Роксолана Зорівчак  

УКРАЇНІСТИКА В ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОМУ ЖИТТЄПИСІ  ПРОФЕСОРА ЮРІЯ ОЛЕКСІЙОВИЧА ЖЛУКТЕНКА

До 95-річчя з дня народження

 
Все, що мав у житті, він віддав
Для одної ідеї,
І горів, і яснів, і страждав,
І трудився для неї.

    Іван Франко

 

Проф. Ю. О. Жлуктенко [18 (31). VIII 1915, с. Олександрівка, тепер Новомосковського району Дніпропетровської обл. — 4. II 1990, Київ] — найвидатніший український германіст другої половини ХХ ст., який мислив категоріями української науки. Уся наукова діяльність дослідника, надзвичайно широке коло його творчих інте­ресів і масштабність пошукового доробку сприяли активізації української філології в кон­тексті світової науки, поглибленню заходо- та сходознавчих студій, значному розвитку іноземної філології в Україні. Багатоаспектні й різнобічні його праці, спов­нені лінгвістичної спостережливості та творчих роздумів, — зразок наукової довершеності для багатьох поколінь філологів. У численних галузях української філології, зокрема в загальному мовознавстві, гер­маністиці, соціолінгвістиці, контрастивній лінгві­стиці, методиці викладання іноземних мов, методиці викладання української мови як іноземної, пси­холінгвістиці, перекладознавстві, лексикографії, фразеології, учений часто був першопрохідцем, «піонером з сокирою важкою» (П. Куліш). Він намагався підняти до найвищого рівня рідну філологію, усвідомлював необхідність досліджувати рідну мову, рідну словесність у світовому філо­логічному контексті. Професор постійно дбав про джерела збагачення інтелектуального потенціалу нації, у дуже складні часи докладав неймовірних зусиль заради ідеї національного відродження в науці. Його породив наш рідний край, його виховували й формували суворі, часто трагічні, обставини цього краю, Він — його невід’ємна, невіддільна частина.

У США часто проводять класифікації професорів, причому деякі характеристики (на зразок «absent-minded professors») змушують не приховувати усмішки. Є «професори старого європейського зразка», є «професори-бізнесмени», «професори-артисти» та ін. Юрій Олексійович не вписується в жодну з тих схем — у його особі вшановуємо Професора-патріота, Професора-подвижника.

Юрій Олексійович був аристократом духу, людиною глибокого філологічного хисту, енциклопедичних знань, надзви­чайної доброзичливості, принциповості й ви­могливості, невсипущої енергії. Він завідував кафедрою іноземних мов у Київ­ському інституті кіноінженерів (1946­–54), Київському інституті народного господарства (1954–69). Чимало років Ю. Жлук­тенко був деканом факультету романо-германської філології (1969–1978) Київського державно­го університету ім. Тараса Шевченка, завіду­вачем та професором кафедри англійської філології, головою Спеціалізованої ради для захисту докторських та кандидатських дисертацій. В Інституті мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР учений у 1975–1980 рр. очо­лював створений ним відділ романо-германського мовознавства, а в 1988–1989 рр. працював провідним науковим співробітником у відділі загального мовознавства. Був також багаторічним головою редколегії серійних філологічних видань Київського державного університету, членом редколегій журналу «Мовознавство» і збірника «Іноземна філологія» при Львівському державному універ­ситеті ім. Івана Франка [9–12].

Протягом сорока п’яти років Ю. О. Жлук­тенко докладав колосальних зусиль для становлення науко­вого філологічного життя в Україні, зокрема у германістиці та романістиці. Завдяки йому факультет романо-германської філології Київського університету стрімко зріс і перетворився в провідний центр філологічної науки не тільки в Україні, а й загалом в СРСР (тоді це важило дуже багато).

Великі заслуги Професора на педагогічній ниві: він виплекав та загартував чималий загін висококваліфікованих учителів, зокрема германістів та романістів. Намагаючись відновити традиції орі­єнталістики в Україні, так фатально знищені в 1930-ті роки, Професор домігся впровадження китайської, японської та араб­ської мов до навчальних програм Київського університету. На цьому шляху було чимало труднощів: треба було знайти викладачів, «добитися» квартир та прописок для них, потрібен був дозвіл Мі­ністерства вищої та середньої спеціальної освіти СРСР. Юрій Олексійович писав з цього приводу до мене 12 cічня 1972 р.: «Наше МВССО виявилося в цих питаннях надто боязким і нерішучим. Часом взагалі сумніваєшся, навіщо ця інстанція за­тверджена». Маю чимало листів від Професора. Оберігаю свою коштовність.

