Чжоу Сяофен — сучасна китайська письменниця, автор малої прози. Народилась у червні 1969 р. в Пекіні. Освіту здобула в Шаньдунському університеті на факультеті китайської мови. Завершивши навчання 1992 р., працювала 8 років редактором дитячої літератури, а в 2000 р. її перевели до видавництва «Пекін». Отримала літературні премії — журналу «Жовтень», імені Бін Сінь* та імені Фена Му** .
________* Бін Сінь (5.10.1900–28.02.1999) — китайська письменниця.
** Фен Му (1919–1995) — літературний критик.
Чжоу Сяофен
Нуль годин на Різдво
З китайської переклала Надія Кірносова
На білому снігу в червоних чобітках і капелюшках жовтошкірі діти співають пісню. Різдвяна ялинка, обвішана блискучими штучними плодами, всюди приносить радість — MERRY CHRISTMAS, і ми звеличуємо чужого Бога.
Пам’ятаю, як у третьому класі з нами вчився хлопчик, чиї батьки були військовими і жили за кордоном. Він не тільки мав повну свободу й дивовижні цукерки та іграшки, але й знав багато про далекі країни, через що ми йому заздрили. Цей задоволений життям хлопчик був схиблений на тому, щоб між уроками влаштовувати інтелектуальні тести та вікторини, оскільки вони підживлювали його почуття власної вищості. Я дуже чітко пам’ятаю одне питання: «У який день святкують Різдво?» Відповідь на нього не знав ніхто з кількох десятків дітей у класі, але староста, помахуючи коробкою олівців, напустив на себе такий зарозумілий вигляд, ніби це питання дуже легке і на нього просто не варто відповідати.
Через 20 років навіть дошкільнята розуміють, що потрібно користатися всілякими розпродажами й вимагати в батьків на Різдво подарунок. На Свят-вечір люди виявляють надзвичайний споживацький ентузіазм, тому в ресторанах, барах, на дискотеках повно представників нового покоління, що зростало вже в епоху літер. Різдвяні листівки літають туди-сюди і в поштовій мережі, і в віртуальному світі, і потрапляють як до знайомих, так і до не знайомих рук: усього найкращого! моєму коханню! щастя й радості! Справді, як у теорії хаосу: метелик над Пекіном тільки зробив помах крильцями, а це призвело до того, що в Нью-Йорку наступного місяця стався ураган; так і ми почули тепер дзвін, у який бив ще 2000 років тому Ісус з Назареї, який жив у Палестині в І ст. н.е.
Піднімаю голову й бачу купол театру в Пекінському виставковому центрі, який вражав мене ще з дитинства: я була в захваті від естетики його декору — величного й блискучого одночасно. Коли м’яке світло величезної, схожої на римський годинник люстри в його центрі огортає мене, мені здається, що я стою в сутінках у церкві — і сьогодні, на Різдво, це відчуття особливо сильне. Скільки рук зараз одночасно гортають Біблію під переливчастий звук органа? Скільки пар сиротливих очей прикипають до тьмяних вогників свічок? Розділені морями й континентами, люди, і щасливі, й нещасні, моляться одному Богу.
Від цієї фантастичної картини легко було звільнитися, однак я залишила її в полі свого зору. Спалахнули чудернацькі ліхтарі на сцені, гучно забив барабан, і я зрозуміла, що концерт гурту «Нуль»1 починається.
Я не сприймаю важкий метал, вважаю, що таке перебільшене, аж до неприродности, вираження почуттів не відповідає моїй сутності. Мені подобається душевна музика, особливо з ореолом містичности.
————1 Популярний китайський рок-гурт, заснований 1989 р. в м. Хух-Хото (Внутрішня Монголія). Тут і далі примітки перекладача.
Пам’ятаю, як кілька років тому, коли одного разу раптом вимкнули світло, я всю ніч просиділа в обіймах з магнітофоном, що працював на батарейках, і слухала гурт ENIGMA. Дещо зарозумілий композитор із Бухареста Michael Cretu змушував мене тремтіти. Через декілька обертів касети магнітофон видавав якийсь свист, ніби в нього відкривалася стара рана. Відтоді я жодного разу не переживала подібних ночей — у полоні весни та музики, коли я й сама не розуміла, чи я плачу тому, що мені боляче, чи тому, що я спокійна. Кілька вже розряджених батарейок валялися на підлозі й сріблилися у світлі місяця, ніби патрони, з яких темрява стерла промені. Протягом наступних кількох місяців ця касета майже повністю заповнювала всі мої самотні години. Я була аж занадто захоплена гуртом ENIGMA і боялася тільки, щоб порошок окисленого заліза на магнітній стрічці не стерся занадто рано і не забрав із собою всі ці пустельні звуки.
Крім випадку з гуртом ENIGMA та ще кількома співаками, мені важко було захопитися надовго чиєюсь музикою. Особливо сучасною китайською, оскільки її основні складові не мають стосунку до мистецтва. Наша естрада нагадує мені телефонну кабінку — там ви тільки-но заговорили, уже мусите платити гроші, а на сцені сучасний артист тільки-но відкриє рот, вже йому за це платять гроші — в обох випадках іде щосекундна оплата. Хоча глибина їхньої музики не сягає нижче їхнього горла. Однак що стосується гурту «Нуль», то їхні виступи ще можна сприймати, а їхні перші пісні приваблювали мене своєю силою, в якій ховалася ніжність. Ці пісні здатні були зруйнувати упереджене ставлення до рок-музики з боку консервативного старшого покоління, адже унікальні зворушливі мелодії досить часто поєднувалися в них зі словами морального характеру.
