Манфред Шмеллінг
Літературне порівняння чи порівняння культур?
спеціально для журналу «Всесвіт»
З англійської переклала Ганна Трегуб
Літературна компаративістика: між традицією та новими викликами
Чотири роки тому на конгресі ICLA (Міжнародної асоціації компаративістики. — Ред.) в Ріо-де-Жанейро я використав зображення листка гінко — листка, що своєю формою нагадує серце — як символ нашої роботи в літературній компаративістиці. Сьогодні я знову хотів би звернутися до цієї метафори, аби говорити про літературну компаративістику та значення листка гінко у більш теоретичному контексті. У контексті цієї розмови пропоную звернутися до низки компаративістських прийомів та презентувати нові доступні для нас перспективи, зокрема методологічні підходи.
Аби не обтяжувати складністю сорокалітнього досвіду в літературній компаративістиці, я маю намір сконцентрувати мою теоретичну рефлексію на формулюванні лише кількох тез. Я вдячний долі свза нашу зустріч у Сеулі із заступником головного редактора журналу «Всесвіт» Дмитром Дроздовським, який наполіг на тому, щоби текст мого завершального виступу під час ХІХ Конгресу ICLA в адаптованому і вдосконаленому варіанті був опублікований і в українських виданнях. Сподіваюся, що він викличе чималий резонанс у колах українських компаративістів. Єдине, про що прошу українських літературознавців від імені Міжнародної асоціації компаративістики: щоб у дисертаціях більше не писали, що «в роботі використано порівняльний метод», оскільки це — методологічна хиба. А так — уперед до глобалізації…
І. Літературна компаративістика — студії про відносини
В одному з поетичних творів «Західно-Східного дивану» — своєрідному інтелектуальному маніфесті — німецький поет Йоганн Вольфганг фон Ґете змальовує листок гінко у формі серця, який мандрівники того часу привозили до Європи як символ належного порозуміння між східними та західними культурами. Оскільки йдеться про любовну лірику, Ґете працював із комплексними явищами, як-от: культура, гуманність, любов…
Is it a living essence?
That has divided itself within itself
It is two who have chosen themselves
That are recognized as one1
(вірш Ґете «Ginkgo Biloba», присвячений гінко,
що росло в саду замку Гейдельберг).
Дозвольте мені окреслити ідею більш абстрактно: для пізнього Ґете ця поема висловлювала, безперечно, ідею «відмінності в єдності». Шукаючи відмінне в цілому, поет обрав діалектичний підхід. Порівняння культур має оприявнювати те, що між ними спільне так само, як і відмінності між ними. Як на мене, сучасність ідей Ґете не варто відкидати аж надто далеко, оскільки протягом ХХІ століття гуманістичні та ідеалістичні засновки захоплюють нашу увагу менш рішуче, існуючи в глобальних матеріальних та політичних взаємодіях, яких, безперечно, жоден із нас контролювати не здатен. Якщо глобалізація підступає до широкої різноманітності культур, то чи не є це водночас тим ризиком стирання відмінностей між ними? Я торкатимусь цього питання далі.
————
1 Чудасія: чи істота
Розділилась враз навпіл?
Чи ж дві сутності з’єднались
Цілісно в сплетінні крил?
(Пер. Д. Дроздовський).
За останні 30 років значно зросла кількість праць із літературної компаративістики, тому я утримаюся тут від будь-якої бібліографії. Так само я не буду говорити про німецьку працю «Літературна компаративістика: теорія та практика (Vergleichende Literaturewissenschaft: Theorie und Praxis, Wiesbaden, 1981)», яку відредагував та видав у 1981 році. Ця студія мала визнання, особливо тоді, коли зв’язок між дослідженнями літератури та культури ще не був популярним. Можна говорити про те, що існує коли не світове, то практично пан’європейське порозуміння стосовно змісту дисципліни. Відколи літературна компаративістика стала об’єктом дослідження міжнародної спільноти літературознавців, вона легко подолала національні бар’єри наукової комунікації. Перебуваючи на посаді президента Міжнародної асоціації компаративістики, я спостерігаю, що інтелектуальний обмін між компаративістами з різних куточків світу (до Асоціації належить більше 4 тисяч членів із 60 країн) розвивається вкрай стрімко. Ми бачимо величезне зацікавлення таких країн, як Грузія, Україна, прибалтійські країни, які після розвалу Радянського Союзу прагнуть інтегруватися до ширшої спільноти компаративістів. Політична та інтелектуальна відкритість поєдналися.
