Айріс Мердок

Мистецтво та Ерос:

Діалог про мистецтво

З англійської переклала Наталя Зощук

Дійові особи в порядку появи
Калістос – привабливий молодик
Акастос – серйозний молодий чоловік
Мантіас – політична особа, закоханий у Калістоса
Дексимен – цинічний чоловік
Платон
Сократ
Афіни наприкінці 5-го століття до Р.Х.
Під час діалогу Платону було двадцять років, Сократу — біля шістдесяти

Акастос, Калістос, Мантіас та Дексимен – вигадані персонажі.

У будинку Дексимена.
Входить Калістос, Акастос, Мантіас, Дексимен та Платон. Калістос несе маску актора, Платон сидить збоку. Вони щойно прийшли з театру.

Калістос: О! Це було чудово! Чи не так? Ця остання сцена була надзвичайною. О! Ця п’єса принесла мені насолоду! А тобі, Акастосе?
Акастос: Я не впевнений.
Дексимен: Акастос ніколи не знає, що він відчуває.
Калістос: Потрібно знати. Що ти відчуваєш, хто ж ще це може знати?
Мантіас: Сократ прийде?
Калістос: О! Я сподіваюся Сократ прийде!
Мантіас: Та припини нарешті ходити колами!
Калістос: Платоне, тобі сподобалася п’єса?
Дексимен: То ж Вам сподобалася?
Мантіас: Ні, ніколи не подобалася.
Дексимен: Чому ж ти туди ходиш?
Мантіас: Необхідно бути в курсі театральних подій, це має свій вплив.
Калістос: Я вірю тому, що відбувається наяву.
Акастос: Кажуть, що не потрібно вірити всьому, треба відсіювати, що є грою, а що…
Мантіас: Як це можливо, обговорювати таке з акторами претензійним та неприродним тоном!
Дексимен: П’єси – неприродні. Театр – це дешева магія. Іграшки для зарозумілих правителів. Шанс для напівосвічених людей, щоб вони вважали, що начебто щось зрозуміли. Це неважливо.
Мантіас: Немає нічого неважливого для людей.
Калістос: Так, кожному подобається театр, але не нам — інтелектуалам.
Регіт.
Дексимен: Мистецтво – це все усвідомлене. Це не гра. Ми створюємо мистецький досвід самі.
Акастос: У нас усіх різні погляди.
Мантіас: Хочу сказати, на мою думку, театр сьогодні робить усе для нас, що ми маємо сьогодні. Ми вже бачили все це.
Дексимен: Люди завжди думають, що їхнє мистецтво є кінцем мистецтва.
Калістос, переклавши з руки в руку акторську маску, раптом вдягнув її і почав декламувати.
Калістос: Зевс, хто ж він такий,
Чи це він носить це ім’я –
О! замовкни!
Дексимен: Театр – це шахрайство. Хто ж хоче, щоб усе було, як у житті, це втеча.
Калістос: Так, хто ж хоче такого страхіття, як у житті? Це мрія всього світу.
Дексимен: Невдячна справа на сцені та особисті фантазії в аудиторії!
Мантіас: Це магія, чи не так? Ви бачили аудиторію? Скільки глядачів? Десять тисяч? Усі сиділи абсолютно мовчки то зачаровано. Чому? Чому вони були там? Театр – це диво, це вплив. Магія може бути корисною.
Калістос: Ти хочеш, щоб усе було корисним. Чому б просто не отримувати від цього насолоду?
Дексимен: Він політикан!
Калістос починає їсти фрукти.
Мантіас:  Вони не тільки для тебе. Чи не міг би ти зачекати? Не грайся з ними!
Калістос: Ти ба, ти такий свідомий! Я вважаю, політика має знати своє місце.
Мантіас: У нашому суспільстві вона повсюди.
Калістос: Інколи мені здається, що тиранія була б релаксацією, не треба було б думати про політику взагалі.
Акастос: У нас тут ніколи не буде тиранії, і взагалі, ми ж винайшли демократію. Так, мені сподобалася п’єса, вона зворушила мене, але я не знаю чому.
Мантіас: А точніше?
Акастос: Багато речей зворушують нас, та ми не знаємо чому.
Мантіас: Я гадаю, що нам необхідно з’ясувати, чому люди збентежуються чимось.