Пам’ятаю ще ті часи, коли рок-музика тільки з’явилась у континентальному Китаї. Тоді один з моїх знайомих старшого віку висловився про ці антизвуки різко негативно, він сказав: «Тільки чорти можуть видавати такі звуки!»
Чорт — це найстрашніший персонаж на світі. Він страхає з-за вікон полохливих маленьких дітей, зваблює цнотливих наречених, вкладає ніж із блискучим лезом у руку вбивці. Він — постачальник кошмарів, опікун підступних задумів, любитель і промоутер порочних вчинків. Він тягнеться спраглими губами до свіжої крові, простягає руку з покрученими нігтями до калатаючих молодих сердець. Ми ніколи не можемо вгадати, звідки він вистрибне, і ніколи не можемо розгледіти його обличчя під маскою — адже він, напевне, десь залишив свого звіра, на якому їздив верхи, не потребує химерних напоїв та наїдків, замаскував свої потворні роги й сіру шкіру, але зоставив собі своє тіло, що прибрало подобу дівчини небувалої краси, яка мило всміхається нам.
Тільки подивіться, чому нас диявол навчив: підлість, дикунство, користолюбство, розпуста, байдужість, заздрість, жадібність, егоїзм… А тепер подивіться, які подарунки він підготував цьому світові: хвороби, бідність, війни, голод, нещастя, злодійства, вбивства, брехня… До всіх негараздів більшою чи меншою мірою вплутаний диявол, це через нього на нашому від початку чистому й безгрішному, як у немовляти, тілі з’являються плями. Ми перекладаємо на диявола всі свої помилки й недосконалості, за які не хочемо й не насмілюємося брати відповідальність, а він і не повертає нам цих боргів.
Я ніколи не розуміла, чому всемогутній Бог не знищить диявола, а навпаки, потурає його втручанням у наше життя: чи тому, що Бог недостатньо любить нас, чи тому, що Він вважає, що диявол недостатньо поганий для того, аби Він міг вдатися до вбивства — цього по суті диявольського засобу, тобто Він із дияволом уклав таємну угоду й має з неї приховану вигоду?
Поява рок-музики, так само, як і джинсів та бікіні, знаменувала собою певний вид протесту. Увібравши в себе два спочатку маргінальні напрямки «ритм-енд-блюз» та «кантрі», рок-музика популяризувалася серед молоді та підлітків. У 1955 році пісню Білла Хейлі «Rock Around the Clock» включили до кінофільму «Шкільні джунглі», що зображав конфлікт «батьків і дітей», і відтоді рок-музика символізує відстань між молоддю та старшим поколінням. Однак діти дуже швидко стають дорослими, а схибленість на чомусь не триває вічно, тож рок-музиці не довелося довго чекати, щоб зайняти належне місце серед визнаної й популярної музики.
На церемонії вручення премії Греммі за 1999 рік Дженіфер Лопес з’явилась у зеленій сукні із надто відвертим декольте, і це сміливе «оголення» стало ударом по загальноприйнятих нормах. Поява бікіні свого часу теж вважалася таким ударом, але сьогодні воно перетворилося на основний і загальноприйнятий купальний костюм, і ми вже навряд чи з’ясуємо, коли безслідно зник його «бунтарський» компонент. Так завжди — коли якась «гостро» маргінальна річ набуває оточення, вона поступово стає центром цього оточення і, звісно, втрачає той «гострий кут», яким послуговувалась у протистоянні.
Мистецькі радіоканали на прохання широкої аудиторії не один раз передавали пісні гурту «Нуль» — «Не зрозумій неправильно», «Кохати важко», «Кохаєш мене чи ні?» … Адже їхній рок був такий лагідний, такий ліричний, ми так згоджувалися з ним!
Тож хто кого продовжує представляти, коли в авангарді життя йде на гострий протест? Або ж хто, вдаючи покору, приховує засідку?
Не знаю, чи існує на противагу «Святому Письму» якась «Книга диявола», яка б таємно поширювалась серед людей і містила насмішки та наклепи на стиль поведінки Бога? Непокірний диявол запекло бореться і не покладає зброї під тиском Божої чарівності — і в мороці цього світу його плащ майорить, ніби військовий прапор.
Був один християнин, який у дикому степу зустрів голодного лева. Він одразу ж упав на коліна й почав молитися: «Боже милостивий, благаю Тебе, порятуй мене!» Однак тут він помітив, що лев так само упав на коліна і разом з ним прославляє Бога: «О Боже! Дякую Тобі за порятунок, за те, що ти вчасно послав мені їжу!» Тож, врешті-решт, на чиїй стороні Бог, а на чиїй диявол? На які жертви необхідно йти, а яку жорстокість можна помилувати?
