Осмислення наслідків пандемії коронавірусу залишається пріоритетним полем для рефлексій у журналі “Всесвіт”. Пропонуємо читачам черговий есей нашого постійного автора Бориса Фінкельштейна, який мешкає в Іспанії. Цього разу письменник розмірковує над економічними й політичними наслідками, які спричинив “глобальний карантин”.
Отже, епідемія триває, але більшість розвинених країн починає надзвичайно швидко скасовувати особливі й надзвичайні карантинні заходи, виходячи з того, що наслідки карантину можуть бути важчі, ніж самої епідемії.
Чи потрібний він був?
Майбутнє покаже, хоча вже зараз є обґрунтовані сумніви щодо такого погляду. Проте історія не визнає умовного способу. Залякані «експертами» уряди вже здійснили цей трагічний крок, переступили певну межу й тепер думають, як би повернутися назад. Однак назад завжди важче. Це знають гінекологи, спелеологи, альпіністи й люди інших професій, а ось політики, виявляється, не знають. Втрати в економіці в будь-якому випадку будуть такі ж, як і наслідки світової війни, а за умови повторного спалаху епідемії й значно інтенсивніші. Тільки ось переможців у цій «війні» поки не бачимо. Принаймні це не ми з вами.
Примусова зупинка економічних процесів, цілком природно, призвела до масового безробіття серед населення, банкрутства підприємств і організацій. Відповідно, різко знизився рівень життя значної кількості людей різних національностей, віри й кольору шкіри. Популісти зажадали від політиків не допустити зниження життєвого рівня, й ті спересердя успішно запустили неконтрольовану емісію грошових знаків. До чого це призведе – це зрозуміло навіть неспеціалістам. Правильно, до інфляції. Причому, співвідношення між курсами валют цілком можуть змінитися не надто сильно, оскільки випуском незабезпечених грошей переймаються зараз усі. Проте побачимо ми це незабаром у вигляді зростання цін на товари й послуги. Сумно й те, що економіка втратила темп, видимі орієнтири розвитку; відновлення її буде здійснюватися вкрай повільно. Підвищення цін на ринку буде відбуватися на тлі різкого зниження попиту, а це, відповідно, створить надмір товарів, і в циклічному режимі — знову зупинка виробництва й послуг.
Якщо це не повномасштабна криза, то що ж це тоді? На тлі кризових явищ і зниження доходів населення, як і належить, збільшуються радикальні настрої лівого й правого характеру. Це, цілком можливо, знищить нинішню політичну систему або різко змістить її вбік авторитаризму. Уже зараз у розвинених країнах почалися превентивні атаки на повноваження природного бар’єру радикалізму – правоохоронних органів. Так, вони, звичайно, й самі винуваті, проте придивіться до їх супротивників.
Хіба вони набагато кращі?
Чи потрібний він був?
Майбутнє покаже, хоча вже зараз є обґрунтовані сумніви щодо такого погляду. Проте історія не визнає умовного способу. Залякані «експертами» уряди вже здійснили цей трагічний крок, переступили певну межу й тепер думають, як би повернутися назад. Однак назад завжди важче. Це знають гінекологи, спелеологи, альпіністи й люди інших професій, а ось політики, виявляється, не знають. Втрати в економіці в будь-якому випадку будуть такі ж, як і наслідки світової війни, а за умови повторного спалаху епідемії й значно інтенсивніші. Тільки ось переможців у цій «війні» поки не бачимо. Принаймні це не ми з вами.
Примусова зупинка економічних процесів, цілком природно, призвела до масового безробіття серед населення, банкрутства підприємств і організацій. Відповідно, різко знизився рівень життя значної кількості людей різних національностей, віри й кольору шкіри. Популісти зажадали від політиків не допустити зниження життєвого рівня, й ті спересердя успішно запустили неконтрольовану емісію грошових знаків. До чого це призведе – це зрозуміло навіть неспеціалістам. Правильно, до інфляції. Причому, співвідношення між курсами валют цілком можуть змінитися не надто сильно, оскільки випуском незабезпечених грошей переймаються зараз усі. Проте побачимо ми це незабаром у вигляді зростання цін на товари й послуги. Сумно й те, що економіка втратила темп, видимі орієнтири розвитку; відновлення її буде здійснюватися вкрай повільно. Підвищення цін на ринку буде відбуватися на тлі різкого зниження попиту, а це, відповідно, створить надмір товарів, і в циклічному режимі — знову зупинка виробництва й послуг.
