Юрій Міщенко
Нащадки Запорозьких і Задунайських козаків у США
Моє зацікавлення козаками почалося ще в дитинстві, під впливом батькових спогадів про козаче походження роду Міщенків. Пізніше, коли я зміг ознайомитися зі списками Реєстру Війська Запорозького 1649 р., де прізвище Міщенко (у староукраїнському правописі також відоме як Мищенко, Місченко, Мішченко і т. п.) згадується десятки разів (у одному Чигиринському полку — 25 разів), родинні перекази про козацькі часи i захоплення козацтвом набули ще більшого сенсу. Проте тривалий час усі ці козацькі сентименти залишалися лише далеким відгуком історичного минулого України, які не мали прямого відношення до мого життя у ХХІ сторіччі, а самі козаки залишалися не більше ніж героїчним символом волелюбності наших предків. І коли життя занесло мене до штату Нью Джерсі у США, я зовсім не сподівався що в 2009 р. доля мене зведе тут з козаками.
Живучи у Принстоні, Нью-Джерсі, ми нерідко їздили до океану і неодноразово проїздили повз містечко Говел (Howell), аж поки випадково я не довідався, що там є осередок кубанських козаків (серед яких прямі нащадки запорозького та задунайського козацтва) зі своїм громадським центром (козачим домом) і церквою. Озброєний цим відкриттям та додатковими пошуками в Інтернеті, я з іще більшим здивуванням довідався про інший один осередок кубанських козаків — «хутір» Нова Кубань поблизу містечка Буена (Buena), що на самому півдні Нью-Джерсі. Додаткові Google-пошуки відкрили черговий цікавий сюрприз — виявляється, обидва осередки також мають свої бібліотеки-архіви та музеї, низка експонатів яких належить до унікальних регалій (реліквій) Кубанського козацького війська. І це ще не все: деякі з тих регалій ніби належали до автентичних клейнодів Війська Запорозького, які були збережені козаками після знищення Катериною ІІ Запорозької Січі і потрапили до Кубані у XVIII ст. із переселенням туди колишніх запорожців — козаків Чорноморської і Задунайської Січі.
Заінтригований цими відкриттями, я негайно подзвонив до обох козацьких осередків і домовився про відвідини. На жаль, козачі доми і музеї відкриті для обмеженого показу майже винятково під час свят i відпочинкових зустрічей козачих громад, — у дні головних американських та православних релігійних свят. У Новій Кубані це День Пам’яті (кінець травня) та День Праці (початок вересня), а у Говелі — переважно Великдень, Трійця, Спас і Покрова. Інша важлива дата в житті козаків Нью-Джерсі — роковини однієї з найбільших трагедій кубанських козаків: так званої Зради козаків, коли наприкінці травня 1945 р. близько 45–50 тисяч козаків-біженців були насильно «репатрійовані» з британської окупаційної зони поблизу Лінца в Австрії до совєтської окупаційної зони, де більшість із них було негайно розстріляно або заслано на смерть до ҐУЛАҐу. Багато козаків кінчали життя самогубством, щоб уникнути «репатріації». Ця трагедія фактично знищила організований антисовєтський козачий рух і залишила невиліковну травму серед закордонного козацтва. Саме в ці роковини я і зустрівся з козаками. Після панахиди за жертвами совєтського терору, яка відбулася на місцевому козачому цвинтарі, козаки запросили мене на поминальний обід до козачого дому в Говелі. Тоді козаки нарешті прочинили двері своєї святині — музею, де вони роками зберігали регалії Кубанського козачого війська, а також і набагато старіші реліквії — справжні клейноди Запорозької Січі: дивом порятовані від знищення під час громадянської війни і вивезені козаками із Кубані за кордон у 1919–1920 рр., спочатку до Сербії, а після Другої світової війни — до США.
