ЕНРІК КАЗАСЕС (Enric Casasses -1951 р. Барселона) - поет, драматург, есеїст, перекладач, декламатор. Один з найцікавіших новаторів у каталонській поезії останніх років, балансуючий на межі традиції та авангарду. Свою першу збірку поезій «Застрягла ширінка» видав без авторського підпису на початку сімдесятих років і лише майже через десять років — наступну книгу, ведучи весь той час життя кочівника із зупинками на Тенеріфе, у Монтпелье, Нотінгемі, на Майорці, у Берліні та Барселоні.

Серед творів Казасеса варто відзначити такі: «Ота річ», «Початок з початків та випадок з випадків»,«Фосфоресцентні канарки», «Кинджали», «Ух», п'єса «Дай мені» та інші. У своїй творчості автор завжди вдається до експерименту, поєднуючи поезію з музикою, живописом та іншими дисциплінами. Протягом багатьох років співпрацює з північнокаталонським музикантом Паскалем Комаладою, спільно з яким видав платівку «У найдикіший лад». Перекладав каталонською твори Блейка, Конан Дойла, Гоукінса та інших. Упродовж тривалого часу залишається постійним дописувачем у різноманітні періодичні видання — «Трибічник» (Trilateral), «Нексус» (Nexus), «Барселонський щоденник» (Diari de Barcelona) та інші.

---

ЕНРІК КАЗАСЕС  

Вибрані поезії 

З каталонської переклали Каталіна Джірона та Андрій Антоновський

 
* * *
 
Будинки моєї вулиці
якась печера в горах
квітучий сад червоний
на пляжі пристань
 
пастуша халабуда
гніздо влаштоване на гілці
відблиск на дні криниці
курява на рівнині
 
прилавки на базарі
на площі лава
поміж ланами стежка
завод покинутий
 
попід мостом куток
джерело знайденого джерела
платформна шопа
солома в стійлі жовта
 
єдиної бросливи тінь
пил за караваном
та сяяння за небокраєм
й найдальша зірка
 
 
це все мій дім та все
було є й буде мені домом
немов би видів майоріння
прання яке розвішувала бабця
 
(Зі збірки «Пісні кохання та революції», Transports Ciberians. 2007)
 
 
 
АМЕРИКА
 
Америка у будь-якім селі поблизу,
у будь-якому маленькому селі Каталонії:
діти жбурляють камінням у циган,
люди кривляться побачивши чужинців,
негри вони… вони чорні,
бідні видають себе за багатих,
молодь робить гроші,
і у повітрі коло крайніх хат
починається рай
доступний всім.
 
Там, ти можеш бути сам та у компанії,
можеш підсмажити перця та баклажан,
співають цвіркуни,
раси змішуються,
там можна плакати,
можу надіти тобі шкарпетки,
зберемо, зберемо, зберемо
й народи змішуються завдяки любові.
 
В ночі у барі загадкові особи
прийшлі нізвідкіля, які не знають де вони,
встановлюють закон світу що вигадується у цю мить,
американці з Сантандеру¹, з Барни²
та каталонці, сіу й ті що з Мексики
опанують інший різновид нафти,
що ще немає наймення і ніколи не матиме його
через те, що ти, пастушка, відказуєш мені
в святім бензині.
————
¹ Сантандер (ісп. Santander) — місто на півночі Іспанії, столиця автономного регіону Кантабрія
² Барна (кат. Barna) — усталене в Каталонії скорочення від Барселона
(Відбить)
 
Америка у будь якім селі поблизу,
у Ґранольєрсі та Амельї, Боржес Бланкес,
у Матаро, в Морельї, в Кадакесі
та в Монтуїрі¹ їдячи́ чоколяду.
————
¹ Ґранольєрс, Амелья, Боржес Бланкес, Матаро, Морелья, Кадакес, Монтуїрі (кат.Granollers, Ametlla, Borges Blanques, Mataro, Cadaques,) — міста та села в Каталонії, Валенсії (Morella) та Майорці (Montuïri)
 
 
 