Якщо це не повномасштабна криза, то що ж це тоді? На тлі кризових явищ і зниження доходів населення, як і належить, збільшуються радикальні настрої лівого й правого характеру. Це, цілком можливо, знищить нинішню політичну систему або різко змістить її вбік авторитаризму. Уже зараз у розвинених країнах почалися превентивні атаки на повноваження природного бар’єру радикалізму – правоохоронних органів. Так, вони, звичайно, й самі винуваті, проте придивіться до їх супротивників.
Хіба вони набагато кращі?
Отже, що ми з вами маємо в «сухому залишку»?
Маємо повномасштабну світову кризу, яка може украй небезпечно прискорити суспільно-економічні й соціально-політичні зміни в людському соціумі і світовій економіці.
Які ж можна запропонувати «ліки» від цих наслідків світової Пандемії? Для цього відповімо на запитання: хто створює всі ці проблеми?
Люди, звичайно, вони самі для себе – джерело всіх подальших проблем. Проте, як і досягнень.
Тому потрібні інші люди, яким можна буде довірити розв’язання цих надскладних завдань.
Бюрократизм і формалізм знищили науку; корупція й політиканство знищили царину управління суспільством. Мають прийти інші. Не задля популярних гасел або задоволення інстинкту влади. Не задля доходів або утвердження власного егоїзму. Не заради себе, а заради нас із вами. Служіння суспільству – це така сама важка праця, як і служіння релігії або науці.
Марнославство й егоїзм тут неприпустимі, як реклама й пиха. Маю певність, настає час не політичних, а професійних урядів. У демократичний спосіб маємо обирати тільки органи представницької влади. Керувати ресурсами, програмами й усією економікою загалом мають фахівці.
Зараз їхній час.
Широкому загалу мають бути не цікаві їх імена, родичі, біографії й розміри прибутку. Головне: вони мають досягати результатів. А вже цілі, програми та контроль нехай розробляють і здійснюють демократичні представницькі органи влади. Я свідомо не зупиняюся на деталях, але ж «диявол, як ви знаєте, саме в деталях». Але це й не є зараз моєю метою.
Мені хотілося просто довести до вас основну думку: знайдімо цих людей, і це буде шлях до розв’язання наших спільних проблем.
Маємо повномасштабну світову кризу, яка може украй небезпечно прискорити суспільно-економічні й соціально-політичні зміни в людському соціумі і світовій економіці.
Які ж можна запропонувати «ліки» від цих наслідків світової Пандемії? Для цього відповімо на запитання: хто створює всі ці проблеми?
Люди, звичайно, вони самі для себе – джерело всіх подальших проблем. Проте, як і досягнень.
Тому потрібні інші люди, яким можна буде довірити розв’язання цих надскладних завдань.
Бюрократизм і формалізм знищили науку; корупція й політиканство знищили царину управління суспільством. Мають прийти інші. Не задля популярних гасел або задоволення інстинкту влади. Не задля доходів або утвердження власного егоїзму. Не заради себе, а заради нас із вами. Служіння суспільству – це така сама важка праця, як і служіння релігії або науці.
Марнославство й егоїзм тут неприпустимі, як реклама й пиха. Маю певність, настає час не політичних, а професійних урядів. У демократичний спосіб маємо обирати тільки органи представницької влади. Керувати ресурсами, програмами й усією економікою загалом мають фахівці.
Зараз їхній час.
Широкому загалу мають бути не цікаві їх імена, родичі, біографії й розміри прибутку. Головне: вони мають досягати результатів. А вже цілі, програми та контроль нехай розробляють і здійснюють демократичні представницькі органи влади. Я свідомо не зупиняюся на деталях, але ж «диявол, як ви знаєте, саме в деталях». Але це й не є зараз моєю метою.
Мені хотілося просто довести до вас основну думку: знайдімо цих людей, і це буде шлях до розв’язання наших спільних проблем.
Борис Фінкельштейн
