Володимир Скринченко
Bonne chance, Mішелю!
La Vita e Bella! (італ., Життя прекрасне!)
Він істинний лицар футболу. Ім’я його можно зустріти на сторінках таких елітних видань, як «Petit Larousse illustré» та «Littré». Він – найтитулованіший француз в усьому футбольному світі та й президент УЄФА. Мабуть, здогадалися? Так, футболіста Мішеля Платіні ще пам'ятають футбольні фани 80-х, його майстерні штрафні удари, філігранну техніку та суто французьку елегантність гри. Мабуть, добра фея посміхнулася йому, схилившись над його колискою. «Ma vie comme un match» – із сумом каже цей футбольний Д'Артан'ян, порівнюючи своє життя у спорті з надто тривалим матчем. Нагадаймо, що Платіні – чемпіон Франції, Італії та Європи, володар Кубка Європейських чемпіонів та Міжконтинентального Кубка, кавалер ордена Почесного легіону, а мармуровий профіль maestro «середньої лінії» посідає гідне місце у музеї Гревен.
Платіні частий гість на роздоріжжях футбольної Європи, адже п’ять років він очолює Європейський футбольний союз.
Він енергійно керує футболом, як раніше – грав у нього. Його подвижницька діяльність сприяє розвитку і популяризації футболу, зміцненню авторитету УЄФА.
Україна й Польща щиро завдячує monsieur Платіні, його титанічним зусиллям, сміливим та неординарним рішенням у розв’язанні проблем підготовки цих держав до чемпіонату Європи 2012 року. Через те й дедалі частіше навідується він до України.
І – як результат – його заява в інтерв’ю французьким ЗМІ напередодні матчу Ліги Європи у місті Ренн між італійським «Удінезе» та місцевим клубом: «В Україні немає проблем з інфраструктурою... Є тільки маленька проблема з розміщенням … Водночас, решта – відпочинок, стадіони – … у повному порядку».
Завітав Платіні й до Києва – на святкування 20-річного ювілею Федерації футболу України та на церемонію жеребкування фінального турніру Євро–2012.
Цього року футбольному Д'Артан'яну – 57 років. Отже, повернемося на півсторіччя в минуле, у той час, коли Мішель уперше торкнувся м'яча.
юні літа мішеля платіні
Як це було й коли? Дай Боже пам’яті... Ще й досі Мішель Платіні вдивляється в чорно-білу фотокартку, намагаючись упізнати в худорлявому хлопчиську з м'ячем майбутню зірку світового футболу. Невже це він?
Так, починалося все в маленькому містечку Joeuf, що в Ельзасі, на вулиці Сент-Екзюпері, де маленький Мішель, майбутній футбольний принц, робив свої перші кроки у житті та футболі. Саме там опинився свого часу його дідусь-італієць Франческо, який перебрався до Франції з П'ємонту (з селища Аграта-Контубрія) у пошуках кращої долі. Батьківський подарунок – футбольний м'яч – прийшов до малечі вчасно. Батько Альдо, футболіст-аматор, став першим тренером і другом Мішеля (на його думку – найкращим), а мати – першою футбольною фанаткою. Вона вболівала за нього протягом життя, починаючи з матчів дитячої команди, а потім – міжнародних – чемпіонатів світу від Аргентини-78 до Мехіко-86. Мабуть, Мішелю дуже пощастило в житті: він зростав і виховувався у чудовій атмосфері добра й щирості, просякнутої палким коханням батьків одне до одного і до своїх дітей. Уже зірка футболу і батько двох дітей, володар багатьох нагород і титулів, Платіні звично вдивлявся на трибуни, прагнучи побачити там свою матінку.
