Роджер Желязни

Великі Неквапливі Королі

Оповідання

З англійської переклали Б. Романцова та Н. Чулаєвська

 

Дрекс і Дран сиділи у великій тронній залі планети Глен і балакали про життя.  Вони стали монархами завдяки винятковому інтелекту та силі, а також тому, що були останніми живими представниками мешканців на планеті Глен. Вони ділили між собою владу і керували єдиним своїм підданим – роботом Зіндромом.

Неквапливий король Дрекс впродовж останніх чотирьох століть напружено розміркував про те, чи не існує життя на якійсь із інших планет їхньої галактики.

– Дране, – промовив він, звертаючись до співрозмовника, якого вже почали  цікавити думки Дрекса, – Дране, ось що я думаю. Можливо, на інших планетах нашої галактики є життя.

Поки Дран обдумував свою відповідь, планета кілька разів обернулася навколо їхнього сонця.

–Правда, – відповів він нарешті. – Можливо.

Всього через кілька місяців Дрекс запропонував:

– Якщо є, ми маємо його знайти.

– Навіщо? – запитав Дран. Швидкість запитання дала Дрексу зрозуміти, що Дран уже міркував на цю тему.

У лускатій голові Дрекса, схожій на реторту, роїлися думки: він  ретельно обдумував кожне слово наступного речення.

– Наше королівство справді малозаселене, – зауважив він. – Було б непогано знову мати багато підданих.

Дран поглянув на нього з недовірою і повільно повернув голову. Він заплющив одне око і примружив інше, уважно розглядаючи співправителя. Як і слід було очікувати, його зовнішній вигляд не змінився відтоді, як Дран востаннє на нього дивився.

– Так, це правда, – згодився Дран. – І що ти пропонуєш робити?

Цього разу  повернувся Дрекс і зустрівся поглядом із співрозмовником. 

– Я думаю, варто з’ясувати, чи є життя десь на інших планетах галактики.

– М-м-м…

Двічі непомітно змінилися пори року. І Дрекс сказав:

– Я обдумаю це, – і відвернувся.

Помовчавши трохи, Дрекс закашляв.

– Ти подумав достатньо?

– Ні.

Майже підсвідомо Дрекс спробував зосередити погляд на блакитній смужці, що перетинала хол у різних напрямках. Він чекав.

— Зіндроме! – врешті покликав він.

Робот уповільнив свої рухи майже до нерухомості, щоб підлаштуватися під господаря. В правій кінцівці у нього була щітка.

– Ви кликали, великий володарю Глена?

– Так, Зіндроме, шановний підданий. Ті космічні апарати, які ми побудували у кращі часи і жодного разу не використали. Чи вони ще в робочому стані?

– Я перевірю, великий володарю.

Здалося, що робот трохи ворухнувся.

— Є триста вісімдесят два апарати, з яких чотири у робочому стані, великий володарю. Я все перевірив.

— Дрексе, – попередив Дран, – ти знову самовпевнено захоплюєш владу. Ти мав порадитися зі мною, перш ніж давати цей наказ.

– Вибач, – відповів той, – я лише хотів прискорити справу, вважаючи, що наші рішення збігаються.

– Ти правильно передбачив моє рішення. Але твоє завзяття виявляє приховану мету.

– Жодної мети, окрім блага для королівства, – усміхнувся Дрекс.

– Може бути. Але коли ти востаннє казав про благо для королівства, громадянська війна коштувала нам іншого робота.

– Це стало для мене наукою. У майбутньому я буду розсудливішим.

– Сподіваюсь. Тепер щодо нашого задуму. Яку частину галактики ти збираєшся дослідити спочатку?

Виникла напружена пауза.

– Я припускав, – промурмотів Дрекс, – що керувати експедицією будеш ти. Ти досвідченіший монарх, а тому прийматимеш виваженіші рішення щодо того, чи певні види варті нашого освіченого володарювання.

– Так, але твоя юність робить тебе активнішим за мене. Під твоїм керівництвом подорож буде швидшою, – він наголосив на слові «швидшою».

– Ми можемо полетіти разом на окремих кораблях, – запропонував Дрекс, – це справді буде швидко.

Їхню запеклу суперечку перервало металеве покашлювання.

– Господарі, – сказав Зіндром, – мені прикро повідомити, що через занадто швидкий напіврозпад радіоактивних матеріалів тепер тільки один корабель у робочому стані.