Цілком серйозно про літературну компаративістику можна говорити як про «дослідження відносин». Це стосується її структури так само, як соціально-політичного завдання. Порівняння означає встановлення певних відношень, за якими є дещо цілісне. В наукових дискусіях стосовно культури та літератури слова з префіксами «інтер-», «транс-», «крос-», «між-» цілком природно складають більшу частину стандартного словника. Інтеркультуральність, інтертекстуальність, інтермедіальність — центр наших порівняльних досліджень. Але про що ж насправді нам говорить термін «загальна та літературна компаративістика»? Об’єктом дослідження цієї дисципліни є зв’язки між різними культурами, літературами, частинами одного тексту, між різними культурами та теоріями тощо, особливо в тих випадках, коли їх відокремлюють лінгвістичні межі. В наш час — еру мобільності — коли міжкультурні обміни стали помітними, літературна компаративістика набуває особливого значення в контексті дослідження процесу сприйняття Іншого. Подібно до інших університетських програм її постійно модифікують, розширюють, удосконалюють поле діяльності, і все це насамперед відбувається щодо її методів. Проте здебільшого поле діяльності лишається незмінним: порівняння жанрів, літературних епох, міфів, термінів, літературна критика та діахронічне дослідження рецепції (пов’язане нині з дослідженням інтертекстуальності), вивчення образу «іншої країни» (нині у стосунку до інтеркультуральних студій). Термін «медіа» сьогодні, як, переконаний, добре знає мій український читач, має широке значення, включає всі форми трансмісії текстів усіх жанрів так само, як у візуальних медіа, наприклад, у традиції малювання та електронних медіа (а саме у відеоіграх).
У цьому складному масиві літературна компаративістика покликана чітко виокремлювати різні галузі дослідження та аналізувати їх. Це не означає, що подібно до інших наукових дисциплін вона не присвячена дослідженню світової літератури (термін, що лишається контроверсійним). Вона також виконує методологічну функцію. Цей приклад конституює вдале визначення tertium comparationis як засади порівняння — тобто той, хто порівнює, співвідносить порівнювані й загальні елементи. Отже, це є однією з центральних проблем дисципліни, оскільки вибір загальних параметрів зумовлює остаточний результат.
Наведу приклад. Цікаво у значному наближенні проаналізувати переклад або вдалу адаптацію новели Ф. Кафки «Процес», оскільки засадничі питання, як-от феномен «відчуження», наративна перспектива або хоча б те саме питання про соціолінгвістичну ситуацію в культурах Праги (німецькій, чеській, єврейській, французькій тощо) надають нам найбільш придатні параметри. Тут можна застосувати порівняльний метод критичним та рефлексивним шляхом.
Хочу запропонувати вам другий приклад, в основу якого покладено плідну співпрацю з корейським колегою Ху Бйонг Юном, який взяв участь у виданій мною та Монікою Шміц-Еманс праці «Модерністські ландшафти: пейзажі, обшири та простори» (Modernist Terrains: Landscapes, Settings, and Space, 2007). Для аналізу його значного внеску до сучасної корейської літератури тема пейзажу, наприклад, не є адекватною як tertium comparationis для дослідження поезії «Світ зранку». Аби зрозуміти цей твір у цілісності, важливо взяти до уваги комплексні умови трансмісії, що існує в русі з Америки та Європи до Кореї так само, як історичний, політичний, соціальний контексти відповідних культур, і все це — в контексті питання про літературну епоху, тобто модернізм. По суті, корейська репрезентація модерністської течії (Hyeondae munhak) перебувала під глибоким впливом західних трендів. В яких естетичних критеріях тут виявляє себе вплив поеми Т.С. Еліота «Гола земля»? Яке значення мав модернізм для корейських поетів? Те, що Ху Бйонг Юн говорить про кризу модернізації термінами вестернізації, має своє чітке обґрунтування.
Який стосунок мав Ґете до перської лірики? А якими є зв’язки між Кірімом Кімом та американською поезією? Чи вплинув Кафка на магічний реалізм? Запитання такого штибу спрямовують нас до царини дослідження поетики відносин, студій, що виявилися призначеними для компаративістів.
ІІ. Порівняння спричиняється до деконструкції національного
Деконструкція — це постструктуралістський філософський концепт. Тут його використано для характеристики діалектичного процесу. Аналізуючи текст, який, очевидно, на думку компаративіста, «вдало вписано» до національної літератури, зіставляючи його з різними культурами, з різними інтертекстами, з різними впливами та паралелями, ми категорію «національного» робимо проблематичною. Крім того, який літературний текст припускає абсолютну цілісність? Поверхня національної мови частіше за все приховує міріади своїх джерел, сплетіння єдиної мережі відносин (яку компаративісту не завжди щастить виявити сповна).
