Трохи сонця у холодній воді
Постійних читачів нашого журналу може здивувати дещо мальовнича обкладинка цього числа «Всесвіту». Хтось назве її мурзилкою, хтось малятком (були колись такі симпатичні дитячі журнальчики). Насправді попри тривожні сигнали із шанців політичної журналістики щодо підготовки нового законопроекту про мови, про гіпертрофований інтерес спецслужб до істориків й міжнародних фондів, попри ганебні заяви про «розкриття» убивства Гергія Гонгадзе тощо, у холодну воду осінніх буднів, перефразовуючи Франсуазу Саган, все ж прагнеться хлюпнули трохи теплого сонця. Проте маємо і відповідь на згадані сигнали — на сторінках повісті «Галичина» ізраїльського письменника Станіслава Бражника.
Поштовхом до «теплого сонця» став лист нашої шановної читачки із Запоріжжя — Мирослави Горностаєвої — лікаря за фахом і літератора за покликанням, яка зауважила наступне: « … З чотирьох останніх чисел за 2010 р. майже всі твори написані у стилі «потік свідомості», вони є безсюжетними, з претензіями на якесь «нове слово» в літературі, хоча ці претензії застаріли ще в 60-і роки минулого ст. Якщо роман С. Рушді «Флорентійська чарівниця» (найновіший роман цього Нобелевського лауреата, створений 2009 р. під відчутним впливом І. Кальвіно — Ю.М.) я здолала через повагу до особи автора, то роман І. Кальвіно «Якось подорожній однієї зимової ночі...» здався мені доволі штучним витвором (автор занадто захопився літературною грою). Ну, а роман Ле Клезіо «Потоп» дуже нагадує маячню наркомана опісля чергової дози. Єдиний роман, від якого я дійсно у захваті — «Шовк» Барікко.»
Було б наївно думати, що всі читачі погоджуються з вище цитованим поглядом нашої візаві. У переважній більшості вони схвалюють вибраний підхід, як от наш поважний прихильник і автор — професор математики з американського Нью-Джерсі Роман Воронка: «Радо, дуже радо читаю «Всесвіт». В останнім номері почав читати «Потоп» Ле Клезіо. Це — ЛІТЕРАТУРА. Читаю і перечитую деякі сторінки двічі. Рішив, що читатиму паралельно переклад «Le Deluge» («Потоп» — Ю.М.) англійською (французської не знаю). Велике діло робите, ознайомлюючи українського читача зі світовою літературою. Так, через «Всесвіт» я відкрив для себе Патріка Зюськінда і Нагіба Магфуза та ін.» Отож професор читає і перечитує роман, який попередньому критикові нагадує маячню наркомана. Воістину, смаки читацькі незбагненні! Але щира дяка всім нашим дописувачам за небайдужість! Адже, власне, працюємо саме для вас.
Як напевне зауважила шановна аудиторія, з цього року «Всесвіт» доволі рішуче «переформатувався» як у технічній редакції, так і у своєму змісті, ставлячи у центр кожного числа якийсь один великий твір визначного сучасного прозаїка, таке собі осердя кожного номера, яке далі «обростає» іншими актуальними і різножанровими текстами від поезій, оповідань і повістей до драматургії, мемуарів і філософських есе. Таким чином часопис осучаснюється, стає ближчим до наших вірних друзів-читачів, а завершений текст роману надає кожному числу цілісної архітектоніки.
Однак, ідучи назустріч побажанням, цього разу ми вирішили подарувати читачам інтермецо, і замість елітарної літератури, ознайомити з блискучим зразком літератури популярної, типовим сучасним «романсом», тобто любовним романом американської авторки бестселерів Кетрін Коултер. Читайте і насолоджуйтесь приємним відпочинком. Гадаю, що й шановні апологети високої літератури далебі не нудьгуватимуть, адже одне лиш відкриття невідомого у світовій літературі імені блискучої Дебори Фоґель — нашої землячки зі Львова — з її постсюрреалістичними «колажами», варте будь-яких експериментів.
«Всесвіт», Ю. М.
