Вельмишановні добродії зі «Всесвіту»!
Якось воно так вийшло, що я став одним з героїв вашої публікації «Перекладацька клептоманія чи текстовий тероризм?» авторства Олека Веремка-Бережного. Пан Веремко-Бережний розмазав мене, мій переклад роману Девіда Мітчела «Сон Номер 9», мов варення по коржику. Ретельно перелічив сигарети в пачці головного героя, кількість днів, прожитих ним на світі, кількість поверхів у будинку навпроти, кількість октав у голосі касирки, звірив покази годинників... Виявив, що скрізь я набрехав і подописував, часом цілі сцени повставляв, яких він в англійському оригіналі не знайшов. І поставив сакраментальне запитання: «НАВІЩО?! Можливо, це якесь незначне особисте відхилення, на кшталт клептоманії — поміняти якомога більше пазлів у довіреному тобі тексті. Дрібне диверсантство чи проба своєї могутньої влади співавтора?»
Далі в тексті пан Олек розвинув думку, що той Негребецький насправді не перекладає, а вигадує! Цитата: «І перші два десятки діалогів додають упевненості, що в книзі немає жодної розмови, до якої би перекладач не вписав своїх реплік або й тем для обговорення». Ретельно перелічивши всі додані гope-перекладачем вигадки, автор в'їдливо резюмує: «Негребецький [...] детально, детальніше, ніж те описано, уявляє світ роману. І вже не може позбавити нас яскравішого варіанта. Втім, він має справу з букерівським лауреатом, як би мало це для нього не значило. І ми, за великим рахунком, хотіли б теж мати справу з букерівським лауреатом. Та, щоби ця зустріч відбулася, нам слід братися до оригіналу, або ж погоджуватися на значно правдивіший російський переклад». І, вказавши, що фонд «Відродження» та British Council не тямлять, куди й кому дають гроші («перекладачеві відверто переплачували, коли він так натхненно підійшов до роботи»), пан Веремко-Бережний припечатує: «Олекса Негребецький провів грандіозну роботу. Читаючи обидві книги, ми уявляємо вправного імітатора з надлишком фантазії та схильністю до текстового тероризму».
Стаття вдалася дотепна, аж іскрометна. Та тільки.... Та тільки авторове питання «НАВІЩО?!» можна адресувати йому самому. НАВІЩО «перекладачеві заморських мультфільмів» робити оте все перелічене? НАВІЩО міняти «англійські вісімнадцятий та дев'ятий поверхи» на десятий та шостий? НАВІЩО він «хижо відібрав у головного героя чотири з точно підрахованих 7290 прожитих днів, а потім одразу передумав і додав 1464»? НАВІЩО він замість однієї цигарки поклав героєві в пачку аж дві? НАВІЩО перекладачеві «шість місяців випробовувального терміну» робити «тримісячним іспитовим строком»? НАВІЩО йому міняти «за шість хвилин третя» («six minutes to three») на «14:58», a «five to one» — на «12:51»? І так далі, і так далі...
Невже авторові хоч би тінь думки не майнула в голові, що тут щось не теє? Якби він почитав трохи далі, то помітив би, що навіть розділи в моєму перекладі розташовані інакше, ніж у російському, зробленому М. Нуянзіною (а не Нуянзіним, як вважає пан Олек). А ще якби він був набрав у Ґуглі назву роману, до довідався б, що роман Девіда Мітчела «Сон Номер 9» витримав ШІСТЬ видань. І пан Олек, судячи з усього, сумлінно звіряв мій переклад з іншим виданням, з іншою редакцією роману Мітчела — не з тією, з якої я перекладав. Ну буває таке, що письменники перевидають свої твори і при цьому вносять у них певні зміни. Оно в Гоголя є дві редакції «Тараса Бульби». Але ж не всі знають про такі можливості...
Сподіваюсь, редколегія «Всесвіту» знає, що письменник має повне право редагувати й змінювати свої тексти для кожного нового видання, тож звинувачувати перекладача, ніби він запрагнув стати співавтором букерівського лауреата і подописував йому цілі фрази та сцени, безглуздо.
Також сподіваюся, що мою відповідь буде опубліковано, як спростування.
І водночас я вдячний вашому журналові, що опублікував такий прискіпливий розбір саме мого перекладу попри те, що полиці книгарень угинаються від перекладної літератури, яка не витримала б навіть побіжної оцінки з боку вчителя-мовника.
З повагою,
Олекса Негребецький, перекладач «заморських мультяшок»