Чесно кажучи, беручи на себе відповідальність за новий метод літературної критики, що бере до уваги чужі впливи, процеси перетинання кордонів між різними культурами, різні традиції, ми відчиняємо певні ходи. Французька мова як іноземна, німецька мова як іноземна, академічні програми загального типу або з орієнтацією на Європу, дослідження, що зосереджують увагу на проблемах лінгвістики або літературної несхожості, не можуть функціонувати без компаративістичної перспективи, збагаченої культурологічними студіями.
Говорячи про деконструкцію національного, я не мав на увазі, що культурна належність оглядачів чи інтерпретаторів нічого не важить. Окрім безсумнівного відкриття свідомості до явища культури без кордонів, очевидно, що оптика компаративіста завжди має знак уникання дискусій щодо національного. Таким чином, він потрапляє до царини полеміки стосовно євроцентризму: немає кричущої потреби катапультувати себе до космічної порожнечі культури, аби отримати нейтральну, так би мовити, чисту перспективу, що є абсолютно неупередженою щодо неєвропейських культур. Євроцентризм, європейський критицизм часто критикується постколоніальною теорією й залишається проблемою, що потребує обережного ставлення. Проте зробити диференціювання потрібно. Очевидно, що для студентів німецькі або французькі компаративісти мусять зробити наближення інтерпретаційних параметрів корейських, японських, китайських художніх текстів, аби не ризикувати, що вони залишаться незрозумілими.
Сьогодні я бачу розбіжності між нашими теоріями, постмодерном та постколоніалізмом на одному полюсі плюс компаративістикою на другому. Це правда, що інтернаціональна мобільність — і культурна гібридизація на її шляху — набула резонансу лише нещодавно. Але також слушно, що концепт розрізнення (différance) у Дерріда, поняття «третього простору» у Гомі Бгабги та бездомності у Рушді конфліктують із тим фактом, що культурна партикулярність та бінаризм — існування відмінностей між Одним та Іншим — є неминучими і не можуть ігноруватися з методологічної точки зору. На противагу модернізації не потрібно недооцінювати лакуни між культурами, відмінності, що існують на рівні мови. Ці лакуни конституюють передумови для всіх компаративістів.
Історично порівняльний підхід існував завжди, навіть якщо його часто затьмарювали національні тенденції. Проте можна подивитися, як лейтмотив критики крок за кроком змінювався: відносини між національним та чужоземним, знане та незнане, близьке та далеке існували в поняттях своєї внутрішньої структури в напрямі до більшої гнучкості. На жаль, протягом ХХ та ХХІ століть питання обмеженої опозиції, питання про сприйняття ворога, проблема діалектів та продуктивні дискусії між літературами було звужено.
ІІІ. Соціальний процес модернізації скеровує до сприйняття й інфільтрації культур
Беручи до уваги змінні соціально-політичні, економічні, технологічні умови, науковий потенціал порівняльного підходу є необхідним. Література ніколи не була монолітною та й зараз ще менше є такою. Зрозуміло, що жоден текст не співвідноситься сам із собою, бо він виникає з безлічі впливів, з міжтекстового простору та визначальних «чужих» елементів. Без ще одного звернення до теми мобільності я не зможу підійти до аналізованої проблеми докладно. Згадаю роботу Ульріха Бека та Вольфганга Бонаса «Модернізуючи сучасне» (Die Modernisierung der Moderne Frankfurt: Suhrkamp, 2001). Ця праця містить статтю під назвою «Від пілігрима до нет-серфінгіста». Автори розкривають історичні відмінності між різними типами та функціями концепту переміщення в різні епохи: пілігрим або купець (до XVIII століття), волоцюга та нероба (flâneur) (протягом XVIII–ХІХ століть), космополіт та мігрант (у ХІХ–ХХ століттях), і, зрештою, турист, «цифровий номад» (або «технономад»); і так від ХХ століття аж до нашого часу. Таким чином, можна спостерігати тенденцію до глобалізаційної мобільності. Хай би якою схематичною та простою була ця запропонована модель, вона чітко показує соціальну та технологічну еволюцію, що відбивається в літературі.
Хочу сказати кілька слів про процес етнолізації в літературі, який є інтегративним перетином однієї культури з іншою в її художніх текстах та головною мистецькою тенденцією сьогодення, підставою для різноманітних модусів переміщення й комунікації. Усе це має місце для постколоніальних літератур, які віднаходять себе в конфлікті з домінантними культурами, а також для солідного числа інших текстів інтеркультурального характеру, як-от література про трудову міграцію.
