Кадзуо Ішіґуро (в іншій транслітерації — Ісіґуро, що, на думку японістів, точніше) — лауреат Нобелівської премії з літератури 2017 року. Письменник народився 8 листопада 1954р. в Наґасакі (Японія). К. Ішіґуро — автор, який, відповідно до означення Нобелівського комітету, «у своїх повістях потужної емоційної сили відкриває безодню під нашим ілюзорним відчуттям зв’язку зі світом».
Поруч із М. Етвуд і І.Мак’юеном К. Ішіґуро належить до найуспішніших сучасних авторів англомовного світу (цікаво, що усі троє письменників підтримують теплі дружні стосунки і беруть участь у спільних міжнародних проектах, пов’язаних із ревізією класичної англійської літератури).
Етнічний японець, він став одним із найуспішніших письменників Великої Британії. У1983 році його назвали одним із «найкращих молодих британських письменників». Крім того, він нагороджений премією Вітбред за роман «Митець із плинного світу» і Букерівською премією за «Залишок дня». Сам автор так пояснює специфіку «мультикультурної» оповіді в романі «Митець із плинного світу»: «Особливість Оно в «Митцеві із плинного світу» в тому, що має створюватися враження, ніби він оповідає японською мовою; це просто читач читає англійською».
Цього року неможливо закинути Нобелівському комітету, що творчість Ішіґуро не актуальна, ідеологічна чи кон’юнктурна. Своїм рішенням 2017року Нобелівський комітет знову повернувся до «високої» літератури. Ішіґуро сам вважає себе письменником світу, він доволі раціонально підходить до написання романних історій, не віддаючи себе плину ірраціонального, а свідомо обираючи тих чи тих героїв.
На думку Н. Жлуктенко, «у двох ранніх романах Ішіґуро — «Прозорий серпанок над горами» та «Митець з плинного світу» (1986, премія Вітбред) естетична перспектива зображення світу була перейнята відчутною ностальгією за втраченим образом рідного краю, а стильові прийоми нагадували східний живопис та графіку. Однак згодом митець надав перевагу власне “англійській” топіці, — принаймні, так побудовано романи “Залишок дня”, “Невтішні”, що набули найбільшого резонансу (дві премії Букера 1989 та 2000 рр.)».
К. Ішіґуро — один із тих авторів, чия проза має свою неповторну тональність звучання, свої природні колір і запах. Ішіґуро не сплутаєш, він не типологічний, «продукт» особливого симбіозу японської чуттєвості та британської раціональності. Дії роману «Коли ми були сиротами» (2000) відбуваються у Шанхаї у першій половині XX століття. В основі романної історії — розслідування детективом таємничого зникнення його батьків 20років тому. Тут Ішіґуро повернувся до свого улюбленого прийому блукань у минулому.
Роман «Не відпускай мене» (2005) зарахований до списку 100 найкращих романів усіх часів. Цей роман 2016 р. уперше перекладений українською мовою і побачив світ у Видавництві Старого Лева (з англійської переклала Софія Андрухович). Ішіґуро порівнювали з Томасом Манном — через важливість музичних кодів у творчості й особливості художнього задуму, важливість тем колективної пам’яті та індивідуалізованого часу.
К. Ішіґуро — письменник «хисткого», «плинного» світу кінця ХХ — поч. ХХІ ст. Етнічний японець став одним із найуспішніших авторів Великої Британії. К. Ішіґуро — віртуозний прозаїк, який став виразником муль-тикультуралізму в сучасній літературі світу поруч із такими авторами, як В. Найпол, С. Рушді, Х. Курейші тощо.
Він уміє будувати захопливу розповідь, уміє занурювати читача у сконструйований світ, подеколи романтичний і сентиментальний, а подеколи жорстокий і холодний. К. Ішіґуро привчає читачів до делікатних спостережень, розвиває художній смак, його творчість — це передусім естетика, а вже потім проблеми сьогодення. Прозою Ішіґуро неможливо не захоплюватися, але вона смакуватиме тим, хто цінують психологізм і літературу, що розкриває людину на тлі Часу.