Тривалий час Мішель працював як каторжний, намагаючись подолати власні комплекси. Він страждав від своєї тендітності та слабких легенів (унаслідок чого його забракували у клубі «Мец»). Фізичні вади намагався компенсувати витонченною технікою та винахідливістю у грі. Повсякчас Мішель жонглював м'ячем, спочатку – футбольним, а згодом – тенісним. «Техніка заощаджує сили», – повторював він це магічне закляття. Невеликий на зріст, Мішель вперто тягнув себе «за чуприну» (як скаже потім), і згодом дотягне себе до 180 см, а вагу – до 72 кг. Остаточно змужнів Платіні у «Ювентусі», в жорстоких матчах «скудетто».
maestro «середньої лінії»
Невдача з «Мецем» не засмутила Мішеля. Однак пощастило йому в «Нансі»: там у тендітному юніорі розпізнали величезні потенційні можливості. Саме там завершилося становлення Платіні як гравця, визначилася його доля – футбольна й особиста. Вона й вивела його на орбіту спочатку національного, а згодом – і світового футболу.
Творчий зліт Платіні припав на середину 70-х, епоху тотального футболу, символом якого став лідер «Аяксу» Йохан Круїфф. Мішель із напруженою увагою спостерігав за «Летючим голландцем», його блискучою грою з м'ячем та геніальною – без м'яча. Як і залізний малюк з Амстердама, Платіні керував грою команди, визначав її тактику, але, на відміну від Круїффа, діяв наче «в затінку». Про себе нагадував Платіні вчасним загостренням гри - або раптовою передачею до партнера, або різким виходом до воріт суперника. У його феноменальному чутті гри було дещо від священнодійства і навіть – чаклунства. Тому й встигав він у кожну «гарячу точку» футбольного майданчика, де вирішувалася доля матчу. Завдяки цьому Платіні й став «королем останнього паса».
В історію світового футболу Платіні увійшов ще як неперевершений виконавець штрафних ударів. Ніяка стінка гравців команди-суперника неспроможна була завадити його ударам у створ воріт. Мабуть, віднайшов він таки секрет ідеальної траєкторії польоту м’яча.
Штрафні удари Мішель відпрацьовував майже з дитинства.
Наприкінці 70-х Мішель Платіні – володар Кубка та чемпіон Франції. Свою першу Марсельєзу Мішель заспівав на паризькому стадіоні «Парк-де-Пренс», коли грав за «триколірних» проти збірної Болгарії.
«Нансі» він згадує особливо тепло. Там зустрів Мішель своє кохання на і’мя Кристель. А де можна зустріти ці гарні італійські очі? Звичайно, в піцерії. Італійські очі вразили чутливе серце Мішеля понад усе життя. Гол у ворота болгар вирішив долю шлюбу: батько Кристель дав згоду, а весілля відбулося за три тижні після знайомства.
«золота злива» апеннін
Суворі закони calcio. Вони викарбовані в серці кожного тифозі споконвічно. Або усе, або нічого. Він бажає лише результату, причому – негайно. Це чітко усвідомив Мішель відразу, як тільки увійшов до складу «Ювентусу». А ще Мішель зрозумів, що один рік «скудетто» вартий десяти чемпіонатів Франції. Неприхильно поставилася «стара синьйора» до цього francese. Мови предків не розумів, а зірки «Юве», зокрема «чемпионіссімо»-82, досить стримано зустріли Платіні. Отже, «не пішла» гра у Мішеля.
Цілий рік Платіні ніс на собі хрест моральної та фізичної Голгофи. Усе пізнав він тоді – страшенний біль у паху внаслідок травми та приголомшливий свист тифозі, бойкот колег із команди, суворі догани тренера і Джованні Ан'єллі. Одного тяжкого дня, продираючись крізь натовп розлючених тифозі, сумний Мішель наче у мареві побачив свого дідуся Франческо. Старий втішав онука та все казав йому: «Tutti si aggiustera, Michele…» («Усе обійдеться, Мікеле...») Відтоді він повірив: Батьківщина предків допоможе йому.
Усе й справді владналося. Тяжкі випробування змінили цього невдаху francese. Саме в Італії Мішель змужнів, став справжнім лицарем “скудетто”.
