Тарас ШМІГЕР 

Вагомість бібліографії українського перекладознавства у контексті історії національної науки[1]

 

  Перекладознавча бібліографія як категорія перекладознавчої метасистеми може позначати два суміжні явища – бібліографію перекладів і бібліографію перекладознавчих праць. У системі перекладознавчих дисциплін бібліографія перекладів може становити частину історії перекладів, а бібліографія перекладознавчих праць входитиме до історичної частини теорії перекладу.

З огляду на порівняно невелику кількість публікацій бібліографічного характеру немає потреби поки що виділяти їх в окрему галузь на рівні теорії, історії, критики та дидактики перекладу. Натомість доцільно, попри таку близькість, відносити ці два види бібліографії до двох перекладознавчих дисциплін.

У такому стані речей бібліографія перекладів служитиме цілям історії перекладу – опрацюванню фактажу, систематизації розвитку перекладної літератури, з’ясування міжлітературних взаємин. Бібліографія перекладознавчих праць обслуговуватиме всі теоретичні запити, відповідно включаючи й бібліографію перекладів на рівні метаопису (бібліографія бібліографії).

 

Прикладні аспекти

Інформаційний вибух кінця ХХ сторіччя у світовому перекладознавстві поставив проблему опису друку та критичного осмислення й резюмування наявного матеріялу. Почали видаватися перекладознавчі довідники й енциклопедії. На сьогодні уже створено ряд таких посібників, з яких найповажнішим є трьохтомник (наразі вийшло два томи) «Übersetzung – Translation – Traduction» [Übersetzung 2004-2007], який підготував колектив авторів на замовлення видавництва Де Ґрюйтер і де статті друкуються трьома мовами – англійською, французькою та німецькою.

Це аж ніяк не означає, що створення масштабних міжнаціональних енциклопедій вичерпує потребу в довідниках, які створюють науковці певної національної традиції рідною мовою. Власне довідники національними мовами мають більш прикладне значення, адже на матеріялі конкретної мови можуть запропонувати перекладачеві чи критикові перекладу готові філологічні рішення.

Не відомо, чи хтось в Україні ставив завдання підготувати перекладознавчу енциклопедію, де б український матеріял увіходив у склад джерел. Були спроби укласти тлу­мачно-перекладний україн­сько-російський та російсько-український словник перекладознавчих термінів на катедрі русистики Львівського національного університету імені Івана Франка [Абашина та ин. 1997; Вороновская та ин. 1998; Космеда та ин. 2000], але його створення перервала передчасна смерть І.В. Вороновської. Про инші спроби нічого не знаємо. Але наявність довідників з перекладознавства слов’янськими мовами тільки підкреслює потребу створення такого довідника українською мовою.

Бібліографія може частково виконати це завдання. Тематичний покажчик допоміжної частини дасть відповіді на велику частину питань. Дослідникам, які тотально переглядатимуть бібліографічний корпус, стануть у пригоді анотації та відсилання. Мовний покажчик теж сприятиме пильнішій увазі до проблем рецепції окремих літератур. Утім бібліографію належить розглядати як підготовчий етап до створення національної енциклопедії.

З погляду історії української науки бібліографічний покажчик відображає звитяжну роль філології в нашому суспільстві. Уважне прочитання корпусу наблизить нас до розуміння: хто і в яких умовах працював на розвиток перекладознавства, а найважливіше – які з тем уперше зазвучали на українських просторах порівняно з нашими сусідами і світовим контекстом. Бібліографія українського перекладознавства закладає основу для створення в майбутньому досліджень, де науковці порівнюватимуть динаміку розвитку шкіл перекладознавства у світі. 

Іще цікавий аспект – хто з українських дослідників писав для світового читача? Праці українських дослідників іноземними мовами відкривали шлях українській науці у світ. Російська мова зробила теоретично відкритою українську науку для народів СРСР, але для решти світу ми й далі великою мірою залишаємося незвіданою землею. Водночас ми залишаємося недодослідженими для найближчих сусідів-слов’ян, а вони – для нас.

