Від редакції. Термін «маєвтика» (або «майєвтика») походить від філософської діалогічної практики Сократа. Дослівно маєвтика означає давньогрецькою мовою допомогу при пологах, пологове мистецтво. Метод Сократа полягав у тому, щоб шляхом діалогу і з допомогою системи уточнювальних і навідних запитань виявити приховане в людині знання. Причому він допомагав «розродитися» знанням особам чоловічою статі, бо за античною традицією до цього були здатні тільки мужчини. Його діалоги починалися з простих буденних речей, а потім підносились до філософських диспутів. Галина Чернієнко прив’язує маєвтику до психоаналітичної теорії, що досить несподівано, але автор, врешті, має право на власні здогадки.
Галина Чернієнко
Маєвтика або психоаналіз від Мішеля Турньє
Мішель Турньє народився 1924 р. в Сен-Жермені (Париж) у заможній католицькій родині, закоханій у класичну музику, образотворче мистецтво, літературу, філософію, де головним для його батьків було виховання молодого покоління на засадах «свободи—рівності—братерства», прищеплення дітям любові до ближнього, потреби у справедливості й гармонії, поваги і самоповаги. Академік Французької академії, мислитель, перекладач, а передусім — людина з високої літери, Мішель Турньє на сторінках своїх творів виклав своє оригінальне бачення конфліктів, у яке втягнуте людство ХХ і ХХІ сторіч, крізь призму найвідоміших міфів європейської та світової культури. Міфологія для Турньє — це той прийом, за допомогою якого він за принципом бінарної опозиції або протиставлення вибудовує явний і прихований конфлікти, у які неминуче потрапляють його герої. Це видиме людське існування і невидимий божественний світ, а між ними — самотній чи нещасний герой у пошуках сенсу існування (цикл романів-імпровізацій за мотивами роману Д. Дефо про Робінзона Крузо), зіткнення добра і зла, жорстокості й любові й очищення душі в стражданнях («Вільшаний король», «Метеори»); це також невід’ємний від творчості Турньє образ людини планетарного рівня — на всіх широтах, у всіх краях найголовнішою потребою людини є свобода, омріяна і реальна, свобода чинити добро, свобода бути самим собою у злагоді з природою, свобода розмовляти своєю мовою, хай би якою вона була, це свобода вільнонароджених («Золота крапля»), бо на всіх широтах — людина — в себе вдома з тих пір, як вона усвідомила себе людиною.
Свою трудову діяльність Мішель Турньє розпочав як перекладач з німецької, він став відомим завдяки своїм інтерпретаціям Ремарка французькою мовою, що стало для нього своєрідною школою письменства. Студентом він вивчав німецьку класичну філософію, феноменологію, герменевтику Гайдеґґера, ось звідки в нього його несподіваний і самобутній підхід до словесної майстерності, з грою слів і смислів, використанням імпровізацій і міфів у пошуках глибинного, справжнього змісту людського буття в поєднанні з неповторною майстерністю і даром до слова.
Світ гармонії, де все випромінює любов, він дарує читачам у казці під назвою «Мигдалеве тістечко або два садки» зі збірки «Сім казок», перекладеної Катериною Васьковською-Івженко. На перший погляд, солоденька казочка з кошенятами в кошику для мрійливих дівчаток, у сукенках з мереживом на комірці та білими шкарпетками, а насправді — серйозне відтворення важливого етапу в розвитку дитини, який десятирічна дівчинка мусить пройти сама і бажано без втрат на шляху від дитини до дівчини, це ініціація або посвята у жінку.
Головну героїню казки звуть Амандина, похідне від Аманда, що французькою означає ядро мигдалевого горіха, тобто цілісність і силу. У французькій кулінарії «амандина» − це смачне мигдалеве тістечко, яким ласують французькі діти на свята. Амандина повідомляє, що у неї є лялька Аманда і що вона ще Амандина, тобто ще не доросла, а похідне від Аманди, від ядра, як один із рецептів, як варіант, як модальність, але її новизна ще ні їй самій, ні читачеві невідомі. Їй ще треба пройти через майєвтику, тобто через народження своєї сутності, аби стати Амандою.
