Джон Веддінґтон-Фезер (John Waddington-Feather, народився в липні 1933 року в містечку Кейлі) — сучасний англійський письменник (наразі мешкає в містечку Шрусбері, що у 3 годинах від Лондона). Збірка його новел для дітей «Quill's Adventures in Grozzieland» здобула Carnegie Medal (медаль Карнеґі), найвищу британську нагороду в царині дитячої літератури. Також Веддінґтон-Фезер здобув медаль Товариства сестер Бронте (Bronte Society Prize) 1966 року, що є надзвичайно престижною у Великій Британії; він отримав міжнародну літературну премію Буртона (Burton Prize) за п’єсу «Часниковий провулок» («Garlic Lane») у 1999 році, а п’ять років тому став першим лауреатом DeWitt Romig Prize (США) за поетичний доробок.

Уже багато років Джон досліджує витоки англійської мови. Сьогодні Джон Веддінґтон-Фезер — відомий британський письменник, який живе в мальовничому містечку Шрусбері. Він залишився вірним традиціям англійської літератури «золотого віку». Пропонуємо на розсуд читачів фрагменти з п’єси «Bill Braithwaite’s Miracle» Джона Веддінґтона-Фезера. Докладніше про автора можна прочитати на його власному сайті: http://www.waddysweb.freeuk.com.

---

 

Джон ВЕДДІНҐТОН-ФЕЗЕР

Чудо Білла Брейзуейта

З англійської переклала Юлія ДЖУГАСТРЯНСЬКА

 

Дія 1

Сцена 1

 

 

Етель. А хто зараз ваш лікар, Емі?

Емі. Молодий лікар Ренсом.

Етель. Гарненький, еге ж? То як у вас там?

Емі. Він чудовий, Етель! Просто чудо і такий джентльмен. Настільки чудесні руки.

Етель. Це велика різниця, Емі, коли у твого лікаря гарні руки. Ти якось більше розслаблюєшся, коли він тебе оглядає — коли доживеш до моїх років та овдовієш, збагнеш, що будь-які чоловічі руки краще, ніж нічого.

Емі (вражено). Е-етель! Як я вже казала, лікар Ренсом надзвичайний. Він мені нагадує одного хлопця, що колись залицявся до мене. Чоловіки якось втрачають із віком уміння торкатися, а молоді кидаються відразу, як бик у ворота. Вони хочуть стрибнути у ліжко, лише зустрівши вас, а коли таки втрапляють туди з вами, то поводяться однозначно і без розмов. Дайте мені нарешті чоловіка, що вправляється своїми руками краще за тебе і знає, що до чого. А позатим, Етель, а що вас сюди привело, вже ж не для того прийшли, щоб зі мною побазікати?

Етель (шепоче, прикриваючись рукою). У мене труби. Протягом минулого року вони в мене надулися, але думаю, що занадто тяжко. (Нахилившись уперед, ще конфіденційніше.) І відтоді я не позбуваюся клопотів. (Вказує на промежину.) Але цей новий лікар, що опікується мною, поступово все налагоджує. Він знає, що до чого. Відколи я під його наглядом, позбулася половини проблем.

Емі. Ви й досі прибираєте у сера Френка Брейзуейта та його брата Джека?

Етель. Авжеж.

Емі. То як вони вам?

Етель. Такі, як і всі холостяки, все чогось їм бракує. Платять мінімум, але й не набридають. Вони дозволяють мені поратися, коли мені зручно, то мені й добре.

Емі. Брейзуейти завжди мали репутацію відлюдьків.

Етель. Сер Френк — не найгірший сорт underneath. Він любить потеревенити, думаю, через самотність. А Джек — навпаки. Ніколи нічого не говорить і живе по-своєму. Він самітник, а ще він єдиний з усіх, кого я знаю, намащуючи маслом тост, кладе значно більше, ніж можна накласти, до того ж йому, кажуть, щастить у грошах, із усією тією нерухомістю. Сер Френк, звісно, також не бідний. Це ж так він заробив собі право власності. «Помилив» свою партію на пару фунтів, кажуть, там здійнявся такий галас.

Емі. А як він заробляє на життя?

Етель. Я точно не знаю. Він називає себе фінансовим консультантом чи якось так і має офіс десь у Лондоні, чи у Лідсі. Схоже на те, що він бере гроші інших людей й інвестує для них у якусь справу, а сам на тому має добрі гроші. У нього вже, певно, мільйон — але він нічогісінько не витрачає, це точно. Ніколи не виїздить — навіть у відпустку, хіба лиш на партійні збори, кажуть, він там займається трубопроводами. Він дуже собою пишається і може цілісінький день протеревенити у Раді чи на зборах. Отут його кузен Джек — повна йому протилежність. Завжди видно, що він — весь у справах. Великі оборудки з нерухомістю. Вони обидва дуже завантажені.

Емі. Такі багатії могли б платити й більше.

Етель. Могли би, чом би й ні, але ж того вони такі й багаті. Вони рахують не лиш фунти, а й пенси. Справді — не знаю, чого я у них застрягла. Певно, звиклася, та й  прибирати у них обох неважко. Головне, що вони залишають мене поратися на самоті, а не так, як решта. А сер Френк завжди мене люб’язно приймає, любить зі мною почаювати. Думаю, це через його самотність, я ж казала.

Емі. Ви чули, що їх кузен, Білл Брейзуейт, повертається до Бредмура з Австралії?

Етель. Та невже?! Після стількох років!

