З японської переклала Юлія ОСАДЧА

 

Привітання
 
Привітання
Безглузді.
Це
Мовний ланцюг.
Це
Мовний тулуб.
Це
Мовний неспокій і відчай.
Це
Сподіванка до мови.
Вітання всім! –
Так безсоромно я розпочав...
І нехай не Кант чи Гегель,
І нехай не Бах чи Дебюссі,
І нехай не Давид чи Ісус,
І нехай не Фуджіта Цугуджі[1] чи Пікассо,
І не якийсь там Андерсен,
І навіть не якийсь там Сартр...
Я – то я,
Який у всесвіті облишив
Єдиний спогад,
Єдиний епізод,
Єдину мрію.
Я
Тим, хто торгує збіднілих слів зіпсованим товаром,
Є.
 
Прозріння
 
Воркотіння
Мовчазливого
Білого лебедя, що
Тихесенько так
Терпів.
За подихом цим
У височінь не зрине!
Ба
Пополудневі
Сходи у Небо
Вияснюються
У світлі.
 
 
Осінь
 
Ти
Одна
Опівночі
Твориш.
Ти
Одна
Світ
Розтинаєш.
Час, простір і напрям, –
Останнього дня у двадцятім столітті –
Свобода урветься.
Ти
Одна
Із Пегасом у шлюбі підеш.
 
 
Гра
 
Мається
Загривок коня.
У цих величезних зіницях
Всесвіт,
Злива і
Ясним днем
Порушена
Обіцянка.
Ти
День у день
Народжуєшся.
День у день
Вмираєш.
Та коли
Завершиться
Ця гра?
 
 
Блюзовий вітер
 
Дитина спить.
Безперестанна злива
Вивішує  веселок низку.
Подих дитини уві сні –
Яскравий,
Незабруднений:
Немовби він лопоче з
Повівом матіоли.
Неспішно
Я блюз –
Немовби голуб, що утратив крила, –
У чомусь не безсмертний
Блюз наспівую.
І вітер мені доносить
Вістки від жінок,
Які хвилюють серце.
Неспішно...
 
 
Якщо піде дощ
 
Якщо піде дощ,
Зажуряться Боги небесні.
І мрії мої
Не матимуть, куди прямувати, –
Так гірко!
І вкотре
По черзі безладні картини минають.
Укотре,
Укотре
Зужите зізнання
 Вдушивши...
Єдина троянда
У парку залишилась –
Знаємо, втім,
Якщо піде дощ,
Збентежаться Боги небесні.
На тротуарі тонкому
Кульбаба пахощів додає.
Якщо піде дощ,
То наше кохання
Знову не матиме, куди прямувати, –
Так гірко!
 
 
Світло-блакитний
 
Повільно
Падає планида
У пошуку слів,
У пошуку світу.
Прадавня легенда
Старої Євразії мовби,
Ти теж
Повернешся колись?
 Земля, яка спить,
Жінки, що
Пронизують боляче очі,
Блакитний небокрай.
Хоч і незрозуміло, що.
Хоч і незрозуміло, що.
Ані один поодинці:
Земля, яка спить,
Жінки, що
Пронизують боляче очі,
Блакитний небокрай.
 
 
Все обертається Земля
 
Для прикладу,
Потиличка Мерилін Монро
Для прикладу,
Наполеонів капелюх
Для прикладу,
Моя душа
 
Для прикладу,
Відплата Леопарді[2]
Для прикладу,
Гітлерові губи
Для прикладу,
Каблучка Клеопатри
 
Для прикладу,
Весняного дня революція,
Равликовий сум
Для прикладу,
Військовий стан зимою,
Безсмертних смерть
 
Для прикладу,
Душі моєї вміст прозорий
Для прикладу,
Твій незвичайний і приховуваний скарб –
 
Все обертається Земля.
 
 
Теплим вечором
 
Хоч і сонце вже сідає,
Теплим вечором
З боку моря
Бесіди риб глибинних
Доносяться:
«Останнім часом бачиш сни?»
«Та нещодавно, як колись.
Сам знаєш, нам без снів
Життя не буде».
Тільки й було що.
На небі зірки сходять.
У темряві
Світло смолоскипів мерехтить.
Зрідка нерозбірливий скрип –
Певне, човен буцматого керманича
Перетинає море.
Хоч і сонце вже сідає,
Теплим вечором
З боку моря
Бесіди риб глибинних
Доносяться:
«До речі, ти які взагалі бачиш сни?»
«Сон, як я став велетнем-людиною».
 