Танок безрадний
 
абракадабра
фарбар із фербіс
танок безрадний
померзли всі зебри
 
гарба та карба
слава із псалми
перла для лярви
у альбі із гальби
 
кадр за кадром
фебріс із фарби
танці безрадні
шабля під ребра
 
гарба та карба
мальвазія з мальви
перла для лярви
у альбі із гальби
 
абракадабра
фарбар із фербіс
танок безрадний
вагітніють зебри
 
(Зі збірки «Початок з початків та випадок з випадків», Empúries. 1994–2007)
 
 
xxii
 
В часи жорстоких їдо-
ків жорстких баклажанів години
минають в одну хвилину, а де парасоля? Та кожна
хвилина ніколи не минає, тут мені
всілася одна, як баранчик, що
ще не передчуває м’ясокомбінату.
ДЗВЕНИТЬ НЕМОВ
БОМБАРДУВАННЯ ТОКІО
 
 
xxv
Виснажені занудною маячнею
бандур, три пасажири, що
втекли зі школи, перекрили мені путь.
Я подолав їх ударами хреста, то була,
сподіваюся, перша лінія.
БУЛИ В ЛАТАХ
АБИ ПРИКИНУТИСЬ ЧИ
ЯК?
 
 
 
xxix
Ти можеш лишити мені свердлик,
га? аби встановити певне безмежжя на
на віддаленішій стіні, а завтра я тобі його поверну.
ТВОРЧІСТЬ, У
МИСТЕЦТВІ, ЛИШЕ ЗАВАЖАЄ
 
 
xxxi
На станції, на пероні, посеред
безкінечної рівнини у наповзаючому надвечір’ї,
у тремтячій тіні трьох сокорин -
підлітків ти прожив той день й ніхто
тебе не побачив.
МАБУТЬ БУЛО КОЛИ
ВЕРТАВСЯ
ЗІ СТУДІЇ
 
 
 
xxvi
 
У криївці одних матових очей та
 
загорнутий у безкрає запинало тону
 
одного голосу, як ніби ще не зрозумів
 
що народився.
 
ОТРИМАВ СТУСАНА
 
УДАЧІ ПОМІЖ
 
ОЧІ
 
ОТЖЕ
 
 
 
 
xxx
 
Хтось його проклинав бо їх за-
 
топлювало, інші навчилися плавати.
 
О ПІВНОЧІ ТУТ НЕМАЄ НІ
 
ЄДИНОЇ НАШОЇ РАМБЛИ
 
(Зі збірки «Фосфоресцентні канарки», Empúries. 2001)
 
 
ПРАВДИВА
 
 
є більш ніж справжньою правдива
більш автентичніша аніж порядна
  вона довіра, більше ніж незмінна
є всім важлива є усе в одну мотузку запліта
    їй неоцінна якість притаманна
 один підрозділ із безладного життя
  у вільність штрик й у право й штрик
 очей у вічі всесвіту що зачина
   навіть не чудо вже правдива
ніж сонця шмат що половинится в цей час
  саме не більше ніж незвична й дивна
  чи подолати будь яку з завад
коли іде правдива та здійма
   не прапор розподільниця
 
 
ОДИН ГАРНЕНЬКИЙ
 
то є кохання вільне і як таке неудаване
просте складне бо розумієм як кохання
що любимо напевно й ми кохаємо
в лісах й у хащах поміж нами
кохання вільне і як таке втрачається
вгамованою страхом мислю оповите
й розплутуєм його не розвиваючи
навалюємось разом вдвох умить
кохання вільне і як таке непевне
йде пришелепкувате та йде з прокляттям
і не бентежить його як його ми рятуватимем
живе там де вмирає і вмирає де не було ніби
кохання вільне і як таке правдиве
 
 
І ТОДІ Я НАПИСАВ ЦЕЙ СОНЕТ
 
Коли до слова фенікс я над римою кряжив
в гіркому гуморі як редька тая
мов бомба що як карамелька тане
в гнізді неврастенічних солов’їв
і перевтілені на плейстоценових потвор
нас начиняють у лихий затор
де всі ми граємо у всіх табу усіх,
примарний сутенер, фотогенічний псих,
стирання дійсне півночі та півдня
та компас швидше й швидше обертає,
і чути тарарам уже всесвітній
за вухом чухаю, отак, плечима я знизаю
та метикую як з халепи витну
пропарокситон¹ певно добра рима я гадаю!
————
¹ Пропарокситон (гр. προπαροξύτονος, proparoxýtonos) — у грецькій граматиці слово, у якому наголос падає на препередостанній склад.
 