Юрій Олексійович був науковим керівником 46 канди­датських дисертацій. Лише в 1984/85 н. р. він керував шістьома пошукувачами, що успішно захистили кандидатські дисертації. Допомагав своїм аспірантам і пошукувачам не тільки в осмисленні лінгвістичних концепцій, у формуванні власних, — неодноразово перечитував початкові варіанти їхніх перших спроб і, як, бувало, говорив, «проходився по них з віничком і вимітав стилістичні огріхи». Звертав велику увагу на поетику наукового мовлення. Прочитавши розділ моєї кандидатської дисертації, Юрій Олексійович писав у листі від 14 квітня 1976 р.: «Далі треба все ж замінити ті «етранжизми», без яких можна обійтися. Справа не тільки в тому, що краще: «мовний» чи «лінгвальний», скільки в тому, що в тексті весь час мерехтять слова латинського походження, які не здаються конче потрібними». Допомагав у виборі теми та в праці над докторськими дисертаціями майже всім теперішнім докторам наук Украї­ни, германістам та романістам. Завжди умів допомогти, підбадьорити. Напередодні захисту моєї докторської дисертації 24 листопада 1986 р. Професор писав до мене: «У Вашому захисті зацікавлені всі, причому, мабуть, більше, ніж Ви самі. Республіці потрібні доктори з перекладознавства. Мине ще кілька років, і ВАК не дозволятиме навіть опонентом запросити доктора, який сам захищав дисертацію з іншої спеціальності». А скільки разів Юрій Олексійович виступав опонентом на захистах дисертацій, кандидатських та докторських, скільки симпо­зіумів та конференцій організував — того й не злічити.

Перша друкована праця Ю. О. Жлуктенка — рецензія на самовчитель латвійської мови Н. Паегле — датується 1947 р. Журнал «Мово­знавство» за 1990 рік засвідчує плідну працю уже безнадійно хворого науковця в останні місяці його життя. Так, у ч. 1 за 1990 р. уміщено статтю І. Огієнка «Про українські приголосні», що її підготував до друку Ю. О. Жлуктенко; у другому числі — рецензію Професора на тритомний довідник «Современные зарубежные лингвисты», що його видав Інститут наукової інформації АН СРСР (М., 1981—1989); у четвертому — розвідку «Сучасні проблеми теорії і практики мовного планування». 1991 р. опубліковано окремим виданням працю Ю. О. Жлуктенка про акад. М. Я. Калиновича за редакцією проф. Л. С. Па­­ла­марчука (теж, на жаль, уже покійного). Загалом Ю. О. Жлуктен­ко опублікував біля 250 наукових праць, був ре­дактором та рецензентом багатьох вартісних видань.

Брак навчальної літератури у післявоєнні роки змусив Ю. О. Жлук­тенка систематично видавати підручники, науково-методичні по­сібники, довідники з граматики англійської, французької, німецької мов. 1965 р. Юрій Олексійович стажувався у Джорджтаунському університеті у Вашингтоні (це був єдиний випадок, коли вчений мав змогу побувати в англомовному світі і загалом за кордоном), де прослухав курс лекцій з методики викладан­ня англійської мови відомих американських лінгвістів, структуралістів та методистів, Ч. Фріза й Р. Ладо, які зробили також чималий внесок у розвиток контрастивної лінгвістики. За курсом цих лекцій та на основі наукових праць і підручників названих авторів дослідник публікує вартісний посібник «Навчання іноземних мов за методичною системою Ч. Фріза — Р. Ладо» (1969).

1974 р. виходить україномовний підручник «Вступ до германського мово­знавства» (друге доповне­не видання — 1978 р., третє — 1986) пера Ю. О. Жлук­тенка та Т. А. Яворської [7–8]. У ньому подано матеріал, необхідний для вивчення та­ких фахових дисциплін, як історія мови, тео­ретична й практична граматика, теоретична фо­нетика, лексикологія і стилістика англійської та німецької мов.

Ю. О. Жлуктенко започаткував в українсь­кій науці контрастивну лінгвістику, дослідження мовних контактів та взаємодії мов з українською мовою як складовою. Най­глибше досліджував учений англо-українські та німецько-українські зв’язки. Для опрацювання методології контрастивних досліджень широко використовував здобутки польської, чеської, американ­ської, угорської шкіл контрастивістики (а в ці роки було це, делікатно висловлюючись, над­звичайно складно).

1960 р. Ю. О. Жлуктенко публікує першу в історії мовознавства «Порівняльну граматику англійсь­кої та української мов», присвячену контрастивному аналізові англійської та української мов на граматичному рівні. Автор звертає велику увагу на типологію розхо­джень, що важливо для практики перекладу.

1977 р. за редакцією проф. Ю. О. Жлуктенка побачив світ навчальний посібник «Німецько-українські мовні паралелі (Порівняльно-типоло­гічна граматика)». У першому його розділі під заголовком «Синхронно-порівняльна, або конфронтативна лінгвістика» учений викладає концепцію зіставних досліджень. Чимале значення для розвитку контрастивних студій в Україні (зокрема в ужитковому аспекті — щодо методики викладання іноземних мов) мав збірник «Нариси з контрастивної лінгвістики» (1979), відповідальним редактором та одним з авторів (розділ «Контрастивний аналіз як прийом мовного дослідження») якого був Ю. О. Жлуктенко. Теоретичним засадам контрастивістики присвятив учений чимало статей, зокрема: «Контрастивна лінгвістика. Проблеми і перспек­тиви» (1976, у співавторстві з В. Н. Бубликом), «Контрастивна лінгвістика і типологія» (1977), «Про деякі питання контрастивного аналізу мов» (1978), «Контрастивний аналіз текстів» (1979), «Інтернаціоналізми в процесах зіткнення мов» (1980), «Аспекти контрастивної лексикології» (1989). У них Професор уперше в історії зі­ставних досліджень в Україні розробив концепцію кон­трастивної лексикології, обґрунтував її прин­ципи й методи. 1981 р. з ініціативи та за ре­дакцією вченого побачила світ колективна моногра­фія «Порівняльні дослідження з граматики англійської, української та російської мов». У ній подано наслідки проведеного унілатерального контрастивного аналізу англійської мови стосовно української та російської. Ю. О. Жлуктенко написав до неї розділи «Основи контрастивного аналізу мов», «Числів­ник», «Складне речення».

