Галина Чернієнко

Нудьга чи жорстокість

Казка Жана Жіоно (1895–1970) «Знуджений Принц» належить до так званих «спроб пера» письменника-початківця, коли під впливом «Тисячі й однієї ночі», читанням якої автор захопився по поверненні з фронту в 1919 році, де зазнав жорстоких душевних випробувань, зневірився в людських ідеалах, від чого так і не звільнився до кінця життя, а також переніс фізичну травму, був поранений і потрапив під газову атаку, через що мав проблеми з очима, написана в важкі повоєнні роки. Безглуздість і жорстокість воєн взагалі і Першої світової зокрема та потреба якось втамувати біль і відчай, спричинені цією вселенською катастрофою, штовхнули його на пошуки душевного комфорту в читанні східних казок, визначальною складовою яких є таємниця, вигадка, несподіваний поворот сюжету, ліризм, зачарування красою природи, а також жорстокість та насилля, які віднині стануть визначальною складовою особистого почерку письменника. Однак у Жіоно жорстокість переосмислюється, у нього – це засіб, прийом, який змушує його героя переглянути власні вчинки, проаналізувати ситуацію, у яку він потрапив з власної вини чи згідно з обставинами, аби знайти позитивне її рішення. Для Жіоно жорстокість – це важіль, яким послуговується сильна особистість, аби творити. Це його літературне кредо і життєвий імператив.

У молоді роки письменник захоплюється «короткою формою», так званою східною чи перською «казкою-скринькою», «вміст» якої стає зрозумілим лише після «відкриття» чи тривалого осмислення сюжету.

У казці про знудженого Принца йдеться про наслідки невмотивованої жорстокості – нудьгуючий Принц не зрозумів почуттів чаклунки, яка кинула йому одразу дві троянди. Розтоптавши почуття іншої людини, він сам наразився на страждання, припинити яке не в змозі навіть найдосвідченіший чарівник з величезними знаннями. Лише з часом за умови, що Принц змінить себе та своє ставлення до інших, тобто переосмислить свої вчинки, сам собі скаже, що він – творець власного страждання, лише тоді він звільниться від болю. Більше того, варто звернути увагу на те, що його звати Принц.

Стосовно чаклунки – такий самий підхід, захотілося пестощів людожера (або егоїста принца) – зась! Знай своє місце, Мелісо! Слово «меліса» походить із грецької, так звали німфу, від якої народилися трудівниці-бджоли, і  так називають пахучу медоносну рослину, отож шануй свій статус, живи згідно з покликанням, а не шукай пестощів людожера заради якоїсь непевної цікавості! Хто жертва в цій казці? А хто – тиран? І над цим треба добре подумати! Але головна проблема полягає в чуйності й відповідальності – не талуй квіти, не розмахуй руками всує! Пестощі людожера можуть обернутися на скриньку Пандори! Хоча на дні тієї скрині  й залишилася надія!..

 
        Галина Чернієнко, 3 січня 2012 р.