Емі. Щира правда. Бессі Хіггінс казала, а вона має знати. Вона ж збирає всі чутки у Бредмурі. І знає, що там відбувається, краще за «Бредмурський часопис».

Етель. Я знала Білла Брезуейта до його від’їзду. Правду кажучи, його знала кожна дівчина мого віку. Далебі, я й сама ним захоплювалася. Ви ж знаєте, що він у родині — біла ворона? Він любив жінок, і жінки призвели його до падіння. Він мусив хутенько ушиватися з Бредмура, бо його переслідували половина тамтешніх чоловіків. Це було щонайменше тридцять років тому.

Емі. Тепер би його заледве б запримітили — дівчата лягають із парубками, лиш глянувши.

Етель. Він підженився до дівчини на ім’я Міллі Бруксбенк. Ви її пам’ятаєте?

Емі. Трохи.

Етель. Кажуть, троє її хлопчиків — від нього. Всі — викапаний татусь.

Емі. Звісно, я тоді ще мала була, але звідкись пам’ятаю, що Міллі була така тихенька. Раптом зникла зі своєю трійнею, еге ж? Ніхто не знав, куди вона поділася.

Етель. Невдовзі після Білла Брейзуейта.

Емі. А він повертається.

Етель. Тепер надовго.

Емі. Бессі Хіггінс каже, що він написав кузенам, чи не прийме котрий із них його до себе пожити, поки він знайде собі помешкання. Оце вони збираються з приводу його плачевного повернення до Бредмура. Хіба комусь із Брейзуейтів поїздки на південь були на користь?

Етель. Їм усе на користь. Єдиний, хто поїхав на південь, був лікар, Філіп, котрий уклав свій статок у приватні лікарні та ці казкові оздоровчі клініки. Він спеціалізується з пластичної хірургії і регулярно їздить оперувати в Америку.

Емі. Що за пластичний хірург?

Етель. Той, що робить підтяжки на обличчі. Робить надріз на маківці, підтягує те, що обвисло, і відрізає, щоб позбавити тебе від зморшок та подвійного підборіддя. Вважається, що це робить тебе молодшою на вигляд. Але щось мені в це не віриться, коли дивлюся на деяких наших немолодих «зірок». Якби ж вони могли себе побачити збоку!

Емі. Страшно й думати! А що вийде, коли вони понатягають усе скількимога?

Етель. Дістануть мішки під очима і тріщину на підборідді. (Сміються.)

Емі. Ой, Етель, а ви!

Етель. Дякую, та я залишуся така, як є, і буду старітися елегантно. Ні, але ви чули таке? Білл Брейзуейт повертається до Бредмура. (Мрійливо.) Цікаво, який він тепер. Замолоду він був таки красень, але з ним треба було начуватися. Дозволиш йому крок, а він ступне на ярд, розумієте, про що я? Але сподіваюся, тепер йому те все минулося.

Емі. Чоловікові ніколи не минеться, раз він уже таке поклав собі на думці, особливо, якщо він вживає «Віагру». Може, його полум’я вже й не таке яскраве, та трохи жару під попелом іще є.

Голос за сценою. Місіс Емі Еплзуейт до лікаря Ренсома.

Емі. Це мене. До зустрічі, Етель. (Виходить.)

Завіса.

 

Дія 1

Сцена 2

Вітальня пана Френка Брейзуейта. Господар із кузиною Брендою обговорюють свого кузена Білла, який написав усім родичам, що повертається до Англії, щоб померти, та прохає надати йому притулок, поки він знайде собі помешкання.

 

Френк (кидаючи Біллового листа). У мене, в моєму помешканні, він точно не зупиниться.

Бренда. Я не хочу, щоб він зупинявся у нас. Він був закінченим марнотратником у молоді роки, грубіян. Я соромлюся, коли часом у церкві хтось починає мені переповідати, що він був за один. Надбав тій жінці, з якою жив, трьох дітей, а сам і далі крутеляв з іншими по всьому місту. Він не житиме у нашому будинку. Мій Фред цього не дозволить.

Френк. А я маю дбати про добре ім’я Голови муніципальної ради Бредмура. Та я ж ніколи не зможу відмитися, якщо він зупиниться в мене і знову почне валандатися з жінками.

Бренда. Твоя правда, Френку. Усі ми маємо про що подумати. Зрештою, Фредова фабрика із виробництва корсетів та бандажу — найстаріша в Англії. Вони мають дбати про своє добре ім’я.

Френк. Овва, це так новина — то ваші справи непогано йшли всі ці роки.

Бренда. Дідусь Кроуфорд стартував близько століття тому зі своїми Йоркширськими корсетами та милицями Кроуфорда. Наші ремені та бандажі відомі в усьому світі, і ми ніколи нікого не впустимо, не дамо нікому упасти. Авжеж, нам довелося роками спокутувати Білла Брейзуейта. Він робив нас Бредмурським посміховиськом, і я, у моєму віці, не хочу скандалу в домі, коли він повернеться. Ти ж знаєш, горбатого могила виправить.

 

Дзвонять у двері.

 

Френк. Це, певно, наш Джек. Зараз я його впущу. (Виходить і за хвилину повертається разом із Джеком Брейзуейтом.)

Джек. Френк сказав мені, Брендо, що ти також отримала листа від кузена Білла. Набрався зухвалості, еге ж? Виплив тут знову, після стількох років, аби сидіти в кузенів на шиї. Б’юся об заклад — у нього ні пенні за душею. Коли він жив тут, то кидав гроші на вітер жменями. Він поїхав, це ми знаємо — ясно, як білий день, і, б’юся об заклад, він повертається, і це ми також знаємо.