Ю. О. Жлуктенко — перший науковець Украї­ни, що наважився (у тодішніх надскладних обста­винах) досліджувати канадський та аме­ри­канський територіальні варіанти української мови з погляду контрастивної лінгвістики та соціолінгвістики.

Перебування у США дало можливість Юрію Олексійовичу познайомитися ближче з мовною ситуацією серед етнічних українців там. Хоча його кандидатська дисертація була присвячена англійській граматиці («Дієслівні постфікси в сучасній англійській мові», 1954 р.), докторську дисертацію він присвятив українсько-англійським мовним відносинам у США і Канаді. Важко було працювати над цією дисертацією, бо як матеріалом досліду необхідно було обмежитися лише так званою «прогресивною» пресою еміграції. Захищати дисертацію довелося в Ленінграді.

Брак літератури постійно пригноблював дослідника. У листі до мене від 5 лютого 1969 р. Він писав: «Якщо у Вас буде змога, то мене дуже цікавить робота така: Foster J. M. Slavic in North America: An exploratory study into the language of Ukrainians in the U. S. A. (Slavica, No 53), Winnipeg, 1965. Крім того, мене повідомили, що в журналі «Сучасність» і ще десь було вміщено дві (а може й більше) рецензії на мої праці («Українсько-англійські міжмовні відносини» і «Мовні контакти»). Здається, написав їх П. Ковалів». Коли я одержала від Юрія Олексійовича цього листа, прізвище П. Ковалів нічого мені не говорило. Юрій Олексійович, очевидно, знав чимало про цього видатного українського мовознавця, що до 1941 р. викладав в Київському університеті, а тоді опинився на еміграції. В іншому листі (від 30 червня 1969 р.) знаходимо: «Праця д-ра Мандрики про українську літературу в Канаді дуже б мене цікавила, але то річ недосяжна».

Монографія «Українсько-англійські між­мовні відносини. Українська мова у США і Канаді» (1964) — перше дослідження (у повному розумінні цього слова) взаємин між україн­ською та англійською мовами в англомовному світі [6]. Тут також уміщено словник англіцизмів у мовленні ук­раїнських іммігрантів, що налічує 800 слів та словосполук. 1966 р. дослідник публікує монографію «Мовні контакти. Проблеми інтер­лінгвістики», присвячену ключовим питанням взаємодії мов. У ній розглядаються різні види впливу однієї мови на іншу, умови, в яких від­буваються мовні контакти, досліджується суть двомовності та її різновидів (індивідуальна двомовність, групова та ін.).

Статусу української мови в лінгвальній ситуації США та Канади, синтаксичним і лек­сичним впливам англійської мови на українську іммігрантську мову, топоніміці Канади присвятив науковець, опріч своєї докторської дисертації, низку статей («Становище мов іммі­грантських національних груп у Сполучених Штатах Америки», 1971; «Українізми в топо­німіці Канади», 1971; «Англійські синтаксичні впливи в мовленні українців США і Канади», 1973; «Канадський національний варіант анг­лійської мови й поняття канадизму», 1975 та ін.) і монографію «Українська мова на лінгвістичній карті Канади» (1990, опубліковано по­смертно). У ній науковець обґрунтовує найважли­віші демографічні та мовно-культурні характе­ристики сучасної української етнічної групи в Канаді: її кількісний склад, територіальне розміщення, соціальний та культурно-освітній рівень, ступінь збереження етнічних ознак. У цій праці, як і в попередніх студіях про українсько-англійські зв’язки, автор на багатому фактажі доводив, що двомовність вихідців з України не обов’яз­ково веде до вторинної одномовності, тобто до повного переходу на англійську мову, ос­кільки двомовці, як правило, розподіляють фун­кції двох мов, закріпляючи за ними певні сфери вжитку. Це твердження Юрія Олексійовича спростовувало поширену в соціолінгвістиці концепцію перехід мови як обов’язкового й неми­нучого стану розвитку двомовності (т. зв. «language shift», див. праці У. Вайнрайха та ін.). Монографія цікава також з погляду дослідження канадського варіанту англійської мови, деякою мірою відмінного від американського [18].

Слід зазначити, що славістика в англомовному світі розвивалася досить повільно. Приміром, лише призначенням К. Г. Андрусишина професором і завідувачем новоутвореної кафедри славістики Саскачеванського університету в 1945 р. започатковано славістику на університетському рівні в Канаді [17, c. XIII]. А українці проживали там масово з 1891 р.