Дексимен: Ти маєш на увазі, що дехто з нас має контролювати інших!
Калістос: Уся краса – як містика.
Акастос: Так. – Та чи не забуваємо ми, що п’єси – релігійне дійство?
Дексимен: Так, авжеж!
Акастос: Мені не подобається споглядати імітацію богів на сцені – і до того ж, чи можемо ми знати, якими є боги? Це низько.
Калістос: Ти такий старомодний. Ми ж знаємо, що думаємо про богів.
Акастос: Та невже?
Мантіас: Релігія – це важливо. Нам не можна бути такими знайомими з нашими богами.
Калістос: Немає нічого поганого в низькості, подивись на Арістофана.
Дексимен: Ну, подивіться на нього! (Жест обурення.)  
Мантіас: Сатира має свій вплив, має значення, з чого сміються люди!
Акастос: Я вважаю, що люди не повинні осміювати  релігію, але це добре, я так вважаю, що це добре, якщо вони можуть сміятися над політиками!
Мантіас: Ті, хто висміюють релігію, одного дня замінять своїх правителів. Демократи можуть процвітати, тому що, зрештою, люди вже ні в що не вірять і нічого не шанують.
 Заходить Сократ. Усі вітають його стоячи.
Сократ: Ну, мої дорогі, вам сподобалася п’єса?
Акастос: Ми щойно сперечалися щодо цього, пане.
Калістос: Перепрошую, я сяду навпроти Сократа!
Сократ: Це мій вдалий день!
Дексимен: Так, я бачив, навпроти кого Ви сиділи в театрі.
Сократ: Я завжди вклонявся красі. Хто це ось там?
Калістос: Платон, він заглибився у свій стан!
Сократ: Про що була розмова?
Дексимен: Так ось!
Калістос: Дексимен вважає, що театр – це магія, але це не важливо, і Мантіас стверджує, що театр – це магія, і це є важливим, Акастос вважає, що не потрібно бути схожими на богів, а на думку Мантіаса, не можна сміятися з людей, і…
Сократ: А що думаєш ти?
Калістос: Я думаю, це цікаво!
Мантіас: Нам було цікаво, для чого був необхідний театр.
Дексимен: Для чого він був потрібен?
Калістос: Усе має своє призначення, чи не так, Сократе?
Дексимен: Ти про що?
Мантіас: Хочеш щось запитати?
Сократ: Він молодий і ще багато в чому себе знайде!
Акастос: Дексимен каже, театр – це брехня. Хіба можна сказати, що мистецтво – це правда чи брехня?
Мантіас: Я б краще сказав, добре чи погано, що є добрим чи поганим для нас.
Акастос: Але ти й самовпевнений.
Сократ: Зачекай, зачекай, не так швидко. Це дуже важке запитання. Давайте  його поділимо?
Дексимен: Ви ділите, Сократе, а ми послухаємо.
Сократ: Можу я поставити запитання та отримати від когось відповідь?
Дексимен: Хто ж зможе вас зупинити, шановний?
Сократ: Хто дасть відповідь? Нехай це буде наймолодший, якщо ж він зробить помилку, хай не червоніє.
Дексимен: Хто з нас наймолодший?
Мантіас: Калістос.
Калістос (занепокоєно): Ні, ні, Платон наймолодший.
Сократ: Я думаю, Платон спілкується з богом і нам не варто його турбувати. Ти відповідатимеш.
Калістос: Ну, добре, але, будь ласка, не перебивайте, якщо…
Дексимен: Сократ ніколи не перебиває.
Сократ: Дорогі діти! Напевно ми розпочнемо обговорення мистецтва в загальному, тоді перейдемо від загального до часткового. Погоджуєтеся?
Мантіас: Так, так, так.
Сократ: Ми говоримо про різні види мистецтва як про сім’ю, чи не так? Але це ж не випадково, нам потрібно їх класифікувати, коли вони такі не схожі? Мені здається потрібно побачити спільну рису. Нам необхідно спробувати дати визначення мистецтву?
Акастос: О так!
Сократ: Тоді ми зможемо побачити, чи можна це назвати правдою чи брехнею, хорошим чи поганим, чи має це якесь застосування. Це буде не легко, я вважаю. Ну, якщо вже ти сьогодні жертва, яке б ти дав визначення мистецтву?
