Дмитро Дроздовський

«Всесвіт» у Кембриджському університеті: зустріч друга

The Second Annual Vsesvit Readings In Celebration of Literary Translation

Журнал світової літератури «Всесвіт» 3 травня було презентовано в Кембриджському університеті. Захід організовано з ініціативи «Українських студій у Кембриджському університеті», які очолює доктор Рорі Фіннін (Rory Finnin), декан факультету україністики. Енергія і заповзятість, з якою доктор Фіннін відбудовує україністику у Великій Британії, вражає, як і його сучасні підходи до викладання української літератури (він — ірландець, який захистив докторат у США, — не має жодного українського коріння, натомість напам’ять захопливо читає «Енеїду» Котляревського й чудово знається на поезії Павла Тичини, якого не так давно британець Стівен Комарницький опублікував в англійських перекладах). Українські студії в Кембриджському університеті стали добрим партнером журналу «Всесвіт». Провідному британському університету разом із українським журналом удалося організувати щорічні зустрічі, основне завдання яких — популяризувати сучасні перекладацькі студії, утверджувати престиж національних мов і літератур. Переклад може поставати як анти/пост/колоніальний проект, як версія ґендерно орієнтована, як репрезентація соціальних форм життя. Переклад одвічно існує як простір зближення культур, але в ньому важливо звертати увагу на те, якою постає одна культура очима іншої. Переклад утілює на лише особливості авторської художньої свідомості, він не лише зберігає автентичний подих оригіналу, але також характеризує динаміку культурних взаємин на ширшому рівні. Саме переклад може бути поштовхом до збереження національних мов, зокрема таких, що мають статус «загрожуваних» (напіввідмерлих, як зауважує С. Караванський), але також і формою репрезентації національної, етнічної, мовної ідентичності.

Українська програма в Кембриджі, попри свій незначний вік, уже має чималі здобутки. Українською мовою слухачі курсів у Кембриджі починають говорити вже на другому курсі, і це не вихідці з української діаспори, а, наприклад, шотландці та американці. Дивує, наскільки легко британці опановують українську мову і скільки часом дискусій викликає українська мова в самій Україні в різних колах. Британський досвід переконує, що української мови не може опанувати лише той, хто навмисне ставить перед собою психологічний бар’єр: не можу опанувати, бо не хочу — і не буду. А причини в такого упередження можуть бути різні, зокрема підживлені нашими політиками та медіапростором, у якому відбуваються спекуляції на мовному питанні. Серед викладачів україністики в Кембриджі, крім пана Рорі, можна згадати Марту Єнкалу, колишнього президента Українського Інституту в Лондоні, або ж нову викладачку пані Олесю Хромейчук, яка переїхала в Кембридж лише в лютому цього року (захистивши докторат з історії) і вже стала потужним рушієм українських студій. Кембриджське українське товариство стало одним із найпотужніших академічних осередків українства в Британії. Також у Великій Британії існують таки потужні українські осередки, як Товариство українців у Лондоні, активно функціонує відділ україніки в лондонській бібліотеці, яким опікується пані Ольга Керзюк.

Кембридж, як відомо, за якістю наукових досліджень уже кілька років посідає першу сходинку в міжнародному рейтингу університетів світу. Відкриття українських студій у цьому Університеті за підтримки Дмитра Фірташа (який заклав ендавмент, що покриває кошти за навчання для студентів із України і сприяє розвитку україністики в Кембриджі), стало важливим етапом на шляху до розвитку україністики в англомовному світі та Європі. Кембридж — один із найпотужніших наукових центрів, і наявність у його структурі українського відділення є маркером успішності «українського проекту» для західного світу, який сьогодні, на жаль, після нового політичного курсу в Україні прагне закрити всі двері з нашою державою, дистанціюючись від антиправових інсинуацій і корупції. Саме ці меседжі з України часто стають топ-подіями у світових медіа. Відтак Кембридж і програма Українських студій протягом останніх трьох років чи не щомісяця готує важливі культурні та академічні заходи, запрошуючи знаних науковців, проводячи Тиждень українського кіно, популяризуючи українську культуру, зрештою, роблячи Україну привабливим і «дружнім» соціокультурним простором, який має потужні традиції, не чужі для європейського регіону.

Фактично зустріч журналу «Всесвіт» зі слухачами програми україністики стала другою. Вже можна впевнено говорити про налагодження довготривалої партнерської співпраці між журналом і Кембриджським університетом, оскільки травневу зустріч було проведено в рамках других щорічних «Всесвітянських читань на вшанування літературного перекладу» («The Second Annual Vsesvit Readings In Celebration of Literary Translation»), які було започатковано в березневі шевченківські дні 2011 року. Літературні читання передбачають аудіальну презентацію оригінальних текстів носіями мови (зокрема, і викладачами та студентами Кембриджського університету), українські переклади цих текстів, що друкувалися в журналі «Всесвіт», а також англомовний переклад.

Цьогорічні «Всесвітянські» перекладацькі читання, що проходили в Робінзон-коледжі Кембриджського університету, були присвячені українсько-єврейським літературним контактам. У центрі уваги були твори єврейських письменників, які пишуть на івриті або мовою їдиш. Цікаво, що більшість із представлених авторів мають родинний зв’язок з Україною. Цього року було представлено тексти й переклади Амоса Оза (його мати народилася в Рівному, сам він писав, що «вона забрала з собою в Єрусалим пам’ять про це чарівне українське місто), Аарон Аппельфельд (народився в Чернівцях), Хаїм Нахман Бялик (народився на Волині) та інших єврейських авторів. Спеціальним гостем заходу став Юрій Веденяпін, який з 2006 до 2011 року викладав їдиш у Гарвардському університеті, а сьогодні працює в Кембриджі. Також організатори запросили на вечір виконавиць Ілану Кравіц та Кароль Ісаакс, які представили музичні твори на єврейську тематику. Захоплення в аудиторії викликала і пісня «З Косова до Китева», яку на їдиш виконав Ю. Веденяпін.

На жаль, цьогорічна зустріч журналу «Всесвіт» відбулася буквально за кілька днів після рейдерського нападу на редакцію в Києві. І тому якоюсь мірою суто психологічно було важко говорити про збереження перекладацьких контактів у світі, коли найстаріший український журнал може на наших очах зникнути з виміру української культури, проіснувавши майже 90 років. Учасники зустрічі були занепокоєні ситуацією навколо журналу, тим більше, що у Великій Британії «Всесвіт» має свого особистого представника — пані Світлану Барнс, своїх передплатників. Під час перебування членів редакції в Кембриджі (відповідального секретаря Ніни Харчук та автора цих рядків) у Великій Британії було підготовлено петицію до Президента України (яку підписало багато британських друзів і партнерів журналу) з проханням не допустити знищення журналу.