– Це все вирішує, Дране. Ти летиш. Потрібна міцна рука для управління кораблем недостатньої потужності.

– І залишити тебе, розпалювати громадянську війну й узурпувати владу? Ні, летиш ти!

– Я думаю, ми обоє можемо полетіти, – зітхнув Дрекс.

– Чудово! Залишмо королівство без правителя. Така ж дурна думка призвела до теперішніх політичних негараздів.

– Господарі, – сказав Зіндром, – якщо хтось не полетить найближчим часом, корабель стане непридатним для польотів.

Вони обоє уважно розглядали свого слугу, схвалюючи логічний ланцюжок, який він так швидко і просто виклав.

– Дуже добре! – одночасно усміхнулися вони. – Летиш ти.

Зіндром догідливо вклонився і залишив тронну залу Глена.

– Напевне, ми маємо доручити Зіндромові створити копії себе самого, – обережно запропонував Дран. – Якби у нас було більше підданих, ми могли б швидше досягнути мети.

– Ти забув про нашу останню домовленість? – запитав Дрекс. – Надлишок роботів викликав розбрат минулого разу. І деякі люди стали амбітними… Він промовив це так, що його голос затих лише за кілька років.

– Я не впевнений, чи твоя остання згадка не має прихованого зви-нувачення, – обережно почав Дран, – якщо має, дозволь попередити твою нерозважливість і нагадати, хто саме є автором Пакта про захист моноробота.

– Ти віриш, що все буде інакше у випадку з великою кількістю органічних підданих? – поцікавився Дрекс.

– Обов’язково, – сказав Дран. — Є ірраціональна складова у раціо-нальній природі органічних істот, яка робить їх менш слухняними у виконанні прямих наказів, на відміну від машин. Наші роботи принаймні були слухняними, коли ми наказали їм знищити одне одного. Безвідповідальні органічні піддані або зроблять це без наказу, що є нев-вічливим, або відмовляться виконувати наказ, що є непокорою.

– Правда, – усміхнувся Дрекс, виймаючи дорогоцінний камінь, який він зберігав для цього випадку протягом тисячоліть. — Єдине, що можна без сумніву стверджувати про органічне життя – те, що воно сумнівне.

– М-м-м, – Дран зіщулив очі. — Дай мені подумати про це хвилинку. Як і більшість твоїх думок, ця має присмак прихованої софістики.

– Жодної софістики, запевняю тебе. Це плід тривалих роздумів.

– М-м-м.

Роздуми Драна скоро перервала поява Зіндрома, який тримав у металевих руках дві коричнюваті грудочки.

– Вже повернувся, Зіндроме? Що там у тебе? Уповільни їх так, щоб ми могли їх побачити.

– Вони зараз під дією заспокійливого, великі господарі. Ці рухи викликані їхнім диханням, яке спричиняє неприємні для вашої сітківки вібрації. Більша доза наркозу була б для них небезпечною.

 – Проте, – заперечив Дран, – ми маємо оцінити наших нових підданих, а для цього ми маємо їх бачити. Уповільни їх ще трохи.

– Ти дав цей наказ без… – почав Дрекс, але його відволікла раптова поява двох волохатих двоногих істот.

– Теплокровні? – запитав він.

– Так, Володарю.

– Це означає, що у них дуже мала тривалість життя.

– Справді, – сказав Дран, – але цей вид має здатність швидко розмножуватися.

– Слушне спостереження, – кивнув Дрекс. – Скажи мені, Зіндроме, їм необхідні статі для розмноження?

– Так, господарю. У цих антропоїдів дві статі, то ж я приніс по одному представнику від кожної.

– Це дуже мудро. Де ти їх знайшов?

– За кілька більйонів світових років звідси.

– Залиш цих двох ззовні і привези нам ще.

Істоти зникли. Здалося, що Зиндром не ворухнувся.

– Чи в тебе достатньо палива для ще однієї такої подорожі?

– Так, мій володарю. Нещодавно було вироблено багато палива.

– Чудово.

Робот пішов.

– Який державний лад варто організувати цього разу? – запитав Дрекс.

– Давай розглянемо аргументи щодо кожного з них.

– Хороша ідея.

У розпалі дискусії повернувся Зіндром і став, чекаючи, поки на нього звернуть увагу.

– Що таке, Зіндроме? Ти щось забув?

