Світлана Чернишова[1],

Ґендер, імперіалізм і… острів’янки у світі Сомерсета Моема

 

Ґендерні дослідження творчості В.С. Моема є досить рідкісними і при цьому концентрують свою увагу на питанні його жінконенависництва. А. Лосс критикує характеристику жінки як перешкоди для вияву чоловічої обдарованості у романі «The Moon and sixpence» [6, 43-47]. Робота Вілмона Менарда підтримує цей погляд, характеризуючи жіночі образи Моема як «утомних психопаток» [11, 9]. На противагу, Е.Кертис стверджує, що драматичні героїні Моема представлені позитивно [3], а Колдер наводить біографічні докази, які спростовують жінконенависництво у його творчості[2]. Однак ці два критики лишаються у меншості, на загал жіночі образи характеризуються як такі, що далекі від ідеалізації. У дослідженні  Сандри Гілберт та Сусани Губар «Країни чоловіків не буде» (1988) піднімається важливе питання нараційного авторитету у дискусії про манеру, у якій оповідання «The Colonel's Lady» ілюструє страх серед письменників-чоловіків «жіночої літературної традиції, існування якої може вичерпати не лише літераторів, але й усіх чоловіків» [4, 141], однак, це єдине дослідження творчості В.С. Моема критиками-феміністками.

Такий брак уваги критиків до ґендерної проблематики можна пов’язати з тим, що немає багато підстав вважати, що жінки могли справляти якийсь значимий вплив на творчість В.С. Моема чи що своєю прозою цього часу письменник говорив до жіночої аудиторії. Однак нині, після відмови від універсальності й всезагальності ліберального гуманізму, це питання бачиться важливим для точнішої характеристики художнього світу письменника, тому варто приділити йому окрему увагу.

Як відомо, поняття ґендеру було запроваджене американським психоаналітиком Р.Столлером у праці «Стать і ґендер: про розвиток мужності і жіночості» (1968), щоб розрізнити біологічний термін «стать» і психологічно-культурне поняття «ґендер». Останнє означає соціостать і акцентує соціокультурний аспект статевої належності людини. Тобто, людина у своєму культурному розвитку рухається від своєї фізіології, що зумовлюється біологічними чинниками, до соціалізації людини відповідно до статі, а суспільство формує соціальну потребу в «фемінності» й «маскулінності», що лише опосередковано пов’язані зі статтю, а є проявом різних психологічних характеристик, історично сформованих особливостями культури середовища. Маскулінність є виявом екстравертивної діяльності, спрямованої на зовнішній світ, незалежність, самодостатність. Фемінність — виявом інтровертивної діяльності, спрямованої на внутрішній світ, пасивність, залежність. Поєднання рис маскулінності й фемінності отримало назву андрогінності. Однак це дослідження не  обмежуватиметься вивченням проявів маскулінності та фемінності у творах В.С.Моема, навіть зважаючи на те, що соціокультурні ролі у його художньому світі є несталими. Слід зважити й на деякі інші ідеї, що визначили специфіку ґендеру у творах письменника.

Навіть побіжний погляд здатен помітити, що художній світ екзотичної прози В.С.Моема – це світ домінування білого чоловіка. Адже екзотчні твори  передбачають пригоди у далеких чужих країнах, які традиційно були прерогативою чоловіків. Попри те, що насправді досить мало творів В.С.Моема не містять жіночих характерів, все ж жінки відграють меншу роль у художньому світі письменника.

  Варто зазначити, що для функціонування Моемового світу багато важить ідеологія імперіалізму, і в контексті цього дослідження видається слушним визнати справедливість твердження західних критиків, що зображення імперського домінування є аналогом домінування над жінкою. Промовистою ілюстрацією цієї тези є, скажімо, зображення змішаних шлюбів, що поєднують білих чоловіків з тубільними жінками. Якщо пригадати думку Рональда Хайяма, що силою, яка рухає розбудовою імперії, був не експорт надлишку капіталу, а експорт надлишку емоційної та сексуальної енергії [5, 112], можемо говорити про те, що расові погляди В.С.Моема певною мірою вплинули і на його розуміння ґендерних питань. Річ у тім, що письменник цілком відмінно змальовує білих жінок і острів´янок і не зваживши на це, неможна адекватно відповісти на центральне питання ґендерних досліджень творчості письменників початку ХХ століття – В.С. Моем був критиком чи захисником патріархальності?