Історія України склалася так трагічно, що українська мова — головний чинник формування нації в умовах бездержавності — майже ніколи не мала нормальних умов для свого розвитку на батьківщині. Ще важчим був її шлях поза межами рідної землі, ще крутойдучіші стежини довелося долати, щоб здобути певне місце в світовому контексті. Ось чому методика викладання української мови як іноземної ще донедавна перебувала в зародковому стані. І отут велика заслуга проф. Ю. О. Жлуктенка. Започатковуючи методику викладання ук­раїнської мови для англомовлян, Ю. О. Жлук­тенко написав (у співавторстві з Н. І. Тоцькою та Т. К. Молодід) підручник української мови для англомовних студентів вищих навчальних закладів — «Ukrainian» (два видання: 1973, 1978). Ще наприкінці 1996 року повинно було вийти третє видання «Ukrainian» у ви­давництві «Вища школа» в доопрацюванні Н. І. Тоць­кої, але, на жаль, воно дотепер не вийшло.

1989 р. разом з Н. І. Тоцькою проф. Жлуктенко опублікував посібник «По­чатковий курс української мови» — «Elementary Ukrainian». Згадані ви­дан­ня відзначають­ся надзвичайно послідовною методикою викладу з урахуванням контрастивного аналізу україн­ської та англійської мов на всіх лінгвальних рівнях, глибинним знанням української мови та українського побуту, орієн­та­­цією на кодифіко­вані норми української мови. А видавати їх в умовах тоталітарного режиму було нелегко. «Нарешті з’явився сигнальний примір­ник нашого підручника української мови «Ukrаіnіаn»,— писав Ю. О. Жлук­тенко у листі від 10 грудня 1973 р. — обскубаного до невпізнаності, але все ж з дея­кими ознаками колишнього оригіналу».

Разом з російськими дослідниками Г. В. Степановим, О. Д. Швейцером, А. І. Домашнєвим, О. О. Леонтьєвим плідно працював Професор зі своїми учнями в соціолінгвістиці, розробляю­чи теорію варіативності літературних мов та інші ключові проблеми. Створена ним українська соціо­лінгвістична школа заслужила міжнародне визнан­ня, передусім завдяки глибокій розробці проб­лем функціонування та розвитку різних типів мовлення у конкретному соціальному контек­сті. 1979 р. за редакцією Ю. О. Жлуктенка та О. О. Леонтьєва у видавництві Київ­ського університету виходить колективна моно­графія «Психолингвистическая й лингвистическая природа текста и особенности его восприятия». У 1981 р. за редакцією Ю. О. Жлуктенка опубліковано колективну монографію «Варианты полинациональных литературных языков» [1].

Велику увагу проф. Жлуктенко звертав на перекладну літературу. Вплив перекладної літератури на світовідчуття людства — загальновизнаний. Правда, невідрадні наші обставини були причиною того, що ми значно запізнилися з багатьма перекладами. Якщо перший англомовний переклад Гомерової «Іліади» (Дж. Чепмена) датується 1611 р., «Одіссеї» (також Дж. Чепмена) — 1614–1615 рр., а досконаліший переклад «Іліади» Е. Поупа — 1715–1716 рр., «Одіссеї» — 1725–1726 рр., то перший український переклад (за жанром — переспів) «Іліади» (Омирової) С. Руданського датується 1872, 1875–1877 рр., а «Одіссеї» П. Ніщинського — 1890 р. Досконалий (очевидно, для свого часу) російський переклад Шекспірової трагедії «King Lear» (під заголовком «Король Леар») опубліковано 1809 р. тощо…

Внесок проф. Ю. О. Жлуктенка в становлення українського перекладознавства як окремої філологічної дисципліни, зокрема навчальної — дуже вагомий. Він був першим нашим перекладознавцем-лінгвістом, до того ж германістом. Науковець посприяв тому, що в 80-х роках теорія перекладу як лінгвістична дисципліна ввійшла до числа спеціальностей, затверджених ВАК СРСР як предмет дисертаційних досліджень. Ю. О. Жлуктенко та О. І. Чередниченко були ініціаторами заснованого 1979 р. постійного друкованого органу з перекладознавства в Україні — «Теорія і практика перекла­ду». Сміливцями були наші дослідники! Адже «так звану» школу українського художнього перекладу (як висловлювалися провідники офіційних директив) безжально критикували та засудили до небуття на IV Пленумі Правління Спілки письменників України 27 березня 1973 p. [15]. Як член редколегії, Юрій Олексійович намагався, щоб у центрі уваги авторів була передусім українська література: те, що і як вона засвоює, чим живиться, і те, що і яким чином віддає, якою мірою сприяє розвиткові світової літератури.

З ініціативи Професора редколегія журналу опрацювала анкету «З творчої майстерні перекладача», щоб глибше познайомити читачів із творчістю українських майстрів художнього та наукового перекладу, із «секретами» їхнього мистецтва. На анкету прийшло чимало відповідей. Зокрема, цікаву інформацію подали Г. Кочур (Теорія і практика перекладу. — 1992. — Вип. 18) та А. Содомора. (Теорія і практика перекладу. — 1994. — Вип. 20). Без цього матеріалу не обходиться жоден дослідник творчості цих Майстрів.

У 1960–80-х рр. Професор був причетний до кожного перекла­до­знавчого дослідження в Україні — якщо офіційно не керував роботою, то був або неофіційним порадником або ж опонентом.