Якщо якийсь поет-невдаха готовий хизуватися хоча б своїм аристократичним походженням, аби надолужити втрачену славу, то диявол докладає всіх зусиль, щоб ми забули про його походження. Схоже, він і сам намагається відсторонитися своєї батьківщини — Раю. Цей скинутий ангел не припиняє навіювати людям сумніви щодо чистоти Раю. Як єретик, диявол втратив славу, щоб насолоджуватися свободою, — адже чи не є Рай суспільством із жорсткими ритуалами, де тавро диявол отримав не за скоєне зло, а за порушення шанобливості до батька.
Диявол виношував божевільні задуми узурпувати престол Бога. Переможець був би царем, а переможений — васалом. Можливо, диявол є лише особистим суперником Бога, але сьогодні він оголошений спільним ворогом усього люду — Бог уміє мобілізувати маси, нічого не скажеш!
Я сподіваюся, гурт «Нуль» не з тих, що набувають популярності завдяки одній пісні, а потім існують на відсотки з неї. Я помітила, що деякі зірки щоразу, коли з’являються на публіці, намагаються нагадати їй саме ту пісню, завдяки якій вони стали відомими, і під звук щирих оплесків за неї вони заспокоюються, ніби більше ніщо інше не може виказати мені випадковості їхньої популярності. Однак гурт «Нуль» випустив не один альбом, і в кожному з них є пісні, які варто слухати і які свідчать про їхній творчий потенціал. Якщо ж говорити про недоліки, то можна зауважити, що в деяких піснях музика потужніша за слова, а в деяких випадках їм не вистачає оригінальності. Раніше я чула у виконанні гурту «Нуль» тільки їхні авторські пісні, однак на цьому концерті вони запропонували й рімейк чужої, але добре відомої, — «І в дикого льону буде весна»2. І, сказати правду, найбільше враження на мене цього різдвяного вечора справила саме ця пісня, оскільки вона виявилася суголосною моїм духовним зростанням.
Десять років тому, коли я ще була студенткою, разом з моїми ровесниками — дикторами радіо Шаньдунського університету, обожнювала дві пісні — «Ліки для душі» у виконанні Ден Мяохуа та цю саму «І в дикого льону буде весна» у виконанні Ло Даю. Протягом усіх років навчання, чи то під час лінивих обідніх прогулянок за кип’ятком, чи то під час виконання домашнього завдання в безмежних сутінках, на підході до аудиторії, за нами слідували ці слова: «Я кохаю, сумую, чекаю, почуття не змінились мої. Наші зустрічі я пам’ятаю, ти ж забула про клятви свої. Ти вподобала квітку нарциса, що в водоймі гордо зросла. Все одно не забудь, що й до дикого льону, до забутого в горах куточка теж завітає весна…». Під гуртожитками закохані парочки так міцно обнімалися, ніби наступної хвилини могли розлучитися назавжди; а в кущах за спортмайданчиком глибокої ночі новачки в коханні, затамовуючи подих, крадькома і навпомацки шукали руки одне одного. Кохання тільки зміцнюється, коли ним ділишся, ніби та каша в чарівному казані — не зменшується, скільки не вибирай3. Діти на університетському подвір’ї були схожі на звірят, що метушаться в клітці — адже з книжних істин найчастіше не було жодної користі в реальному житті, вони впливали на нас тільки поверхово, і навряд чи хтось міг гарантувати, яким буде наше майбутнє поза межами цієї клітки.
————2 Слова й музика пісні написані тайванським автором Ло Даю, вперше вона прозвучала у виконанні тайванської співачки Пань Юеюнь як лейтмотив до фільму «Дикий фазан високо літає», однак потім цю пісню виконували ще багато інших співаків, включаючи й самого Ло Даю.
3 Тут алюзія на казку про одну бідну родину, яку пожалів Бог і подарував їй казан із кашею, яка, щойно її виїли, знову заповнювала казан.
А мене в мою останню, небезпечну, самотню й передбачливу весну супроводжувала історія з пісні Ло Даю, і вона танула день за днем. Я швидко відцвіла, і весна дикого льону вже далеко.
Готичний купол собору вимальовується в бездонній блакиті неба, ніби він — древній громовідвід, що символізує безпеку під час негоди. Пара голубів, втративши здатність орієнтації, примостилася відпочити під дахом галереї, воркочучи та поводячи своїми блискучими очима. Молоденький плющ розрісся і вкрив стіни; хробак повзе по зворотному боці листка уздовж химерно переплетених прожилок; плющ ніби утворює загадковий зелений палац у тіні, з кількома отворами різного призначення — чи то для сонячного проміння, чи то для язика гекона, постійно готового до атаки. Ця старовинна й велична будівля собору височіє між старим і новим корпусами Шаньдунського університету. І я помічаю, що стою, отямившись від сердечних тривог, біля входу, заворожена його високими колонами. Їхня висота не може не викликати в людини поваги і навіть страху, тож відразу навіює думку про безмежну владу Бога.