  Варто нагадати, що поняття патріархальності було осмислене у феміністичному аспекті Кейт Міллет у праці «Сексуальна політика».  Дослідниця розглядає патріархат як систему чоловічого домінування над жінками, за якої чоловіки присвоюють собі провідні соціальні ролі й тримають жінок у покорі. Тобто патріархат є системою влади, за якої саме чоловікові належить верховна влада й економічні привілеї.

  Важливим елементом зображення жіночих образів в усі часи була краса. Як зазначає Н. Вулф, «Жінки лише "красуні" в чоловічій культурі, бо тільки у такому випадку культура і надалі може бути чоловічою» [12, 59]. Це твердження дає ключ до розуміння специфіки жіночих образів у художньому світі В.С.Моема: усі острів’янки змальовуються як надзвичайно гарні [9, 41].  А в образах жінок західного світу краса поступається іншим аспектам зображення.

  Водночас образи острів´янок у таких творах як “Pool”, “Red”, “The Moon and Sixpences” постійно зображаються на фоні тропічних краєвидів. Зокрема, Лоусон зустрічає Етель у затоці і асоціює її з таємничим духом затоки [9, 68, 69]. Повторюваність такого способу зображення базується на асоціації жінки з природою. Варто зазначити, що природність острів’янок пов’язується і з їхнім ігноруванням соціальних інституцій, і з майже тваринною відданістю (Ата лишається з прокаженим чоловіком до його смерті, Саллі усе життя чекає Рудого). Таким чином, оскільки жінки керуються природою, чоловіки, відповідно, покликані керувати ними. Однак тут слід зауважити, що  у творах В.С.Моема немає пар острів´ян – керівна роль цілком віддана білому чоловікові.

  Про характер стосунків між острів´янками і білими чоловіками можна скласти уявлення за романом «The Moon and Sixpences»: жительки острова надають перевагу білим чоловікам на расовій підставі. Попри це «інструментом» влади стає фізичний вплив: «My first husband, Captain Johnson, used to thrash me regularly. He was a man. He was handsome, six foot three, and when he was drunk there was no holding him. I would be black and blue all over for days at a time» [7, 203]. Фактично, тубільні жінки стають об’єктами хатньої тиранії, яка такою навіть не вважається. При цьому тубільна жінка тяжко працювала на свого білого чоловіка: збирала фрукти, заготовлювала копру тощо. Однак білий чоловік не знаходив у острів´янок душі, не прагнув зазирнути в неї глибше, його не цікавив внутрішній світ дружини, вона була лише зручною річчю, у якої, як підсумував Стрікленд, немає душі. Закритість, непроникність душі острів´янки формує тему містичності, їх зв’язку з чаклунством («P&O», «Honolulu»). Однак намагання змінити це утверджене домінування білого чоловіка веде до нещастя: Лоусон ставиться до своєї дружини Етель, як до рівної білій і поводиться з нею відповідно. Але Етель не сприймає його ставлення, а живе острівною традицією. Протилежні тенденції демонструє зображення жінок західного світу, де важливою ідеєю є показ того, як жінка звільняється від патріархальної ідеології. Це відповідає тогочасній суспільній та літературній ситуації, адже наприкінці ХІХ століття зріс інтерес до жіночого питання, був активним рух суфражисток, починають публікуватися низка жінок-романісток. Відповідно, тогочасні письменники прагнуть адекватно втілювати віяння часу і замість романтичної ідеалізації жінки починають зображати винятковість звичайної представниці іншої статі.

  Важливою характеристикою героїнь В.С. Моема із західного світу є їхня індивідуальність (навіть другорядні персонажі виписані ретельніше, ніж головні-острів´янки), а також те, що вони діють автономно і незалежно від героїв чоловіків, навіть таке: більшість з них реально здатні на дію, хоч і різної етичної забарвленості: Бланш Стров кидає чоловіка, Міліссент вбиває чоловіка-п´яницю, героїня «P&O» переборює себе і піднімається над образою, Кітті долає патріархальні упередження тощо.

  Характерно, що патріархальність у художньому світі В.С.Моема рідко пов´язується безпосередньо з тиранію чоловіків. Скажімо, у «Before the party» пафос осуду звернуто не так на п´яницю-чоловіка, як на черству, манірну родину, що свій страх перед плітками ставлять вище страждань, що штовхнули Міліссент на вбивство. Письменник наділяє патріархальною свідомістю усе суспільство, не акцентуючи увагу на чоловічій відповідальності.

  Якщо уважніше придивитися до ґендерних питань, піднятих у романі «The Moon and Sixpence», слід згадати ситуацію, у якій він був написаний. Адже В.С.Моем збирав матеріал для нього під час подорожі зі своїм секретарем Дж. Гакстоном саме перед одруженням із Сірі Вескот, ймовірно, розглядаючи цю поїздку як останній час свободи. У «The Summing Up» він висловлював своє ставлення до шлюбу як до зручного способу забезпечити мир, свободу творчості та захист від скандалів.

