Джордж Гордон  БАЙРОН

Каїн

З англійської переклав Олександр Грязнов

  

МІСТЕРІЯ

 
              Змій же був мудріший за всіх
              звірів на землі, яких створив
              господь бог.
                    Книга буття 3.1 
 

  Dramatis  personae:

А д а м.  Л ю ц и ф е р.
К а ї н.  Є в а.
А в е л ь.  А д а.
А н г е л г о с п о д н і й.  С е л л а.
 
 

Дія перша

 
  С ц е н а  п е р ш а
 
Місцевість за межами раю. – Схід сонця.
А д а м,  Є в а,  К а ї н,  А в е л ь,  А д а,  С е л л а – моляться.
 
  А д а м
Єгово, вічний, мудрий, нескінченний,
Хто світло із пітьми єдиним словом
Могутнім викликав – хвала тобі і слава!
На сході дня – хвала тобі і слава!
 
Є в а
Єгово! Ти, хто дав нам день, і ранок
Від ночі відокремив, ти, хто воду
З водою розлучив, назвавши небом
Твердь поміж вод, - хвала тобі і слава!
 
А в е л ь
Єгово! Ти, хто розділив стихії
Землі, води, повітря і вогню,
Хто запалив світила дня і ночі
І хто створив людей, які могли б
Любить тебе, любить твої створіння,
Радіючи, - хвала тобі, хвала!
 
  А д а
Єгово, боже! Батьку всіх істот!
Ти, хто створив прекрасним чоловіка
І гідним, щоб любить його, дозволь
Мені його любить! – Хвала тобі!
 
  С е л л а
Єгово! Ти, хто всіх благословивши
І всіх створивши, все ж таки дозволив
Ввійти в Едем спокусникові-змію,
Нас бережи! Хвала тобі і слава!
 
А д а м
Мій первістку, а ти чому мовчиш?
 
 К а ї н
А що казать?
А д а м
Молись.
К а ї н
Таж ви молились.
А д а м
Молились щиро.

К а ї н
  Й голосно: я чув.
А д а м
Як і творець, надіюсь я.
 
А в е л ь
  Амінь.
  А д а м
Та ти мовчиш, мій Каїне.
 
  К а ї н
  Це краще.
  А д а м
Скажи ясніш.
К а ї н
  Нема про що молитись.
 
А д а м
І дякувать нема за що?
 
  К а ї н
  Нема.
  А д а м
Таж ти живеш?
  К а ї н
Щоб вмерти?
Є в а
Горе, горе!
Дозріли заборонені плоди.
 
  А д а м
І знов ми їх повинні скуштувати,
Гіркі плоди із дерева пізнання?
 
  К а ї н
Чом ти не рвав їх з дерева життя? 
Тоді б ти не боявся їх.
 
  А д а м
  О, сину!
Не богохульствуй так: це мова змія.
 
  К а ї н
Змій не брехав! Дали плоди пізнання;
А ті – дали б життя. Життя є благо;
Пізнання також – благо. Як же може
Буть злом добро?
 
  Є в а
Мій сину, ти говориш,
Як говорила я, коли грішила;
Не дай той гріх відродженим побачить
В твоїх гріхах. Я помирилась з небом.
Не дай мені за стінами Едему
Побачити тебе в тенетах тих,
Які в раю згубили нас із батьком.
Задовольнись чим є: якби ми вчасно
Зробили це, і ти б щасливим був.
 
А д а м
Ну годі, помолилися. Ходімо
До праці, що обтяжлива не дуже,
Та необхідна все ж таки, щоб ниви
Нас годували.
  Є в а
  Каїне, дивись,
Який бадьорий він, який покірний:
Ти б приклад брав.
 
  А д а м  і  Є в а  ідуть геть.
  С е л л а
  Чом занепав ти духом,
Мій брате?
  А в е л ь
Сумуванням  не гніви
Предвічного: печаль безплідна.
 
А д а
  Може,
Ти і на мене супишся?
  К а ї н
 Ні, Адо!
Та я один побуду. Щось мені
Не по собі; напевне, ненадовго.
Ти, брате, йди. І ви з ним разом, сестри.
Не личить ніжність грубо зневажать:
Прийду я вслід за вами.
 
А д а
  А не прийдеш,
Я повернусь сюди.
 
  А в е л ь
  Хай буде мир
З тобою, брате!
 
А в е л ь,  С е л л а  і  А д а ідуть геть.
 