 
Назва квітки
 
Назву квітки
Не пам'ятаю.
Чи то була троянда?
Чи то була сакура?
Чи то була лілея?
Назву квітки
Не пам’ятаю.
Просто
Посеред поля
Світло грається
В шаленому танку з людьми,
Світ
Лунає, мов прадавня пісня,
І ти,
Залучена у все це,
І я
Навколо у танку.
Згасає,
Відкидається,
Стирається,
І знов
Вертається в життя.
Такі часи
Приходять,
Такі часи
Вертаються не раз.
Колись на полі
Зістануся самотньо.
Назву квітки
Не пам’ятаю.
Чи то була червона рута?
Чи то були тюльпани?
Чи крокуси були?
У ті часи
І ти,
І я,
Ми всі, ми всі,
Подібно квітам,
Були благими.
 
 
Лист-відповідь
— одного дня навчання за кордоном
 
У повітрі прозорому
Мертве тіло
Різко дзинчить.
У клітці зоопарку
Леопард
Міцно спить пообідні.
Визол із неба
Повільно спускається.
Я ж
Хліб купую.
 
 
Твір 109
 
У парку великого міста, де
Комах аж кипить,
Трояндових клумб
Понищення.
Зламана особистість і
Без пахощів червня
Гортензія
Велезначна.
 
 
Небесні візерунки
 
Вітру крихта
Води крихта
Світла крихта
Як буде,
 
Слів крихта
Душі крихта
Страху крихта
Як буде,
 
Життя можливе.
 
Надвечір.
 
Небо заблудним
Дельфіном
Іноді
Плаче,
Сміється.
 
Відправлення
 
Навзаході сонця
Тихо бурмоче,
Навзаході сонця
Вабить
Вітер.
І нашого корабля
Доволі
Затримується відхід.
Ми, море і небо.
Молюся за тих, хто життя дав
Нам, морю і небу.
Коли ж корабель відпливає,
Ми самі для себе,
Поглинуті нашим морем.
Коли ж корабель відпливає,
Ми між собою
Творимо ще одне «ми».
Відтак
Стає вітром,
Відтак
Стає полум’ям,
Росою всесвіту стане
Та зникне.
Навзаході сонця
Тихо бурмоче,
Навзаході сонця
Вабить
Вітер.
Наш корабель
Відтак
Незабаром
Морем, що висохло,
Поволі
Відбуде.
 
Надбережжя
 
Там, де, ховаючись від ока людського,
Аполлон
Таємні зустрічі має,
На узбережжі
Крила горобців, що
Змокли під дощем,
Що вимокли у хвилях,
На білій лаві
Краплями світла і вітру
Залишили надпис лишень:
«Як прагнеш зірок, то
Краще стати
Космосу різьбарем».
 
 
З японської переклала Ганна БОГДАНОВА
 
Пробудження 


Той стогін лебедя безмовний,
Який роками він ховав ретельно,
Із подихом не відлетить,
Бо сходи у небо вечірнє 
Зіткані
лише
із сяйва. 
 
 
Осінь
 
Ти одна
Народжуєш ніч,
Ти одна
Розчленовуєш світ
На простір, час і вектор,
І в останній день ХХ століття
Ти одна
Пегасу віддаєш свою свободу.
 
 
Що обертає землю
 
Це ніжні кучері Монро,
Це капелюх Наполеона,
Це моє серце, і, крім того,
 
Це Леопольді палка помста,
Це Гітлера зімкнуті губи,
Це Клеопатри пальця помах.
 
А ще, це равлика зітхання,
Серед гармидеру весни
І міріад богів вмирання
При перших подихах зими.
 
Це мого серця чистий потяг,
Це твоє дивне уникання.
Без цього неможливим буде
Землі довічне обертання.
 
Теплим вечором
 
Теплим вечором
Після заходу сонця,
Якщо прислухатись,
То можна почути,
Як глибого в морі
Ведуть бесіду риби:
— Чи снилось щось тобі?
— О так, нарешті.
Без снів наше життя не має сенсу.
На небо сходить одинока зірка,
І в щільній темряві спалахує маяк,
І чутно дивний звук,
Немов скрипить щось.
То, певно, товстий дядько капітан
Скеровує свій човен у протоку.
Теплим вечором
Після заходу сонця,
Якщо прислухатись,
То можна почути,
Як глибоко в морі
Ведуть бесіду риби:
— До речі, а про що ти бачив сон?
— Про те як я стаю великою-превеликою людиною.
 
Світло-синій
 
Повільний рух планети по орбіті
Через безодню слів, безодню світу.
Немов у старій євразійській легенді
На тебе я чекатиму довіку.
Замріяна планета,
І жіноча доля,
І синє небо,
що сховалось в твої очі.
Чомусь ніхто-ніхто цього не розуміє.
Замріяну планету
І жіночу долю,
І синє небо,
Що сховалось в твої очі.
 