Події в казці відбуваються лише в неділю і в середу по черзі, неділя — сьомий день, коли Господь зачудувався ним же створеним світом і віддав його дорослим для відпочинку, а дітям − для розваг. Десятирічна дівчинка починає розповідь про свою родину і про кота Клавдія, який виявляється кішкою, що народжує чотирьох кошенят у неділю. Це перше, радісне знайомство дитини з поняттям про жіночу стать. Раніше, до появи кошенят, її не цікавило питання статі. В неділю відпочиває уся родина, для Амандини це свято, гра з кошенятами, цей день для неї приємний, наче мигдалеве тістечко, їй солодко і радісно цього дня.
Але настає середа — третій день тижня — і початок Великого посту для християн (відмова від повноти споживання), а також день Меркурія — бога-посланця богів (знання) і бога торгівлі (вибору), коли приходять Анні, Сільві і Лідія й забирають трьох котиків, вони чомусь не хочуть кішки, це друге повідомлення дівчинці про жіночу стать. У неї залишилося одне кошеня — в плані психологічному вона пізнає фрустрацію обмеження. Погодившись на запропоновані їй умови, вона любить кошеня, від якого відмовились так, як би вона любила всіх чотирьох.
Наступної неділі вона розповідає, аби переконати себе, що її вибір правильний, яке гарне, несхоже на інших її кошеня, свято і дитяча гра повертаються. Спрацьовує дитячий інстинкт самозахисту.
У середу дівчинка повідомляє, що вона також любить мамин будинок і татів сад — це символи непорушності родинного кола і дитинства, в будинку влітку і взимку — однакова температура, а в саду газони — доглянуті і зелені будь-якої пори року, тобто в родині свої правила, все надійне, відоме, стале і спокійне, але трішки нудне — дитині тісно в межах її десяти років, тому її вабить те місце, куди кішка Клавдія відносить останнє кошеня. Амандина помічає зникнення кішки, здогадується, куди вона йде, тому нишком підсовує їй свій шматок м’яса — винахідливість чи брехня заради набуття більшої свободи і самостійності, які їй необхідні для того, щоб поступово дорослішати. Вранці вона починає пробуджуватися раніше за всіх, аби вчитися користуватися набутою свободою, їй хороше відчувати себе хазяйкою в будинку і в садку. Але вабить світ інстинктів, дика природа, занедбаний сад, куди вона проникає у пошуках котика, котрий теж виявляється кішкою, у якої вже дивно округлився живіт! Уявлення про репродуктивну функцію усього живого дівчинка отримує від тварин чистим і гармонійним шляхом, старий занедбаний сад, світ некерованих інстинктів для неї нестрашний, вона досліджує його зі своїми меншими братами, хоча їй і лячно, їй і радісно водночас — вона надійно захищена. До занедбаного незайманого (оксиморон) саду вона потрапляє, стрибнувши зі старої груші, в плані психологічному відбувається її відрив від генеалогічного дерева родини і вступ у самостійне життя. Вона ще не знає, хороші чи погані квіти ростуть у занедбаному садку, вона не може визначити, пахнуть вони чи смердять, тому поки що вона їх обходить. По той бік муру Амандина знаходить трухляву драбину мельника, скориставшись якою повернеться у доглянутий батьківський сад. Драбина — це метафора, що означає випробування і вибір. Але Аманда попереджена про небезпеку: драбина — трухлява, якщо не бути пильною, можна собі скрутити в’язи або ж мельник (життя) зітре на порох! Або — або, так грає зі смислами автор!
Невипадково у занедбаному незайманому саду та драбина! Кіт (інстинкт) виводить дівчинку до драбини, і вона знаходить дорогу у свій сад, але повертається Амандина Амандою, тобто «ініційованою» у нове знання. Вдома вона плаче, потім засинає (намагається сховатися від такого непростого, дорослого, знання про свою природу), дивиться в дзеркало, впізнає себе і водночас не впізнає, крапелька крові на нозі, але подряпини не видно, це перша поява природної крові — дівчатко долучилося до рангу дівчат, і тепер їй вчитися жити з цим і знати про це все, що знають дорослі жінки. Кам’яний хлопчик у альтанці незайманого саду прикладає до губ пальчика, аби й вона мовчала, зберігаючи свою таємницю. Його лук і сагайдак зі стрілами опущені, не на часі! Та й Аманда ще не знає, що це Купідон або Амур, який своїми чарівними стрілами вражає тих, хто має спалахнути у полум’ї кохання заради продовження життя. Але це вже зовсім інша історія, а наша історія має свій текст і метатекст або закодовану авторську настанову, власне те, що хотів повідомити своїм читачам Мішель Турньє, жартівник, хитрун і філософ!