Через палісадник я дивилась на людей, які прямували на службу. Коли забили в дзвін, мені схотілося зайти до церкви з таким же пієтетом, як і в цих вірян, і розповісти про свої страждання. Бог такий милосердний, що може подарувати людині нове життя, однак моє ставлення до сповіді не було однозначним. Священики кажуть: хваліть Бога, і Бог хвалитиме вас і даруватиме вам щастя; якщо виявити свої гріхи перед Богом, Він знизить ступінь вини. Отже, найбільше Бога турбує, чи ти повністю покладаєшся на нього, а тяжкість гріха не така вже й важлива. Однак тоді виходить, що Бог — теж порушник, оскільки Він захищає порушників своєю владою, Він бере хабарі почуттями. Мені згадується один європейський фільм, в якому йшлося про життя священика, що минало в коливаннях між провиною й каяттям, — як виявилося, межа між ними дуже розмита. Каяття виконує функцію звільнення, а це означає, що воно готує людину тільки до словесної відплати за скоєні злочини, а не до дієвої. І є такі злочинці, що, покаявшись, тільки сповнюються нових сил чинити зло, адже тепер їх не гризе совість за колишні вчинки.
Чи я повинна передоручити себе, невірну, Господу? Невже Він буде карати за гріхи, не розсудивши? Приховуючи свою таємну печаль і почуття провини, ніби все гаразд, я пройшла повз церкву, все ще прагнучи всім серцем Божої опіки.
Кілька років потому я стояла на глянсовому порфірі собору святого Петра у Ватикані і не могла відвести очей від знаменитого вівтаря роботи великого скульптора Берніні4. Мозаїка над вівтарем зображає голуба миру, що, супроводжуваний небесним ангелом, летить крізь хмари із золотою каймою прямо на мене. Завдяки грі сонячних променів виникало враження, що ця картина жива. Однак, попри зачарованість, я чітко усвідомлювала, що так і не позбавилась сумнівів щодо релігії, які виникли ще в студентські роки.
Борхес у своїх «Трьох версіях Юдиної зради» описав одного богослова на ім’я Рунеберґ, котрий «збагатив образ Сина, який здавався вичерпаним, новими характеристиками — характеристиками горя й нещастя»5.
————4 Тут неточність оригіналу — Берніні виготовив лише бронзовий балдахін над вівтарем, але не весь вівтар.
5 Переклад цитат із Борхеса здійснено за виданням: Борхес Х. Л. Три версії Юдиної зради // Борхес Х. Л. Алеф. — Харків: Фоліо, 2008. — С. 252–257. В оригіналі в Чжоу Сяофен відповідні уривки тексту оформлені лапками, як цитати, проте посилань на джерело перекладу Борхеса китайською мовою письменниця не дає.
Виправдовуючи Юду, Рунеберґ міркував так: «Слово6 коли воно стало плоттю, перейшло з повсюдності в обмежений простір, з вічності в історію, з блаженства без меж до мутацій і смерті; було необхідно, щоб хтось із людей, представляючи весь людський рід, приніс жертву, яка могла б зрівнятися з цією. Таким чоловіком і став Юда Іскаріот. Юда, єдиний з апостолів, розгадав таємну божественність і жахливу мету Ісуса. Слово опустилося до смертного. Юда, учень Слова, міг опуститися до зрадника (а це найтяжчий злочин із тих, які знає підлота) і навіки віддати свою душу в геєну незгасного вогню. Нижчий світопорядок — це віддзеркалення світопорядку вишнього; форми земні відповідають формам небесним, плями на шкірі — це мапа нетлінних сузір’їв, тож і Юда певною мірою віддзеркалює Ісуса».
«Аскет, задля звеличення слави Бога, оскверняє й умертвляє плоть; Юда зробив те саме зі своїм духом, — продовжує заявляти цей теолог, якого побивали камінням. — Юда шукав для себе пекла, бо йому було досить блаженства Господа. Він думав, що щастя, як і добро, є атрибутом божественним, і люди не мусять самозванно претендувати на нього».
Раніше китайські глядачі дивували всіх своїми стриманими манерами; можливо, вони вважали, що саме таке вираження почуттів через напівнатяки найліпше свідчить про інтелігентність і освіченість. Я теж з дитинства привчилася виявляти по закінченні концертної програми своє задоволення короткими, але теплими оплесками. Але згодом, багаторічний досвід перегляду записів із концертів американських та європейських музичних гуртів перевчив нас. Іноземні співаки, які найпершими відвідали Китай, не приховували свого розчарування глядацькою аудиторією, бо ми, з нашою самовпевненою солідністю, видавалася їм бовванчиками, що не тільки не мають очікуваної митцями сприйнятливості, а й узагалі не дотягують до елементарної пристойності. Охоче до навчання нове покоління швидко виправило ці хиби і перескочило на рейки міжнародної практики — букети квітів7, крики, сльози, вставання з місць і навіть знепритомніння в екстазі… . чим сміливіша й оригінальніша форма вираження, тим більше вона варта наслідування.
————6 У перекладі Борхеса китайською мовою, поданому Чжоу Сяофен, Слово скрізь перекладене як Син Божий.
7 За традиційними уявленнями китайців, зрізані квіти є носіями негативної енергії, тому в старому Китаї не прийнято було дарувати букети, лише квіти в вазонах.