 
З японської переклав Микита САМСОНЕНКО
 
 
Вітання
 
Вітання дуже дивна річ
І матрицею слів узбіч вони йдуть рядами
Слова – це мертвий безголовий труп
Що породив лиш відчай і тривоги
Це все в чеканні марних слів
Запрошую я щиро вас усіх
Прийміть прошу мою різку розмову
Не Кант й не Гегель я
І Баха з Дебюссі не маю слави
Я не несу Давидове ім’я
Й Ісуса з терену вінок несу не я
Я не малюю як Пікассо
Не маю хисту я Фудзіти
Не Андерсен який не зміг пробити
Той одинокості пасок
Й Сартрова свобода не моя
Це я! Лиш просто я!
У безвість світу кану
Одну лиш згадку
Епізод  один
Лише жебрую я один
— торгівець слів забутих!
 
Просвітлення
 
Як лебідь білого
Витримане мовчання
І шепіт вуст її дихання
Ніколи не злетить  той спокій
Бо зараз день
І сходи в небо
Осяянні давно.
 
Осінь
 
Ти одна
Творцем є ночі 
В часопросторах і векторах
Ти одна цей світ пізнала
Та в  останній день століття
Що двадцятим вже прозвали
Власну волю покінчила
І одна лише Пегаса
Нареченою Ти стала
 
 
Грa
 
Гойдає стягом
Кінська грива
В очах великих
Цілий світ невпинно грає
Дощами сліз все заливає
Лише у ясні дні
Обіцянку забули
Ви
І як з’вилися колись
Отак захочете піти
І все ж ця гра
Закінчиться коли?
 
 
Вітряний блюз
 
Дитячий сон такий
Що сниться
Їм не раз
Як райдугу
Будуючи
В той час
Сопіння їх
Безшумно свіже
Неначе бесіди левкою
Повільно
Блюзові мотиви
неначе птаха я що
повтрачала крила
шукаю їх де їх нема
але всі блюзові джижання
мені все вітрове дихання
навіяло сюди
в плітках жіночих
серце я відвожу
в тиші
 
 
Літо коло Неккара  
Неккарське літо
коло тебе
Це світло породило
Простір та
оцю брудну халупу
Один уламок пліткування
й бобра старого
Пересохла передмова
Неккарське літо
коло тебе
потім
з обличчям збляклим
будеш ти
юродивим поетом
…………………….
…………………….
Й не помітиш цього
 
 
Весна
 
Ти обернись! Поглянь!
Весна!
Весь світ у зміни потонув…
І люди животіють живо
В комедіях – їх бажані вершини
Усі до одного – у непристойні ігри
А ген-ген, сяйво у ностальгії
по конкурсах проміння відійшло,
А всохла гілка теж  на собі
Все ще тримає живину.
 
 
Твір 100 дев’ять
 
Все стрекочуть комахи
Розарій міського парку
Зруйнований вщент
Ідентифікація еґо
Втрачена назавжди
Так само не пахнуть
Гортензії квіти
Грайливо дарують
Фальшовану фальш
 
 
Світ
 
Одного дня весь світ
Тремтів неначе серця ті уламки,
Коханого неначе те биття.
І сонце було ще далеко
На обрії, на сході тих небес
І ще з’явилось воно тільки,
А люду вже зібралось скільки,
Вся площа ними зайнялась.
 
Лиш плітка одинока породилась
Та майстри алхімії всі зібрались.
Накинулись щоб знищити усеє
Туди лякливі вчені загулись.
А потім й наймита одного...
 
Колись, одного дня
весь світ полинув у гудіння
ще нижче ніж від крил бджоли,
і вбив інакодумця...
І світ тоді
не проронив ні посмішки,
ані сльози.
Усе чекав, що Сонце упаде раніше
В південнії ті небеса...
 
Наступний день настав,
Світ знов почався від нуля
Тремтіли серця ті уламки
Коханого неначе те биття.
 
 
Червень. Поле битви «місяця без вод»
 
Як закрила парасоля небо
Так закрило поле битви душі наші
Переправа людям – моря води
Равликам моста – залізна дорога
В полудні ми зустрічей не мали
Одинокі ночі лиш пройшли між нами
Хлопчика сопілка
Та дівча рум’яна
В нас усе забрали
Дня блакитне небо
Ночі Шлях Чумацький
Рано а чи пізно
Ми все поховали?!
Під  червневим небом
зливами залитим
Під кущами квітів
Наче під навісом закритим
У серцях людських
Забуті
Всі казки та обіцянки
Канули у безвість
Всі літа та зими
Канули у вічність
Разом
Як закрила парасоля небо
Так закрило поле битви душі наші
Переправа людям – моря води
Равликам моста – залізна дорога
 
 
Як ім’я же ваше, квіти?
 