IV. Порівняльний «метод» не є методом
Порівняння не є методом у жорсткому значенні, радше природним, логічним та евристичним знаряддям, яке спирається на процес рефлексії. Не можна писати, що в такій-то роботі використано порівняльний/компаративістичний метод. Проте в певних галузях науки порівняння набуло особливого статусу й застосовується з конкретною метою. З погляду історії порівняння є евристичною процедурою, що ніколи не припиняла бути «сучасною», Лессінг, Ґердер, Вольтер, Мотеск’є, Ґете, Вільгельм Шлегель, Гумбольти, — наводжу ряд знаних європейських письменників — віднаходили у своїх творах порівняльні та інтеркультуральні виміри, навіть якщо із закордонного погляду видавалося, що вони формально слугували задля зміцнення та підтвердження своєї належності до їхньої власної країни. До створення перших офіційних організацій та інституцій літературних компаративістів у Німеччині в другій половині ХІХ століття перші теоретичні та концептуальні ініціативи розгорнулися у Франції. В наші дні в Німеччині лишилося кілька кафедр загального та порівняльного літературознавства, проте «компаративістський» підхід набув незаперечної ваги для багатьох академічних програм інтеркультуральної спрямованості в університетах та на докторських студіях, для дослідницьких груп, створених національними науково-дослідницькими радами.
Коли в літературній компаративістиці питання про «порівняння» постає з систематичної точки зору, воно стосується компаративістського погляду згори (з перспективи птаха в польоті). Орієнтирами можуть бути історичний контекст, соціальні структури, психологічні особливості або літературні та естетичні вподобання. Літературна критика вдається до цього масиву параметрів (або tertium comparationis) задля віднаходження спільних форм, навскісних перетинів, «типових рис», паралелей або відмінностей між двома порівнюваними частинами. Відповідно до знаменитої формули чеського дослідника Д. Дюришина, загальна та порівняльна література засновані на комбінуванні генетичних (відношень контакту) та типологічних підходів.
Термін «загальне», що має велике значення в назвах дисциплін (загальна та порівняльна літератури), свідчить про те, що фундаментальна ідея дослідження не стосується простого двостороннього контрасту між двома текстами або контекстами. Навпаки, насправді практика дослідження літератури тягне за собою здобуття знань та цікавість до літератури, конструювання поетики літературного твору. Контакти між культурами, що відбуваються відповідно до їхніх власних вимог, є, однак, додатковими перспективами: культури уявляють собі одна одну, судять себе, перехрещуються, змагаються між собою, покликаються одне на одного. Питання про сприйняття, перенесення та естетичне конструювання набувають вирішального значення. Типовим прикладом того, як жанр може плідно перетинатися з творами іншої жанрової спрямованості, є травелог. Навіть якщо порівняння не є вираженим у явному вигляді, воно маніфестує себе в діях того, хто проводить розрізнення, або того, хто є посередником між горизонтами — знаним та незнаним. З огляду на це в рамках загальної та порівняльної літератури можна говорити про «генетичні» зв’язки.
Професійний компаративіст, що з такої висоти досліджує мислителів, поетів, голоси оповідачів або протагоністів (головних персонажів) у тексті, просувається вже в попередньо структурованому просторі: іншими словами, він порівнює те, що було вже порівняним до нього. Письменник — протагоніст — також стає «компаративістом», коли він відкриває Іншого (Іншого як культуру, країну, пейзаж, персонажа тощо). Герой роману Ф. Кафки «Америка» Карл Росман відкриває для себе незнайомий континент за допомогою порівнянь, що повторюються, посилаючись на свою власну культурну пам’ять: силует незнайомого міського довкілля, створений «вирізаними ножицями» хмарочосами Нью-Йорка, впорядкованість нескінченного будинку є результатом порівняння з Прагою, рідним містом оповідача, що звик до розташування приємних звивистих вуличок. Можна було б навести величезну кількість інших прикладів: оповідання про подорожі, вигнання, мігрантів… Тут поєднано так багато репрезентацій невідомого, суміш інформації, означень і тенденцій, що формується така естетична конструкція, яку можна назвати «несхожістю».