Під орудою Ю. О. Жлуктенка захистили перекладознавчі дисертації та дисертації зіставного плану: Р. П. Зорівчак — 1976 р. кандидатську дисертацію «Фразеологія письменника як проблема перекладу (на матеріалі перекладів поетичних творів Т. Г. Шев­ченка англійською мовою)», а 1987 р. докторську «Лінгвостилістичні характеристики художнього тексту і переклад (на матеріалі перекладів української прози англійською мовою)»; В. П. Скнар «Дієслівні соматичні фразеологізми сучасної англійської мови (у зіставленні з однотипними одиницями української мови)», 1978 р.; В. В. Мірошниченко «Лексико-семантична актуалізація компонентів змісту в перекладі художнього тексту», 1982 р. та ін. Чимало праць рецензував Ю. О. Жлук­тенко, редагував, зокрема навчальний посібник «Практичний курс перекладу» О. Є. Семенця і О. М. Панасьєва 1982 р.

Перекладознавчі розвідки Професора — «Проблеми адекватності перекладу» (1981, у співавторстві з О. В. Двухжиловим), «Серійні аналогічні неологізми як проблема перекладу» (1984), «Мов промінь сонця: Твори Шевченка в Нідерландах (фризькою мовою)» (1988), «Проблеми іншомовної інтерпретації Шевченкового слова» (1989) та ін. — відзначаються багат­ством фактажу, глибокими й вивіреними теоре­тичними узагальненнями, утвердженням сутності художнього перекладу не лише як міжмовного, а й міжкультурного зв’язку виняткової іоносфери, яку людство творить заради свого ж таки повноцінного життя, великою увагою до особистості перекладача. Його працям властива новизна у підході до досліджуваної проблеми, тонке відчуття слова в його структурно-семантичних, стилі­стичних, контекстних і дериваційних зв’язках, у міжмовних і міжкультурних асоціаціях. Вони сприяють удосконаленню якості, майстерності перекладів, розробляють методику перекладознавчого аналізу, переконують, що найважли­віша річ, якою не можна поступатися ні в чому — це зразковість, краса і правильність мови.

1982 р. київське видавництво «Дніпро» опублікувало англомовну антологію української радянської поезії «Anthology of Soviet Ukrainian Poetry». 1988 р. вийшла в Англії в серії видань ЮНЕСКО дещо відмінна версія цієї ж антології під назвою «Poetry of Soviet Ukraine’s New World: an Anthology». У статтях Ю. О. Жлуктенка «Англійська антологія української радянської поезії» («Всесвіт», 1987, № 12), «Українська радянська поезія — англомовному читачеві» («Теорія і практика перекладу», 1988, вип. 15) фахово охарактеризовано ці два видання. Роздуми проф. Жлуктенка надзвичайно важливі для нас тепер, коли українську римовану поезію передають в англомовному та німецькомовному світі дуже часто неримованою — див., приміром, антологію української поезії XX ст. в англомовних перекладах «Сто років юності» (Львів, 2000), вірші Ліни Костенко в перекладах М. Найдана, перші випуски довгоочікуваного журналу «Ukrainian literature», редактором якого є відомий канадський україніст М. Тарнавський. Звичайно, перекладати вільним віршем значно легше, але вільний вірш часто усуває з перекладів саму поезію.

Дуже вагома, передусім для історії українського художнього перекладу, стаття «Діяльність академіка М. Я. Калиновича в галузі художнього пере­кладу» [4] про перекладацьку діяльність М. Я. Калиновича у 1920–30-і рр. — твори Максима Горького, Г. Велса, Е. Золя, Джозефа Конрада — та при­скіпливо проаналізовано переклади творів англійського мариніста з акцентом на відтворенні в перекладі образності, особливостей експресивного синтакси­су. Автор статті підкреслює, що в двадцяті — тридцяті роки в перекладацтві брали активну участь мовознавці — проф. Є. Тимченко, академіки А. Крим­ський, М. Калинович [4, с. 43]. 1988 р. «Мовознавство» публікує дуже вагому статтю Професора «Контрастивні аспекти терміносистем і науковий переклад» (1988, № 6), що є розлогою рецензією на монографію Ф. А. Цит­кіної про зіставну термінологію та науково-технічний переклад.

Ю. О. Жлуктенко задумував провести дослідження сприйняття найвеличнішої пам’ятки старокиївської доби — «Слова о полку Ігоревім» в англомовному світі. Мріяв опублікувати всі англомовні переклади «Слова...» з відповідними коментарями. Лише в ХХ ст. «Слово...» перекладали англійською мовою сімнадцять разів, отже, матеріал для перекладознавчого аналізу — надзвичайно багатий, зокрема з погляду множинності перекладів. До 800-річчя «Слова...» Ю. О. Жлуктенко опублікував у збірнику «Теорія і практика перекладу» (1985, вип. 12) першу в українському перекладознавстві статтю про англомовну Словіану. Щоправда, дослідник всебічно, на всіх текстових рівнях, проаналізував лише переклад І. В. Петрової, опублікований уперше в Тбілісі 1958 р., а 1981 р. перевиданий в Москві. Але в умовах тоталітарного режиму неабиякою мужністю (а, може, і відчайдушністю) було вже те, що Ю. Жлуктенко подав повну бібліографічну інформацію про переклади П. Крата — В. Кіркконела, Д. Ворда та ін.