Як ім’я же ваше, квіти?
Не згадаю поки!
Чи троянди?!
Чи квіт вишні?!
Чи лілеї ніжні цвіти?!
Як вас кликати, квіти?
Не згадаю доки!?
Грають люди в полі
танці дикі
Світ співає пісні
тих віків далеких
Ви у цій гурбі змішались
Я від неї же навтіки
Все засвоїв
Та відкинув
І забув на віки
Знов до глузду повернувся
Бо прийшов такий от час
Він  повторював не раз
І залишив я напевне
Вас самотніх в тому полі
Як ім’я же ваше, квіти?
Не згадаю, поки!
Чи тюльпани?!
Чи шафрани?!
Чи червона рута?!
Але тоді
Ви зі мною ніжні
Були наче квіти.
 
 
Коли йде дощ
 
Бо знай коли це небо
Дощем заплаче
То плачуть духи всі на ньому
А наші мрії знов втрачають
Всі значення місця
Призначення усі
І знов у печаль полинемо чи ні?
І в скільки гряд
Безгрядий і нескладний
Пейзаж рядами встане
І в скільки раз разів
Банально й пересічно скаже
Освідченням роздавить вщент
Лише одну троянду
Яку так добре знаємо ми
Загублену в розарії назавжди
Коли піде цей дощ
сльозами всіх богів єси на небесі
він подарує пахощі кульбаби
безкольоровим брилам тротуару
Бо знай коли це небо
Дощем заплаче
Кохання наше загубить, знов забуде
Всі значення місця
Призначення усі
 
 
«Лайт Блу»
 
Повільно
падає планета
Слова у пошуках
Весь світ шукаю
Неначе старовинну
Євразії легенду
Чи так і ти повернешся колись?!
Земля ти матінко засни!
О дочки її!
Вам очі затьмарила
Небесная блакить!
Хоча не розумію що це?
Навряд чи зможу осягнуть
Всі як один
Земля ти матінко засни!
О дочки її!
Вам очі затьмарила
Небесная блакить!
 
 
Відповідь
«— якось, коли навчався за кордоном»
 
У чистому повітрі десь
Дзвенить буддійський «труп»
 І в унісон у клітці, у зоопарку
Десь чутно леопарда пообідній сон
А з неба попіл падає та облітає
А я собі стою та хліб купляю
 
 
Набережна
 
Подалі від людських очей
Бог Сонця
Призначив тайну зустріч
На набережній
Де ластівка зі скелі
Всі свої тисячокрильні крила
Промочила
Під краплями дощу
Та змокла вся
Над хвилями води
На білій лавці
Світла та повітря
Водою писане
У речення єдине
«Якщо ти в пошуках зірок
Тоді  гравером Всевіту тобі слід стати»
 
 
Земля кружляє
 
Якщо Наприклад мати
Потилицю Мерилін Монро
Наприклад мати
Капелюх Наполеона
Наприклад й
Власне серце до того ще додати
 
Якщо Наприклад мати
Помсту Леопарді
Наприклад мати
Гітлера вуста
Наприклад й
Обручку Клеопатри до того ще додати
 
Якщо Наприклад мати
Революцію весною
І равликову меланхолію
 
Якщо Наприклад мати
Воєнний стан узимку
Та смерть усіх богів
 
Якщо Наприклад зберегти
Прозорість Власної душі
 
Якщо Наприклад зберегти
Чудовість Вашої загадки
 
Земля і далі б так кружляла
 
 
З японської переклала Вікторія КОРОЛЬ
 
Осінь
 
У серці ночі десь на самоті
Творитимеш, мов Бог. І тільки ти
Так само, наодинці, серед ночі,
Зруйнуєш все, в руїнах світ паде –
І напрямок єдиний віднайде
Століття день останній, і свободі
Настане край – у шлюбі ти Пегасу
Себе в обітах вічних віддаєш.
 
 
***
Пливе по небу кругла парасолька,
І серце моє слідує на фронт,
Де люди, мов ті равлики повільні,
Проклали морем свій сталевий міст.
Ми не змогли зустрітись кілька днів.
Нам не вдалося стрітися й ночами
І вже у відгладь відпливали
Хлопчачої сопілки звуки.
Й з обличчя дівчини білила…
Ще кілька днів і декілька ночей
І нас з тобою, мабуть, поховають
З гортензією в наших головах…
Від сонця парасолькою прикриті,
В людських серцях давно уже забуті,
Історії, легенди й обіцянки…
І промайнуло не одне вже літо,
І пролетіла не одна зима,
Та все пливе по небу парасолька,
І серце моє слідує на фронт,
Де люди, мов ті равлики повільні,
Проклали морем свій сталевий міст.