У завдання складеної бібліографії не входило зібрати матеріяли з перекладознавчої діяльности нашої діяспори. Аналогічно припускаємо, що пропущено частину публікацій наших дослідників за кордоном. Але наполягаємо, що видання наукових праць світовими мовами в Україні – першочергове завдання. У час т.зв. Залізної завіси маємо ряд дослідників, які оприлюднювали свої здобутки англійською, французькою, німецькою мовами.

 

Класифікація перекладознавства

Таксономія науки – дуже динамічне явище, особливо коли починаєш розглядати розвиток досліджень в історичній перспективі. Водночас укласти єдиноправильну й всеохопну класифікацію навряд чи можливо. На прикладі перекладознавства можна ствердити ряд сумнівних поділів, які доконані умовно через безсилля логіки та внаслідок практичного пристосування:

а) чи маємо розділяти усний і письмовий переклад уже на першому – найвищому – рівні (як це роблять в англомовному світі – Translation Studies та Interpreting Studies), чи розмістити всю проблематику в підрубриці «Види перекладу» (рубрика «Теорія перекладу»)?

б) чи маємо розділяти переклад-як-процес і переклад-як-результат взагалі? (Згадаймо сучасний підрозділ перекладознавства – процесуальні студії, англ. Process Studies)?

в) чи маємо дрібнити рівні метаопису чи, навпаки, укрупнювати теми, які не знайшли широкого висвітлення: наприклад, чи вносити юридичні аспекти перекладу (як-от авторське право або плагіят) у рубрику «Соціологічні питання перекладу» чи залишати окремим розділом?

г) зрештою, проблема із перекладознавчою бібліографією – чи розділяти її між «Теорією перекладу» та «Історією перекладу», чи натомість залишити тільки в «Теорії перекладу”?

Варто зазначити, що часом «Історію перекладознавства» вважають частиною «Історії перекладу».

У ретроспективній класифікації українського перекладознавства прийнято принцип наявности матеріялу. Класифікацію проведено станом на кінець сторіччя, виходячи із засади, що попередній досвід природно увійде у філософську систематизацію пізнішого часу. Натомість не враховувалися здобутки світового перекладознавства вже початку ХХІ сторіччя. Отож перекладознавство як система наук у кінці ХХ ст. мало такий вигляд:

 

I. Теорія ПЕРЕКЛАДУ[2]
 
1. Поняття і принципи
Загальні питання
Автопереклад
Буквалізм у перекладі
Еквівалентність (адекватність, точність, вірність)
Етапи перекладу
Перекладацька індивідуальність і перекладацький стиль
Перекладацька множинність
Перекладність
Темпоральний аспект перекладу
Типи перекладу:
– Поетичний переклад (див. окремий розділ)
– Прозовий переклад
– Переклад драми
– Усний переклад
– Науково-технічний переклад
– Машинний переклад
 
2.Історія перекладознавства
Українські теоретики перекладу
Зарубіжні теоретики перекладу
Перекладацькі школи
 
3. Мовні питання перекладу
Загальні питання. Літературна мова і художній переклад
Фонетичні й ортографічні питання
Морфологічні питання
Лексичні питання
Синтаксичні питання
Пунктуаційні питання
Текстовий рівень 
Стилістичні питання
– Художній образ
 
4. Літературні питання перекладу
Переклад як чинник становлення літератури
Першотвір і переклад
Відтворення індивідуальності автора першотвору в перекладі
Тлумачення оригіналу (інтерпретація) 
Жанри перекладу
– Переклад і переспів
– Адаптація
Принципи укладання перекладних антологій
Переклад літератури для дітей
Переклад фольклору
Переклад пісень
 
5. Переклад поезії
Загальні питання
Принцип еквілінеарности
Віршування
Відтворення ритміки
 
6. Соціологічні питання перекладу
Підвищення загального інтересу до перекладу у світі
Про заборону українських перекладів
Переклад vs білінгвізм
Роль і відповідальність перекладача
Рецепція перекладів в иншому культурному середовищі
Читацьке сприйняття перекладу
Ідеологія та переклад
Націєтворчий чинник перекладу