Чимало зробив учений для примноження здобутків українського перекладного словни­карства — після розгрому Інституту української наукової мови (1930) дуже запущеної ділянки нашої лексикографії. Він був співукладачем (разом з М. Подвезьком) першого післявоєнного українсько-англійського словника (1952). У 1974 р. вийшов за його редакцією (укладачі — М. Подвезько, М. Балла) англо-український словник на 65 тис. слів. У 1988 р. цей словник без будь-яких змін щодо правопису чи доповнень перевидав в Едмонтоні Канадський інститут українських студій. На його ж основі укла­дено шкільний англо-український словник на 20 тис. слів (1978, 1984, 1991, 1994). У 1982 р. вийшло перше, а в 1987 — друге видан­ня українсько-англійського словника на 20 тис. слів, одним з укладачів і редактором якого був Ю. О. Жлуктенко. Нове видання редагованого Юрієм Олексійовичем «Англо-укра­їнського та українсько-англійського словни­ка» (близько 40 тис. найуживаніших англій­ських та українських слів і словосполучень) побачило світ лише 1995 р. через наші (може й штучно інтенсифіковані) паперові нестачі. У 1987 р. розпочав учений підготовку до ук­ладання великих англо-українського та ук­раїнсько-англійського словників, підібрав уже компетентний авторський колектив із 26 осіб. Але невбла­ганна смерть обірвала ці задуми. Очевидно, він щиро радів би найновішим досягненням нашої лексикографії в цій ділянці — двотомовим «Англо-українським словником» на 120 тис. слів, що його уклав М. І. Балла (Київ, 1996), та однотомовим «Великим українсько-англійським словником» на 150 тис. слів, що його уклали Є. Ф. Попов і М. І. Балла (Київ, 2001).

Вивчати мови інших народів Ю. О. Жлуктенко ніколи не припиняв. Намагаючись збагатити українську перекладну літературу творами ма­ловідомих в Україні літератур, він опанував фризьку й фламандську мови. 1984 р. у співав­торстві з О. В. Двухжиловим написав Профе­сор монографію, присвячену фризькій мові [3]. У ній уперше в радянському (інколи без цього визначення не обійтися) мовознавстві розглянено історичний розвиток фризької мови, її фонетику, систему правопису, граматику й словотвір. 1988 р. у журналі «Вопросы языкознания» науковець опублікував рецензію на перший том академічного «Wurdboek fan de Fryske taal» («Словника фризької мови») [2].

У липні 1983 р. «Всесвіт» опублікував роман «Верша» видатного сучасного фризького прозаїка Рінка ван дер Вельде (уперше у то­дішньому СРСР), що його переклав Ю. О. Жлуктенко, а також студію про фризьку літера­туру «Світ героїв Рінка Ван дер Вільде», до речі, знову ж таки першу в радянському літературознавстві, що її написав учений у співавторстві з донь­кою — Н. Ю. Жлуктенко. У статті автори наголошують на тому, що у ХХ ст. фризькі письменники широко вдалися до перекладів, щоб таким чином підвищити рівень власної майстерності.

Роман «Верша» присвячено боротьбі фризького народу проти гітлерівців під час Другої світової війни. Дія роману охоплює всього декілька днів із життя фризького рибалки. Розповідь про моторошні події у фашистській катівні переплітається спогадами, і таким чином перед читачем постає образ головного героя, що все життя був борцем за демократичні ідеали — не випадково називають Фрисландію «Ірландією Нідерландів». В українському перекладі відчувається впевнена рука Майстра, пильне око лінгвіста, уміння максимально використовувати засоби емоційної експресивності рідної мови. Переклад чітко відтворює виразно самобутній стиль оригіналу: несподівано гостру уривчасту фразу, внутрішні монологи й діалоги — улюблену фризьким романістом форму ліплення характеру, його максимальне заглиблення у внутрішній світ людини.

Так розпочався діалог української та фризької культур. У співпраці з поетом А. П. Гризуном перекладав Юрій Олексійович фризьку поезію («Всесвіт», 1984, ч. 12; «Літе­ратурна Україна», 1986, 30 жовтня). Фризів глибоко схвилювала увага до їхньої літератури в Україні, тоді, коли нідерландські часописи й не згадують про неї. Фризька газета «Ljouwert Chime» («Лйоувертські куранти») за 19 серпня 1983 р. вмістила велику статтю, у якій не лише високо оцінено український переклад роману «Верша», а й подано чимало відомостей про Україну. 1987 р. Ю. О. Жлук­тенка обрано почесним членом Фризької Академії у Нідер­ландах (заснованої 1938 р.). Національна академія наук України цього, на жаль, не зробила...

1997 р. в Києві завдяки підтримці Фризької академії та Міністерства освіти і науки Нідерландів опубліковано унікальне видання — першу україномовну антологію фризької поезії «Над озерами білі вітрила», яку готував професор Ю. О. Жлуктенко у співпраці з А. П. Гризуном. В антології представлено творчість сорока п’яти поетів Фрисландії, від Г. Япікса, поета перехідної доби від ренесансу до бароко, до М. Сіккеми (нар. 1918), що — під впливом Юрія Олексійовича — зацікавився українською поезією та переклав рідною мовою поезії Лесі Українки і В. Симоненка. Передмова та примітки належать берегині науково-творчої спадщини Юрія Олексійовича — проф. Н. Ю. Жлуктенко. Це видання високо оцінив на сторінках Вісника Фризької академії (грудень 1998 р., т. 32, ч. 3) знаний фризький філолог Убеле Фріс.

