Ніл Гейман – автор фантастичних оповідань, романів, аудіоп’єс та сценаріїв до фільмів. Народився 1960 року в місті Портчестер, Велика Британія. З 1983 видавав газету коміксів «Піщана людина» («The Sandman»). Дебютував 1984 року в журналі «Imаgine». З тих пір опублікував близько двох сотень оповідань, найкращі з яких увійшли до збірок «Ангели й відвідини» (1994), «Дим і дзеркала» (1998) тощо. Оповідання «Кораліна» (2002) дістало премію Британської асоціації фантастики. Серед фантастичних романів Геймана можна відзначити «Добрі ознаки» (1990, у співавторстві з Террі Пратчеттом), «Зоряний пил» (1997), нагороджений Міфопоетичною премією, й «Американські боги» (2000), який приніс письменникові «Х’юго», премію імені Брема Стокера, а в квітні 2002 і «Небюлу». Автор сценаріїв до фільму «Беовульф» Роберта Земекіса, серіалу «Ніколиде» («Newerwhere»), екранізації власного роману «Дзеркальна маска» і мультфільму «Кораліна». З 1992 мешкає у США.
Ніл Гейман
Цинамон
Оповідання
З англійської переклали Богдана Романцова та Ніка Чулаєвська
Перекладено за текстом з офіційного сайту Ніла Геймана – http://neilgaiman.net/cinnamon/
Дуже давно в одній маленькій спекотній країні, де все було старим, жила собі принцеса Цинамон. Її очі-перлини були надзвичайно гарними, але незрячими. Вона бачила світ кольору перлини: біло-рожевий із тьмяним полиском.
Цинамон не говорила.
Будь-кому, хто навчить Цинамон говорити, її батько та матір, Раджа і Рані, пообіцяли кімнату в палаці, сад невисоких мангових дерев, емалевий портрет тітки Рані й зеленого папугу.
З одного боку країну оточували гори, з іншого – непрохідні джунглі, тому лише зрідка приходили люди, щоб навчити Цинамон говорити. Але вони все ж приходили. Жили в кімнаті й вирощували манговий сад, і годували папугу, і милувалися портретом тітки Рані (чия краса була знана у свій час, хоча вік і розчарування зіпсували її), але врешті йшли геть розчаровані, проклинаючи мовчазну дівчинку.
Одного дня до палацу прийшов тигр, чорно-помаранчевий нічний кошмар, великий і лютий. Він ішов, як бог – так ходять тигри. Люди злякалися.
– Боятися нічого, – сказав Раджа. – Дуже мало тигрів їдять людей.
– Але я їм, – сказав тигр.
Це вразило людей і ще більше злякало.
– Ти міг збрехати, – сказав Раджа.
– Міг, – відповів тигр, – але не збрехав. Я тут, аби навчити людське дитинча говорити.
Раджа порадився з Рані, і, незважаючи на поради тітки Рані, яка вважала, що тварину треба гнати з міста мітлами і дрючками, тигру показали кімнату в палаці та манговий сад і дали емалевий портрет. Йому б навіть дали папугу, якби той з криками не злетів на дах і не відмовився спускатися.
Цинамон привели до кімнати тигра.
«Була собі дівчина з Риги – скрикнув папуга з високої балки. – Поїхала верхи на тигрі. Прийшов звір додому, а леді – у ньому. Така ось поїздка на тигрі».
(Хоча, зважаючи на історичну та літературну точність, мушу наголосити, що насправді папуга цитував інший вірш – давніший і трохи довший, але загалом зі схожим змістом).
– От, – сказала тітка Рані, – навіть пташка знає.
– Лишіть мене з дівчиною, – сказав тигр.
Знехотя Раджа, і Рані, і тітка Рані, і слуги залишили звіра з Цинамон. Вона запустила пальці у його хутро і відчула гарячий подих в обличчя.
Тигр узяв Цинамон за руку.
– Біль, – сказав тигр і запустив гострий, мов ніж, кіготь у руку Цинамон. Він проштрикнув її м’яку смагляву шкіру, й на долоні виступила крапля яскравої крові.
Цинамон заплакала.
– Страх, – сказав тигр і став гарчати. Він почав муркотіти ледь чутно, потім – як далекий вулкан, нарешті загарчав так голосно, що стіни палацу здригнулись.
Цинамон затремтіла.
– Любов, – сказав тигр і своїм шорстким червоним язиком злизав кров з долоні Цинамон і лизнув її м’яке смагляве обличчя.
– Любов? – нерозбірливо прошепотіла Цинамон.
Тигр відкрив пащу і вишкірився, як голодний бог. Так роблять тигри.
Того дня місяць був уповні.
Був ясний ранок, коли дитина і тигр вийшли з кімнати разом. Грали цимбали, співали яскраві птахи, й Цинамон із тигром йшли до Рані і Раджа, які сиділи у тронній залі в оточенні слуг, котрі обмахували їх пальмовим гіллям. Тітка Рані сиділа в кутку і пила чай із незадоволеним виглядом.
– Вона вже може говорити? – запитала Рані.
– Чому ви не запитаєте в неї? – прогарчав тигр.
– Ти можеш говорити? – запитав Раджа у Цинамон.
Дівчина кивнула.
– Хм, – гмукнула тітка Рані. – Вона може говорити не більше, ніж облизати свою спину.
– Тш! – сказав Раджа тітці Рані.
– Я можу говорити, – сказала Цинамон. – Я думаю, я завжди могла.
– Чому ж ти тоді мовчала? – спитала мати.
– Вона й зараз не говорить, – пробурмотіла тітка Рані, трясучи пальцем, схожим на палицю. – Це тигр говорить за неї.
– Хтось може примусити цю жінку замовкнути? – запитав Раджа.
– Легше змусити їх говорити, ніж мовчати, – сказав тигр, поклавши край цій розмові.
І Цинамон сказала:
– Чому ні? Бо мені нічого було сказати.
– А тепер? – запитав батько.
– А тепер тигр розповів мені про джуглі, про базікання мавп і запах світанку, і смак місячного світла, і шум крил фламінго, коли зграя здіймається в повітря, – сказала вона. – І ось, що я хочу сказати: я іду разом з тигром.
– Ти не можеш цього зробити, – сказав Раджа. – Я забороняю.
– Складно, – сказала Цинамон, – заборонити тигрові щось, що він хоче.
І Раджа й Рані, трохи подумавши, погодились, що це так.
– І, крім того, – сказала Рані, – вона там точно буде щасливішою.
– А що ж робити з кімнатою в палаці? І манговим гаєм? І папугою? І портретом старенької тітки Рані? – запитав Раджа, який завжди бачив практичний бік справи.
– Віддайте їх людям, – сказав тигр.
Тож було оголошено, що городяни віднині є гордими власниками папуги, портрета, мангового гаю і що принцеса Цинамон може говорити, але залишає їх ненадовго, їдучи здобувати освіту.
Натовп зібрався на міській площі, невдовзі двері палацу відчинилися, і звідти вийшов тигр з дівчинкою. Тигр повільно йшов крізь натовп, а на його спині сиділа дівчинка і міцно трималася за хутро. Скоро їх обох проковтнули джунглі. Так ідуть тигри.
Тож зрештою нікого не з’їли. А що стосується старенької тітки Рані, то пам’ять про неї поступово замінив портрет на міській площі, на якому вона назавжди залишилася гарною і молодою.