  Отже, головна сюжетна лінія: пошук художником Стріклендом нових шляхів мистецького самовираження, що втілилось у примітивізм, доповнюється іншою: його рух від дружини до коханки у Парижі і до дружини-острів’янки. На початку роману оповідач знайомити читача з місіс Стрікленд, образ якої спершу видається найближчим до вікторіанської ідеї «ангела в домі»(вірш Ковентрі Петмора): «It was impossible not to see that Mrs. Strickland was an excellent housekeeper. And you felt sure that she was an admirable Mother» [7, 20]. Її залежність від чоловіка не видається обтяжливою: завдяки його заробітку вона може реалізовувати свої снобські інтереси. Вона навіть вважає себе вищою, витонченішою особою, порівняно з ним, «a perfect philistine». Відповідно, патріархальність під таким кутом зору – паразитство. Однак після втечі Стрікленда перед читачем оголюються ті риси британського суспільства, які втілювала його дружина і яких він зрікався. Передусім, це залежність від суспільної думки та пов’язана з цим театральність: «She was very unhappy, but to excite my sympathy she was able to make a show of her unhappiness. It was evident that she had been prepared to weep, for she had provided herself with a sufficiency of handkerchiefs; I admired her forethought, but in retrospect it made her tears perhaps less moving» [7, 41]. Ці риси покликані до життя культурним розвитком людства і, відповідно, віддаляли Стрікленда від первісної примітивності.

  Подальша доля місіс Стрікленд – доказ, що жінка може бути самостійною, однак не бажає цього: місіс Стрікленд досягає економічної незалежності вимушено, а тому все ж не може позбутися думки, що заробляти собі на життя не зовсім пристойно. Вона соромиться своєї праці, а не маючи в ній потреби, згадує про неї як заняття з нудьги. Своїй доньці вона не бажає самостійності: вона вийде вдало заміж. Наприкінці життя місіс Стрікленд успішно використовує славу свого колишнього чоловіка, граючи роль вдови-спадкоємиці.

  Другим важливим жіночим образом роману є Бланш Стров. На перший погляд, вона також відповідає вікторіанському концепту, адже та чарівність та ідилічність, які так захоплювали оповідача, була створена руками Бланш. Однак, на відміну від місіс Стрікленд, Бланш – не леді, вона не розуміється на мистецтві і, на думку оповідача, недалекого розуму. Видається, це має зв’язок з тим, що для Бланш суспільна думка важить значно менше, за власну. Той патріархальний світ, у якому вона живе з Дірком, насправді виявляється лише тимчасовою оманою. Ще до одруження вона була зведена сином аристократів, де вона працювала гувернанткою, і шлюб, запропонований Дірком, був для неї лише прихистком від ганьби і скрути. Стрікленд викликає в ній нову хвилю бажання і вона, не роздумуючи, кидає позбавлену жаги стабільність Дірка заради пристрасної тілесності Стрікленда. Таким чином, Бланш постає проти патріархального переконання вірності шлюбному, хоч і некоханому чоловікові. Патріархальна несправедливість і пригнічення жінок у творі виправдовується нібито природними рисами: здатністю відгукуватися на турботу і ласку будь-кого.

  Поставши проти цього, Бланш прагне докорінно змінити свою ґендерну роль: вона готова заробляти й забезпечувати Стрікленда, про що й подумати не могла місіс Стрікленд. Однак вона гірко помилилася, вважаючи, що Стрікленд зрозуміє її прагнення так, як без слів зрозумів сексуальне бажання. Його влаштовує патріархальність світу: «Women are the instruments of my pleasure; I have no patience with their claim to be helpmates, partners, companions» [7, 156].

  Видається, що образ Бланш найближче передає жіночу сутність з її зосередженістю на коханні, емоціях і почуттях. І саме цей образ викликає у появу у тканині роману пасажів про відмінність між жінками й чоловіками [7, 156, 157]. Ці репліки на перший погляд лише передають відомі стереотипи, однак вони мають вагу в художній тканині твору, даючи можливість зробити висновок про те, що, на переконання В. С. Моема, протест проти патріархальності мусить бути спрямований не на урівняння з чоловіками, а на утвердження рівновартості жіночої візії життя. Якщо образ Бланш містить цю ідею у зародку, то образ Кітті з ««The Painted Veil»» реалізує її повною мірою.

