Том Мур

СПОКУСА ДОСТУПНОСТІ

Сучасна українська література стає ближчою до ірландського читача

З англійської переклала Надія Павлюк

Спільне питання, яке найбільше поєднує Ірландію й Україну, — це питання мови та національності в постколоніальний час. Чим є їхні культури? Залишками колись успішних державних устроїв, що, розколені й ослаблені численними сусідами, наближаються до стадії вимирання, — чи повноцінно розвиненими структурами, мова і культура яких варті того, щоб приєднатися до веселки світових культур, які існують окремо від старих європейських та азіатських імперій?

Друга англійська колонія, яка першою здобула незалежність в епоху європейського модерну, не змогла успішно відновити колись процвітаючу галльську культуру. Ірландія розпочала боротьбу ще у 1921 році, коли знову отримала контроль над державою і власною долею, щоб витіснити те, що націоналісти називають «чужою англомовною культурою».

На жаль, галльська культура, яку хотіли відновити, не тільки вмирала, вона вже була мертвою. Можна стверджувати, що вона перестала існувати через низку заворушень під час Великого Голоду (який був дев’яносто років перед українським), коли шоковане і нажахане традиційне галльське суспільство було винищене або розділене голодом і безжалісними масовими вбивствами цілих сімей та поселень: ті, хто якимось чином не вижили або ж відмовились від протестанського супу (не перейшли у протестанство і не зрадили католицьким віруванням, щоб урятуватися), були змушені емігрувати і стали поселенцями в країнах Нового світу (США, Канада, Мексика, Аргентина тощо) або жителями нових індустріальних міст Англії та Шотландії. Значно менша, аніж раніше, кількість ірландців, які ще розмовляли рідною мовою, змушені були відступити від колишньої гордості і слави: лише під час руху галльського відродження наприкінці 18 століття з’явилася надія на відновлення і розвиток власної культури.

Але було вже пізно: деякі з найважливіших частин Ірландії (переважно політично) не чули галльської мови ще з часів вікінгів, і заснування ними прибережних міст дуже нагадує заснування їхніми братами варягами міст біля річок східних слов’ян. Англійська та шотландська колонізація великих територій центральної та північної Ірландії виростила ціле покоління англомовних громадян у самому центрі галльської культури. Отже, для того щоб відстояти першість на той час уже мертвої мови, уряду Ірландії довелося апелювати до самолюбства тієї частини народу, що не спілкувалася галльською мовою, яких на той час була більшість. Це стало можливим, коли рідній мові надали статусу основної офіційної і отримати громадську посаду можна було тільки тоді, коли складеш екзамени на знання мови. Це віддалило більшу частину анломовних громадян, але вони не виступали проти через повагу до офіційного ідеалу вільної нації, яка розмовляє галльською мовою, мовою нації кельтів, яка першою в Європі здобула незалежність. Тільки із недавніх пір, коли Ірландія стала членом Європейського Союзу, де більшість офіційних справ проводять «ненависною» мовою імперського народу, в економічно успішну епоху «кельтського тигра», коли всі мовчки погодились із повсюдним використанням англійської, стало зрозумілим, що прекрасна і люба серцю ірландська — мертва. Як лінгвістичний доказ наведу такий приклад: національне галльське телебачення називається TnaG: а всюди в Ірландії, навіть ті, хто спілкуються галльською, вимовляють це слово як ti: na dji: [тіі на джіі]. Мені дуже прикро, але це на англійський манер, по-галльськи це має звучати як te: na ge: [те на ге]. З лінгвістичного погляду неможливо, щоб жива мова використовувала алфавіт іншої мови та користувалася її фонологічною системою. Ні. Можливо. Але тоді можна із певністю стверджувати, що мова мертва. Англомовний світ радіє: ірландці належать до тих, хто найкраще володіє мистецтвом писемної англійської: хоча літературні установи ірландців дуже маленькі порівняно літературними установами таких держав, як Англія, Канада, Америка, Австралія, — їх частка в академічних і масових досягненнях набагато більша, і це вражаючий, але реальний факт. Це також стосується літературних досягнень ірландських перекладачів, які дуже часто отримують комісійні та роботу, перекладаючи з майже усіх мов світу на англійську, а не на галльську.

Деякі з цих питань існують і в сьогоденній Українській державі, яка не так давно отримала незалежність. Тут майже все населення визнає себе за українців, навіть якщо замість української вдома розмовляє ненависною мовою Російської імперії та її попередника Радянського Союзу, який очолювали комуністичні вожді. Хоча той факт, що українська мова виражає життєво важливу сутність мовлення та думок мільйонів людей, — в основному тієї частини України, що найбільше постраждала протягом усієї історії і зазнала впливу як Литви, Польщі, німців та євреїв, так і Росії, — істотно відрізняє її від спірного питання мови галлів — вона жива.