А рок-музика має чи не найбільшу збурювальну силу. «Самотня душа не знаходить притулку; знівечене тіло терпить тортури; сум так довго на груди тисне; загоряйся, сердечний вогню!» — коли гурт «Нуль» заспівав свою «Безпритульність», дівчина-підліток, яка сиділа попереду, підхопилася, вистрибнула на стільця й почала розмахувати своїм золотаво-червоним волоссям. Хоча була зима, вона вдягнула на концерт білий топ, який не повністю прикривав її красиву спину. Охоронець здалеку простягнув у німому звинуваченні палець, показуючи жестом їй сісти. Це нагадало мені, що екстаз на концерті все ж перебуває під певним наглядом. Незабаром з’явилися ще порушники, які відразу ж поплатилися за свої дії, — парочка закоханих з останнього ряду надумала в числі перших запалити вогник запальнички, однак охоронці просто вивели їх з концерту в найближчі двері, ніби виведення з концерту під конвоєм гарантувало їм короткочасну свободу. Однак захоплені глядачі навіть не помітили, що їхніх супутників, які разом з ними страждали й раділи, силою вирвали з обіймів загалу і зробили «безпритульними», як про це співалося в пісні. Насправді ж цілком свідомі працівники з незворушними обличчями патрулювали по міжряддях протягом усього концерту, стежачи за тим, щоб ніхто не почав запалювати вогники запальничок.
З метою безпеки необхідно суворіше контролювати дітей.
Бог схожий на вчителя, що пильнує нас. Він наставляє нас у необхідності вчитися, оволодівати мудрістю, але при цьому не дозволяє нам нічого чинити, не дозволяє перешіптуватися, хоче, щоб ми заповнювали стандартними відповідями анкети нашого життя і змагалися за найвищий бал на життєвих іспитах. Однак у Нього завжди є нові знання, які Він не встиг викласти, і каверзні запитання, які Він приховав, і ми, через те що довго не мали заохочення, виявляємо розгубленість перед ними. А диявол схожий на нашого дружка, який кличе нас вислизнути з аудиторії. Звісно, його приплюснутий до вікна ніс не порівняти із образом Бога, проте він значно кумедніший і ближчий. Він навмисне перешкоджає дітям у навчанні, однак вони його за це не засуджують, хіба що вдають таке на перевірці в Бога-вчителя.
Батьки годують і вдягають нас, а ми все одно сваримося з ними, не сприймаючи їхнього ставлення та форм повчання, вважаючи, що вони дають нам недостатньо. Стоячи по закінченні батьківських зборів перед двома суворими обличчями, я колись сподівалася бути сиротою, щоб одного дня нарешті з’явилися мої справжні батьки, сліди яких зникли багато років тому, і назавжди забрали мене з цієї родини — вже через самі ці плани відплати батькам я відчувала потаємну радість. Чи не з таких самих причин чорної невдячності ми відвертаємося й від Бога?
Бог — перфекціоніст, і нам марно сподіватися йому сподобатись. Як на тілі немовляти є родимі плями, так і в душах апостолів важко уникнути спалахів бажань. Християнське віровчення говорить, що людина вже народжується гріховною. Тож зло — це наш природжений спадок. Як же нам бути, якщо ми мусимо ненавидіти власну природу? Ван Сяобо8 розкриває нас лише в одному реченні свого шокуючого вірша, який неодноразово купірували: «Ми ходимо в тиші, ходимо по небу, але інтимні члени підвішені вниз». Якщо сказати, що ми — діти духа, то в очах Бога ми — найгірші, найневдаліші діти, які як мінімум потребують удосконалення; а в очах диявола ми — занадто чисті, занадто невинні, нічим не заплямовані гарні дітки. Бажання бути уславленими приверне нас швидше до диявола, чи не так?
Справжні віряни проклинають тих, хто наближається до диявола, однак останні того не бояться. Вони висловили свою окрему думку, ще й критикують перших: ви молитесь Богу, щоб Він, старенький, дарував вам удачу й спокій замість того, щоб самим працювати на це.
Чому ж люди сподіваються, що диявол омине їх? А тому, що він найчастіше несе з собою батіг і кошмари, несе довічне покарання, тож люди й воліють залишатися в темряві й на самоті. Виходить, що якраз диявол реальними вчинками вчить тебе самостійності і незалежності, вчить боротися за своє процвітання і могутність; а Бог тільки роздає обіцянки.
Я думаю, те, що ціле людство було введене в оману, свідчить як мінімум про неабияку привабливість особи диявола і про реальний зиск у його руках.
Пам’ятаю, колись я вийшла з метро на площу Орієнтир і зібралась посидіти в одному з барів у знаменитому провулку Ланьґуйфан9. Я помітила на вулиці незвичне пожвавлення — скрізь бігали міліціонери, намагаючись втримати порядок, а в потоці людей, який прямував уперед, виділялося багато людей у дивних масках і одязі. Аж тоді я згадала, що сьогодні — 31 жовтня 1999 року, тобто завтра — День усіх святих.
————8 Ван Сяобо (1952–1997) — китайський учений і письменник.
9 Площа і провулок у м. Сянґан (Гонконг).