З японської переклала Юлія ОСАДЧА
 
Привітання
 
Привітання
Безглузді.
Це
Мовний ланцюг.
Це
Мовний тулуб.
Це
Мовний неспокій і відчай.
Це
Сподіванка до мови.
Вітання всім! –
Так безсоромно я розпочав...
І нехай не Кант чи Гегель,
І нехай не Бах чи Дебюссі,
І нехай не Давид чи Ісус,
І нехай не Фуджіта Цугуджі[1] чи Пікассо,
І не якийсь там Андерсен,
І навіть не якийсь там Сартр...
Я – то я,
Який у всесвіті облишив
Єдиний спогад,
Єдиний епізод,
Єдину мрію.
Я
Тим, хто торгує збіднілих слів зіпсованим товаром,
Є.
 
Прозріння
 
Воркотіння
Мовчазливого
Білого лебедя, що
Тихесенько так
Терпів.
За подихом цим
У височінь не зрине!
Ба
Пополудневі
Сходи у Небо
Вияснюються
У світлі.
 
 
Осінь
 
Ти
Одна
Опівночі
Твориш.
Ти
Одна
Світ
Розтинаєш.
Час, простір і напрям, –
Останнього дня у двадцятім столітті –
Свобода урветься.
Ти
Одна
Із Пегасом у шлюбі підеш.
 
 
Гра
 
Мається
Загривок коня.
У цих величезних зіницях
Всесвіт,
Злива і
Ясним днем
Порушена
Обіцянка.
Ти
День у день
Народжуєшся.
День у день
Вмираєш.
Та коли
Завершиться
Ця гра?
 
 
Блюзовий вітер
 
Дитина спить.
Безперестанна злива
Вивішує  веселок низку.
Подих дитини уві сні –
Яскравий,
Незабруднений:
Немовби він лопоче з
Повівом матіоли.
Неспішно
Я блюз –
Немовби голуб, що утратив крила, –
У чомусь не безсмертний
Блюз наспівую.
І вітер мені доносить
Вістки від жінок,
Які хвилюють серце.
Неспішно...
 
 
Якщо піде дощ
 
Якщо піде дощ,
Зажуряться Боги небесні.
І мрії мої
Не матимуть, куди прямувати, –
Так гірко!
І вкотре
По черзі безладні картини минають.
Укотре,
Укотре
Зужите зізнання
 Вдушивши...
Єдина троянда
У парку залишилась –
Знаємо, втім,
Якщо піде дощ,
Збентежаться Боги небесні.
На тротуарі тонкому
Кульбаба пахощів додає.
Якщо піде дощ,
То наше кохання
Знову не матиме, куди прямувати, –
Так гірко!
 
 
Світло-блакитний
 
Повільно
Падає планида
У пошуку слів,
У пошуку світу.
Прадавня легенда
Старої Євразії мовби,
Ти теж
Повернешся колись?
 Земля, яка спить,
Жінки, що
Пронизують боляче очі,
Блакитний небокрай.
Хоч і незрозуміло, що.
Хоч і незрозуміло, що.
Ані один поодинці:
Земля, яка спить,
Жінки, що
Пронизують боляче очі,
Блакитний небокрай.
 
 
Все обертається Земля
 
Для прикладу,
Потиличка Мерилін Монро
Для прикладу,
Наполеонів капелюх
Для прикладу,
Моя душа
 
Для прикладу,
Відплата Леопарді[2]
Для прикладу,
Гітлерові губи
Для прикладу,
Каблучка Клеопатри
 
Для прикладу,
Весняного дня революція,
Равликовий сум
Для прикладу,
Військовий стан зимою,
Безсмертних смерть
 
Для прикладу,
Душі моєї вміст прозорий
Для прикладу,
Твій незвичайний і приховуваний скарб –
 
Все обертається Земля.
 
 
Теплим вечором
 
Хоч і сонце вже сідає,
Теплим вечором
З боку моря
Бесіди риб глибинних
Доносяться:
«Останнім часом бачиш сни?»
«Та нещодавно, як колись.
Сам знаєш, нам без снів
Життя не буде».
Тільки й було що.
На небі зірки сходять.
У темряві
Світло смолоскипів мерехтить.
Зрідка нерозбірливий скрип –
Певне, човен буцматого керманича
Перетинає море.
Хоч і сонце вже сідає,
Теплим вечором
З боку моря
Бесіди риб глибинних
Доносяться:
«До речі, ти які взагалі бачиш сни?»
«Сон, як я став велетнем-людиною».
 