Бренда. Чула, ти останнім часом не надто добре почуваєшся, Джеку. Ти так важко працюєш — може, візьмеш відпустку?

Джек. Я не можу собі таке дозволити!

Френк. Та ну, Джеку. Нам такого можеш не казати. Із усією твоєю маєтністю в Іспанії, ти можеш кинути роботу хоч зараз і пробайдикувати решту свого життя.

Джек. Яка ще відпустка? Робота — ось моя відпустка, до того ж вона дає прибуток. Я був би просто божевільним, якби кинув усе просто зараз, коли справи йдуть вдало, як ніколи. Я ніколи в житті не брав відпустку, і мені й не кортіло.

Френк. Але якщо ти не побережеш себе, то загинеш, Джеку. Ми всі вже давно не діти. Тобі треба зробити перерву.

Джек. Коли я роблю перерву, то тільки хвилююся, думаючи, що відбувається з моїми справами, чи з усім там упоралися в офісі. Мати гроші — це велика відповідальність, Френку. Ти мав би знати. Один хибний рух — і вони пішли, а поряд завжди є хтось, готовй перехопити їх у тебе, люди на кшталт Білла Брейзуейта.

Бренда. Джеку, ти ж, либонь, найбагатша людина у Бредмурі. Тобі слід більше витрачати на себе, насолоджуватися, поки можеш. Бо ж ти їх із собою не забереш.

Джек. Дивись, Брендо. Я знаю, як можна витратити гроші. Я ніколи не брав їх і не давав, і не хочу такого робити у жоден спосіб. Все, що я маю, я заробив і планую зберегти. Присейбі, я і так плачу всі податки.

Френк. А ми не так само?

Джек. Але я б’юся об заклад, що Білл Брейзуейт за все своє життя не сплатив ні пенні податку.

Френк. Паразити, от куди він належить. Завжди на чиїйсь шиї. Куди не підеш у місті, вони там сидять зі своїми жебрацькими мисками, безсоромно смокчуть цигарки та цмулять випивку, наче так і має бути. І їм ще вистачає духу просити у вас на чашку чаю. Чаю! Ми всі знаємо, куди діваються гроші, які ми їм даємо — тринькаються на випивку та наркотики.

Джек. Їх слід посадити у в’язницю — чи у газову камеру. Це збереже нам чимало грошей — якщо їх передушать.

Бренда (шоковано). Ну, Джеку. Ти не можеш таке казати. Звучить, наче слова Гітлера. Це не по-британськи. Їх необхідно змусити працювати, тільки так можна очистити від них вулиці. Бог його знає, де край цій облудній брехні про те, що на вулицях от-от настане порядок.

Френк. Бренда слушно каже. Або примусити їх працювати, або замкнути.

Джек. Це грошей коштує. Ми збережемо мільйони, якщо передушимо їх газом — у гуманний спосіб, звичайно.

Френк (ніяково). Краще замкнути їх, поки порозумнішають. Проблема в тому, що ми утримуємо в’язнів, наче в піонерському таборі. Вони можуть цілими днями байдикувати, дивитися телевізор і робити, що їм заманеться. Зробити в’язнів тим, чим вони є — каторжанами, і чітко розтлумачити їм, чого вони там опинилися. Ніяких там «Це не їхня вина» та інших психо-висків і соціо-белькотів. Кожен із нас у житті отримав тільки виховання. Ми були бідняками, але ж змогли. З Божою поміччю — змогли, еге ж, Джеку? У поті чола і мозолями. Ми не мали такої блискучої освіти, як вони мають зараз.

Джек. Я завжди казав, що нам треба їх позбутися і не дозволяти людям встрягати в таке, поки нас. Зберегти Британію британською.

Френк. Тут ти маєш слушність, Джеку. Одного разу ми вийшли і збудували імперію. Тепер імперія прийде до нас! І з іншого боку — нами керує Брюссель. Найбільша наша помилка на всі часи — вступ до Євросоюзу. Ми субсидуємо всіх решту і самі збанкрутуємо раніше, ніж отямимося. Згадаєте мої слова.

Я перевів свої гроші на зберігання поза межами Британії, і вам раджу зробити те ж саме.

Джек. Я вже свої перевів. Я ж не божевільний. Цей уряд заведе нас у прірву — тим шляхом, як він іде. Викидаючи гроші на соціальні служби і подібну всячину. І ця жебрацька віра в те, навіщо вони передають наші гроші у місця на зразок Африки. Я завжди казав, що доброчинність починається вдома, а всім тим іноземним територіям треба дати змогу подбати про себе самотужки.

Бренда. Мій Фред каже, кузен Білл повертається через те, що Британія надто довірлива. Він вважає, що Білл зламався і тепер потребує, щоб хтось доглянув його старість.

Френк. Що ж, мені він довіряти не хотів. (Дивиться на годинник.) Коли, Філіп казав, він приїздить?

Бренда. Сьогодні ввечері. Вони з Фіоною зупиняться в готелі «Кавендіш» у Герроугейті.

Джек. Це трохи задорого, авжеж? Він міг би мати непоганий номер зі сніданком у Бредмурі за півціни.

Бренда. Ти ж знаєш Фіонині смаки — уся ж така вишукана. Для нашої Фіони — нічого, крім найкращого. Я здивована, що вона зважилася ласкаво приїхати на Північ зі свого палацу в Суссексі.