К а ї н
(один)
  Що це за життя!
Працюй, працюй! Але чому повинен
Я працювать? Тому, що батько мій
Позбувся раю. Я ж у чому винен?
Я ще не був народжений – не прагнув
До цього – народившись, не люблю
Те, що дало народження мені.
Чом поступився жінці він і змію?
За що тепер страждає? У раю
Те дерево росло й було прекрасне:
Хто ж мав користуватись ним? Якщо
Не він, то нащо виросло воно
На горе їм? У них на всі питання
Є відповідь: «З його святої волі,
А він благий». Всесильний, то й благий?
Навіщо ж благодать його карає
Мене за гріх батьків моїх?
Та хтось
Іде сюди. Із вигляду то – ангел,
Хоча він більш суворий і печальний,
Ніж ангели: він викликає страх.
Він не страшніший тих, що потрясають
Мечами перед райськими ворітьми,
Біля яких так часто я блукаю,
Щоб здалеку на свій законний спадок –
На райський сад поглянуть мимохідь,
Блукаю доки темрява не вкриє
Едему і безсмертних насолод,
Захованих за стінами твердині
Під наглядом невсипних вартових.
Я не тремтів, зустрівши херувимів,
Чому ж тепер я боязко чекаю
Того, хто наближається? Бо він
Величніший за ангелів; прекрасний,
Як і вони, але чомусь здається –
Вже не такий, як був чи міг би бути:
Сліди скорботи на його чолі,
Хоч я не знаю, чи вона властива
І ангелам? Та він підходить.
 
  Л ю ц и ф е р
  (наближаючись)
  Смертний!
К а ї н
Ти хто такий?
 
  Л ю ц и ф е р
  Я – повелитель духів.
К а ї н
Якщо це так, навіщо ти їх кинув
Для смертного?
 
  Л ю ц и ф е р
Я співчуваю смертним
І знаю їх думки.
 
К а ї н
  Ти можеш знати,
Що мислю я?
 
  Л ю ц и ф е р
Так, це думки усіх,
Хто думає; бо це говорить в вас
Безсмертя.
К а ї н
  Що, безсмертя? Ні, про нього
Не знаю я, бо з милості Адама
Не їв плодів із дерева життя,
Тоді як мати, з`ївши дуже рано
Плоди пізнання, прирікла до смерті.
 
  Л ю ц и ф е р
Ти житимеш, - не вір їм.
 
К а ї н
Я живу,
Для того лиш, щоб вмерти, бо в житті
Нічого я не бачу, що могло би
Зробити смерть ненависною, крім
Ганебної жадоби до життя,
Яку ніщо не може подолати:
Живу, хоч зневажаю сам себе
І проклинаю час, коли родився.
 
  Л ю ц и ф е р
Так, ти живеш і житимеш: не думай,
Що ти – лиш прах, що плоть твоя – то сутність.
Твій прах умре, а ти навіки будеш
Тим, чим ти був.
 
К а ї н
  Чим був лиш? І не більше?
 
  Л ю ц и ф е р
До нас подібним будеш ти, можливо.
 
К а ї н
А ви?
  Л ю ц и ф е р
Ми - вічні.

К а ї н
  Ви щасливі?
  Л ю ц и ф е р
  Сильні.
К а ї н
Щасливі ви, питаю?
 
  Л ю ц и ф е р
  Нещасливі.
А ти?
К а ї н
Поглянь!
 
  Л ю ц и ф е р
О праху! Ти ще смієш
  Нещасним прикидатись!
 
К а ї н
Я нещасний.
А ти, такий могутній, - хто ти є?
 
  Л ю ц и ф е р
Той, хто рівнявся із твоїм творцем
І хто тебе нещасним не створив би.
 
К а ї н
Так, ти і справді виглядаєш богом.
 
 
  Л ю ц и ф е р
Ні, я не бог, не досягнувши бога,
Хотів би залишитися собою.
Він переміг – нехай царює!
 
  К а ї н
   Хто - він?
  Л ю ц и ф е р
Творець землі, творець людей…
 
  К а ї н
І неба,
І сущого на небі. Так співають
Архангели, так батько говорив.
 
  Л ю ц и ф е р
Що їм накажуть, те вони й співають,
Бо їх лякає доля стати тим,
Чим стали ми з тобою в цьому світі:
Ти – між людей, я – між безсмертних духів.
 
  К а ї н
А ми з тобою – хто?
 
  Л ю ц и ф е р
   Ми – ті істоти,
Хто, власне усвідомивши безсмертя,
Наважились поглянути в обличчя
Всесильному Тирану і сказати,
Що зло його не може буть добром.
Він каже, що створив нас із тобою, -
Та я цього не знаю і не вірю
Його словам, - якщо він нас створив,
То знищити не зможе: ми безсмертні!
Безсмертними повинен був створити,
Щоб мучити без краю. І нехай!
Величний він, але не щасливіший
У величі, ніж ми в своїх ваганнях,
Бо, прагнучи добра, він творить зло.
Хай на своєму пишному престолі
Він створює світи нові знічев`я,
Щоб цим своє розважити безсмертя,
Хай зорі нагромаджує на зорі,
Усе одно самотній він. Якщо б
Він знищити зумів себе самого,
То був би це для всіх найкращий дар.
Та хай собі царює, хай страждає!
Ми, духи, з вами, смертними, хоч здатні
До жалості взаємної; в стражданнях
Полегшення знаходимо ми часто
У співчутті: воно єднає світ.
А він! у власній величі нещасний,
В нещастях не знаходячи відради,
Він творить, щоб творити без кінця!
 
