Дж. Г. Беллард

Автобіографія

З англійської  переклали Єлизавета Гречанюк та  Ірина Комаренець

   

  Прокинувшись одного ранку, здивовано виявив, що Шеппертон спорожнів, –  у містечку немає жодної живої душі. Він зайшов на кухню о дев’ятій, роздратований тим, що ні пошти, ні газет досі не принесли, а тут ще й електрики не стало, і приготувати сніданок було ніяк. З годину він дивився, як із размороженого холодильника тече вода, а тоді пішов поскаржитися сусіді.

  На диво, сусідів дім стояв пусткою. Авто було припарковане на під’їзді до будинку, але ціла родина – подружжя, діти й пес – зникла. Ба навіть більше, на вулиці запала мертва тиша. Жодного автомобіля, що проїжджав би автострадою неподалік, чи літака, який пролітав би над головою до лондонського аеропорту. Б постукав у кілька будинків через дорогу. Крізь вікна побачив, що всередині порожньо. Все в цьому мирному містечку було на місці, за винятком його мешканців.

  Гадаючи, що, певне, насувається страшна біда – трапилась ядерна катастрофа чи спалахнула епідемія, бо стався викид мікробів у лабораторії – і через якусь прикрість його не попередили, Б повернувся додому й увімкнув радіоприймач. Той працював, але всі станції, як у Європі, так і британські, мовчали. Збентежений, Б знову вийшов надвір і вп’явся очима в порожнє небо. Цього спокійного сонячного дня хмаринки, мирно собі пливучи, не віщували жодного природного лиха.

  Б сів у машину й подався до центру Шеппертона. Містечко безлюдне, й усі крамниці зачинено. Поїзд, зовсім порожній, без пасажирів, які в цю пору зазвичай прямували до Лондона, стояв на станції. Виїхавши з Шеппертона, Б перетнув Темзу й опинився в сусідньому Волтоні. І там теж його зустріли мовчазні вулиці. Він спинився біля будинку своєї приятельки П – її авто було припарковане біля під’їзду. Зайшов, скориставшися власним запасним ключем. Але навіть гукаючи її на ім’я, він уже бачив, що жінки і сліду немає: ліжко було застелене, на кухні стояла велика калюжа перед холодильником, електрики не було, й телефон мовчав.

Вивідуючи далі, Б кружляв навколишніми містечками, аж поки дістався середмістя Лондона. Тепер він нітрохи не зчудувався, побачивши велетенський мегаполіс геть порожнім. Він спустився безлюдною Пікаділлі, в тиші перетнув Трафальгарську площу й пригальмував біля Букінгемського палацу, який стояв без жодного охоронця. Щойно споночіло, він вирішив вернути до Шеппертона. В нього майже вийшло пальне й тому довелося самовільно скористатися на заправкою. Втім, її не стеріг жоден полісмен, не було полісменів і в інших, звичних для них місцях. Позаду Б місто-велетень поглинула темрява і єдиним світлом були відблиски фар його автомобіля.

  Б погано спав, поряд із ліжком усю ніч німувало радіо. Але разом із сонячним ранком до нього повернулася впевненість. Повагавшися трохи, він зрадів, що Шеппертон досі порожній. Їжа в холодильнику почала псуватися; він потребував свіжих харчів і приладу їх приготувати. Поїхав у місто, розбив вітрину супермаркету й узяв кілька коробок м’ясних консервів, овочів, рису й цукру. З господарського магазину він забрав примус і каністру гасу. Водогін не працював, проте він прикинув, що цистерни на горищі йому стане на тиждень чи й довше. Дальші наскоки на місцеві крамниці забезпечили його свічками, ліхтариками й батарейками.

  Наступного тижня Б здійснив кілька експедицій до Лондона. Він навідався до квартир і будинків своїх друзів, але всі вони стояли порожні. Він уломився до Скотленд Ярду та газетних редакцій на Фліт-Стріт, сподіваючись відшукати пояснення того, чому й куди щезлі всі мешканці. Наостанок зазирнув до парламенту і, вдихаючи важке повітря, постояв у тихій дискусійній залі Палати громад. Утім, він не знайшов ані найменшого роз’яснення. На вулицях не видно ані котів, ані собак. Тільки одвідавши лондонський зоопарк, він натрапив на пташок, які все ще залишалися у своїх клітках. Вони, здавалося, зраділи появі Б, але з голодним лементом порозліталися геть, щойно він повідмикав дверцята кліток.

  Отож, він знайшов принаймні чиєсь товариство. Протягом наступного місяця й усього літа Б й далі готувався виживати. Він заїхав на північ аж до Бірмінгема, не зустрівши ні душі, далі звернув до південного узбережжя і проїхав дорогою від Брайтона до Дувра. Стоячи на білих скелях, він споглядав далеке узбережжя Франції. На пристані вибрав собі моторний човен із повним баком і вийшов у тихе море, де не ходили тепер через Ла-Манш прогулянкові судна, бензинові танкери й пороми. У Кале він із годину блукав порожніми вулицями й біля мовчазних крамниць марно вслухався, чи не задзеленчить який телефон. Потім тим само шляхом рушив у порт і повернувся до Англії.

  Коли літо змінила погідна осінь, Б приємно й вигíдно облаштувався. Він удосталь заготував консервів, пального й води на зиму, поблизу текла чиста річка, бензин легко було добути в необмеженій кількості з заправок і покинутих авто. У місцевій поліцейській дільниці він зібрав невеликий арсенал пістолетів і карабінів на випадок раптової небезпеки.

  Проте єдиними його гостями було птаство, для нього він розкидав жмені рису й насіння на своєму та сусідських газонах. Людей він уже почав потроху забувати, і Шеппертон скоро перетворився на дивовижний пташник, населений розмаїтими видами пернатих.

  Так мирно добіг кінця рік, і Б був ладен узятися за справжню роботу.