День усіх святих — це традиційне релігійне свято, коли згадують усіх відомих і безіменних святих. У середні віки на це свято люди вбиралися за подобою тварин, вдягали страшні маски і запалювали смолоскипи, щоб відлякати нечисту силу. Згодом, переселенці в Америку, особливо ірландці, привезли з собою і цей зовсім не релігійний звичай, який там раптом розквітнув наприкінці ХІХ ст. Сьогодні маємо те, що ніч напередодні Дня всіх святих стала більш відомою, ніж сам День, і перетворилась на нестримне божевілля. Діти, вигукуючи «TRICK — OR — TREAT» (гостинець або жарт), гупають у двері, вимагаючи цукерок, а якщо їхні вимоги не будуть задоволені, то хлопці-бешкетники можуть вчинити якусь капость, як-от розбити вікно.
Я приєдналася до процесії, скрізь по ходу якої чулися свист, сміх і крики. Якась білявка, можливо з Іспанії, заспівала пісню, яку тут ніхто не розумів, однак ідучи, вона заплуталась у своїй довгій, аж до землі, спідниці й упала; пісня її на тому й обірвалася, а учасники процесії, що йшли за нею, розреготалися; проте її хлопець, що йшов поряд, обійняв її і почав ніжно цілувати. Раптом хтось злегка ляснув мене по плечу; я обернулась і страшенно перелякалась, побачивши перед собою жахливо закривавлені бісівські морди. У барах обабіч вулиці запалили ліхтарі з гарбузів; звідкись виюрмилась група підлітків, з явно професійним макіяжем, і кинулась напролом у натовп; від їхніх облич відбивалося жовте світло.
Через дві вулиці нам зустрілася група студентів, які роздавали якісь пакунки; дістався один і мені. Тільки вийшовши на освітлене місце, я помітила на упаковці доволі збуджуючий малюнок: чоловік і жінка, сповнені бажання, майже торкалися тілами одне одного, а поряд було надруковано «нагадування»: «Презерватив — секрет постійного сексуального успіху». Виявилося, що це Асоціація із запобігання поширенню СНІДу саме влаштувала захід з роздаванням презервативів. Очевидно, організація, що стоїть на сторожі суспільних інтересів, була занепокоєна не дарма: дослідження виявили, що свята — це час-пік для кохання, і підлітки вперше йдуть на секс найчастіше саме за таких обставин — збуджені тіла в темній кімнаті під спалахи феєрверків.
Багато ортодоксальних віруючих дуже негативно ставляться до нічних святкувань напередодні Дня всіх святих і вважають їх бісівськими. Люди ніби сплутали День бісів і День усіх святих, звели їх до одного поняття. Чому ж День бісів, хоча й привласнив собі славу Дня святих і спаплюжив його авторитет, скрізь зустрічається радо і з розумінням? Можливо, причина криється в тому, що диявол ніколи не накладає на нас обмежень? Давні німці вірили, що перехрестя — це місце зустрічі нечистої сили, і це досить символічно, адже перехрестя означає також вибір, невідомість і повну свободу. Нам важко погодитись на муки в цьому світі, щоб заслужити прекрасне життя на тому, а диявол пропонує задоволення тут і тепер, і для падіння він дає умови й заохочення у вірі. Наприклад, стосовно інтимних стосунків, то він маніпулює різними нашими пристрастями, які відкинуті Богом як низькі і брудні, однак нас вони змушують тремтіти від щастя.
Коли співали «Виставу»10, то дещо хрипкий голос Чжоу Сяо’оу11 постійно чергувався з фальцетом дань12, і контраст цих голосів створював незвичний ефект, що також свідчило про креативність гурту «Нуль» у манерах та виборі матеріалу. Мені згадалися слова одного з критиків про те, що привабливість «Нулів» полягає в концепції об’єднання протилежностей — таких, як мужність і ніжність, рок і попса, традиції й мода, що й допомагає гурту якнайповніше виявити свої можливості. Ймовірно, тому і я сприйняла їх. Адже мене завжди приваблюють і заворожують речі, що містять у собі протиріччя і тому можуть бути витлумачені абсолютно по-різному.
———10 Пісня гурту «Нуль», присвячена мистецькому спадку пекінської опери, включає музичний і вокальний супровід з елементів пекінської опери.
11 Соліст гурту «Нуль».
12 Амплуа пекінської опери — жіночі ролі у виконанні чоловіків. Проте «Нулям» на концертах підспівувала жінка.
Наприклад, оптиміст завжди скаже, що склянка наполовину повна, й порадіє з цього; а песиміст скаже, що склянка наполовину порожня, й побиватиметься через це; однак найважливішим і найцікавішим фактом є те, що й оптимізм і песимізм викликані тим самим предметом.
Є люди, яким нестерпно бачити, як страждають тварини в клітках, тому вони виймають із своєї кишені гроші й купують таку тваринку, аби випустити її на волю. Однак їхні добрі справи стають початком трагедії, адже підказують заповзятливим продавцям птахів новий спосіб підзаробити — крім продажу співочих пташок людям, які воліють утримувати живність, вони взялися й за горобців, на яких раніше не зважали, але тепер можуть продати їх добродіям, щоб ті випустили їх на волю. Прагнення до безперешкодного функціонування каналів збуту призводить до того, що багато раніше вільних тварин через людську доброзичливість потрапляють у пастку. Таке звільнення є добром чи злом?