V. Порівняльне й загальне літературознавство — поєднання літературної критики та культурології
Порівняльне й загальне літературознавство як дослідження літератури є також дослідженням культури й цивілізації у значенні міждисциплінарної та міжкультурної контекстуалізації, а також контекстуалізації між різними типами медіа (тобто мистецтва в сучасній компаративістичній термінології). Якщо подивитися на різні спроби визначити, чим є культурологічні студії, різні теорії говоритимуть, з одного боку, про матеріальну культуру та методи, а з другого — про сенсотворчий каркас, сплетений разом у різних культурах. Таким чином, на перетині різних історичних, соціологічних та літературних страт формується комплекс, який разом із тим прагне бути поза ними.
Водночас, культурологічні дослідження до певної міри підтримують тезу про «культуру як текст», яка в дослідженнях Стівена Ґрінблата і Кліфорда Ґіртца визначила нову спільність між дослідженнями культури та літератури. «Розуміти» та описати культуру — означає, що етнологи емітують методи спеціалістів із літератури. Узагальнюючи ідею «тексту» для досліджень літератури, варто сказати, що в рамках традиційних концептів для вивчення лишається небагато. Відповідні відкриття стосовно культурного контексту та інтердисциплінарності мають за висновок той факт, що дослідження літератури, крім фраз, що сприймаються візуально, є цікавими з позицій позамовних та нелінійних знаків. Цей принцип стосується текстів, що не належать до канону, він ігнорує різницю між «високою» та «популярною» літературами, завдяки йому можна проаналізувати безліч як художніх, так і нехудожніх текстів.
Спроби літературної критики (Literaturwissenschaft) розширити поле своїх досліджень у напрямі до дослідження культури (Kulturwissenschaft) не є чимось новим для компаративістики. Нагадаю, що дискусія стосовно ідеї інтермедійності (тобто започаткування креативного мислення поза будь-яким обмеженням, окрім визначеної царини мистецтва) була першими пробними кроками у формуванні імагології, вивчення культурних інакшостей як нової галузі компаративістичного дослідження. Сьогодні згадані царини виокремлені з теоретичної та метрологічної точки зору. Вони покликаються на семіотико-культурологічні моделі, через які мають контакти з іншими формами мистецтва і/або медіа та на етнологічні засновки й інструменти, що походять з культурологічних студій і дають змогу пояснити транскультурні процеси всередині й між літературами.
На завершення статті наведу приклад із творів перуанця Маріо Варгаса Льйоси, який допоможе проілюструвати мою ідею. Як усі автори, Льйоса не лише оповідач, а й читач. Інтертекстуальність легко віднаходиться в його творах, де поєднано міжкультурну та міжлітературну пам’яті. Відповідно до латиноамериканської традиції, він подібний до Кафки, чиї твори часто зараховують до магічного реалізму. Його новела «Оповідач» (El Hablador) презентує типову для постколоніального оповідання парадигму, коли автор добровільно вдається до гібриду культур. У цьому разі Льйоса використовує одну з найвідоміших новел Кафки «Перетворення» (Die Verwandlung), аби описати гротескну зустріч між культурами. Перетворення Григора Замзи на жука «метаморфується» в епізод, коли автор переносить цей самий мотив до дикого лісу, показує його як сон оповідача історій Тасурінчі. Грегор-Тасурінчі, названий так після перевтілення, втілює злиття двох далеких між собою лінгвістично, географічно та ментально країн. Західний міф про перевтілення, поширений у численних авторів від Овідія до Варгаса Льйоси, входить до аборигенного міфу. Літературна пам’ять про цей факт, закріплена в колективній та культурній пам’яті, є причиною спільності дослідження «Всесвітньої літератури» з усною розповідною традицією індіанців Амазонії. Ця синтетична конструкція передбачає програмованість.
Алжирський письменник Асія Дьєбар у «Страсбурзьких ночах» (Les nuits de Strasbourg (1997)) вдається до спроби порівняльного символізму, характеризуючи інтеркультуральне, але неможливе кохання алжирської жінки та альзатця (від гібридного неологізму «Ельджир», що походить від поєднання назв «Ельзас» та «Алжир»). Створення такого лінгвістичного компромісу показує проблемну природу чужості та культурного розщеплення на естетичному рівні.
Наразі хотів би знову повернутися до символічності гінко. Якщо в поезії Ґете презентував нам гуманістичну й ідеалістичну думку про «відмінності у єдності», то сьогодні ми стикаємося із зовсім іншою поетикою відносин, що не завжди відбиває космополітичний, гармонійний світ, а радше реальність інтеркультуральну, проблематичну, нервову, схильну до стресу — як в індивідуальних, так і в колективних виявах — що завдячує прискореній модернізації (чи глобалізації?!), в який ми всі живемо нині.