 
 
ПІСНЯ ПУРИТАНСЬКОГО КОХННЯ
 
Ні не тому що хропиш
не тому що смердить
з рота потом милом
Ні не тому що на мене кричиш
вдень
та б’єш вночі…
Тому що дихаєш крихітко каже
тому що дихаєш
 
 
 
 
ПАНІ ТА ПАН
ЯКІ Є
ДІВКА ГОЛОДІВКА І ПАН КОХАН
ЧИ НАВПАКИ
 
 
ПАН ТА ПАНІ
НА ЧОВНІ КАПІТАНИ
А ХЛОПЧА ЩО СТЕРНОМ КЕРУЄ
ЧАС ВІД ЧАСУ ГОРІЛКУ СМАКУЄ
вгору
вниз
направо
вліво
уперед
потім назад
завиваючись
й вигинаючись
ПАН ТА ПАНІ
ДИРИГЕНТИ У ОРКЕСТРОВІЙ ЯМІ
А ХЛОПАК ЩО ГРА НА ТУЛУМБАСІ
ЧАС ВІД ЧАСУ ЩОСЬ ІНШЕ КОВБАСИТЬ
вгору
вниз
направо
вліво
уперед
потім назад
завиваючись
й вигинаючись
ПАН ТА ПАНІ
У ПЕРШИХ ЛАВАХ НА ПОХОВАННІ
А У ОСТАННІХ СЛУЖКИ ТИНЯЮТЬСЯ
З ЖИТТЯМ У СХОВАНКИ ГРАЮТЬСЯ
вгору
вниз
направо
вліво
уперед
потім назад
завиваючись
й вигинаючись...
 
 
 
 
ВІРШ ВІТРУ В ПРОЗІ
   ЩО ЗМУШУВАВ
 СПІВАТИ
    ШПИЦІ
 ВЕЛОСИПЕДУ
абстрактні падають дощем
пісні і ще пісні нашого терміну
гідності, перестереження про
смерть завжди серйозні, часто
витримані й стоїчні часом ще
  й меланхолічні, співців, яких
не лишається нічого як смалити
в чоло пристрасним уявним
поцілунком, уявним але тобі
закрутило голову чи щось
крутилось в голові і це твоє
кружляння й накручування стало
мені правою ногою, але моя ліва
нога, яка педалює іншу педаль
велосипеду, педалює на іншій
педалі велосипеду, пристрасний
краєвид і зовсім дійсний, тобто
злізши з велосипеду й скинувши
черевики тому що це чиста й повна
творчість яка нам приголублює
ноги одна одній, бо уста хижі нічого
від краю до краю відкрити але
нерухомі очманілі й співці замовкають
й лише дзвенять акордеони краси
так кажучи поміж іншим фігуративним й
конкретним
(Зі збірки «Пісні кохання та революції», Transports Ciberians. 2007)

 

---

Про перекладачів: АНДРІЙ АНТОНОВСЬКИЙ (Хмельницький, 1973) разом з американсько-каталонською перекладачкою КАТАЛІНОЮ ДЖІРОНА (Буенос-Айрес, 1967) починаючи з 2002 року утворюють творчий тандем, перекладаючи каталонською мовою твори класиків та сучасних українських авторів серед яких варто згадати переклади віршів Тараса Шевченко, Левка Боровиковського, Івана Франка та Лесі Українки, також Павла Тичину з збіркою «Замість сонетів і октав», Богдана — Ігоря Антонича з книгою поезій «Ротації», поезії Михайля Семенка, Ліни Костенко, Юрія Андруховича, Сергія Жадана, Галини Крук, Юрія Завадського, п’єсу Леся Подерв’янського «Казка про ріпку», а також з російської перекладали на каталонську вірші В. Хлєбнікова та Олексія Кручьоних. З каталонської на українську переклали твори сучасних каталонських поетів як: Естер Шарґай, Енрік Казасес, Бланка Люм Відаль та Карлес Ак Мор, Тоні Клапес, Монтсеррат Абельо, Понс Понс, Блай Бонет, Анна Аґілар Амат, Нурія Мартінес Верніс, Франсеск Джелонк, Бенет Росель та інших. Друкували свої переклади у різних каталонських періодичних виданнях таких як «Барселона Ревю» (Barcelona Rewiev), «Через Капелюх» (Pèl capell), «Іґуасу» (Iguazu), а також у поетичних збірках «Вагітні слова» (Paraules prenyades), «Боуезія» (Bouesia), «Те що всередині» (Allò de dintre) та інших. Є постійними учасниками багатьох поетичних та полідисциплінарних фестивалів серед яких варто відзначити «Поепера» (Poepera), «Боуезія» (Bouesia), «Барселона Поезія» (Barcelona Poesia), «ҐРЕК» (GREC), Міжнародний Літературний Фестиваль у Львові . Популяризують ідею встановлення культурного мосту між Україною та Каталонією.