У 1987 р. читачів «Всесвіту» (жовтневий випуск) захопила повість «Небезпека» відомого бельгійського письменника Й. Ванделоо, що пише фламандською мовою. В основу сюжету повісті покладено катастрофу на атом­ному реакторі, тому-то вона звучить, як грізне застереження проти маніпулювання «мирним» атомом. Переклад повісті (знову ж, перший у колишньому СРСР) був можливий лише завдяки тому, що Ю. О. Жлуктенко вивчив маловідому фламандську мову — самостійний південний ва­ріант нідерландської мови, поширений у пів­нічних провінціях сучасної Бельгії. Мріяв учений перекласти українською мовою славетний давньоанглійський епос «Беовульф» , та, на жаль, не судилося.

Серед наукових перекладів Ю. О. Жлуктенка слід виділити монографію відомого американського мовознавця У. Вайнрайха «Languages in contact» (1979, рос. мовою, перший переклад у колишньому СРСР — «Языковые контакты»). Ця праця стала настільною книгою всіх, хто цікавиться питаннями взаємодії мов у ситуації двомовності чи багатомовності, яка безпосередньо впливає на перекладацький процес.

1987 р. із ініціативи та за редакцією проф. Ю. О. Жлуктенка вийшов друком у перекладі О. В. Двухжилова підручник із соціолінгвістики німецького дослідника М. Юсселера. Слід враховувати, що соціолінгвістика при тоталітарному режимі зовсім не розвивалася, отже, і тут відчувається новаторська сміливість Професора.

Постійно подавав Юрій Олексійович статті до українських енциклопедичних видань. Так, у другому виданні УРЕ вміщено його статті про прамову, англійську, данську, нідерландську мови, германські мови, германістику, мовні контакти, рівні мови, мовну систему; в Ук­раїнській літературній енциклопедії — про ан­глійську мову та ін.

Професору доля судила працювати в дуже важкі для української науки та куль­тури загалом часи. Не був він членом світових лінгвістичних товариств, рідко бував на всесвітніх конгресах філологів, майже ніколи не мав доступу до найкращих книгозбірень англомовно­го світу. І все ж у цих несприятливих умовах зумів зробити надзвичайно багато. Згадуються рядки Л. Костенко: «Ще не було епохи для поетів, але були поети для епох».

До 80-річчя від дня народження Професора Київський державний університет ім. Т. Г. Шев­ченка, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України та Академія наук вищої школи України провели 21–23 вересня 1995 р. Першу Міжнародну конференцію пам’яті Ю. О. Жлук­тенка «Мови європейського культурного ареалу: проблеми розвитку і взаємодії». Цього ж, 1995 р. вийшов з друку том наукових праць «Мови європейського ареалу: розвиток і взаємодія», присвяче­ний світлій пам’яті видатного українського філо­лога, що об’єднав авторів з України, Нідер­ландів, Росії та Казахстану. Читач знаходить у ньому також покажчик праць Професора, укладений Н. Ю. Жлуктенко.

 21 вересня 2000 р. Інститут філології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка провів наукову конференцію «Наукова спадщина професора Ю. О. Жлуктенка та сучасне мовознавство».

У Львівському державному (національному від жовтня 1999 р.) університеті імені І. Франка з 1 листопада 1994 р. чинний Методологічний семінар із проблем перекладознавства й контрастивної лінгвістики імені проф. Ю. О. Жлуктенка. Уже протягом шістнадцяти років двічі на місяць перекладознавці західного регіону обговорюють на засіданнях семінару методи перекладознавчих досліджень, теоретичні пошуки, власні статті та дисертації, дискутують, часто із дослідниками з інших міст України та з-за кордону.

Поступово праці науковця посідають належне їм місце у Храмі української філологічної думки, і буде Він усякчас причетний до всіх благородних починань у нашій філології. Але завдань — чимало. Без сумніву, слід було б опублікувати окремою книжкою статті науковця.

Ще одна річ, що не терпить відкладання, — це спогади про Юрія Олексійовича (згадаймо В. Стуса: «Схились до мушлі спогадів — і слухай...»): скільки цікавих для нашої культури, важливих подій відбувалося за участю Юрія Олексійовича! Адже так багато людей, дуже близьких до нього, вже переступили межу вічності. Не напишуть уже нічого ні Л. Ю. Куліш, ні А. О. Білецький , ні А. М. Муховецький, ані В. Н. Бублик. Спогади — загалом справа дуже складна й марудна. Щоб, бува, не захопитися собою й не забути того, про кого слід писати. І щоб не вдаватися до чарівної сили фантазії, де бажане видається дійсним...

Щодо джерелознавчих матеріалів, то доречно було б на основі бібліографії праць Юрія Олексійовича, укладеної проф. Н. Ю. Жлуктенко, опра­цювати коментований біобібліографічний покажчик «Професор Юрій Жлук­тенко» з такими додатковими розділами, як: «Поклики на праці Ю. О. Жлук­тенка», «Наукове керівництво дисертантами, наставництво та опонування», «Розвідки в Інтернет-джерелах» та ін.