Джек. Я ніколи її не бачив. Вона в нього друга чи третя? Я же згубив їм лік.

Бренда. Четверта. Ти відстав від часу. З попередньою він прожив усього рік. Вона була знаменитістю, і Філіп був не досить знаменитий для неї. За кого лише вона його не мала, коли вони розлучилися. Але ж він має це зробити. Він колекціонує дружин так, як інші колекціонують антикваріат, тільки його жінки дорожчі та не старовинні. Вони щоразу молодшають.

Джек. Ні, він має одружитися. Ми ж не можемо й далі таке терпіти, авжеж, Френку?

Френк. Я не знаю, яке там таке, Джеку. Якби я зустрів правильну жінку, я б одружився. Але ніхто не поспішав, а тепер я застарий.

Бренда. Ти ніколи не будеш застарим, Френку. На думку міс Райт, ти й досі непогана партія.

Френк. Облиш! Хто за мене тепер піде?

Джек. Я завжди був надто зайнятий, аби морочитися з жінками і все таке.

Бренда. Ти не знаєш, що втрачаєш, Джеку. Ми, жінки, створюємо затишок у житті.

Джек. «Створюємо затишок» — це ти про що?

Бренда. Якщо ти й досі цього не збагнув, Джеку Брейзуейте, то ніколи вже не збагнеш.

Френк (кліпаючи). Вона має на увазі дещо, ну щось таке.

Бренда (лагідно). На ні, справді. Я маю на увазі любов, затишок, турботу одне про одного, як у нас із Фредом. Для того й одружуються. Ми з Фрейдом завжди були партнерами, упродовж усього подружнього життя. Завдяки цьому Кроуфорди такі успішні.

Джек. І грижам.

Бренда. Прошу?

Джек. «Створення затишку», як ти кажеш — це ще не все, що сприяє вашому бізнесу. Є ще й грижі та спайки. Їх щодалі все більше. У мене й самого є. (Вказує на пахвину.) Коли вже надбав таке, треба мати гарний пояс.

Бренда. Сподіваюся, це Кроуфордівський пояс.

Джек. Звичайно. Я завжди купую британське. Я б не довіряв іноземним поясам, навіть, якби й не мав грижі.

Френк. Повернімося до кузена Білла. Ми для цього й зібралися. Отже, ми всі зійшлися на тому, що він не житиме у жодного з нас. Ви ж знаєте, коли він жив у Бредмурі, то захоплювався соціалістами. Трохи не комуністом був якийсь час. Він завжди кричав про нерівність на страйках, коли ще працював. Він буде очевидною перешкодою, якщо, повернувшись, знову візьметься за свої витівки.

Бренда. Тоді він однозначно в нас не зупиниться і не працюватиме на нашій фабриці. У нас гарні стосунки з робітниками, і ми не хочемо, щоб кузен Білл зіпсував їх своїм втручанням.

Френк. І зі мною він не залишиться.

Джек. Як і зі мною. Я знаю, що й Філіп та його пані не запросять його, це точно. Це не їхнє коло спілкування.

Бренда. То де ж він зупиниться?

Джек. Нічліжка тут завжди була.

Френк. Там він теж не може зупинитися. Джеку, подумай про репутацію родини. І не забувай, що цього року я очолюю муніципальну раду Бредмура. Що люди про мене подумають, коли мій кузен опиниться у нічліжці?

Джек. Я знаю пару дешевих мотелів.

Бренда. Де?

Джек. У нижньому краю вулиці Пінфолд.

Френк. Це десь у нижньому місті, так? Він там не може жити.

Джек. Якщо вже на те пішло, у мене є деяка нерухомість, я б здав йому недорого.

Бренда. Гарна думка, Джеку. Якщо він нічого не має, ми б разом склалися і заплатили за нього оренду, за умови, що не надто дорого.

Френк. І якщо ти, Джеку, не підніматимеш плату, поки він житиме там.

Джек. Я такого не зроблю. Поселю його з двома своїми винаймачами, вони доглянуть за ним. (Бренді.) Побачиш його «затишок», Брендо.

Френк. З його приїздом розібралися. Тепер, коли ми вже скінчили, попрошу місіс Сміт накривати сніданок. Вона вже приготувала. (Гукає у двері.) Місіс Сміт, ми вже можемо снідати!

 

Завіса.

 

Дія 1

Сцена 3

Вітальня пана Френка Брейзуейта через певний час. Етель Сміт хутенько прибирає — от-от  приїздять Філіп та Фіона Брейзуейти.

 

Френк. Пані Сміт, переконайтеся, що кімната бездоганна і покладіть свіжі серветки для рук у туалеті. Мій кузен Філіп і його дружина дуже вибагливі, особливо вона.

Етель. Йому так само добре ведеться на півдні з усіма тими клініками, що він понавідкривав?

Френк. Авжеж, добре ведеться. І в хірургії, й у справах — оті його клініки та реабілітаційні центри. Він уже, либонь, мільйонер.

Етель. Вам усім добре ведеться. Ваші зараз би вами просто пишалися. Хто б міг подумати багато років тому, чого досягне родина Брейзуейтів.

Френк. Усі, крім кузена Білла.

Етель. Овва!

Френк. Тому ми й збиралися сьогодні вранці, а ввечері я це обговорю з Філіпом і Фіоною. Кузен Білл повертається до Бредмура.

