ВІД ПЕРЕКЛАДАЧА ПОЕМИ «ВАЦЛАВ»


   Поема Юліуша Словацького “Вацлав” заслуговує на особливу увагу українського читача, бо саме в цьому творі великий польський поет пророкує воскресіння української держави. Поема написана 1835 року, вона належить до творів “Української школи” у польській літературі, але вирізняється з поміж них справжнім українським патріотизмом. Словацький написав невеличку передмову до свого твору: “ Є такі речі, до яких перо поета не повинно торкатись; такою напевно є смерть Вацлава, що її нам у поемі “Марія” чудовими кольорами змалював Антоній Мальчевський. Однак якийсь мимовільний потяг — я хотів би назвати його натхненням — змусив мене написати цю поему і я, не відстаючи від правдивих переказів, намагався наскільки це можливо зідеалізувати річ, сповнену чорною муттю та страхіттями. Може декілька строф сповіді Вацлава виклопочуть для мене в читача дещо поблажливішу оцінку загальної композиції твору, що його я вже не здатний ані виправити, ані змінити, а дві попередні поеми прибіжать на допомогу поетові, який обороняється від цілковитого осуду”.

   Для нас ця передмова цікава тим, що автор “Вацлава” згадує “Марію” Антонія Мальчевського, де змальована смерть молодого польського шляхтича Вацлава. Якийсь мимовільний потяг змусив Словацького написати поему, де смерть Вацлава постає зовсім інакше, як у творі Мальчевського. Словацький використав переказ про те, що батько молодого шляхтича з ненависті до родичів його жінки, своєї невістки, організував убивство дружини свого сина. Цей же переказ лежить в основі поеми Мальчевського “Марія”.

   Чому в Словацького з’явився “мимовільний потяг” показати зовсім інакше історію життя Вацлава? Тому, що він знав Україну набагато краще й глибше, як Мальчевський, тому, що його Вацлав — не романтичний юнак, який помирає з кохання до своєї замордованої дружини, а магнат, претендент на корону Польщі, політичний діяч, який зрадив Косцюшка. Це був потяг натхнення, яке не могло миритися з тим, що Україна, про яку Мальчевський згадує лише як про етнографічну частину Польщі, це начебто вже мертва країна, яка ніколи не воскресне. Словацький відчував Україну як національно окремішну частину російської імперії, як придавлену козацьку державу. І провину за це придавлення польський геній покладав і на польську шляхту. Тому в поемі “Вацлав” з’являється образ української селянки, яка проклинає свого пана, вже мертвого Вацлава, страшними словами. Ненависть цієї жінки до Вацлава відображає позицію самого автора до свого героя, якого поет намагається оправдати, якщо йдеться про родинні справи, але гостро засуджує, коли мова заходить про взаємини польської шляхти з українським народом. Ця жінка проводжає в могилу Вацлава:

   Україна в цьому контексті не є географічним поняттям (географічні поняття не воскресають). Тут Україна — не частина Польщі, а історична держава, покладена колись ворогами в могилу, і рокована на воскресіння. Пророцтво Юліуша Словацького щодо України було проголошене в найтемніші часи нашої історії. Воно не було почуте тоді в Україні, бо творчість поета і в самій Польщі не була широко знаною за його життя. Але те пророцтво для нас, українців, має й завжди матиме велике значення, бо воно говорить, що наша держава як ідеал свободи й справедливості жила у мріях геніального поета Польщі.

15.03.2005   Дмитро Павличко