Дуже доречно опублікувати хоча б вибраний епістолярій Ю. Жлуктенка. Він був блискучим майстром епістолярно-наукового жанру. Здається, на жаль, одним з останніх майстрів цього жанру, якому такої непоправної шкоди завдає комп’ютерна пошта. Часто перечитую листи Професора, милуюсь його письмом, і туга ранить душу, що вже ніколи не прийде ні лист, ні поштівка від Юрія Олексійовича.

Науково-творча спадщина професора Юрія Олексійовича Жлуктенка — національне багатство, її треба берегти, вивчати й впроваджувати в обіг.

 

 

Література
 
1. Варианты полинациональных литературных языков / АН УССР. Ин‑т языковедения им. А. А. Потебни; редкол.: Ю. А. Жлуктенко (отв. ред.) и др. — К.: Наук. думка, 1981. — 280 с.
2. Жлуктенко Ю. А. Рецензия: Wurdboek fan de Fryske taal. Diel 1: a — behekst. Ljouwert — Leeuwarden: Fryske Akademy en de Tille, 1984. LXVIII+332 p. / Ю. А. Жлуктенко // Вопросы языкознания. — 1988. — № 6. — С. 135–137.
3. Жлуктенко Ю. А. Фризский язык / Ю. А. Жлуктенко, А. В. Двухжилов. — К.: Наук. думка, 1984. — 167 с.
4. Жлуктенко Ю. О. Діяльність академіка М. Я. Калиновича в галузі художнього перекладу / Ю. О. Жлуктенко // Теория и практика перевода / Респ. межвед. научн. сб. Киев. гос. ун-та им. Т. Г. Шевченко. — 1987. — Вып. 14. — С. 43–51.
5. Жлуктенко Ю. О. Порівняльна граматика англійської та української мов: Посіб. для вчителів / Ю. О. Жлуктенко. — К.: Рад. шк., 1960. — 160 с.
6. Жлуктенко Ю. О. Українсько-англійські міжмовні відносини: Українська мова у США і Канаді / Ю. О. Жлуктенко ; Київ. ін-т нар. господарства. — К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1964. — 168 с.
7. Жлуктенко Ю. О. Вступ до германського мовознавства / Ю. О. Жлуктенко, Т. А. Яворська. — Вид. 2-ге, доп. — К.: Вища шк., 1978. — 167 с.
8. Жлуктенко Ю. О. Вступ до германського мовознавства / Ю. О. Жлуктенко, Т. А. Яворська. — Вид. 3-тє, доп. — К.: Вища шк., 1986. — 231 с.
9. Зорівчак Р. П. Закоханий у вроду слова: До вісімдесятиріччя від дня народження Юрія Олексійовича Жлуктенка) / Р. П. Зорівчак , О. І. Черед­ниченко // Народна воля. — 1996. —18 квіт. (ч. 16); 25 квіт. (ч. 17); 2 трав. (ч. 18); 9 трав. (ч. 19).
10. Зорівчак Р. П. Видатний український мовознавець / Р. П. Зорівчак , О. І. Че­редниченко // Мови європейського ареалу: розвиток і взаємодія / Відп. ред. О. І. Чередниченко. — К., 1995. — С. 7–12.
11. Зорівчак Р. П. Учений, що мислив категоріями української науки (до 85‑річчя від дня народження професора Юрія Олексійовича Жлуктенка) / Р. П. Зорівчак, О. І. Чередниченко // Мовознавство. — 2000. — № 4/5. — С. 7–15.
12. Зорівчак Р. П. Юрій Олексійович Жлуктенко (31. 08. 1915 — 4. 02. 1990) / Р. П. Зорівчак , О. І. Чередниченко // Теорія і практика перекладу = Теория и практика перевода. 1990 / Респ. міжвід. наук. зб. Київ. держ. ун-ту ім. Т. Г. Шевченка. — К., 1991. — Вип. 17. — С. 172–179.
13. Качмар М. Семестр у Львові: Пригоди і враження канадської студентки / М. Качмар ; Альбертський ун-т. Канад. Ін-т укр. студій. Метод. кабінет укр. мови. — Едмонтон, 2003. — VIII, 55 с.
14. Левицький А. Е. Порівняльна граматика англійської та української мов: Підручник / А. Е. Левицький. — К.: Вид.-поліграф. центр «Київський університет», 2008. — 264 с.
15. Резолюції Пленуму Спілки письменників України // Літ. Україна. — 1973. — 27 берез.
16. Франко І. Я. Зібрання творів: У 50 т. / І. Я. Франко, редкол.: Є. П. Ки­ри­люк (голова) та ін. — К.: Наук. думка, 1976. — Т. 45. Філософські праці. — 570 с.
17. Gerus O. W. Foreword / O. W. Gerus // Dutka J. The Grace of passing. Constantine H. Andrusyshen. The Odyssey of a Slavist. — Edmonton; Toronto, 2000. — P. XIII– XVII.
18. Telfer G. Dictionary of Canadianisms: How to speak Canadian, eh! / G. Telfer. — S.l.: Folklore, 2009. — 352 p.
19. Zhluktenko Yu. Ukrainian poetry in the Netherlands / Yu. Zhluktenko // Ukraine. — 1988. — Sept. — P. 34–35.