  Останньою жінкою Стрікленда стала острів’янка Ата. Вище вже йшлося, що стосунки між білим чоловіком і тубільними жінками є квінтесенцією патріархальності, спричиненої расовою ієрархією. Стрікленд був немолодим безпритульним безробітнім не надто привабливої зовнішності, однак молода тубілка Ата повністю підкорює себе його потребам. Стрікленд нарешті може зовсім не перейматися матеріальним, повністю присвятивши себе мистецтву. Однак її турбота не зворушує його й не викликає вдячності, він сприймає все як належне.

  На острові Стрікленд знайшов свободу творчості, яка для нього означала і свободу від бажання, яке було штовхнуло його до Бланш. Натомість Ата «leaves me alone,’ he said. ‘She cooks my food and looks after her babies. She does what I tell her. She gives me what I want from a woman» [7, 211]. Тут варто пригадати тезу С. де Бовуар про те, що жінка часто сприймається чоловіком як загроза, оскільки нагадує йому про свою тілесну сутність, що заважає його вдосконаленню, злиттю з абсолютом [1, 207]. Погляди Стрікленда на жінок відверто фемінофобні [7, 49, 59, 221]. Тому Ата з її «примітивним» способом життя є найбільш зручною дружиною для Стрікленда. Ймовірно, таке трактування теми виникло внаслідок підсвідомого остраху письменника перед майбутнім шлюбом, хоча жодним чином Стрікленд не може бути проекцією самого В.С.Моема. Попри те, що Ата – вінець шукань Стрікленда, немає підстав вважати, що цим письменник утверджував патріархальність. Адже сам образ художника заперечує можливість вважати його ідеал загальноприйнятним. Більш того, рух Стрікленда до примітивності втягує у сферу останнього й патріархальність, таким чином, критикуючи її.

  Черговий роман В.С.Моема «The Painted Veil» недаремно названо пре-феміністичним, оскільки, демонструючи долання жінкою патріархальних стереотипів й віднаходження власного життєвого шляху, фактично він став художнім попередником феміністичних концепцій. У «Другій статі» С. де Бовуар стверджує, що жінка відіграє пасивну роль у структурі сексуальних стосунків і, таким чином, програє свою екзистенційну свободу і незалежність. Саме перегляд цієї ситуації та прагнення героїні здобути свободу і стало ідейною основою роману. На прикладі родини головної героїні Кітті автор показує, як патріархальна ідеологія підтримується суспільством і передається у процесі соціалізації дітей, коли вони засвоюють свої ґендерні ролі. Попри те, що батько Кітті був непомітною людиною слабкої волі, на яку рідні дивилися лише як на фінансове джерело, він стає інструментом у руках діяльної й амбітної дружини, бо лише чоловік міг досягти успіху у тогочасному суспільстві, а для жінки пристойно жити лише за чужий рахунок. Тому, хоч місіс Гарстін і зневажала чоловіка, вона наполегливо дбала про його кар’єру, що дуже стомлювала й гнітило її чоловіка. Тому можна говорити про те, що, на думку письменника, ґендерні ролі гнітять не лише жінок, але й чоловіків, адже не є вродженими, зумовленими природою.

  Своє бачення ґендерної ролі місіс Гарстін транслювала і своїм донькам: старшу Кітті від ранніх років спонукали використовувати свою красу, щоб привернути увагу чоловіка високого соціального статусу з багатообіцяючим майбутнім та твердими намірами. Відповідно, мати принципово не дбала про її внутрішній розвиток – Кітті виросла «silly and frivolous and empty-headed» [10, 78]. Але у пошуках чоловіка за «своїм стандартом» Кітті згаює роки, мати докоряє їй утриманням, а в цей час її менша негарна сестра робить чудову партію. Щоб встигнути одружитися перед нею, Кітті поспішає вийти заміж за Волтера Фейна – урядового бактеріолога з Гон-Конгу. Однак навчена бачити щастя у житті за високими соціальними стандартами, вона розчаровується у шлюбі, бо ж, виявляється, науковець не надто високо котується у суспільстві. Проте не лише соціальне невдоволення штовхає її шукати щастя з іншим чоловіком, але й сексуальне: з Чарльзом Таусендом вона отримує насолоду, стосунки з чоловіком лишають її байдужою. Спершу її влаштовують таємні побачення з Таусендом, але згодом її починає обтяжувати суспільні норми пристойності [10, 54]. Однак коли їх викрито, і чоловік ставить їй ультиматум: або розголос, або від’їзд у холерне місто, Кітті дізнається, що для її коханця те, що вона вважала справжнім почуттям, було лише розвагою.