7. Юридичні аспекти перекладу. Авторське право 

 

8. Довідкові видання і бібліографії

Перекладознавчі бібліографії

Покажчики перекладів

Перекладна лексикографія

 

II. Історія ПЕРЕКЛАДУ

 

1. Стан художнього перекладу в Україні. Поточні питання перекладацтва

2. Світова література в українських перекладах

3. Українська література в перекладах

4. Перекладні серії, журнали, збірки, антології

 

III. Критика ПЕРЕКЛАДУ

 

1. Загальні питання

2. Перекладознавчий аналіз

3. Перекладознавча рецензія

4. Мова перекладів

5. Редагування

 

IV. Дидактика ПЕРЕКЛАДУ

 

1. Загальні питання

2. Переклад як засіб навчання мови

3. Викладання перекладу

4. Навчальні програми

5. Посібники. Підручники

6. Викладання перекладної літератури

 

Статистичні порівняння

Бібліографічний корпус обсягом 4710 позицій дозволяє створити певне – але не стовідсотково правільне – уявлення про динаміку розвитку перекладознавства впродовж ХХ ст. Зрозуміло, що кількісні дані – далекі від абсолютної точности, але напрямки, піднесення й спади все ж таки можна окреслити.

Динаміка українського перекладознавства у ХХ сторіччі

Тезу про те, що українське перекладознавство як наука розвинулося саме в ХХ сторіччі, можна підкріпити порівнянням прогресії кількости публікацій на теми перекладу, взявши в розрізі один рік із кожного десятиріччя.

Нагадаймо, що в бібліографію включалися тільки ті публікації, які містили теоретичні роздуми про переклад або ширші історико-літературні огляди перекладів, які теж служать матрицею для теоретичного моделювання розвитку українського художнього перекладу.

Звертаючись до періодизації українського перекладознавства ХХ сторіччя [Шмігер, 2009], бачимо зародження зацікавлення у перших двох десятиріччях, інституалізацію у 1920–30-х рр., воєнну (і не тільки) розруху 1940-х рр., і вже стабільний розвиток із 1950-х рр. Крім того, вираховуємо кількісну потугу українських науковців: щорічно впродовж останніх десятиріч ХХ ст. публікувалося понад 100 статей, брошур, книг, дотичних до теорії перекладу.

Український геноцид – публікації за 1917–1939 рр.

Зростання української національної свідомости на початку ХХІ ст. та активна архівно-пошукова робота істориків стимулювали усвідомлення Голодоморів 1921–1923, 1932–1933 і 1946–1947 рр. як актів Українського геноциду (наразі офіційно таким визнано лише Голодомор 1932–1933 рр.). Утім, варто розширювати це поняття на инші сторони українського життя – інтелігенцію, армію, церкву. За відомостями «Енциклопедії України», у 1930-х рр. винищили 80 % української наукової та культурної еліти  [Yurkevich 1988:186].

Погляньмо, що діялося в українському перекладознавстві міжвоєнного часу, використовуючи те саме мірило – кількість публікацій.

 

Бачимо характерні піднесення й спади, які можна пояснити через державно-політичні події. Наукове піднесення часу Української Народньої Республіки та Української Держави (1917–1920) зміняється на занепад та розруху воєнного комунізму й анархії початку 1920-х рр. Українізація принесла щедрі плоди 1927–1930-х рр., після якої йдуть політичні репресії 1930-х рр.

Графічно зміна показників не показує того жахіття й звитяги, яке пережила українська наука. Насильницько забрали з науки М. Зерова і Г. Майфета, замовчали В. Державин і О. Фінкель, трохи пізніше репресували І. Кулика, який ще пробував вписатися у новий курс Компартії щодо літератури. На сцену вийшли західноукраїнські вчені, які намагалися компенсувати втрати Великої України, хоча і їм було далеко не легко. О. Бургґардт продовжив творити на еміграції і публікуватися в західноукраїнських виданнях. Натомість теоретичні статті почав писати М. Рильський, немов заповнюючи лакуну, що утворилася. Пізніше, з кінця 1940-х рр., мабуть, з аналогічних мотивів, почав теоретично осмислювати проблеми перекладу О. Кундзіч.