Етель. То це пані Хіггінс правду казала. Із самісінької Австралії! І для чого? Він жодного разу не приїздив, відколи виїхав більше тридцяти років тому. Тоді я добре його знала. (Мрійливо.) А хто ж у Бредмурі його не знав? Там, де був Білл Брейзуейт, завжди було весело — справдешній чарівник. Йоркширський Еррол Флінн!

Френк (кахикаючи в кулак). Часом аж занадто весело, тому він так швидко поїхав. Але, думаю, ви все це знаєте. Як і все місто.

Етель. Я чула, що він… як би це сказати?.. переходив межу з деякими леді.

Френк. Переходив межу! Та перед його від’їздом половина бредмурських чоловіків хотіли з ним поквитатися. Для решти сім’ї мусило пройти чимало часу, поки те все вщухло, а тепер він повертається, підібгавши хвоста, бідний, як церковна миша.

Етель. Я чула, він надбав статок.

Френк. То ви неправду чули, пані Сміт. Він звернувся до своїх родичів із проханням, чи не може він залишитися тепер із нами — він старий і повертається додому вмирати. Пише, що не має ні копійки і просить допомогти йому, поки знайде собі якесь помешкання.

Етель. Мені, мабуть, неправду сказали, пане Френк.

Френк. Чесно кажучи, пані Сміт, отак, між нами, все це дуже бентежно. Ви ж знаєте, яким він був до поїздки в Австралію. Часи змінюються. Ми всі чогось досягли — усі, крім кузена Білла. Він залишився на дні — без грошей і далі просто марнує життя. Я знаю, звучить жорстоко, але ж це так. Тепер ви знаєте, чому я засмучений, коли думаю, що він робитиме, живучи на гроші родини. Я не хочу, щоб мій кузен зупинив мене зараз, коли я стільки досяг. (Конфіденційно стишує голос.) І ще одне — присягніться, що нікому не скажете?

Етель (уважно дослухаючись). Ні, звичайно. Я ніколи не переповідаю нічого, почутого у цьому домі, пане Френку.

Френк. Мені сказали, що я маю шанси стати членом палати лордів!

Етель. О, пане Френку! Як же ви будете зватися, коли вони зроблять вас лордом?

Френк (помітно пишаючись). Лорд Брейзуейт із Бредмура. Неначе само з уст злітає, правда?

Етель. Щира правда! Тепер я збагнула, що ви мали на увазі стосовно Білла Брейзуейта. Він може долити вам ложку дьогтю в бочку меду.

Френк. Та й інші кузени. Але ж ви нікому анічичирк — поки все не оприлюднять.

Етель. У мене рот на замку.

Френк. Я завжди цінував ваше багатолітнє шанобливе ставлення, пані Сміт. Я неодружений, а ви маєте сім’ю, я завжди цінував розмови з вами, поради, які ви давали мені. Людина у моєму становищі має постійно нашорошуватися, щоб знати, що відбувається у світі. Легко задерти голову і мріяти у хмарах. У моїй роботі слід міцно стояти ногами на землі — і ви мені допомагаєте, пані Сміт.

Етель. Ви завжди міцно стоїте, сер Френк.

Френк (закладає великі пальці в кишені жилета і тримається дуже солідно). Ви слушно кажете. У мені немає снобізму, і навіть коли я стану лордом, я залишуся тим самим Франком Брейзуейтом, яким завжди був. Ніяких ілюзій. Жодних переваг.

Етель. Я впевнена, що ви ніколи не змінитеся, пане Френку. Скільки я знаю вас і вашу родину, ви завжди однаковий. У Бредмурі ви завжди почувалися одним із нас, а не як ті скоробагатьки, що поприїздили та поселилися в хоромах поблизу вересу.

Френк. Місто може змінитися, пані Сміт, але не ми, дякувати Богові. Іноді мені здається, наче я живу в чужому краї, але такі люди, як ви, — неначе якір, та нитка, що веде до старого Бредмура, в якому я виріс. (Дзвінок у двері.) Це, мабуть, кузен Філіп із дружиною та всі решта. Запросіть їх усіх сюди. (Пан Френк стоїть, розставивши ноги, заклавши великі пальці в кишені жилета — весь готовий до справи. Етель повертається зі всіма його родичами і Брендиним чоловіком Фредом, потім виходить. Господар садовить гостей, ручкається з Філіпом і Фіоною.) Філіпе, Фіоно, я дуже радий, що ви до нас таки дісталися. Я розповім, до чого ми тут дійшли перед вашим приїздом. Ми вирішили, що кузен Філіп зупиниться в одного з Джекових мешканців, поки там собі не розбереться, або поки ми з ним не розберемось.

Джек. Немає мови про те, чим він тут займатиметься. Він умів так обходитися з жінками, що, коли він знову візьметься за своє, вони їстимуть у нього з рук. Ви ж чули, як наша прибиральниця, пані Сміт про нього говорила.

Бренда. Вона — так. Вона була однією з тих, кого він причарував наостанок.

Фред. Еге ж, Бренда слушно каже, як завжди.

Бренда. Ти кажеш так, наче заздриш йому, Джеку, але якщо подивитися прямо, кузен Білл завжди ходив до пересічних жінок, а пані Сміт саме така.

Фіона (значно молодша за Філіпа, на ній дороге вбрання і макіяж). Страшенно хочу побачити вашого кузена Білла. Зі слів він просто чудовий. (Роззирається по кімнаті.) Яка у вас тут чарівна віталенька, Френку. (Бере старе фото.) Таке миле фото ваших батьків. Авжеж, я їх ніколи не бачила. Філіпе, любий, а це справді ти? (Показує Філіпові фото.)