Мій гід, кубанський козак Василь Ляшко, який веде свій рід від запорозьких козаків i послуговується бездоганною українською мовою, показав експонати козачого музею, серед яких були старовинні військові барабани-тулумбаси, бунчуки, хоругви, знамена, шаблі, кинджали, козацькі однострої та безліч документів, включно з грамотою Катерини ІІ, яка віддала Кубань у власність колишніх запорозьких козаків. З гіркою іронією Василь вказав і на грамоту останнього російського царя Миколи ІІ, який востаннє підтвердив право козаків на землю Кубані. Деякі з експонатів музею, можливо, датуються серединою — кінцем XVIII ст., тобто останніми роками існування Запорозької Січі. На жаль, більшості реліквій цього періоду козацтва, які зберігалися у Говелському музеї до 2006 р., вже не було на експозиції. Козаки сказали, що нещодавно вони вже передали ці реліквії назад на Кубань, де ті мали бути виставлені в нещодавно відбудованому козачому соборі Александра Невського та у Краснодарському краєзнавчому музеї.
Отаман козаків Говела, або, як вони себе іменують — Закордонного Кубанського козачого війська, Александр Пєвньов (російськомовний кубанець, пращури якого переселилися на Кубань із Дону) та військовий писар-секретар Джон Рімакіс (англомовний американський грек, одружений із козачкою) пояснили, що згідно з угодою між закордонними американськими кубанцями та керівництвом нещодавно відновленого кубанського козацтва в Краснодарі, оригінали козацьких регалій-клейнодів були передані до Краснодара, а в обмін на них козакам США мали бути повернуті репліки-копії цих реліквій. Деякі копії старовинних знамен і грамот уже були передавання назад до Говела, але здалося, що й отаман, і писар неохоче ділилися деталями передачі клейнодів та повернення реплік до Америки й охарактеризували весь цей процес до певної міри конфіденційним. Джон Рімакіс лише сказав, що після обміну клейнодів на репліки американські кубанці хочуть перебудувати і розширити свій музей у Говелі та зробити його доступнішим для відвідувачів. Офіційний веб-сайт кубанських козаків Говела (http://www.kubancossackvoisko.com1 вказував, що вони також мають і бібліотеку-архів, але під час візиту я не мав нагоди її побачити.
——1 З 2010 р. цей веб-сайт уже неактивний і деталі його можна знайти лише через архівні сторінки в Інтернеті.
Пізніше я довідався, що не всi в американській козацькій громаді були згоднi з передаванням регалій-клейнодів до Росії. Частина козаків наполягала на передаванні найстаровинніших із них на історичну батьківщину, в Україну. Передавання найцінніших козацьких регалій також відбувалося не безпосередньо на Кубань, а через Москву, і ряд кубанських козаків Америки підозрювали, що запорозькі клейноди ніколи не потраплять до Кубані, а назавжди осядуть у московському Ґохрані. Незгоди щодо процесу передавання історичних реліквій розкололи козацьку громаду і посіяли недовіру як між різними осередками козаків у Нью-Джерсі, так і між окремими козаками. Недавній перехід православної церковної парафії Говела в підлеглість до Московського патріархату Росії і відмова козаків Нової Кубані згодитися на ці церковні зміни ще більше посилила розкол, бо частина козаків не довіряє Московському патріархатові й понині пам’ятає про співпрацю російської церкви з КҐБ у совєтські часи.
Обставини моїх відвідин другого осередку козаків, поселення Нова Кубань на півдні Нью-Джерсі, були значно менш формальними. Коли я зателефонував їхньому отаманові Анатолію Сінченку, він негайно запросив мене на травневий пікнік із нагоди американського Дня Пам’яті. Коли ми приїхали до козачого дому в Новій Кубані, там було повно людей — козаки, українці, росіяни і місцеві англомовні мешканці південного Нью Джерсі, а через кілька годин, після обіду та розваг, отаман Сінченко відімкнув свій приватний музей і ознайомив нас із його експозицією.