Таким чином українці продемонстрували, що духовна єдність вище політичних умов, а соборність України – вище всіх потреб.

Роль окремих видань у розвитку перекладознавства

Корпус бібліографії є внеском в історію українського наукознавства, оскільки дає змогу простежити залученість окремих періодичних видань в наукове життя, вплив суспільних подій та редакторської політики на підбір тем для публікацій. 

Для прикладу, погляньмо на кількість публікацій у «Літературній газеті» – «Літературній Україні» з погляду чотирьох десятиріч (за періоди 1961–1965, 1971–1975, 1981–1985 і 1990–1995 рр.).

 

Київська «Літературна газета» – «Літературна Україна» (зміна назви відбулася 1962 р.) зосереджувалася на поточних питаннях перекладацтва, а тому тут найчастіше публікувалися інформаційні повідомлення (які часто не мають ваги для теорії перекладу, а тому не враховувалися), історичні розвідки і почасти критичні статті. У різні періоди газета по-різному відображала наукові пошуки українських дослідників; причини – теж різноманітні: політична свобода й гоніння, активність инших часописів (зокрема, заснування періодичного збірника «Теорія і практика перекладу»). Політична заангажованість видання на початку 1990-х рр. перевела видання у суспільну площину, а тому кількість перекладознавчих публікацій суттєво зменшилася.

Такі кілька побіжних спостережень, але це лише початок нової дослідницької теми.

ЛІТЕРАТУРА

1.  Абашина та ин. 1997: Абашина В., Вороновська І., Космеда Т. Про створення тлу­мачно-перекладного російсько-українського та україн­сько-російського словника перекладознавчих термінів // Українська термінологія і сучасність: Матеріали ІІ Всеукр. наук. конф. (Київ, 1997 р.). – К., 1997. – С. 199‑201.

2.  Вороновская та ин. 1998: Вороновская И., Космеда Т. Компоненты семантической структуры терминов: (к составлению русско-украинского и украинско-русского словаря переводоведческой терминологии) // Матеріали міжнар. славістичної конф. пам’яті професора Костянтина Трофимовича (1‑3 квіт. 1998 р.): У 2 т. / Львів. держ. ун-т. Каф. слов’янської філології; Громадський фонд «Центр східноєвропейських студій». – Львів, 1998. – Т. 1. – С. 412–415.

3.  Космеда та ин. 2000: Космеда Т., Вороновська І., Абашина В. Спроба укладання тлумачного словника перекладознавчих термінів // Вісн. Держ. ун-ту «Львів. політехніка». – Львів, 2000. – № 402: Проблеми укр. термінології: Матеріали VI Міжнар. наук. конф. – С. 127–130.

4.  Шмігер 2009: Шмігер Т. Історія українського перекладознавства ХХ сторіччя  / Передм. Р. Зорівчак. – К.: Смолоскип, 2009. – 342 с.

5.  Übersetzung 2004–2007: Übersetzung – Translation – Traduction: Ein internationales Handbuch zur Übersetzungsforschung = An International Encyclopedia of Translation Studies = Encyclopédie internationale de la recherche sur la traduction: Im 3 T. / Ed. by Harald Kittel, Armin Paul Frank, Norbert Greiner, Theo Hermans, Werner Koller, José Lambert, Fritz Paul Together with Juliane House, Brigitte Schultze. – Berlin; New York: Walter de Gruyter, 2004– 2007. – T. 1– 2. – lxxiv, xxxv,1799 S.

6.  Yurkevich 1988: Yurkevich M. History of Ukraine // Encyclopedia of Ukraine / Ed. by V. Kubijovyč. – Toronto; Buffalo; London: University of Toronto Press, 1988. – Vol. 2: G-K. – P. 161–193.