  Така сюжетна колізія демонструє нерівність ролей, позаяк шлюб для героїні перетворюється на пастку: вона не може піти на розголос, бо ж Таусенд відмовляється розійтися з дружиною; не може повернутися додому, бо ж матір не захоче її утримувати; не має засобів і змоги утримувати себе; і, звісно, боїться їхати в осередок холери. Все ж вона підкорюється чоловікові, вигадливої помсти якого боїться. На одинці з чоловіком, який її обожнював, а тепер зневажає, Кітті має досталь часу задуматись над власним життям і вирішити, що насправді важливо.

  Вперше зіткнувшись зі смертю, Кітті розуміє, що смерть «makes everything else seem so horribly trivial» [10, 131]. Працюючи в місії, Кітті має відчуття, ніби вона росте, але її духовне пробудження входить у конфлікт з сексуальним, яке вона відчула у Гон-Конзі. Вона усвідомлює ґендерно зумовлений драматизм власного існування: наперед визначена пасивність її ролі у сексуальних стосунках узалежнює її сексуальність від негідного чоловіка і перетворює розкутість на ув’язнення. Тому повернувшись до Британії після смерті Волтера, Кітті чекає доньку, прагнучи передати їй свій життєвий досвід, виховати її вільною і самостійною особистістю, незалежною від інших. Таким чином Кітті бажає відкинути патріархальну владу і свою над донькою, і майбутнього чоловіка над нею.

Таким чином, можна говорити про те, що у художньому світі В.С.Моема  раса сильніша за ґендер. Адже письменник визнає патріархальне домінування у стосунках білого чоловіка та тубільної дружини, водночас критикуючи патріархальну покору жінок Західного світу. Ймовірно, питання жінконенависництва, в якому звинувачували письменника деякі критики, виникло як деяке перебільшення зневажливого змалювання жінок, що відмовляються від реалізації власного «я» на догоду суспільству. Конфлікт особистих бажань з суспільними нормами не випадково визначають однією з найважливіших тем письменника, адже цей конфлікт був актуальним і у його власному житті. Видається, що саме альтернативна орієнтація вплинула на спосіб зображення жіночих образів: вони зазвичай позбавлені хтивої ідеалізації, письменник визнає існування їхнього власного бачення світу і способу його пояснення, що не співпадають із чоловічими (характерним є епізод з «Painted vеil», де Воддінгтон пояснює смерть Волтера як наслідок невдалого експерименту, а Кітті твердить, що він вмер через розбите серце) і у романі «Painted vеil» висловлюється за право жінки йти власним шляхом, не озираючись на чоловіків.

 

 

Література:

 

1. Бовуар С. де. Второй пол. / С. де Бовуар. Т. 1 и 2: Пер. с франц./Общ. ред. и вступ. ст. С.Г. Айвазовой, коммент. М.В. Аристовой. — М.: Прогресс; СПб.: Алетейя, 1997. - 832с.

 2. Calder R. L. W. Somerset Maugham and the Quest of Freedom / R. Calder. London, 1972.-324 p.

3. Curtis A. The Pattern of Maugham. A critical portrait / A. Curtis. N.Y., 1974. – 278 p.

4. Gilbert S., Gubar S. The War of the Words, Volume I of No Man's Land: The Place of the Woman Writer in the Twentieth Century / S. Gilbert, S.Gubar. Yale University Press, 1988 – 447 р.

5. Hyam R. Britain's Imperial Century 1815-1914: A Study of Empire and Expansion / R. Hyam, London: Batsford, 1976.- 135p.

6. Loss A. K. W. Somerset Maugham / A. Loss. N. Y., 1987. - 132 p.

7. Maugham S. The Moon and Sixpence [Електронний ресурс] /S. Maugham // Режим доступу: http://www.hn.psu.edu/faculty/jmanis/s-maugham.htm

8. Maugham W. S., The Summing Up / W. S. Maugham. New York:  Doubleday, Doran & Company, 1938.- 310 p.

9. Maugham W.S. The Trembling of a Leaf. Little Stories of the South Sea Islands. [Електронний ресурс] /S. Maugham // Режим доступу: // http://www.online-literature.com/maugham/the-trmbling/5.

10. Maugham W.S. Painted veil  [Електронний ресурс] /S. Maugham // Режим доступу: http://www.ebooks-library.com/author.cfm/AuthorID/563

11. Menard W. The Two Worlds of Somerset Maugham / W. Menard. Los Angeles, 1965.- 374 p.

12. Wolf N. The Beauty Myth. How Images of Beauty are Used against Women / N. Wolf. – New York, 1991. – 348 p.