Пам’ятаю в дитинстві я одного разу вскочила в халепу через незнання. Я знала, що вітер може загасити вогонь, адже коли тато запалював сигарету, він злегка дмухав на сірник, і той згасав; а ще вчитель розповідав нам казку про принцесу, де був епізод, як вона потрапила до лісу і там налетів вітер і задув свічку в її руках. Тож якось я підпалила сірником один листочок з купи опалого листя і, коли ліниві язички полум’я почали повільно лизати зубчики листка, я, з усієї сили надувши щоки, вирішила загасити вогонь. Хто б міг подумати, що іскорки миттю спалахнуть і швидко охоплять усю купу. То вітер — ворог вогню чи його поплічник? Я оторопіло дивилась на вогняну купу і прозоре світло, яке піднімалося разом з гарячою хвилею повітря від її решток.
Щоб здобути душу Фауста, Мефістофель не полінувався слідувати за ним протягом усього його життя, як слуга, що виконував кожну його забаганку. Це свідчить про те, що диявол цінує душу людини понад усе, і ніхто більше не ставився до неї з такою повагою, включаючи й саму людину. Фауст врешті-решт усе ж вимовив «Спинися, мить! Прекрасна ти!13 » — і Мефістофель виграв. Він наполегливо йшов до цієї мети, дотримуючись угоди. Необов’язковим виявився якраз Бог, який послав ангела забрати до себе душу Фауста, нібито відновлюючи справедливість, однак аргументи його були доволі непереконливими. Мефістофелю залишалося тільки обурюватися: «До кого ж мені тепер іти скаржитися? Хто допоможе мені відновити права, здобуті так нелегко?» Ми завжди лояльні до справ Бога, але жорстокі до промахів диявола.
———13 Переклад цитати з Гете за виданням: Гете Й. Ф. Фауст / Пер. з нім. М. Лукаша. — Харків: Фоліо, 2003. — С. 66.
Чи не може бути між Богом та дияволом кровного зв’язку? Може, вони — брати, а причиною суперечки між ними стала непевність того, чи буде старший володарем певної території? Якби не було загрози від диявола, навіщо б нам так був би потрібен Бог? З цієї точки зору, диявола можна розглядати як прихованого прихильника Бога, навіть його помічника! Такий сумнівний зв’язок між ними як посібниками викликає в нас жах.
У кількох із перших версій Старого Заповіту Ієгова — це володар всесвіту, який рівною мірою підтримує і добро, і зло. Однак починаючи з 6 ст. до н.е., Сатана — що єврейською мовою означає «противник» — відокремився від образу Бога і став джерелом усіх бід. Це — жахлива асоціація: Бог задумав для себе дотепне мистецтво відокремлення тіла, й окремо втілив ту свою частину, яку не схвалював; тож коли він почувається незручно, він виводить на сцену цю свою бісівську подобу, щоб самому залишитися незаплямованим. Диявол — це лише цап відбувайло, і напевне це хотіли показати ті художники, які зображували бісів як сатирів — в образі гірських цапів. Чи не слід вважати імена Бога та диявола двома іменами однієї й тієї ж людини?
Якщо, гортаючи Біблію, винести за дужки велике ім’я Бога, а зосередитися на сюжеті, то зміст багатьох знайомих оповідань видасться приголомшливим. Наприклад, довершений Едем виявиться успішним розсадником Божої політики одурманення народу, адже щоб перешкодити людині бути такою ж розумною, як і він, Бог сказав Адаму, що з’їсти плід з дерева знання означає вмерти. Так ми дізналися, що Бог вправний у брехні. Виходить, що Цей Старий сприймає тільки невігластво, а відвагу людини в пошуках істини розглядає, як злодійство і карає штрафом! Чи не вередливість Бога у виборі подарунків змусила Каїна вбити через заздрощі свого брата і відкрити першу в історії людства справу про вбивство? Щоб підтвердити свій абсолютний авторитет, Бог побився об заклад на свого щирого слугу Йова і дозволив Сатані всіляко шкодити йому, відібрати в нього все майно, вкрити все його тіло гнояком і вдаватися до інших знущань.
Якщо Бог і диявол так очевидно подібні іноді в своїх замислах і засобах, то яка ж між ними, врешті-решт, принципова різниця?
Перед початком концерту гурту «Нуль» я саме згадала, що маю виконати одну справу, тож, аби не забути про неї знову, витягла записник і черкнула в ньому кілька слів. Дівчинка-підліток, яка сиділа поряд, вражено запитала: «Вам потрібно взяти інтерв’ю? Візьміть у мене!» Я посміхнулася на її юнацьку безпосередність. У її роки я була набагато сором’язливішою і боялася виступати на публіку, а мікрофон здавався мені ручною гранатою, яка ось-ось розірветься. Ця безпосередня дівчина в перервах між піснями часто вигукувала ім’я клавішника Чао Лемена, аж у мене склалося враження, що він — її друг. Правду кажуть, що божевільні фанати називають своїх кумирів коханими і дозволяють ілюзіям та пристрастям зайняти цілком реальне місце у своєму житті.