  К а ї н
Ти кажеш те, що вже давно неясно
У розумі моєму визрівало:
Ніколи я узгодити не міг
Того, що бачив, з тим, що говорили.
Батьки мені розказують про змія,
Про дерево й плоди його; я бачу
Ворота недоступного Едему
І ангелів палаючі мечі,
Що в рай нас не пускають; знемагаю
У роздумах і праці; відчуваю,
Що я нікчемний, та мої думки
Всесильні! Я мовчав, бо досі думав,
Що я один страждаю. Батько мій
Давно змирився; в матері пропав
Той ризик, що довів їх до прокляття;
Мій брат пасе отари і приносить
Ягнят у жертву господу, який
Звелів, щоб годувала нас земля
Лиш за тяжкі труди; одна сестра
Хвалу йому співає на світанні,
І навіть Ада, що мені найближча,
Моїх думок не може зрозуміти:
Ні в кому не зустрів я співчуття!
Ну, що ж? Вступлю у товариство духів.
 
  Л ю ц и ф е р
Ти вартий бути в цьому товаристві.
Інакше б не побачив ти мене:
Було б доволі й змія.
 
  К а ї н
  А! Так це
Ти – матері спокусник?
 
  Л ю ц и ф е р
  Окрім правди,
Нічим нікого я не спокушаю.
Ви скуштували з дерева пізнання,
А не плоди із дерева життя.
Чи я вам заважав зірвати їх?
Чи я зростив ті, інші, для спокуси
Істот, невинних духом, та цікавих
В невинності святій? Я б вас створив
Богами. Він же вигнав вас із раю,
«Щоб ви плодів із дерева життя
Не скуштували й не були, як боги» –
Такі його слова?
 
  К а ї н
  Я чув їх також
Від тих, кому вони звучали грізно.
 
  Л ю ц и ф е р
Так хто ж злий дух? Той, хто позбавив вас
Життя, чи той, хто дав знання і радість?
 
  К а ї н
З обох дерев було потрібно рвати
Оті плоди, чи зовсім не чіпать!
 
  Л ю ц и ф е р
Один вже ваш; добути б вам і другий.
 
  К а ї н
А як?
 Л ю ц и ф е р
  Чинити опір. Погасить
Ніщо не здатне дух, якщо захоче
Він буть самим собою, осереддям
Всього, що навкруги; бо царювать
Він мусить.
  К а ї н
  Чи не ти це спокусив
Моїх батьків?
 
  Л ю ц и ф е р
  Я? Праху жалюгідний!
Навіщо б я їх спокушав? І як?
 
  К а ї н
Таж змій був духом.
 
  Л ю ц и ф е р
Хто таке казав?
Ніде це не записано у вишніх,
  А гордий дух не збреше так. Проте,
Страхи численні й гонор дріб`язковий
Примушують людину перекласти
Ганебні власні вади і гріхи
На духів. Змій був змієм, і не більше,
Але й не менше тих, що спокусились.
Він також прах, та він за них мудріший,
Бо переміг. Навіщо став би я
Приймати образ смертної тварюки?
  К а ї н
Та твар в собі таїла злого духа.
 
  Л ю ц и ф е р
Ні, твар його лиш розбудила в тих,
З ким говорив язик її підступний.
Кажу тобі, що змій був тільки змієм:
Спитай у херувимів, що повинні
Глядіти заборонені плоди.
Коли віки віків віднині пройдуть,
Нащадки ваші байкою прикрасять
Ваш перший гріх, присвоївши мені
Той образ, що завжди я зневажаю,
Як і усе, що хилиться додолу
Перед безсмертям грізного творця.
Та ми, хто бачив істину, повинні
Розповідати все, як є. Адам
Обманутий плазуючою твар`ю,
Та не плазує вільний дух! Чому
Позаздрити я міг би в межах раю,
Я, простору безмежного володар?
Веду я мову лиш про те, чого,
Не дивлячись на дерево пізнання,
Не можеш знати ти.
 
  К а ї н
То покажи,
Чого не міг би, не бажав я знати?
 
  Л ю ц и ф е р
І серце не здригнеться?
 
  К а ї н
Спробуй це.
  Л ю ц и ф е р
Наважишся ти глянути на смерть?
 
  К а ї н
Її ніхто із нас іще не бачив.
 
  Л ю ц и ф е р
Та доведеться всім її зазнати.
 
  К а ї н
Чудовиськом її вважає батько
І плаче мати, вчувши слово “смерть”,
Брат Авель – той до неба зводить очі,
А Селла опускає до землі,
Шепочучи молитву; тільки Ада
Безмовно в очі дивиться мої.
  Л ю ц и ф е р
А ти?
  К а ї н
  Коли я слухаю про неї,
Про всемогутню і невідворотню,
Думки в моєму розумі тісняться,
Пекучі і безрадісні думки.
Чи можна нам боротися із нею?
Хлоп`ям іще із левом я боровся
І так стискав його в своїх обіймах,
Що він ревів і поспішав втекти.
 
  Л ю ц и ф е р
Смерть образа не має, та усе,
Усіх земних істот вона поглине.
 
  К а ї н
Я смерть вважав істотою. Що може
Таким злостивим, крім істоти, буть?
 
  Л ю ц и ф е р
Про це спитай руйнівника.
 
 

Далі читайте паперову версію часопису