Українська мова не просто існує у свідомості та спілкуванні людей, вона виявляється в досвіді творення літератури мільйонами людей. До них належить і самобутній поет із Волині — Ігор Павлюк. Частиною проблеми українців, що істотно відрізняється від прадавнього кельтсько-германського конфлікту в Ірландії, є близька спорідненість з російською — українська мова належить до східнослов’янських мов разом із російською та білоруською. Тисячу років тому вона була основним говором у Київській Русі, де на той час правили варяги, які потім втратили свою мову і стали слов’янами, а не скандинавами, так само, як вікінги змінилися в Ірландії. Людям, які, як я сам, учили російську з підручників і практично не занурювалися в природне середовище, буде важко зрозуміти українську мову, але до 80% сказаного українською зрозуміло східним слов’янам (білорусам та росіянам, зі старіших частин Росії), тоді, як я можу зрозуміти одне слово з шести чи п’яти.

Але яке славне майбутнє постає перед зором українців, як Ігор Павлюк, людей, що прикладають величезних зусиль до власної гідності та мови! Культура, яка має історію і майбутнє, передовсім майбутнє, що включає нову силу, що врешті-решт вирвалася на волю у найчистішій природній формі! Упродовж історії найкращі українські письменники, до яких, безперечно, належить Микола Гоголь, були змушені пристосовувати свій матеріал, письмо до потреб імперської Росії, яка завжди знаходила час потурбуватися про провінційні захоплюючі українські літературні реалії, але не мала толерантності до безкомпромісного вираження живої української мови і культури — аналогами цього самовираження в наш час є такі митці, як поет-пісняр Володимир Висоцький у Росії чи Боб Ділан в англомовних країнах.

Отже, що означають для України такі люди, як Ігор Павлюк? Я б сказав, саме такі особистості й є відповіддю. Українська мова жива, на відміну від ірландської, як би люди не любили її, як би не жили нею. Галльська не взаємодіє із сусідніми культурами, не говорячи вже про далекі країни. Лише час від часу з’являються переклади галльських творів ірландськими двомовними поетами або ж безнадійно закоханими у красу галльської мови. Сила тропів та образів поезії Ігоря Павлюка настільки могутня, що здатна трансформувати реалії «імперського» російськомовного світу і зробити їх більш зрозумілими східним слов’янам, які останнім шматком хліба поділяться з сусідом. Для мене великою честю є можливість перекладати цю геніальну поезію доступною і зрозумілою англійською мовою. Хоча в цій ситуації криється гірка доля правди — набагато краще внутрішньо я розумію мову своїх предків, хоча знаю її гірше: як композитор та поет-пісняр, який складає ірландські вірші англійською, як перекладач російськомовної літератури англійською, зроблю все можливе, щоб гідно представити Ігоря Павлюка середовищу англомовних читачів, і, думаю, що мені це вдасться, без використання постмодерних літературних течій. Інакше кажучи, мої переклади поезії Ігоря Павлюка мали б сприйматися і звучати так, ніби вони належать вікам, а не просто переклад, підлаштований до ніші популярної субкультури. Це тому, що поезія — саме та безсмертна царина, що живе в епохах — не поп-музика, а вираження культури, яка розвивається і стоїть поряд з іншими гідними, відкритими, інтегральними та захоплюючими світовими літературами. Амінь, кажу вам!

Я познайомився з Ігорем 2006 року, коли він приїздив до Ірландії у складі делегації українських митців. Ми відразу захопилися ідеєю співпраці, але дотривалийвгий час не могли знайти коштів, щоб утілити цю ідею в життя. Дуже багато зусиль доклали, але далі рівня збору інформації про можливих видавців та спонсорів справа не посувалася. І от цього року все скидається на те, що ми можемо всерйоз братися за співпрацю у перекладі поезії.

Саме переклад української літератури й українських поетів дасть можливість англомовним країнам розкошувати словом чи досліджувати літературні скарби цієї держави, і тільки переклади візьмуть на себе всю відповідальність за представлення унікальної української дійсності іноземцям. Поганий чи посередній переклад не зможе повністю розкрити найкраще в сучасній українській поезії, показати, як вона може заполонити й зачарувати читача, не можна навіть сподіватися, що зможеш увіковічнити твори Ігоря Павлюка, якщо неправильно чи неадекатно сприймаєш функціонування англійської. У кращому разі їх чемно приймуть, схвалять, а тоді відправлять на полицю припадати пилом чи у смітник, як такі, що не мають шансів на потенційне вивчення.

Хтось повинен взяти на себе відповідальність за якісний переклад поезії Ігоря Павлюка англійською мовою. Я щасливий, що незабаром зможу завершити розпочате, з допомогою друзів та прибічників Ігоря Павлюка.

Побажайте нам удачі!

        Том Мур,
         Дублін, 14 березня 2010 р.