 
Назва квітки
 
Назву квітки
Не пам'ятаю.
Чи то була троянда?
Чи то була сакура?
Чи то була лілея?
Назву квітки
Не пам’ятаю.
Просто
Посеред поля
Світло грається
В шаленому танку з людьми,
Світ
Лунає, мов прадавня пісня,
І ти,
Залучена у все це,
І я
Навколо у танку.
Згасає,
Відкидається,
Стирається,
І знов
Вертається в життя.
Такі часи
Приходять,
Такі часи
Вертаються не раз.
Колись на полі
Зістануся самотньо.
Назву квітки
Не пам’ятаю.
Чи то була червона рута?
Чи то були тюльпани?
Чи крокуси були?
У ті часи
І ти,
І я,
Ми всі, ми всі,
Подібно квітам,
Були благими.
 
 
Лист-відповідь
— одного дня навчання за кордоном
 
У повітрі прозорому
Мертве тіло
Різко дзинчить.
У клітці зоопарку
Леопард
Міцно спить пообідні.
Визол із неба
Повільно спускається.
Я ж
Хліб купую.
 
 
Твір 109
 
У парку великого міста, де
Комах аж кипить,
Трояндових клумб
Понищення.
Зламана особистість і
Без пахощів червня
Гортензія
Велезначна.
 
 
Небесні візерунки
 
Вітру крихта
Води крихта
Світла крихта
Як буде,
 
Слів крихта
Душі крихта
Страху крихта
Як буде,
 
Життя можливе.
 
Надвечір.
 
Небо заблудним
Дельфіном
Іноді
Плаче,
Сміється.
 
Відправлення
 
Навзаході сонця
Тихо бурмоче,
Навзаході сонця
Вабить
Вітер.
І нашого корабля
Доволі
Затримується відхід.
Ми, море і небо.
Молюся за тих, хто життя дав
Нам, морю і небу.
Коли ж корабель відпливає,
Ми самі для себе,
Поглинуті нашим морем.
Коли ж корабель відпливає,
Ми між собою
Творимо ще одне «ми».
Відтак
Стає вітром,
Відтак
Стає полум’ям,
Росою всесвіту стане
Та зникне.
Навзаході сонця
Тихо бурмоче,
Навзаході сонця
Вабить
Вітер.
Наш корабель
Відтак
Незабаром
Морем, що висохло,
Поволі
Відбуде.
 
Надбережжя
 
Там, де, ховаючись від ока людського,
Аполлон
Таємні зустрічі має,
На узбережжі
Крила горобців, що
Змокли під дощем,
Що вимокли у хвилях,
На білій лаві
Краплями світла і вітру
Залишили надпис лишень:
«Як прагнеш зірок, то
Краще стати
Космосу різьбарем».
 
 
З японської переклала Ганна БОГДАНОВА
 
Пробудження 


Той стогін лебедя безмовний,
Який роками він ховав ретельно,
Із подихом не відлетить,
Бо сходи у небо вечірнє 
Зіткані
лише
із сяйва. 
 
 
Осінь
 
Ти одна
Народжуєш ніч,
Ти одна
Розчленовуєш світ
На простір, час і вектор,
І в останній день ХХ століття
Ти одна
Пегасу віддаєш свою свободу.
 
 
Що обертає землю
 
Це ніжні кучері Монро,
Це капелюх Наполеона,
Це моє серце, і, крім того,
 
Це Леопольді палка помста,
Це Гітлера зімкнуті губи,
Це Клеопатри пальця помах.
 
А ще, це равлика зітхання,
Серед гармидеру весни
І міріад богів вмирання
При перших подихах зими.
 
Це мого серця чистий потяг,
Це твоє дивне уникання.
Без цього неможливим буде
Землі довічне обертання.
 
Теплим вечором
 
Теплим вечором
Після заходу сонця,
Якщо прислухатись,
То можна почути,
Як глибого в морі
Ведуть бесіду риби:
— Чи снилось щось тобі?
— О так, нарешті.
Без снів наше життя не має сенсу.
На небо сходить одинока зірка,
І в щільній темряві спалахує маяк,
І чутно дивний звук,
Немов скрипить щось.
То, певно, товстий дядько капітан
Скеровує свій човен у протоку.
Теплим вечором
Після заходу сонця,
Якщо прислухатись,
То можна почути,
Як глибоко в морі
Ведуть бесіду риби:
— До речі, а про що ти бачив сон?
— Про те як я стаю великою-превеликою людиною.
 
Світло-синій
 
Повільний рух планети по орбіті
Через безодню слів, безодню світу.
Немов у старій євразійській легенді
На тебе я чекатиму довіку.
Замріяна планета,
І жіноча доля,
І синє небо,
що сховалось в твої очі.
Чомусь ніхто-ніхто цього не розуміє.
Замріяну планету
І жіночу долю,
І синє небо,
Що сховалось в твої очі.
 