Філіп. Коли його зробили, я був, либонь, підлітком. Тоді всі носили довге волосся, а «Бітлз» мали шалений успіх, серденько. Роки наздогнали мене відтоді.

Фіона. Любий, ти й досі красень — хіба що трішечки-трішечки менше на маківочці.

Філіп. А ти, як завжди божественна, люба.

Фіона (пестить його по щоці). Ой, Філіпе, ти такий милий. Ти говориш просто чарівні речі. (Підсмикує міні-спідницю, і всі чоловіки в кімнаті ласо розглядають її, аж поки Бренда не штовхнула ліктем Фреда і той хутко відвів очі.)

Френк. Повернемося до кузена Білла. Ми всі погодилися, що він не житиме ні в кого з нас і Джек запропонував вирішення. Ми не хочемо, щоби паршива вівця нашої родини зрівнялася з нами, чи не так?

Фіона. Паршива вівця? Однозначно — він видається дедалі дивовижним. Вмираю, так хочу з ним зустрітися, Філіпе.

Філіп (хутенько). Тільки не у нас, серденько. Він не буде у нас зупинятися, і баста.

Фіона. Прикро. Він би нас трохи розважив.

Джек. Розважив! Обдурив би.

Філіп. Тільки через мій труп.

Фіона. Але сама лиш моя жвавість зможе приручити його, любий. А може, він приїздить, щоб ходити за мною на повідці. З паршивими вівцями таке трапляється. Врешті-решт, Філіпе, коли ми зустрілися, ти був ясний, мов німб.

Бренда. Фіоно, ти швидко збагнеш, що дістала більше, ніж сподівалася.

Фред. Еге, авжеж.

Фіона. Виходить, він абсолютно неймовірний! Філіпе, золотце, ти справді впевнений, що не хочеш, аби він залишився?

Філіп. Добре! Але на відміну від нас усіх, люба, ти його не знаєш.

Фіона. Але я б хотіла отримати шанс. Ми б могли прихистити його у Лоджі. Він уже стільки років порожній.

Філіп. Брокер сказав мені перед від’їздом, що на нього море запитів. Його орендують раніше, ніж ми повернемося. (Убік, Френкові.) Я, чорт забирай, маю переконатися, що він не житиме за мій рахунок.

Фіона. Чекай, чекай, сонечко, не розмовляй мені поза спину. То про що ви тут?

Філіп. Ні про що, мила. Я розповідав Френку про Лодж.

Френк. Усе, що нам потрібно, — це, так би мовити, єдиний план кампанії. Тоді ми всі будемо знати, що робимо. Ясно, як білий день, що кузен Білл перехитрив нас і тепер нав’язався. Він збіса хитрий жук і взує нас перше, ніж отямимося. Він у жодному разі не зупиниться в мене, бо що ж тоді буде з моєю репутацією в муніципальній раді.

Джек. У мене так само. Я маю клієнтів, з якими доводиться працювати цілісінький день.

Бренда. А ми маємо дбати про міцність родини, авжеж, Фреде?

Фред. Атож, саме так.

Філіп. У мене й так море справ крім того, як опікуватися ним.

 

Стукають у двері, заходить Етель.

 

Етель. Перепрошую, пане Френк, але там прийшов джентльмен, і він хоче вас бачити. Каже, що він репортер із «Хроніки» і що його справа вкрай нагальна.

Френк. Це, мабуть, стосовно муніципальних справ. Я б волів зустрітися з ним, коли ваша ласка. Особі у моєму становищі належить підтримувати стосунки з пресою. Тепер такий час, що газетярі можуть тебе хоч звеличити, хоч спаплюжити. Я повернуся за хвилину.

 

Френк та Етель виходять, решта злегенька перемовляються.

 

Філіп. То як там твої справи, Джеку?

Джек. А, так собі. Ринок нерухомості зараз мертвий, хіба що оживе навесні. А в тебе має бути все гаразд, Філіпе, оренда будинків, клініки краси. Люди завжди потребують відпочинку або догляду, а жінки хочуть бути ще красивішими.

Філіп. Правду кажеш — жодна жінка не хоче старіти, навіть елегантно. Я ніколи не залишуся без клієнтів. Я від початку знайшов правильне застосування своєму медичному фахові — і заробляю гроші. Є ще тільки один спосіб мати зиск із болячок.

Джек. Тобто?

Філіп. Трунарі. Вони переймають естафету там, де я зупиняюся.

Фіона. Любий, давай без бридоти. Ну їх, тих трунарів.

Джек. Вони завжди напоготові, а ніхто з нас не знає, що чекає на нього за рогом.

Фіона. А як там милично-корсетні справи, Фреде?

Фред. Нічогенько.

Філіп. Ще б пак! Як би люди обходились без твоєї підтримки.

Бренда. Можу запевнити, ми робимо все, що в наших силах. Знаєте, більшість наших клієнтів обслуговуються індивідуально. Корсети на замовлення, так би мовити.

 

Входить Френк із Джезом Джонсом, журналістом, давнім приятелем кузена Білла.

