Новинки культури №9–10
Успіхи іспаністики в Україні
З 25 до 26 червня в Національному університеті «Києво-Могилянська академія» пройшов І Конгрес іспаністів України (I Congreso de Hispanistas de Ucrania). Рівно за рік за сприяння Міністерства закордонних справ і співпраці Іспанії, Посольства Іспанії в Україні й особисто пана Посла Хосе Родрігеса Мояно було опубліковано збірник наукових доповідей учасників І Конгресу. Це видання складається з таких розділів: «Особлива співпраця» (доповідь почесного промовця конференції професора з Університету Наварро Хорхе Латорре Іск’єрдо «Міт Дон Кіхота в новій Європі: вікна культурі за прочиненими кордонами»), «Історія і культура» (доповіді іспаністів Юрія Бєловолова, Олександра Буценка, Богдана Чуми, Віталія Лесняка, Ігоря Оржицького тощо), «Література» (доповіді Олексія Бабича, Ольги Маєвської, Олександра Пронкевича, Ігоря Оржицького та ін.), «Переклад» (статті Сергія Борщевського, Дмитра Дроздовського, Галини Грабовської, Наталі Хижняк, Галини Верби), «Мовознавство» (виступи Ірини Бонацької, Ігоря Проценка, Оксани Вронської тощо), «Методика викладання мови і методи навчання» (доповіді Інни Криворчук, Ґільєрмо Мартіна Руїса тощо). Приємно зазначити, що одразу в трьох матеріалах цього збірника загадано і про журнал «Всесвіт» та його роль у розвитку українсько-іспанських культурних взаємин.
Зібрані доповіді в розділі «Історія і культура» заторкають такі теми, як політичні реформи в Іспанії в ХХ столітті й сьогодні, двостороння співпраця між Іспанією та Україною в царині політики, національне питання в Іспанії за часів Громадянської війни, утвердження демократії за часів соціалістичного правління в Іспанії (1982–1996), трансформації в системі влади, створений у медіа та світової спільноти образ конфліктів у Країні Басків, полоністика й іспаністика. В розділі «Література» йдеться про роман Хуліо Ллямасареса «Escenas de Cine Mudo» («Сцени німого кіно»), твори Артура Переса-Реверте, Мігеля де Унамуно, Роберто Боланьо, Роси Монтеро тощо. Переважна більшість літературознавчих досліджень написана в руслі компаративістичних студій, у яких простір художнього тексту доповнено іншими просторами візуального, аудіального мистецтв. Важливу частину книжки складають статті, в яких ідеться про методику викладання кастильської мови як другої іноземної в Україні. У статтях аналізовано типові помилки, яких припускаються учні та студенти, опановуючи іспанську мову. Таким чином, це видання стане цікавим і для читачів, обізнаних із іспанською культурою, і для тих, хто лише відкриває для себе це світ. Збірник розіслано в провідні бібліотеки України.
Зрештою, як зазначає пан Посол Хосе Родрігес Мояно у своєму вступному слові, Посольство Іспанії вкрай зацікавлене в тому, щоб якнайактивніше представляти культуру своєї країни в Україні й розширювати обрії співпраці в цій царині. Ця важлива праця, по суті, є першою концептуальною антологією напрацювань вітчизняних іспаністів. Можна без перебільшення говорити і про те, що з 2009 року в Україні ми новий етап у розвитку іспансько-українських студій у царині літератури, перекладу, культурного обміну, методики викладання. Варто зауважити, що представлене видання містить статті, написані іспанською мовою, що вже засвідчує високий рівень вітчизняної іспаністики. Також зазначимо, що 23 і 24 вересні цього року як продовження започаткованих на І Конгресі успіхів у Харкові на базі Харківського національного університету ім. В. Каразіна відбулась міжнародна наукова конференція, присвячена творчості видатного іспанського поета Мігеля Ернандеса (Miguel Hernández). На ній також було офіційно створено Асоціацію іспаністів України за підтримки Посольства Іспанії нашій країні й затверджено Статут Асоціації.