Коли заспівали «Запали в серці надію», дівчина підвелася, голосно заохочуючи глядачів разом зробити те саме, щоб пожвавити атмосферу. Але, можливо, через те, що її перезбуджений голос видавався не дуже переконливим, ніхто не зреагував на її заклик. Тож дівчині залишалося тільки сісти на своє місце з таким виглядом, ніби її образили, і пожалітися мені: «І що за безнадійні люди?»
І тільки коли зазвучала прелюдія до найпопулярнішої пісні гурту «Кохаєш мене чи ні», зал нарешті вибухнув у єдиному пориві. Багатотисячний натовп в один голос запитував: «Ти врешті-решт кохаєш мене чи ні? кохаєш мене чи ні?», і в цьому голосі бринів наївний колективний максималізм. Аж мені згадався фільм режисера Мена Цзінхуея «Несподівана смерть одного анархіста», де була пісня з такими зворушливими словами: «У темряві великої землі я є громадянин, один із безлічі таких, чий голос має чисту силу».
Концерт завершився. По дорозі додому я звернула увагу, що над входами до всіх без винятку барів мерехтіли райдужні написи MERRY CHRISTMAS. О! Це ж завершується останнє Різдво в цьому столітті! Неподалік височів годинник, що відраховував у зворотному напрямку час до нового тисячоліття, червоні цифри на ньому безшумно стрибали, виявляючи невмолиме зникнення часу. Такі годинники нагадують людину, що йде задкуючи. Вони завжди викликали в мене якісь тривожні передчуття. Коли ми наголошуємо, що щось «останнє в цьому столітті», то, крім комерціалізованих розпродажів та аукціонів, що ж ми хочемо, врешті-решт, цим сказати? Про що нагадати? Цінуємо чи боїмося? Ось із неба скотилася зірка, а я тільки встигла звернути увагу на її дугоподібний слід і забула загадати бажання — так і з нами: ціле століття скоро завершиться, а ми не встигли вирости.
Тієї ночі сталося кілька дивних подій: на Філіппінах поліцейські на роботі прибралися дідами морозами, однак їхнім завданням було не розносити подарунки, а непомітно тримати напоготові наручники й кулі для можливих порушників спокою; було також викрадено літак, що вилетів з Непалу, і вбито кількох заручників на його борту — через те, що літак не міг знайти місце, де б йому допомогли, він кружляв у повітрі, а в цей час на пару переляканих очей жертв повітряного пірата вже був націлений чорний пістолет; цього вечора було зафіксовано активізацію комп’ютерного віруса на ім’я «різдвяний привид»14, тінь якого з широкими рукавами миттю подолала відстані й перешкоди в мережі, і він почав з незворушним обличчям дзвонити в двері самітників.
Отже, це Різдво мине через кілька хвилин — і я поставила галочку в календарі. Звичаї, напевне, все ж мають повчальний зміст: наприклад, недарма Дід Мороз звик ховати подарунок у панчоху — предмет, який ми топчемо, здався йому найкращим місцем для подарунка; так він хоче, щоб ми повірили, що це — Його заохочення, а не витівка. Не знаю, чи особисто я є невдячною людиною? Можливо, Бог приготував подарунок і мені, проте моя совість, на жаль, схожа на діряву панчоху. Це — свято Сина Божого, тож воно дивовижне, а після нього настане пересічний час, що належить звичайним людям. На обкладинці календаря намальовано кілька небесних ангелів, які доброзичливо всміхаються. Я не могла позбутися відчуття десь глибоко в душі, що ці ангели аж тупуваті в своїй наївності, і з такими червоними обличчями схожі на доглядальниць, а щоки в них так випинаються, ніби вони дмуть у свисток. Диявол створює враження набагато хитрішого. Цікаво, що пан Лу Сюнь у своїй «Історії китайського роману» писав, коли йшлося про «Тридержав’я»: «Найвища оцінка мудрості Чжуґе15 полягає в порівнянні його з чортом». Насправді ми часто, підкреслюючи моральні якості людини, кажемо, що вона добра, як ангел, а от підкреслюючи талант людини, ми говоримо, що вона розумна, як чорт. Пан Чжао Тінян16 вважає: «Справжній філософ ані трохи не схожий на Бога, проте дещо схожий на диявола — адже Богові нема потреби думати, про що б там не було, а от дияволові якраз потрібно ворушити мізками». Ще мені траплялися такі слова поета й критика Чена Чао: «Ми знаємо, що ангели прекрасні, а Сатана — потворний. Однак ми також знаємо, що ангели назавжди залишаться дітьми і ніколи не виростуть, а от Сатана, який зміг витерпіти страждання пекла, — зрілий герой». Цікаво, кількість таких висловлювань на захист диявола постійно зростає через те, що в наших головах прояснилося, чи через те, що ми деградуємо?
У нуль годин на Різдво я задула свічку; навколо була така звична темрява.
———14 Мається на увазі комп’ютерний вірус Kriz.
15 Чжуґе Лян — один із героїв роману «Тридержав’я», талановитий полководець, прославився своїми дотепними планами захоплення ворогів.
16 Чжао Тінян (1961) — сучасний китайський філософ.