 

Френк. Так, так, так, а у мене для вас усіх справдешній сюрприз. Але спершу познайомтеся — Джез Джонс, працює у «Бредмур Геральд». Він давній приятель кузена Білла. Схоже, вони знайомі вже багато років. Джезе — мій кузен Філіп і його дружина Фіона, Джек, якого ви, думаю, знаєте, Бренда і її чоловік Фред, він керує «Опорно-руховою підтримкою та хірургічними корсетами Кроуфорда». Джез приїхав від нашого Білла і має сказати щось таке, що вас здивує. Присейбі, здивує!

Джек. То що ж там із кузеном Біллом?

Джез (вбраний доволі неохайно — старий макінтош, пожмакана сорочка). Я отримав імейл від Білла Брейзуейта, але здивований, що він досі нічого вам сам не розповів.

Бренда. Розповів про що? Та ж просвітіть нас.

Джез. Усьому свій час, пані Кроуфорд. Ви будете приголомшені, коли почуєте такий благовіст.

Філіп. Який благовіст? Він що — скасував свій приїзд?

Джез. Якраз навпаки. Він вирішив приїхати, бо тяжко нездужає,— фактично, він помирає, від раку. Він повертається, щоб розділити свій статок.

Джек. Свій статок?

Джез. Авжеж — усі сорок мільйонів фунтів. (Присутні пороззявляли роти.) Я й подумав, що це вас здивує.

Філіп. Він може зупинитися у нас.

Джек. Або в мене.

Бренда. У нашому будинку повно порожніх кімнат, і йому може знадобитися жіноче піклування, коли він геть хворий.

Френк. Він має зупинитися тут. Я зможу влаштувати йому весь догляд, якого він потребуватиме.

Джек. Ні, Френку, у тебе забагато обов’язків. Ти ж сам казав. Він може зупинитися у мене. Із деякою допомогою, я зможу його доглянути.

Філіп. Йому необхідно буде пожити кілька днів на півдні для акліматизації, а ми маємо найкращі пансіонати у Британії.

Фіона. І, як уже зауважила кузина Бренда, його тішитиме жіночий дотик, тож я зможу забезпечити його увагою, якщо він зупиниться у нас.

Джез. Ви маєте вирішити між собою. Він приїздить до манчестерського аеропорту із Сінгапура — якщо ви захочете зустрічати. Як тільки він напише мені на мейл дату і час приїзду, я одразу вам повідомлю.

Усі. Звичайно.

Джез. Гаразд. Із цим, значить, розібралися. Білл особливо прохав мене повідомити вам новину, коли ви всі зберетеся разом.

Бренда. Він гарно придумав.

Джез. Був би я добрячий грошолюб, повторив би, що там їде до Бредмура кузен вартістю 40 мільйонів фунтів, і, наскільки я знаю, ви — вся його родина і найближчі родичі. Сорок мільйонів фунтів! Подумайте про це. А тепер даруйте, люди, я маю ще одну зустріч, тож мушу бігти.

Френк. Дякую, що повідомили нам, пане Джонс. Ви ж дасте нам знати, коли він приїздить одразу, як тільки дізнаєтесь?

Джез. Так, авжеж. На все краще усім. (Виходить.)

Френк. Дивак він, цей Джез Сміт. Я бачився з ним раз чи двічі. Чув, він почав був готуватися присвятити себе церкві, перед тим, як виїхав і став журналістом. У ньому й досі є щось церковне.

Фіона. Будь-хто, хто приніс би такі новини, як він, мав спуститися просто з неба!

Френк. Це ж просто бомба, еге? Я візьму міцного віскі, ви як? (Іде до серванту наливає випивку.)

Фіона. Зробіть нам із Філіпом великий «Джі енд Ті» з льодом.

Джек. А мені пива.

Бренда. Ви ж знаєте, ми з Фрейдом не п’ємо. Налий нам лимонаду, Френку.

Фред. Та ну, Брендо! Після всього, що ми тут почули, Френку, зробіть мені теж віскі — як собі. І маленьку чарочку вина Бренді — на користь здоров’ю. Кохана, це тебе збадьорить.

Бренда. Тільки раз.

Френк (роздаючи келихи). За кузена Білла!

Усі (салютуючи). За Білла! 

Завіса.

 

Дія 1

Сцена 4 

Наступного дня у лікарняному передпокої.

 

Етель. То я й кажу Ліззі: пам’ятаєте, кажу, Білла Брейзуейта, котрий виїхав до Австралії? А Ліззі мені: «Звісно, що пам’ятаю. Хто з дівчат нашого віку не пам’ятає?» То я їй і кажу: він, кажу, повертається. А вона: «Повертається!» Еге ж, кажу, повертається, сердешний, ще й дуже хворий, але наживши сорок мільйонів статку.

Емі. Е-е, Етель! Не може бути!

Етель. Саме так мені й відповіла Ліззі Берроуз, коли я їй сказала. Він усіх нас обійшов — кажу, а вона відказує: «Не можу повірити!» А я їй кажу: та це щира правда, от як я оце перед вами стою та розказую. Усі Брейзуейти зібралися й говорили про це та про те, хто скільки отримає, коли він умре. Я все чула через двері у будинку їх кузена Френка, в якого я прибираю.

Емі. Етель, та невже!

Етель. Присейбі. Я чула кожне слово  і розповіла Ліззі Берроуз отак, як вам зараз кажу, Емі. Тільки хай це буде між нами, бо пан Френк не хотів би, щоб про це знало все місто.

Емі. Та я ні пари з уст — хіба лишень чоловікові, але він нікому не скаже. Він ніколи нічого зайвого не говорить. Гай-гай, а ми ж лишень на минулому тижні згадували Білла Брейзуейта, еге ж?