Українська література: черговий крок до англомовного світу
2009 року за сприяння Британської Ради в Україні, ГО «Форум видавців» та Львівського міжнародного літературного фестивалю вийшла збірка «Лишається півподиху: короткий альманах молодих українських письменників» англійською мовою. У вступному слові до цього видання письменник Андрій Курков (знаний, мабуть, рівною мірою і в Україні, і у Великій Британії) запевняє читача, що перед ним — українська молода література, яка швидко розвивається, має найбільш експресивний дух. «Літературні процеси в Україні — унікальні. Поети цієї країни регулярно представляють свої тексти, також ці самі поети роблять перформанси за допомоги рок-н-ролу і джазу, чим зацікавлюють поляків, німців», — зазначає у передмові Андрій Курков. До цієї збірки увійшли уривки з текстів Любка Дереша, Ірени Карпи, Катерини Хінкулової, Світлани Пиркало та Остапа Сливинського.
Вибрані твори Антонича — англійською
Нещодавно в американському видавництві Bucknell University Press побачило світ видання вибраних творів Богдана Ігоря Антонича «The Essential Poetry of Bohdan Ihor Antonych. Ecstasies and Elegies». Переклад творів поета здійснив Михайло Найдан, художнє оформлення — Ольга Федорук. Видання, присвячене 100-річчю з дня народження поета, об’єднує твори зі збірок «Привітання життя», «Велика гармонія», «Три перстені», «Книга Лева», «Зелена Євангелія», «Ротації», а також поезії поза збірками — всього 96 творів, дві третини з яких публікуються в англійському перекладі вперше. Книжка містить також слово перекладача і біографічний нарис про поета авторства М. Найдана та передмову Л. Стефановської.
Папа Римський написав книжку для дітей
Папа Римський Бенедикт XVI став автором книжки для дітей. Книжка «Друзі Ісуса» (Gli amici di Gesu) розповідає дітям про дванадцятьох апостолів і Св. Павла. В ній зібрано цитати з проповідей понтифіка, які він читає щосереди. Видання побачило світ у видавництві Piccola Casa, її обсяг — 48 сторінок. Передмову до «Друзів Ісуса» написав іспанський священик Юліан Каррон. За його словами, Бенедикт XVI «бере нас за руку і супроводжу, поки ми дізнаємося, хто був першими товаришами Ісуса, як вони познайомилися з Ним, і як Він підкорив їх настільки, що вони вже ніколи не залишили Його».
Очікується, що в 2011 році «Друзів Ісуса» буде перекладено іспанською та англійською мовами.
Українська поезія в Азербайджані
В 3 номері впливового азербайджанського літературного часопису «Ulduz» за цей рік розміщено добірку віршів сучасних українських літераторів. У журналі опубліковано переклади віршів азербайджанською мовою Маріанни Кіяновської, Володимира Костельмана та Дмитра Дроздовського. Переклади підготував відомий поет, головний редактор азербайджанського журналу «Світова література» Салім Бабуллаогли — володар премії «Перекладач року» (за переклади Й. Бродського) Міністерства Молоді (Баку, 2002); першої премії журі Міжнародного поетичного фестивалю ІЛЕСАМ ім. М. Фізулі (Анкара, 2004); премії «Золоте Перо» (Бішкек, 2006). Головний редактор журналу «Світова література» (Азербайджан), член міжнародного ПЕН-клубу. Нагадаємо, що наприкінці 2009 року побачила світ перша збірка українських перекладів Саліма в київському видавництві «Факт», про яку «Всесвіт» уже писав для своїх читачів (№ 1–2, 2010).