– Ні, великі володарі. Коли я повернувся до світу, з якого я отримав ті зразки, виявилося, що раса розвинулася і навчилася розщеплювати атом. Згодом розв’язала ядерну війну і знищила сама себе.

– Це надзвичайно нерозважливо, хоча, мушу сказати, для теплокровних істот нестабільність типова.

Зіндром знову поворухнувся

– Тобі є ще що сказати?

– Так, великі господарі. Дві особини, яких я випустив, розмножилися і зараз поширилися по всій планеті Глен.

– Треба було нас сповістити.

– Так, великі володарі, але мене не було і…

– Вони самі мали доповісти.

– Володарі, боюся, вони не знають про ваше існування.

– Як це могло статися? – запитав Дран.

– Зараз ми поховані під кількома тисячами шарів гірських осадових порід. Геологічні зсуви…

– Ми наказували тобі підтримувати порядок і чистоту, – сердито глянув Дран. – Ти знову згаяв купу часу?

– Ні, великі володарі. Це все сталося, поки мене не було. Я негайно займусь цим.

– Спочатку, – наказав Дрекс, – скажи, що наші піддані ще зробили, не повідомивши нас.

– Нещодавно, – пояснив робот, – вони навчилися обробляти метали. Коли корабель сідав, я помітив, що вони виробили багато складних гострих інструментів, які, на жаль, використовують  для того, щоб різати одне одного.

– Ти маєш на увазі, – закричав Дран, – що в королівстві розбрат?

– О так, мій володарю.

– Я не допущу недозволеного насилля між моїми підданими.

– Нашими підданими, – додав Дрекс, багатозначно глянувши на Драна.

– Нашими підданими, – виправився Дран. – Ми маємо негайно вжити заходів.

– Домовились.

– Домовились.

– Я видам накази, які забороняють брати участь у діях, що ведуть до кровопролиття.

– Я думаю, ти маєш на увазі спільну декларацію, – виголосив Дрекс.

– Звичайно. Я не хотів тебе зневажити, я просто приголомшений небезпечним станом. Ми повинні скласти чернетку офіційної декларації. Хай Зіндром принесе нам інструменти для писання.

– Зіндроме, принеси…

– Вони вже тут, мої господарі.

– Тепер давай подумаємо, як це сформулювати?..

– Може, я приберу палац, поки Ваші Величності…

– Ні! Чекай тут! Це буде коротко і по суті.

– М-м. Цим документом ми проголошуємо…

– Не забудь про титули.

– Справді. «Ми, імперські монархи Глена, що нижче підписалися, цим…»

Слабка пульсація гамма-променів не була помічена двома правителями. Однак вірний Зіндром встановив природу променів і безуспішно намагався привернути увагу монархів. Він облишив спроби і застиг в очікуванні, характерному для його виду.

– Ось! – згодилися володарі, підписуючи документ. – Тепер можеш сказати те, що ти хотів нам повідомити. Але коротко, ти маєш швидко оголосити нашу декларацію.

– Вже занадто пізно, великі володарі. Ця раса теж розвинулася до цивілізованих держав, винайшла атомну енергію і підірвала себе, поки ви писали.

– Варварство!

– Теплокровна безвідповідальність!

– Тепер я можу прибрати палац, великі господарі?

– Скоро, Зіндроме, скоро. Спочатку, поклади цю декларацію в Архіви для майбутнього, якщо трапиться схожий випадок.

Дран кивнув.

– Я згоден. Ми так повеліли.

Робот узяв пом’яту декларацію і зник із поля зору.

– Знаєш, – задумливо сказав Дрекс, – зараз там має бути багато радіоактивного матеріалу.

– Так, напевно, і є.

– Його можна використати як паливо для наступної експедиції.

– Напевно.

– Цього разу ми можемо дати Зіндромові вказівки, щоб він приніс нам щось із довшою тривалістю життя і виваженішими звичками – щось більш схожого до нас самих.

– У цьому є своя небезпека. Але, можливо, ми могли б відмінити Пакт захисту моноробота і наказати Зіндромові зробити свої додаткові копії. Під суворим наглядом.

– У цьому також є своя небезпека.

– У будь-якому разі, я мушу ретельно обміркувати твою пропозицію.

– А я – твою.

– Це був важкий день, – кивнув Дран. – Ходімо спати.

– Чудова ідея.

У тронній залі лунало хропіння доісторичних ящірок.

    1970