мистецтвознавства, етнології та фольклористики ім. М. Рильського НАН України (відділ образотворчого мистецтва); за освітою — мистецтвознавець, працює над темою єврейського мистецтва Галичини першої третини ХХ століття. Вивчала теорію та історію мистецтва, також і польську мову під час тривалих академічних й творчих програм у Польщі, зокрема: «Gaude Polonia» (Варшава, 2005), факультет історії мистецтва Ягелонського університету під час програми Польського уряду для молодих вчених (Краків, 2006/2007); Kasa J. Mianowskiego (Варшавський університет, 2003), тощо. Контактні дані: daneta@bigmir.net.
