Дмитро Дроздовський

Нобелівську премію з літератури здобуває Маріо Варгас Льйоса (Перу)

Цього року Нобелівська премія з літератури дісталася славетному перуанцю, політику, філософу і, звичайно, письменнику Маріо Варгасу Льйосі (офіційний сайт письменника: http://www.mvargasllosa.com/menubn.htm) — мабуть, найвідомішому в іспаномовному латиноамериканському світі автору після Маркеса і Борхеса. Шведська академія, яка зробила саме такий вибір, зазначила, що Льйоса (або Льоса в іншій транскрипції) отримав нагороду за «майстерне зображення структури влади  та яскраві образи індивідуального спротиву, бунту і поразки».

Серед найвідоміших творів Варгаса Льйоси— «Війна кінця світу» (La guerra del fin del mundo), «Розмова у соборі» (Conversación en La Catedral) та «Тітка Хулія і писака» (La tía Julia y el escribidor). Для перуанців Варгас Льйоса — письменник, який чи не найточніше зумів зрозуміти душу цього регіону і втілити її в художньому слові. Льйоса — письменник-гладіатор, який, зазнавши політичної поразки, все ж таки ніколи не зазнавав поразок літературних. Льйоса на початку 90-х пробував реалізувати себе в політиці, коли життя в Перу було обплетене корупцією, мафіозними кланами, соціальною несправедливістю, воно потопало в кричущій бідності і небачених злиднях. На жаль, місія перуанського Джорджа Вашинґтона дісталася Алєхандро Толедо десятьма роками пізніше, а Льйоса натомість став членом Іспанської королівської академії (Real Academia Española) і присвятив себе літературі. Мабуть, Льйоса мав би отримати Нобеля ще раніше. Два роки тому шанувальники цього автора створили блоґ на фейсбуці, орієнтований саме на активне просування Льйоси до Нобелівської премії (http://www.facebook.com/group.php?gid=7880586310). Після здобуття запланованої перемоги, блоґ припинив своє існування.

Льйоса — один із найвизначніших авторів сучасної латиноамериканської літератури. Він народився 28 березня 1936 в м. Арекіпа. Навчався у військовому училищі Леонсіо Прадо, а далі — в Університеті Сан-Маркос. Перший роман Льйоси «Місто і пси» («La cіudad y los perros», 1963) спричинив у Лімі скандал, після чого книгу було спалено (цей випадок продовжив історію спалювання книг, які зазіхнули на суспільну мораль). Роман цей, проте, зазіхнув не стільки на мораль, скільки на перуанську армію, показавши, які безчинства дідівщини в ній існують. У романі «Зелений будинок» (La casa verde, 1968) центральні теми насильства й відчуження розвиваються одночасно в п'яти сюжетах. Письменник використав техніку монтажу — з миттєвими перемиканнями часу й місця дії й множинних точок зору. Роман «Розмова в Соборі» («Conversacіón en La Catedral», 1969) показує корумпованість перуанського суспільства в період диктатури М. Одрії (1948—1956). На жаль, українська культура не може похвалитися великою кількістю перекладів цього автора українською: (новела «Гість» у перекладі А. Перепаді («Всесвіт», 1976, №2) та роман «Хто вбив Паломіно Морено?» в перекладі Л. Олевського й С. Борщевського («Всесвіт», 1988, № 8). Ось і все…

2008 року в журналі «Всесвіт» (№ 5—6) і 2010 (№3—4) надруковано ексклюзивне інтервʼю із Льйосою, яке він дав через кореспондента «Всесвіту» в Перу Хусто Ліпе (переклад Г. Верби). Як зазначив у цьогорічному ексклюзивному інтервʼю «Всесвіту» Льйоса: «Перу — це колодязь антагонізмів. З одного боку, це абсолютно модерна країна 21 століття, і водночас існує інше Перу, замкнене в собі, напрочуд первісне. З одного боку, виникають певні забобони, а з іншого — образа. А потім зʼявляється оце ідеологічне божевілля екстремістів. Воно бере свій початок у 50-х роках, набирає сили в 60-х і відображає світогляд догматиків маоїстів-екстремістів. «Сендеро» несе найбільшу відповідальність, це первинне джерело. Проте воно не єдине, були й інші угруповання, ціла екстремістська культура революцій, де переконані, що демократія нікуди не годиться, що вона тільки прикриває експлуататорів, що тільки шляхом безпосередніх акцій та войовничої пропаганди збройна боротьба може принести соціальну справедливість». Льйоса є палким прихильником створення Музею національної памʼяті в Перу. Цей Музей, на думку письменника, має фіксувати дані про найжахливіші соціально-політичні катастрофи своєї країни, вивчати на фаховому історичному рівні архівні матеріали, щоб подавати обʼєктивну інформацію про трагічні сторінки перуанської історії, про свої, перуанські голодомори і репресії в минулому…