Микола ШАТИЛОВ 

ЛІНІЯ АНАТОЛЯ КРИНСЬКОГО 

Українсько-американський маляр Анатоль КРИНСЬКИЙ (1937) народився у Харкові, де й розпочався його творчий шлях. Учень відомих українських авангардистів Василя Єрмилова та Бориса Косарева. У 1976-му емігрував до Сполучених Штатів Америки. Мешкає в Нью-Йорку. Роботи Кринського двічі виставлялися в торонтській Українській Галереї. А крім того – в десятках музеїв і галерей США, Італії, Франції, Японії...

http://www.anatolykrynsky.com/

 

 Двадцяте століття. Шістдесяті у половині. Стара харківська вулиця Катеринославська (тепер – Полтавський Шлях). Стара кам’яниця – з тих, які перше називалися «купецькими». Старі дерев’яні сходи, і веде мене ними вгору та й вгору Анатоль Кринський. Веде на побачення зі своїм учителем. Мешкає вчитель під самісіньким дахом у покої із скісною стелею. Старий чоловік, і костюм на ньому старий, бахматий, повоєнного крою.

 
Під низькою стінкою, там, де стеля мало не збігається з підлогою, стоси полотен і малюнків. Чоловік раз у раз сідає навпочіпки (олив’яної сивизни волосся спадає  на чоло) і кладе на стіл то се, то те. Учень і вчитель обмінюються думками, а я їх не чую. Ошелешило мене і се, і те: ніколи не бачив такого.
 
Таке – та не зовсім – ошелешення спіткало мене після сплину літ у лондонській Tate Gallery біля полотен класика абстракціонізму Бена Ніколсона*. Угледівши дати на спижових табличках, я збагнув, що у своїх пошуках і знахідках чоловік з волоссям олив’яної сивизни випередив англійція щонайменше на десятиліття. А називався той чоловік – Василь Єрмилов**.
 
*Бен Ніколсон [Ben Nicholson] (1894–1982) – англійський художник і скульптор-абстракціоніст.
**Василь Єрмилов (1894–1968) – український художник-авангардист і дизайнер.
 
Василь Єрмилов – геній українського авангарду. (Свідомо вживаю тепершній час, бо минулий на геніїв не поширюється.) Та й само поняття «український авангардизм» завдячує свій появі саме Єрмилову. Воно взаконилося після лондонської виставки Tatlin's dream (1973), на якій мистецтво українського генія мало гучний успіх.
 
Анатоль Кринський не лише учень Василя Єрмилова, він, попри свою давню присутність у Нью-Йорку, його український учень, і плодовитість у нього суто єрмиловська: 2 500 ліноритів, 1 500 живописних полотен, поза 200 рельєфів... Паризький колега Кринського Валентин Воробйов писав, що Анатоль – загорілець мистецтва. Мав рацію! Згадати за все або майже за все, що вийшло з-під різця, пензля, з-під стеків мого земляка, годі. Монографія потрібна! А в мене всього тільки супровідний текст. Тож обмежмося ліноритами, тим паче, що від наших з ним харківських днів се моя найулюбленіша в Анатоля техніка.
 
З-поміж багатьох ліноритних циклів виділяються як числом листів, так і витраченим на них часом (1991–94) «Кентаври».
 
Напівконі-напівлюди прийшли до мангаттенської майстерні Кринського з давньогрецької, певна річ, мітології, але... через мітологію слов’янську, зокрема, українську, яка обернула кентавра на кітовраса. Читаємо ж бо в українському апокрифі: «...першого дні не ведоша єго к Соломону. І рече Кітоврас. «Чему мя не зовет Соломон-цар?».
 
Генеалогічна двоїстість образу засвідчена в наведеній копії: три жіночі постаті в хітонах – се, безперечно, данина стародавній Греції, а дві, які з’єдналися докупи (лівий нижній кут), так само, безперечно, данина стародавній Україні. В отих воєдино злитих постатях відлунює традиційний мотив сотень українських пісень – прощання козака з дівчиною. До діла буде зауважити й те, що єдність чоловіка й коня – властивість давньої української ментальности, що кінь українського фольклору – се вельми плотолюбний символ. Коли ж мовимо за кітоврасів, плотолюбність – явище самозрозуміле.
 
Як відомо, кентаври – істоти статево нестримані, хтиві. Винятки поодинокі. Якщо вірити грекам, такими були Хірон і Фрол, навчателі Геракла Переглянувши «Кентаврів» Анатоля Кринського, ані Хіронів, ані Фролів ми не зустрінемо. Самі за себе їхні антиподи. Отже, хтивість, хтивість, хтивість...
 
Статева насолода є найвищий вияв насолоди фізичної, тож можна сказати, що йдеться про культ абсолютної насолоди, який принесла – сполом з безліччю інших негативних чинників – глобалізація. Спільнота, знана нами як споживацька (примат матеріальних цінностей!), з часом стає споживачем насолоди в будь-яких її іпостасях. Не лише в матеріальній. Світ кентавризується, і Кринський помітив се тоді, коли глобалізація лише законялася.
 
Перебільшую? Коли й так, то зовсім мало. Передбачав же поет Андрій Бєлий появу атомної бомби, і то в ті часи, коли нікому й на думку не спадало пов’язати атом із бомбою. З великими талантами таке стається. Яким чином стається, за яких обставин?.. Таїна семипечатна. А втім, у помку мені й людина, яка вміла легко ламати печатки. Поет Ігор Муратов. Мовив колись: «Кринський? Талант від Бога! – і доточив. – Від Господа Бога! Спом’янете моє слово...».
 
Не менш винозорий Анатоль Кринський і в інших своїх циклах («Ляльки», «Блазні», «Лице в лице», «Маски»), а візії його і там не менш похмурі. Нема ради: світ навколо нас не стає милосерднішим, і, гадаю, аж ніяк не випадковість те, що американський публіцист Гайтер Стюарт, аналізуючи доробок Кринського, поклав паралель з «Розстрілом» Франсіско Гойї.
 
Стюарт називає мистецтво Кринського тотальним мистецтвом. Дуже влучно! Скільки того зроблено за півстоліття кожночасної творчості, ми вже знаємо – на воловій шкурі не спишеш. (Анатоль плідно працював і тоді, коли, здавалося б, геть не до мистецтва: чекавши в Італії десять місяців на американську візу.) А многота жанрів! Пейзаж, портрет, натюрморт, рельєф, мозаїка... А знамените володіння всякою з відомих технік! Аж до шевченківської, сказав би, сухої голки... Та я не мистецтвознавець і в технічні подробиці не заходитиму.
 
Славетний земляк і тезко Кринського – Анатоль Петрицький* – одного разу зазначив: «...лінія сама іде, куди слід». Так і в Кринського: і лінія його творчости, і лінія його життя.
 
Анатоль Петрицький (1895–1964) – український живописець і художник театру.
 
 
Ілюстрації до статті: див. 4 сторинка обкладинки