П'ять незабутніх сезонів у «Юве»... Протягом 649 матчів Платіні 353 рази вразив ворота суперника, причому в середньому – 25 голів за сезон! Мішеля Платіні завалила «золота злива» титулів і нагород. А втім, докладніше про це – на сторінках «Petit Larousse illustré» та «Littré»: чемпіон Італії 1984 та 1986 рр., володар Кубка Італії-83, Кубка володарів кубків та Суперкубка 1984 року, Кубка Європейських чемпіонів та Міжконтинентального Кубка 1985 року. Так вдалося йому догодити тифозі, «старій синьйорі» та особисто пану Аньєллі. Тим часом, газетні шпальти «La Gazzetta della Sport», «Tuttosport» та інші, які нещодавно паплюжили цього бідолагу francese, зарясніли численними дифірамбами в адресу Платіні. Тепер він – maestro «середньої лінії», «профессоре» та «чемпионіссімо».
Чи надовго? Про те знали лише бідолашні ноги Мішеля!
Франція теж не ображена: вона чемпіонка Європи-84. Вагомий внесок Платіні, капітана «триколірних», у цю перемогу. Від щотижневика “Франс-футбол” – дорогоцінні подарунки – «Золотий м'яч» найкращого у Європі футболіста 1983, 1984 і 1985 рр. Мармуровий профіль maestro посів гідне місце в музеї Гревен. Від президента Міттерана – орден Почесного легіону. Цю нагороду Мішель присвятив дідусеві Франческо.
Недарма він приїхав на Батьківщину предків!
Слід додати ще й цілу низку переломів й травм – гомілковостопних та черепно-мозкову, а також операцію на меніску суглоба. Лише в «Нансі» Мішель був госпіталізований 8 разів! Додамо ще й страшенну втому від аскетичного способу спортивного життя.
Та про це «Petit Larousse illustré» та «Littré» не згадує...
матч ще триває…
Лишалася ще й душевна травма – від трагедії на брюссельському стадіоні «Ейзель» під час фінального матчу Кубка європейських чемпіонів у травні 1985-го. Тоді під бетонними уламками стадіону загинуло чимало італійців унаслідок звірячого нападу на тифозі захмілілих англійських фанів.
Свій переможний гол у ворота «Ліверпуля» Платіні присвятив загиблим.
Епоха Платіні-футболіста скінчилася 17 травня 1987 року на стадіоні «Стадіо Комунале» в Турині, де Мішель офіційно оголосив про завершення своєї кар'єри у футболі.
Платіні ще 32 роки, він бажаний для багатьох футбольних грандів Європи.
Та щось із ним сталося... Може, не забув брюссельської трагедії?
«Нехай йде!» – кинув крізь зуби синьйор Аньєллі. Тяжка та наука розставання… Платіні згадав тих, з ким пліч-о-пліч долав суперників на футбольних майданчиках світу. Де ви, мої мушкетери? Де малюк Тігана, де Фернандес, де Патрік Баттістон, з яким розпочинав ще в Ельзасі? Крізь сльози позирав Мішель на стадіон, його трибуни, прагнучи побачити там свою Кристель.
Та наостанок – величезний букет квітів від тифозі, безперервні спалахи фотоапаратів, стрекіт диктофонів і остання сповідь журналістам: «20 років я працював наче каторжний...»
І на сьогодні Мішель Платіні не має відпочинку, чимало справ у нього. Одна з головних – боротьба з наркоманією. Це – найтриваліший для нього матч. У Сент‑Сіприєні, на власному стадіоні протягом багатьох років допомагає Платіні молодим людям позбутися наркотичної залежності. Єдиним наркотиком визнав тільки спорт.
Він робить це заради своїх дітей, заради молоді, заради їх світлого майбутнього.
Та головною справою лишається футбол.
Торік, у флорентійському Palazzo Vecchio на церемонії відкриття Залу слави італійського футболу Мішель Платіні отримав престижну нагороду як найкращий футболіст-легіонер в історії «скудетто» за виступи у складі «Ювентусу».
Уперше в історії європейського футболу УЄФА очолив колишній футболіст. Йому ще 57 років, але він енергійно керує футболом, як раніше – грав у нього.
Напередодні київського жеребкування Мішель Платіні на офіційній вечері заявив, що разом «з усією футбольною сім'єю з нетерпінням чекатиме старту фінальної стадії чемпіонату Європи».
Він ще повернеться до нас. Адже, попереду – Євро–2012.
Bonne chance, Мішелю! Матч ще триває…