Калістос: Гаразд, мистецтво – це Одіссей і Агамемнон, Антігона і статуя Афіни у Парфеноні, і музика, і –
Сократ: Хвилиночку, цей перелік може тривати безкінечно! Вони є прикладами мистецтва. Але що це за «мистецтво», яке робить усі ці різні речі мистецтвом?
Калістос: Ви маєте на увазі усе мистецтво, чи конкретно якесь?
Сократ: Так.
Калістос: Як на мене, мистецтво – це копіювання.
Сократ: Що ти маєш на увазі під копіюванням?
Калістос: Я маю на увазі щось на зразок художнього мистецтва – як імітація людей та тварин, як ми це бачимо на Акрополісі. Мистецтво намагається бути таким, як речі у реальному житті.
Сократ: І найкраще мистецтво – те, що найбільш схоже на реальність?
Калістос: Так.
Мантіас: Ти суперечиш тому, що сам щойно сказав…
Сократ: То що, скульптура є кращим мистецтвом, ніж живопис?
Калістос: Ну – та…
Сократ: Художники зображують людей у двох вимірах, а скульптори зображують їх у трьох вимірах.
Дексимен: Сміливіше!
Калістос: Так, це краще – і театр є найкращим з усіх, тому що актори є реальними людьми, які грають реальних осіб.
Акастос (дуже швидко):  Це не може бути правильно, якщо ви маєте на увазі наслідування, як порівняння статуї із людиною. Старовинні статуї, які не схожі на справжніх людей, часто є набагато кращим мистецтвом – і якщо ми тільки хочемо імітувати реальні речі, то навіщо потрібне мистецтво взагалі? Реальні люди є справжніми, на відміну від мармурових. Інакше чому б не поставити чайник на п’єдестал і не назвати це мистецтвом, чи декілька старих цеглин? Чи…
Дексимен: Якби вони називалися мистецтвом, щонайменше ми дивилися б на них.
Мантіас: А що ж імітує музика?
Сократ: Не задирайся до нього. Можливо, ти хотів би змінити своє визначення?
Калістос: Так, здається, музика нічого не копіює. Звичайно, драма розповідає історію, і це як життя –
Дексимен: Та невже?
Сократ: Продовжуйте, діти мої, спробуйте ще раз.
Калістос: Мистецтво як форма чи діаграма, це як життя, тільки трохи різниться, ніби підсумоване чи спрощене чи…
Сократ: То ти хочеш відмовитися від твердження, що мистецтво – це копіювання, імітація життя?
Калістос: Ні, але це копіювання у світ, де все інакше і ясніше, і немає плутанини та неприємних випадкових речей, як у житті.
Акастос: Немає неприємних випадкових речей!
Калістос: Це схоже на мапу.
Дексимен: Як нудно.
Сократ: Мистецтво – це вид формального копіювання у світ, де речі мають однаковий вигляд, але є більш чіткими і простими?
Калістос: Так!
Мантіас: Перед тим як ви прийшли, Калістос казав, що мистецтво є казковим, дивовижним і прекрасним, та робить його щасливим, і таке інше! Чому ти цього не кажеш зараз? Чому ти раптово сказав, що мистецтво – це копіювання?
Калістос (самовдоволено): Тому що я знаю, що Сократу подобається чітка відповідь, навіть якщо вона неправильна.
Сократ: Чому ж ти почав розмову із живопису?
Калістос: Це здається більш нагадує те, на що схожі всі види мистецтва, я маю на увазі – ось річ, а ось картина, ти можеш добирати різні протилежні  ознаки.
Мантіас: Не кажи «добирати»!
Сократ: Так, ми часто висловлюємо думки через візуальні образи, так само як ми говоримо про музику, що вона є високою чи низькою. Я зворушений, що ти намагався зробити мені приємне висловившись чітко. Але, можливо, твоя ідея є ще занадто простою. Ти говорив про точну копію, згодом про схематичну, на зразок мапи. Чи не хочеш чогось додати? Коли ти повернувся з театру, ти був схвильованим і щасливим…



Далі читайте паперову версію часопису