Дублін — місто літературне
Організація об’єднаних націй із питань освіти, науки й культури (ЮНЕСКО) присвоїла Дубліну звання «Місто літератури». Столиця Ірландії стала четвертим містом, якому присуджено це звання. Раніше «Містами літератури» ставали Едінбург (у 2004 році), Мельбурн і Айова-Сіті (обидва – в 2008 році). На думку міністра туризму, культури та спорту Ірландії Мері Ханафін, Дублін отримав титул цілком заслужено, тому що «він має багате літературне минуле, сучасну літературу, що енергійно розвивається, величезну кількість фестивалів та визначних пам’яток», крім того, в Дубліні «народилися і творили великі письменники». Ханафін вважає, що отримання містом цього звання буде сприяти розвитку туризму та культурної сфери. З точки зору ЮНЕСКО критеріями для присвоєння титулу «Місто літератури» є кількість і якість редакцій, видавничих будинків, бібліотек, книгарень і навчальних закладів, досвід у проведенні літературних фестивалів та інших подібних заходів, «інтеграція літератури в міське середовище», а також активна участь місцевих ЗМІ в літературному житті.
Невідомий рукопис невідомого оповідання Франца Кафки
У банківському сейфі з рукописами Франца Кафки, який було нещодавно розкрито, виявлено рукопис невідомого оповідання письменника. Яким роком датовано рукопис, а також в якому він стані наразі не відомо. Архів Франца Кафки, який зберігався в Тель-Авіві і Цюріху, було розкрито за рішенням ізраїльського суду.
14 липня рукописи письменника були вилучені з ізраїльських банків (папери зберігалися в п’яти різних банках), а 20 липня було розкрито швейцарську частину спадщини письменника, що знаходилася в банку UBS. Суд визнав, що всі знайдені рукописи Кафки повинні бути опубліковані.
У вівторок, 20 липня, ізраїльський суд доручив юристам скласти список всіх паперів, вилучених з сховищ в Тель-Авіві і Цюріху, і підготувати тексти до оприлюднення.
Культура пам’яті: середземноморський досвід
На Кіпрі на базі Університету Нікосії (University of Nicosia) за загальною редакцією професора антропології й відомого сучасного поета Стефаноса Стефанідеса (Stephanos Stephanides) опубліковано наукове видання, що має назву «Культури пам’яті / Пам’ять культури» («Cultures of Memory / Memories of Cultuure»). Видання було підготовлене до друку 2007 року й постало в результаті проведеної кіпрським товариством міжнародної конференції в 2002 році за сприяння Європейскої тематичної мережі ACUME (Approaches to Cultural Memory).
Ця фундаментальна праця містить сучасні культурологічні, філософські, антропологічні, соціологічні дослідження, в центрі яких постає концепт «пам’яті» — як відбувається перехід знання (сакрального, ритуального, соціально значущого, особистісного, колективного) в часі, як знання поширюється, потрапляючи з одного регіону в інший, як відбувається накладання різних культурницьких матриць у одному соціально-історичному просторі й що виникає з такої взаємодії. Як відомо, Кіпр — це простір, у якому перемішано кілька культурних контекстів; це локус середземноморського світу, який не має гомогенності. А отже, й досвід пам’яті в цьому просторі неоднорідний, пов’язаний із взаємодією різних особистісних конструктів мешканців Кіпру, які представляють різне етнічне коріння.
Це видання складається з семи головних блоків: «В середині й поза межами: Поети пишуть про Кіпр» (цей розділ складається з творів сучасних кіпрських, мальтійських (одне слово — середземноморських) письменників (або ж представників середземноморської культури», які у своїх есеях, оповіданнях порушують питання пам’яті — колективної, історично, персональної), «(Де)конструюючи пам’ять», «Право і пам’ять», «Політика пам’яті та місця», «Поетика пам’яті та місця», «Пам’ять, художня література та ідентичність», «Міста пам’яті». Знаменно, що своє вступне слово до видання Стефанос Стефанідес назвав так: «Ностальгія за майбутнім», а сама ця праця має таку присвяту: «Нашим дочкам і синам, всім дітям майбутнього».