Цей невеликий музей ущент наповнений експонатами козацької старовини: шаблями, кинджалами, кавалерійськими сідлами, військовими відзнаками та нагородами, козацькими одностроями, а також колекцією монет із Причорномор’я та Східної Європи. Серед експонатів є дорога оксамитова ряса православного священика. За словами отамана Сінченка, саме та, в якій козачий пастир служив останню літургію перед втечею Кубанського козацького війська від більшовицької окупації Кубані у 1920 році. Але ще більше вражає козацька бібліотека-архів, заповнена старинними документами, картами козацьких земель i книгами про козаків та їхню історію різними мовами — англійською, російською, українською, французькою і німецькою.
А наприкінці свого надзвичайно інформативного туру музеєм отаман Сінченко, який походить із запорозько-кубанського козачого роду і також розмовляє чудовою українською мовою, майже до сліз вразив українських гостей, коли розгорнув старий прапор Задунайських козаків, оздоблений вишитим золотистим Тризубом. Для нас цей прапор символізував нерозривний зв’язок кубанських козаків з їхньою українською Батьківщиною.
Кубанські козаки поселилися в Нью-Джерсі більш ніж півсторіччя тому, але в цьому штаті, як і у США загалом, мало хто про них знає. Навіть мої українські родичі, чиї дід і баба жили неподалік від Говела, майже нічого не чули про козаків і нічого не знали про їхній музей. Частково в цьому «винні» самі козаки, які до останнього часу неохоче допускали до своєї громади людей «некозачого роду». І понині громадське життя козаків у Нью-Джерсі зосереджене переважно навколо церковних свят та подій їхньої історії. Проте історична спадщина кубанських козаків та їхні музейні колекції мають культурологічний інтерес — як для нас українців, так і для американської публіки.
Як і інші етнічні емігрантські громади, що переселилися до США після Другої світової війни, громада кубанських козаків Нью-Джерсі поступово старіє, і молодша ґенерація стрімко інтегрується в американську спільноту та культуру. Та, незалежно від майбутнього козацької громади в США, їхні музеї і досі заповнені численними історичними експонатами, деякі з них навіть походять із середньовічної України. Як музей у Говелі, так і музей у Новій Кубані варті відвідин, бо вони дають унікальну нагоду ознайомитися з бурхливою й маловідомою історією нащадків запорозьких козаків — від їхнього вимушеного переселення з України на Кубань у кінці XVIII сторіччя, аж до вимушеної еміграції з Кубані до країн Європи і США у ХХ сторіччі. На жаль, навіть у сучасну інтернетну еру інформація про козаків у Америці та про їхні музеї у Нью-Джерсі і досі обмежена.
Інформацію про громаду кубанських козаків Говела можна знайти на сайті російських православних церков Святого Ніколая і Святого Георгія в Нью-Джерсі (http://www.stnicholasredbank.org/kubancossacks.htm). Їхній козачий дім та музей розташовані у скромній житловій дільниці Говела (поруч із невеличкою православною церквою Святого Георгія) за адресою: 47 — 49 E 3rd St Howell, NJ 07731-8582, USA.
На жаль, сайт козаків Нової Кубані (http://www.newkubancossacks.com) й досі не активований, i тому довідатися про графік їхніх подій або домовитися про візит поки що можна лише телефонно — (856) 697-2255. Козачий дім і музей тут розташовані за адресою: 228 Don Road, Buena, NJ 08310, U.S.A. Інший спосіб вийти на контакт із козаками Нової Кубані — через Українську православну церкву в Милвиллі, Нью-Джерсі (тел. 856-825-1904 і 856-825-6720).
Цікаво, що 2007 року, коли низка російських православних єпархій США (включно із парафією козаків із Говела) приєдналася до Московського патріархату, новокубанські козаки Нью-Джерсі відмовилися визнати це об’єднання й приєдналися до місцевої парафії Української православної церкви.
Принстон, Нью Джерсі, США