Етель. Більше того, Емі, ніхто з них не хотів приймати в себе кузена, поки їм репортер Джез Джонс не сказав, скільки у того грошей. Одразу іншої заспівали. Кожному закортіло, щоб кузен у нього зупинився.

Емі. То він так і не женився? І сім’ї не має?

Етель. Наскільки мені відомо — ні. Ані Джез Джонс, ні його кузени ніколи нікого не згадували. (Стишивши голос.) Але до свого від’їзду він прижив трьох малюків із Міллі Брукшенк.

Емі. Міллі Брукшенк?

Етель. Він жив із нею на вулиці Альберта, і її троє хлопців були схожі на нього, як дві краплі води. Міллі виїхала невдовзі після нього. Тридцять років тому.

Емі. І що з нею сталося?

Етель. Ніхто не знає. Вона знялася й поїхала разом із трьома дітьми.

Емі. То ви кажете, тепер усі його родичі раді його приймати?

Етель. Коли вони дізналися, скільки він має, то мало не побилися за те, кому його приймати. (Стишуючи голос.) Вони ж, знаєте, які жмикрути, ще й скупі, як жиди.

Емі. О, гляньте, Етель. Он той чудовий молодий лікар, про якого ви мені казали.

Етель. Доктор Рейстрік? Знаєте, він мені нагадує Білла Брейзуейта. Чудове волосся, мрійливі голубі очі.

Емі. Якби ж вони всі були такі, як він, але ж ви знаєте про того лікаря, що оглядав мене на тому тижні?

Етель. Доктор Ренсом?

Емі. Еге, він. Так оглядав мене всю, як я прийшла до нього з хворою спиною.

Етель. Це той, хто позбавить вас болю.

Емі. Саме так. (Стишуючи голос.) Він мене і нижче дивився (вказує на промежину).

Етель. І як це впливає на вашу багатостраждальну спину?

Емі. Він сказав, що це має стосунок до моїх болів.

Етель. Стосунок до чого?

Емі. Це один із тих випадків, коли ви пошкодили один орган, а болем віддає в іншому. Він вважає, що я маю грижу, тому оглядав мене там. (Знову вказує на промежину.)

Етель. Але вам ніколи там не боліло.

Емі. Ні. Як і ні в кого з інших його пацієнтів. Він не від того, аби вчинити непристойні дії.

Етель. Хтось має поскаржитися на нього?

Емі. Мабуть, на те, що він недостатньо далеко зайшов! (Регочуть.)

Етель. Тільки не я!

Емі (мрійливо). Не знаю, хто там що каже, він був чудесним! Настільки делікатні руки і такий заспокійливий голос! Але що було найкраще, так це те, що він таки позбавив мене від болю в спині!

Етель. Один із Брейзуейтів працює лікарем. Кажуть, він має палац на півдні і купається в розкошах. Кажуть, він нажив статок на будинках для старих та оздоровчих клініках.

Емі. Та й кузен Джек має копійку, ще й не одну, старий жмикрут. Я розмовляла з пані Гопкінс, яка живе внизу вулиці Емілі, і з її сестрою, що мешкає в одному з будинків Джека Брейзуейта. Їм постійно доводиться просити його про ремонт.

Етель. Він іще замолоду був скупердяєм. Ніколи не зустрічався з дівчатами, бо казав, що йому це не по кишені. Завжди одягався, як бомж, а вбрання купував у благодійних крамницях. Чесно кажучи, я не уявляю, як би це Білл Брейзуейт жив у нього. Геть не можу уявити. Білл полюбляв щовечора сходити випити, зазвичай під руку з дівчиною.

Емі. Як, по-вашому, поводитиметься пан Френк, якщо Білл вирішить зупинитися в нього?

Етель. Пан Френк із них найкращий, хоч забагато про себе думає. Якби він був жонатий, дружина б швидко його виправила. Далебі, він таки непоганий хлопець.

Емі. А цей кузен із півдня, єдиний, хто живе в палаці?

Етель. Думаю, Білл непогано там улаштується. Філіп Брейзуейт був замолоду трохи зухом. Він одружувався безліч разів, ви ж знаєте, і я чула, що його нинішня дружина за віком у дочки йому годиться. Пан Френк каже, що вона його заганяє до мила, але як на мою думку, вона полює за чоловіками, завжди роззирається хто-там-поруч — це з того, що я чула.

Емі. Гай-гай, Етель, та ви ще та! Це вже цікавіше. І що ж далі?

Етель. Як там називаються ті передачі по телевізору — реаліті-шоу? Оце, коли кузен Білл приїде додому, то вони всі дізнаються, що воно таке.

Емі. Мені цікаво, що з цього приводу думають Кроуфорди. Вони ж такі зашорені, правда?

Етель. От так само не можу уявити, щоб кузен Білл зупинився у них. Бренда Кроуфорд страшенно пихата, і міцно тримає чоловіка під каблуком. Вона дивиться на таких, як ми, згори вниз, наче сама бозна-яка цяця. Але якщо Білл Брейзуейт вирішить зупинитися в неї, він скоро її присадить.

Голос іззовні. Пані Сміт до доктора Рейстріка.

Етель (підводячись). Це мене. Я вам дам знати, Емі, що буде, коли Білл Брейзуейт повернеться, він уже ж розворушить Бредмур — звісно, якщо він не занадто хворий — і своїх родичів також!

Завіса.