В одній зі статей професора Джузеппе Мартелли (Giuseppe Martella), що має назву «Dislocations of memory: (Post)modern Narrtive» («Розміщення пам’яті: (Пост)модерний наратив») йдеться про те, що процес пригадування аналогічний до процесу творення образного мовлення, роль оповідача в будь-якому художньому тексті — це функція пригадування, витягування досвіду з минулого — це артикуляція пам’яттєвої (не)транспортованості. Процес пригадування — це акт переміщення та регуляції, залежно від нового моменту. В майбутньому, пригадуючи щось із минулого, ми непомітно для себе переінакшуємо це минуле, залежно від іншого соціокультурного простору, від нового особистісного досвіду. У статті Дж. Мартелли йдеться про те, що постмодерна культура втратила саму потребу намагатися щось привнести з минулого, тому механізми побудови художнього простору та оповідної моделі в цих текстах докорінно відрізняється від текстів попередніх епох, у яких нарація дорівнювала пригадуванню.
Професор Ґрехем Довсон (Graham Dowson) у статті «Травма, місце й політика пам’яті: Кривава неділя, Деррі, 1972-2004» аналізує події Кривавої неділі в Північній Ірландії (30 січня 1972 року). У статті аналізовано механізми колективного долання негативної пам’яті, яка створює простір травматичний для багатьох представників певного соціального простору. Джон Нассарі у статті «Postmemory Blues: The Predicament of Arriving and returning» аналізує історію власного життя: він, нащадок кіпріотських емігрантів, мав знайти свою нішу у Великій Британії. Автор пропонує поняття «пост-пам’яті», що може бути використане для аналізу соціально-історичного досвіду третього, другого й першого покоління мігрантів у певній країні. Саме від того, в який спосіб буде сконструйовано в різних поколіннях (генераціях) цю «пост-пам’ять», залежатиме успіх утвердження діаспори в цій країні.
Значну частину есеїв присвячено аналізу поезії та художніх текстів, у яких сфокусовано увагу на проблемах утілення й «розмикання» кіл пам’яті, місця та ідентичності. У статті «Place, Body and Mourning in Saint-John Perse’s Praises» аналізовано, в який спосіб нобелівський лауреат Франції Сен-Жон Перс викристалізовує в поезії топоси «тілесної пам’яті» Як досвід минулого (дитячі роки письменника на острові Гваделупа) допомагає створити поетичний простір абсолютно іншої художньої якості за допомогою нових мовних форм. Ґабріела Моріско звертає свою увагу на творчість ірландського поета Шеймаса Гіні, називаючи його поетом ландшафту», в творчості якого перемішано природний, соціальний та символічний простори. Його поезія створена з фрагментів двох мов — Gaelic та English. Відомий мальтійський поет Адріан Ґріма (читачі «Всесвіту» мали змогу познайомитися з його творчістю ближче в одному з минулорічних номерів у рубриці «Літературні діалоги») аналізує лише один вірш Генрі Голланда «Сад» (1998 року), в якому художній простір створено на взаємодії особистісного досвіду поета й культури мальтійського мачизму, а також на досвіді колоніального виховання. Також у першому розділі книжки розміщено вірша Адріана Ґріма «П’ятнадцять хвилин тому» («Fifteen Minutes Away»,в англійському перекладі Марії Ґреч Ґанадо), в якому йдеться про історичні катаклізми між турками та греками і про протистояння між цими етносами сьогодні. В інших есеях досліджено функціонування пам’яті (як топосу і топоніму) у творах С. Беккета (роман «The Unnamable»), у творах представників домініканської культури (стаття Веґи-Ґонсалеса), Австралії (стаття Сьюзан Барет).
Книжку завершує серія статей, присвячених рефлексіям навколо такого біному, як «пам’ять—місто», зокрема аналізовано, як існують у колективній пам’яті Лондон, Венеція, Трієст та Стамбул. Ці студії написано в руслі компаративних студій із залученням антропологічного інструментарію: так, у статі про Лондон аналізовано, чому це місто в колективному європейському сприйнятті стало простором зіткнення цивілізацій, яку у сучасному Лондоні уживається історичний спадок та новітні практики ідентифікації.