 
З японської переклав Микита САМСОНЕНКО
 
 
Вітання
 
Вітання дуже дивна річ
І матрицею слів узбіч вони йдуть рядами
Слова – це мертвий безголовий труп
Що породив лиш відчай і тривоги
Це все в чеканні марних слів
Запрошую я щиро вас усіх
Прийміть прошу мою різку розмову
Не Кант й не Гегель я
І Баха з Дебюссі не маю слави
Я не несу Давидове ім’я
Й Ісуса з терену вінок несу не я
Я не малюю як Пікассо
Не маю хисту я Фудзіти
Не Андерсен який не зміг пробити
Той одинокості пасок
Й Сартрова свобода не моя
Це я! Лиш просто я!
У безвість світу кану
Одну лиш згадку
Епізод  один
Лише жебрую я один
— торгівець слів забутих!
 
Просвітлення
 
Як лебідь білого
Витримане мовчання
І шепіт вуст її дихання
Ніколи не злетить  той спокій
Бо зараз день
І сходи в небо
Осяянні давно.
 
Осінь
 
Ти одна
Творцем є ночі 
В часопросторах і векторах
Ти одна цей світ пізнала
Та в  останній день століття
Що двадцятим вже прозвали
Власну волю покінчила
І одна лише Пегаса
Нареченою Ти стала
 
 
Грa
 
Гойдає стягом
Кінська грива
В очах великих
Цілий світ невпинно грає
Дощами сліз все заливає
Лише у ясні дні
Обіцянку забули
Ви
І як з’вилися колись
Отак захочете піти
І все ж ця гра
Закінчиться коли?
 
 
Вітряний блюз
 
Дитячий сон такий
Що сниться
Їм не раз
Як райдугу
Будуючи
В той час
Сопіння їх
Безшумно свіже
Неначе бесіди левкою
Повільно
Блюзові мотиви
неначе птаха я що
повтрачала крила
шукаю їх де їх нема
але всі блюзові джижання
мені все вітрове дихання
навіяло сюди
в плітках жіночих
серце я відвожу
в тиші
 
 
Літо коло Неккара  
Неккарське літо
коло тебе
Це світло породило
Простір та
оцю брудну халупу
Один уламок пліткування
й бобра старого
Пересохла передмова
Неккарське літо
коло тебе
потім
з обличчям збляклим
будеш ти
юродивим поетом
…………………….
…………………….
Й не помітиш цього
 
 
Весна
 
Ти обернись! Поглянь!
Весна!
Весь світ у зміни потонув…
І люди животіють живо
В комедіях – їх бажані вершини
Усі до одного – у непристойні ігри
А ген-ген, сяйво у ностальгії
по конкурсах проміння відійшло,
А всохла гілка теж  на собі
Все ще тримає живину.
 
 
Твір 100 дев’ять
 
Все стрекочуть комахи
Розарій міського парку
Зруйнований вщент
Ідентифікація еґо
Втрачена назавжди
Так само не пахнуть
Гортензії квіти
Грайливо дарують
Фальшовану фальш
 
 
Світ
 
Одного дня весь світ
Тремтів неначе серця ті уламки,
Коханого неначе те биття.
І сонце було ще далеко
На обрії, на сході тих небес
І ще з’явилось воно тільки,
А люду вже зібралось скільки,
Вся площа ними зайнялась.
 
Лиш плітка одинока породилась
Та майстри алхімії всі зібрались.
Накинулись щоб знищити усеє
Туди лякливі вчені загулись.
А потім й наймита одного...
 
Колись, одного дня
весь світ полинув у гудіння
ще нижче ніж від крил бджоли,
і вбив інакодумця...
І світ тоді
не проронив ні посмішки,
ані сльози.
Усе чекав, що Сонце упаде раніше
В південнії ті небеса...
 
Наступний день настав,
Світ знов почався від нуля
Тремтіли серця ті уламки
Коханого неначе те биття.
 
 
Червень. Поле битви «місяця без вод»
 
Як закрила парасоля небо
Так закрило поле битви душі наші
Переправа людям – моря води
Равликам моста – залізна дорога
В полудні ми зустрічей не мали
Одинокі ночі лиш пройшли між нами
Хлопчика сопілка
Та дівча рум’яна
В нас усе забрали
Дня блакитне небо
Ночі Шлях Чумацький
Рано а чи пізно
Ми все поховали?!
Під  червневим небом
зливами залитим
Під кущами квітів
Наче під навісом закритим
У серцях людських
Забуті
Всі казки та обіцянки
Канули у безвість
Всі літа та зими
Канули у вічність
Разом
Як закрила парасоля небо
Так закрило поле битви душі наші
Переправа людям – моря води
Равликам моста – залізна дорога
 
 
Як ім’я же ваше, квіти?
 
Як ім’я же ваше, квіти?
Не згадаю поки!
Чи троянди?!
Чи квіт вишні?!
Чи лілеї ніжні цвіти?!
Як вас кликати, квіти?
Не згадаю доки!?
Грають люди в полі
танці дикі
Світ співає пісні
тих віків далеких
Ви у цій гурбі змішались
Я від неї же навтіки
Все засвоїв
Та відкинув
І забув на віки
Знов до глузду повернувся
Бо прийшов такий от час
Він  повторював не раз
І залишив я напевне
Вас самотніх в тому полі
Як ім’я же ваше, квіти?
Не згадаю, поки!
Чи тюльпани?!
Чи шафрани?!
Чи червона рута?!
Але тоді
Ви зі мною ніжні
Були наче квіти.
 
 
Коли йде дощ
 
Бо знай коли це небо
Дощем заплаче
То плачуть духи всі на ньому
А наші мрії знов втрачають
Всі значення місця
Призначення усі
І знов у печаль полинемо чи ні?
І в скільки гряд
Безгрядий і нескладний
Пейзаж рядами встане
І в скільки раз разів
Банально й пересічно скаже
Освідченням роздавить вщент
Лише одну троянду
Яку так добре знаємо ми
Загублену в розарії назавжди
Коли піде цей дощ
сльозами всіх богів єси на небесі
він подарує пахощі кульбаби
безкольоровим брилам тротуару
Бо знай коли це небо
Дощем заплаче
Кохання наше загубить, знов забуде
Всі значення місця
Призначення усі
 
 
«Лайт Блу»
 
Повільно
падає планета
Слова у пошуках
Весь світ шукаю
Неначе старовинну
Євразії легенду
Чи так і ти повернешся колись?!
Земля ти матінко засни!
О дочки її!
Вам очі затьмарила
Небесная блакить!
Хоча не розумію що це?
Навряд чи зможу осягнуть
Всі як один
Земля ти матінко засни!
О дочки її!
Вам очі затьмарила
Небесная блакить!
 
 
Відповідь
«— якось, коли навчався за кордоном»
 
У чистому повітрі десь
Дзвенить буддійський «труп»
 І в унісон у клітці, у зоопарку
Десь чутно леопарда пообідній сон
А з неба попіл падає та облітає
А я собі стою та хліб купляю
 
 
Набережна
 
Подалі від людських очей
Бог Сонця
Призначив тайну зустріч
На набережній
Де ластівка зі скелі
Всі свої тисячокрильні крила
Промочила
Під краплями дощу
Та змокла вся
Над хвилями води
На білій лавці
Світла та повітря
Водою писане
У речення єдине
«Якщо ти в пошуках зірок
Тоді  гравером Всевіту тобі слід стати»
 
 
Земля кружляє
 
Якщо Наприклад мати
Потилицю Мерилін Монро
Наприклад мати
Капелюх Наполеона
Наприклад й
Власне серце до того ще додати
 
Якщо Наприклад мати
Помсту Леопарді
Наприклад мати
Гітлера вуста
Наприклад й
Обручку Клеопатри до того ще додати
 
Якщо Наприклад мати
Революцію весною
І равликову меланхолію
 
Якщо Наприклад мати
Воєнний стан узимку
Та смерть усіх богів
 
Якщо Наприклад зберегти
Прозорість Власної душі
 
Якщо Наприклад зберегти
Чудовість Вашої загадки
 
Земля і далі б так кружляла
 
 
З японської переклала Вікторія КОРОЛЬ
 
Осінь
 
У серці ночі десь на самоті
Творитимеш, мов Бог. І тільки ти
Так само, наодинці, серед ночі,
Зруйнуєш все, в руїнах світ паде –
І напрямок єдиний віднайде
Століття день останній, і свободі
Настане край – у шлюбі ти Пегасу
Себе в обітах вічних віддаєш.
 
 
***
Пливе по небу кругла парасолька,
І серце моє слідує на фронт,
Де люди, мов ті равлики повільні,
Проклали морем свій сталевий міст.
Ми не змогли зустрітись кілька днів.
Нам не вдалося стрітися й ночами
І вже у відгладь відпливали
Хлопчачої сопілки звуки.
Й з обличчя дівчини білила…
Ще кілька днів і декілька ночей
І нас з тобою, мабуть, поховають
З гортензією в наших головах…
Від сонця парасолькою прикриті,
В людських серцях давно уже забуті,
Історії, легенди й обіцянки…
І промайнуло не одне вже літо,
І пролетіла не одна зима,
Та все пливе по небу парасолька,
І серце моє слідує на фронт,
Де люди, мов ті равлики повільні,
Проклали морем свій сталевий міст.